Відмінності між версіями «Пісоцький Микола Антонович»
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
== Відзнаки == | == Відзнаки == | ||
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, медаллю „Партизану Вітчизняної війни” 1-го ступеня. | Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, медаллю „Партизану Вітчизняної війни” 1-го ступеня. | ||
| + | |||
| + | == Посилання == | ||
| + | * https://uk.wikipedia.org/wiki/Пісоцький_Микола_Антонович | ||
== Джерело == | == Джерело == | ||
| Рядок 24: | Рядок 27: | ||
[[Категорія:Нагороджені орденом Червоного Прапора]] | [[Категорія:Нагороджені орденом Червоного Прапора]] | ||
[[Категорія:Нагороджені медаллю «Партизану Вітчизняної війни»]] | [[Категорія:Нагороджені медаллю «Партизану Вітчизняної війни»]] | ||
| + | [[Категорія:Є у Вікіпедії]] | ||
[[Категорія:Люди П]] | [[Категорія:Люди П]] | ||
Версія за 16:26, 7 липня 2024
Микола Антонович Пісоцький — військовик, учасник Німецько-радянської війни, капітан. Учасник носівського партизанського загону.
Життєпис
Капітан 254-го зенітного полку, що обороняв Київ у 1941 році. Потрапивши у полон втік із концтабору і спробував перейти через лінію фронту, але був змушений повернутись до Києва. Працював на Дарницькому фанерному заводі, де разом з Пєтуховим З.Д. керував підпільною групою.
5 березня 1943 року разом з невеликою групою дарничан ввійшов до складу носівського партизанського загону.
В полку Миколи Симоненка командував взводом підривників, знімав з підбитих танків гармати і, таким чином, створив партизанську артилерію. Під його командуванням партизани знищили фашистський бронепоїзд „Адольф Гітлер” і пустили під укіс 17 ворожих ешелонів. За його голову німці обіцяли 40000 марок і 40 гектарів землі.
При форсуванні Дніпра батальйон Пісоцького, окремо від інших партизанських сил, під безперервним бомбардуванням, 4 дні утримував плацдарм на правому березі Дніпра, аж до підходу частин Червоної Армії.
Із книги «Партизанська Носівщина»
Ім'я підривника Миколи Антоновича Пісоцького — відоме на Носівщині. Київський робітник, скромна, чуйна людина. Після війни він працював у відділі постачання одного з київських заводів. А тоді, в перші дні війни, він ніс бойову службу в 254-му зенітному полку, що відбивав напади ворожих літаків на столицю України. Серед останніх залишив свій пост після відступу наших частин. А потім — оточення, полон, втеча з концтабору, невдала спроба перейти лінію фронту, повернення в Київ, підпільна робота. І, нарешті, участь в бойових діях Носівського партизанського загону «За Батьківщину». Ця скромна, смілива людина, головний підривник-артилерист загону, нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, медаллю «Партизану Вітчизняної війни» першого ступеня. Він завжди брав участь у традиційних щорічних зустрічах партизан, що відбувалися в Носівці та лісовому урочищі Орішне біля обеліска партизанської слави.
Відзнаки
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, медаллю „Партизану Вітчизняної війни” 1-го ступеня.
Посилання
Джерело
- Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
