Демиденко Олександр Степанович

Олександр Демиденко

Олександр Степанович Демиденко (народився 6 квітня 1940 в селі Будилка Лебединського району Сумської області, у паспорті записано село Писарівка Сумського району) — поет-пісняр, автор текстів понад 300 пісень, з яких 126 з аранжуванням. З 2005 Олександр Демиденко влітку живе в селі Коробчине Носівського району, друкується в районній газеті. Багато його віршів присвячено Носівському краю та жителям Носівщини.

Життєпис

Свідок голоду 1947 року, який стався через недорід, у школі дітям варили баланду, картоплі не було, їли липові бруньки. Новосічанська середня школа, село Нова січ, яку закінчив у 1957.

1957 за бажанням батьків поступив у навчатися в медучилище на військового фельшера. Провчився один семестр, зрозумівши, що цей фах не для нього.

1958 за комсомольською путівкою поїхав на шахти Донбасу, працював у Ново-Горлівці, на шахті 8а імені Сталіна (зверхкатегорійна за загазованістю) — прохідником, лісогоном (подавав ліс для закріплення лави). На шахті часто були вибухи газу, в яких гинули шахтарі, проте ніхто цього не афішував — загиблих ховали біля терикона.

1959 повернув підйомні і поїхав у Жданов (нині Маріуполь) 1959-1961 працював у СМУ-7, працював на штукатуренні Ждановського театру з бригадиром Зінкевичем.

В 1960 був свідком відкриття театру (перша вистава режисера Вєтрова, «Сила любви»). Тоді до металургів приїжджали письменники Михайло Стельмах, Євмен Доломан, Василь Земляк, Володимир Торін.

Друкувався в газеті «Приазовський рабочий», був учасником літстудії. Дав зошит з віршами (російською мовою) Михайлу Стельмаху. Стельмах побажав йому писати українською і запропонував направлення в Київський університет. Демиденко попросив направлення в Чернівці, де, як вважав, його краще научать.

Почав навчання 1 вересня 1961, хоча на 2 місяці 650 студентів направили в Вінницьку область, село Іванька Липовецькго району в колгосп збирати кукурудзу. Керував студентами Арват Федір Степанович. Студенти все позбирали і побудували будинок до ферми. Кожному дали 40 карбованців і кожному курку на двох.

Аня Маціброда була старостою групи. Студент Йосип Храпко (зі Снятина, автор слів Чернівецького вальсу, пісні Смерековий вітер), був старостою в сусідній групі. Український мовознавець Арват Федір Степанович очолював профспілку університету, давав талони на дієтичне харчування.

1963 вийшла на сцену написана восени 1963 пісня «Плаче захмарене небо».

Олександр Демиденко згадує, що в ті роки на зустрічі зі студентами приїждали Дмитро Павличко, який якраз повернувся з Куби. Його виступ викликав фурор в Університеті. Виступала молода красива дівчина, поетеса Ліна Костенко.

Англійську мову викладав Кофман, який закінчив Ньюйоркський університет. Часто викликав Демиденка.

Олександра залишали в аспірантурі, він відмовився. Був направлений в Чернігівський облвно, Козелецький район. Попросився в Новгород-Сіверський, де жив двоюрідний брат, Іванченко Олександр Павлович направили в Мамекіне, забите село (без зв'язку електрики), де викладав українську мову й літературу, заставили ще й викладати англійську мову. В 1966-1969 три роки відпрацював у Мамекіному. Яків Гаврилович був директором школи.

З 1969 працював у Сумах в обласному будинку народної творчості, де відповідав за клубні установи Сумщини.

З 1971 — в Києві. З трудністю отримав прописку. Спочатку отримав квартиру готельного типу по улиці Вишгородськів 18, потім двокімнатну квартиру на Русанівці.

Творчість

Автор збірок «На крилах лелек», «Хто вишив небо журавлями», «Я із сонця і роси», «Плаче захмарене небо», «Дивосон», «Калинові дзвони». Готова для друку, але поки не видана збірка «Любов серця благословляє».

У доробку поета також є книжки для дітей «У сузір'ї внуків», «Лисиччине дзеркало», «Україна в нас одна», «Місяць художник», «Пори року».

До 70-річного ювілею поета вийшло два компакт-диски найкращих пісень. Його твори – „Материнський рушник”, „Диво-сон”, „Голодомор”, „Мальви”, „Плаче захмарене небо”, „Запитай у спогадів про літо” та інші покладені на музику відомих українських композиторів.

Дружив із Степаном Олексійовичем Сабадашем і його дружиною Радою Петрівною Петренко. З Сабадашем написав кілька пісень, які виконувало тріо Либідь, зокрема пісню «Диво-сон» (Коли сповиє сині гори тиха ніч…). Був знайомим із Троньком Петром Юхимовичем (який в Раді Міністрів курував медицину і культуру), першим космонавтом Леонідом Каденюком. Його пісня про Каденюка перекладена англійською.

Є автором гімну Носівського району, гімну Бобровиці, гімну Володькової Дівиці.

1973 року відзначалося 30-річчя Ельтигенського десанту (біля Керчі), яким керуваав підполковник Леонід Брежнєв. Олександр Демиденко написав вірш до ювілею «Грохотала война, била смертью в лицо…». Було 678 людей, за стіл запросили 40.

Плаче захмарене небо

«Плаче захмарене небо» — пісня на музику Ярослава Вишиваного та слова Олександра Демиденка. Ця пісня, написана в жовтні 1962 року, стала народною.

У жовтні 1962 року студент факультету української філології Чернівецького університету Ярослав Вишиваний (1935-2010) був засмучений через те, що його покинула кохана дівчина. Щоб розрадити товариша по кімнаті гуртожитку, студент цього ж факультету Олександр Демиденко написав слова до мелодії, яка на той час уже була написана Ярославом і яку той грав на власному баяні. Баян був великою цінністю, тому хлопці боялися, щоб його не вкрали. Ярослав закінчив Теребовлянське культосвітнє училище (диригент), а сам родом із Юстинівки Теребовлянського району Тернопільської області (те зараз похований поруч із матір'ю). Степан Сабадаш керував хором «Ластівка» і хором університету.

Пісня відразу стала популярна серед студентів університету, вперше на сцені її виконав 1963 року університетський хор, яким керував уже Ярослав Вишиваний.

Пісню виконувало тріо «Либідь» (це тріо також виконувало пісні Демиденка «Диво-сон», «Кажуть люди що я засватана»), тріо «Криниченька», тріо сестер Сокальських.

Декілька десятків років пісня була заборонена радянською цензурою як «песимістична і така, що не має комуністичної моралі і не відображає радянської дійсності».

Родина

Син Руслан закінчив Українсько-фінський університет, пізніше перейменований у Європейський університет (перший недержавний університет), загинув у 33 роки, залишив трьох дітей (2, 9, 11 років).

Онук, Влад Русланович Демиденко — станом на 2020 бакалавр, і вчиться на магістра Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, актор драми й кіно, грає в спектаклі “Віра, Надія, Любов…(Яма)” Театру на Подолі. Знявся у фільмі «Одна на двох».

Онука, Вероніка Русланівна, навчається режисурі в університеті Поплавського.

Павлик, учень 8-го класу в Києві.

Донька Тетяна живе у Швейцарії, має четверо дітей.

Олександр Демиденко

На основі нарису Миколи Рудакова

Батьки-інженери хотіли бачити сина медиком, тому після закінчення школи Олександр вступив до військового медичного училища. Та військового лікаря із Олександра не вийшло, він відразу зрозумів, що це не його доля і залишив навчання. Працював на Донбасі — в шахті, потім працював у місті Маріуполі на будівництві.

Якось перед робітничою аудиторією виступали українські письменники: Михайло Стельмах, Василь Земляк, Євген Доломан. І молодий робітник Демиденко скористався нагодою та показав свої перші твори видатним корифеям українського письменства.

- А чому пишеш російською? - запитав Михайло Стельмах. — Треба тобі вчитися.

​І написав молодому автору рекомендацію до Київського національного університету. Та Олександр Демиденко вибрав Чернівецький університет. Після університету, кілька років, Олександр Демиденко працював вчителем в Бобровицькому районі на Чернігівщині. Написав гімн села Марківці. А з 1971-го року - живе і працює в столиці України.

Поет, написав багато віршів для дітей та юнацтва. Його дитячі книжки написані з добром і любов'ю, але найвідоміший твір, який написав Олександр 1962 року, ще студентом у Чернівцях разом з Ярославом Вишиваним — це популярна пісня «Плаче захмарене небо». Зустрічається з читачами. Його інтерв'ю є в фондах Українського радіо.

Посилання

• Олександр Демиденко - пісні, біографія Українські пісні