Відмінності між версіями «Рибаков Анатолій Наумович»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| + | [[Файл:Анатолій Рибаков.jpg|міні|Анатолій Рибаков.jpg]] | ||
'''Анатолій Наумович Рибаков''' (Аронов) (народився 1 [[14 січня|(14) січня]] [[1911]], [[Держанівка]], Чернігівська губернія, Російська імперія — помер [[23 грудня]] [[1998]], Нью-Йорк, США) — радянський письменник, сценарист, лауреат Сталінської премії. | '''Анатолій Наумович Рибаков''' (Аронов) (народився 1 [[14 січня|(14) січня]] [[1911]], [[Держанівка]], Чернігівська губернія, Російська імперія — помер [[23 грудня]] [[1998]], Нью-Йорк, США) — радянський письменник, сценарист, лауреат Сталінської премії. | ||
Поточна версія на 21:04, 14 січня 2023
Анатолій Наумович Рибаков (Аронов) (народився 1 (14) січня 1911, Держанівка, Чернігівська губернія, Російська імперія — помер 23 грудня 1998, Нью-Йорк, США) — радянський письменник, сценарист, лауреат Сталінської премії.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в «містечку Держанівка під Черніговом, де його батько управляв винокуренними заводами» (дані ВРЕ, 2-ге видання). Єврей. У дитинстві 8 років жив в м. Щорс на Чернігівщині. Помер у 1998 році.
В автобіографії Анатолій Наумович Рибаков (Аронов) вказує, що народився у м. Чернігів в сім'ї інженера. Соромився видатний письменник села, де народився, до самої смерті (чи боявся).
По закінченні школи працював на Дорогомилівському хімічному заводі вантажником, потім шофером.
У 1930 році вступив до Московського інституту інженерів транспорту.
5 листопада 1933 року був заарештований та Особливою нарадою колегії ОГПУ засуджений на 3 роки заслання за статтею 58-10 (Контрреволюційна агітація і пропаганда). Після закінчення заслання, не маючи права жити в містах з паспортним режимом, поневірявся Росією. Працював здебільшого там, де не треба заповнювати анкети, однак з 1938 року по листопад 1941 був головним інженером Рязанського обласного управління автотранспорту.
З листопада 1941 року по 1946 рік служив у Червоній Армії в автомобільних частинах. Брав участь у боях на різних фронтах, починаючи від оборони Москви і кінчаючи штурмом Берліна. Остання посада — начальник автослужби 4-го Гвардійського стрілецького корпусу (8-а гвардійська армія), звання — гвардії інженер-майор. За відзнаку в боях з німецько-фашистськими загарбниками визнаний таким, що не має судимості.
У 1960 році повністю реабілітований.
Творчість[ред. | ред. код]
Автор романів «Водії» (1950), «Катерина Вороніна» (1955), «Літо в Сосняках» (1964), «Важкий пісок» (1978), «Діти Арбата» (1987), «Тридцять п'ятий та інші роки» (1988), «Страх» (1990), «Прах і попіл» (1994), автобіографічного роману «Роман-спогади» (1997) та повістей «Кортик» (1948), «Бронзовий птах» (1956), «Пригоди Кроша» (1960), «Канікули Кроша» (1966), «Невідомий солдат» (1970), «Постріл» (1975).
У 1995 році було видане зібрання творів автора у 7-ми томах.
Більшість творів А. Н. Рибакова була екранізована.
Відзнаки[ред. | ред. код]
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Вітчизняної війни 1-го (30.06.1945[2]) та двічі — 2-го (31.01.1945[3], 06.04.1985) ступенів, медалями.
У 1951 році за роман «Водії» (1950) відзначений Сталінською премією 2-го ступеня.
