Відмінності між версіями «Мокренець Ольга Іванівна»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
м (Імпортовано 1 версія)
 
Рядок 30: Рядок 30:
  
 
[[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]]
 
[[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]]
[[Категорія:Загиблі в Німецько-радянській війні]]
+
[[Категорія:Загиблі на Німецько-радянській війні]]
 
[[Категорія:Люди М]]
 
[[Категорія:Люди М]]

Поточна версія на 09:53, 7 січня 2023

Ольга Іванівна Мокренець (1914-1943) – партизанка-підпільниця загону «За Батьківщину!», медсестра. Під час бойової операції виносила з оточення тяжко пораненого партизана Гаврила Мірошника і потрапила в полон. Загинула від тортур в гестапо. Похована в братській могилі в м. Носівці. Уродженка села Петрівці на Прилуччині.

Життя – подвиг[ред. | ред. код]

Буняк А. Життя — подвиг // Прапор комунізму. — 1982. — 20 липня. Про загибель партизанки Ольги Мокренець, похованої в братській могилі м. Носівки.
Нарис А. Буняка в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Ольга Іванівна Мокренець – одна з багатьох партизанів і партизанок яким не судилося дожити до Дня Перемоги. Але вона зробила все можливе, щоб цей день настав 9 травня І945 року.

Народилася Ольга Іванівна 1914 року в селі Петрівці на Прилуччині. Рано залишилася сиротою і в 16 років мусила замінити батька і матір своїм молодшим сестрам і брату. Радянська влада допомогла сиротам звестися на ноги. Брат став учителем, сестра пішла в авіаційне училище. А Оля з перших днів колективізації пішла в колгосп. Уже в 1936 році очолила ланку по вирощуванню буряків і тютюну. Тоді ж стала комсомолкою. За високі врожаї була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.

Та щастя обірвалося разом із страшною звісткою: почалася війна! Законом стали слова “Все – для фронту! Все – для перемоги !” Оля заміняє бригадира, разом з жінками збирає врожай. А незабаром почалися і чорні дні окупації. Пусткою стає для неї хата. Ольга Іванівна забирає до себе таку ж, як і сама, сироту Улю Ремигу. Удвох подруги вирішують боротися. Через зв’язкову Євдокію Косенко налагоджується звязок з Носівським партизанським загоном. Її будиночок стає явочною квартирою для партизан. Тут переховують зброю, патрони. А коли захворів на висипний тиф партизан Страшенко, Оля сховала його на горищі своєї хати і три місяці доглядала й лікувала його.

Оля брала участь у багатьох бойових операціях як боєць і медсестра. Тепло відзивався про неї М. Д. Симоненко, називаючи Ольгу Іванівну сміливим і відважним, дисциплінованим і винахідливим бійцем загону.

І ось останнє бойове завдання – знищення ворожого ешелону. Операція йшла успішно, але, раптом, партизан почали обстрілювати з флангу. Під час відходу групи було поранено улюбленця партизанського загону Гаврила Григоровича Мірошника. Перев'язавши тяжко пораненого, Оля намагалася винести його з поля бою, і в цей час потрапила в оточення.

Карателі схопили партизан і доставили їх в ніжинське гестапо. Гаврюша дорогою помер, а Олю гестапівці піддали нелюдським тортурам. Проте відважна месниця стійко знесла катування й не видала жодної партизанської таємниці.

Щоб викрити зв’язки населення з партизанським загоном, окупанти пішли на хитрість. Вони поклали трупи партизан на привокзальній площі в Ніжині, а перевдягнені гестапівці стежили – хто впізнає загиблих. Але партизани розгадали цю хитрість.

В одну з наступних ночей трупи зникли. Вже після звільнення території військами Червоної Армії виявилося, що поліцаї закопали тіла полеглих Олі і Гаврюші на одній із сусідніх садиб. М.Д. Симоненко і дружина Г. Мірошника – Т.Ф. Мірошник відкопали трупи і по одягу впізнали партизанів. Тоді ж їх тіла були поховані в центральну братську могилу, що знаходиться біля Носівської середньої школи №1.

А. Буняк

Пам'ять[ред. | ред. код]

Відважній партизанці Олі Мокренець український поет Олексій Довгий присвятив свого вірша під назвою «Партизанка».

Див. також[ред. | ред. код]