Пономаренко Інна Данилівна

Інна Данилівна Пономаренко (народиламя 7 лютого 1940 — ?) — педагог, з 1960-х працювала вчителем російської мови і літератури Носівської школи № 1

Донька: Філь Юлія Ігорівна.

Справжній вчитель

Джерело: Юлія Філь: «Справжній вчитель...», Енциклопедія Носівщини, 17 листопада 2022

«Справжній вчитель ― це людина,
яка вийшла з народного середовища,
є носієм кращих якостей рідного народу,
живе його інтересами, вболіває за його долю.»
/Борис Грінченко/

«ІННОЧКА»

Народилась Інна в містечку Носівка в 1940 році (07.02.1940р.).

Батько - службовець Носівського поштового відділення Писарук Данило Макарович.

Мати – домогосподарка Заволова Валентина Омелянівна.

Разом батьки прожили не довго. Єдину доньку плекала мати все своє життя одна. Хоча був чоловік, що замінив Інночці батька – це її дідусь, нащадок козацького роду, інтелігент від природи, Заволовий Омелян Гнатович.

ЇЇ післявоєнне дитинство, юність проходили разом з героями оповідання Віктора Жмихова «Носівський вальс» на вулиці Поштова та Баштова. « Діти війни» - у більшості не було батьків, вони дорослішали раніше ніж діти, які народжувалися після війни...

Навчальний процес Інни почався в вересні 1947 року, в рідній Носівській школі №1. Першою вчителькою була Ганна Федорівна Прокоп'єва («Аннушка» - так називали її, до самого похилого віку). Будучи вчителем молодших класів, Ганна Федорівна була і організатором(керівником) шкільного дівочого танцювального гурту, в якому Інночка приймала участь. Костюм «сніжинки» зшитий мамою для Інночки з марлі (в 1948 році в Носівці неможливо було купити тканини для дівчинки) та прикрашений бусинками з «найціннішого» родинного намиста - був один із найкращих! За пуанти - слугували домашні капці обшиті білою тканиною. Ці перші кроки відчуття прекрасного, даровані молодою вчителькою, зігрівали в важкі повоєнні роки серця дітей, відкрили Інночці - хореографію, пластику, класичний танець, навчили «чути» музику.

Знайомство з вчительською роботою, що вплинуло на подальший вибір професії, Інна отримала, ще змалечку. В післявоєнні роки, в період відновлення, відбудови країни, до Носівки приїздило багато спеціалістів. В їх будинку квартирувалися молоді вчительки першої школи, що прибули до містечка за державним направленням. Це вони навчили дівча (на все життя) - виразно декламувати, каліграфічно писати, гарно вишивати; відкрили світ музики, поезії, книг. Ще тоді Інночка вирішила, що вона обов’язково стане схожою на цих вишуканих, шатних, освічених і одночасно таких простих і веселих молодих вчительок. А в свою чергу, її матуся Валентина, маючи за плечима лише два класи Спаської церковноприходської школи, дала собі обітницю: «За будь що, надати дочці гідну освіту!».

Шкільне життя Інни в Носівській школі №1 проходило точнісінько так, як у героїв книг Сергія Іващенко «Школа. Записки дивака.» та «Повість про життя». З Сергієм вони були однолітками і однокласниками старших класів. Найкращими педагогами Інночки Писарук були: Ганна Федорівна Прокоп’єва, Ганна Олександрівна Скрипець, Марія Кирилівна Шовкун, Микола Несторович Калина, Володимир Захарович Лотренко, Андрій Петрович Скрипець, Василь Кирилович Набок. Для них вона назавжди залишалася «Інночкою» - ученицею.

Після закінчення школи, як і багато її однокласників, Інна поїхала пізнавати світ до столиці. Треба було ставати самостійною, заробляти гроші. Пропрацювавши два роки на Дарницькому шовковому комбінаті, вона повертається до рідної домівки в Носівку, там де хочеться творити, там де рідні, друзі… Хоча, практика роботи з нитками, тканинами завжди їй була в пригоді.

Над вибором професії в подальшому, задумуватись не прийшлось. Дитяча мрія повинна була втілитись в життя! Початком педагогічного досвіду стала посада старшого піонервожатого в Ліснохуторській школі (серпень 1959р.-серпень 1962р.)

Потім роботу піонервожатої продовжила в своїй рідній першій школі (вересень 1962р.- жовтень 1963р.), одночасно навчаючись в Ніжинському педагогічному інституті на філологічному факультеті за спеціальністю вчитель російської мови та літератури (1962-1968рр.).

Практику вчителювання, прийшлось опановувати в Степнохуторській школі, живучи в Носівці( грудень 1963р.- серпень 1965р.). В цей період познайомилась з майбутнім своїм чоловіком – Ігорем Михайловичем Пономаренко. В березні 1965року народилась в них донечка.

Навчаючись на заочному відділенні Ніжинського ДПІ, повернулась на роботу до Носівської школи №1 на посаду вчителя української мови та літератури( вересень 1965р.). Викладала українську мову та літературу по грудень 1971року(6 років). ЇЇ наставниками - були чудові люди, справжні педагоги першої школи : Анастасія Дмитрівна Скнар(вчитель української мови та літератури) та Андрій Петрович Скрипець(завуч - вчитель російської мови та літератури). Підтримували Інночку в колективі, порадами, добрим словом і її «стара гвардія» вчителів: Г.Ф. Прокоп’єва, М.К. Шовкун, Г.Д Назаренко, Є.М. Воскресенський, В.З. Лотренко, І.В. Гончар…

З січня 1972р. до останніх днів свого життя(13.06.1997р.) Інна Данилівна Пономаренко викладала в Носівській середній школі №1, «домінуючу» в українських школах, російську мову та зарубіжну літературу. В колективі з однодумцями, а саме : Н.Я. Хрокало, Л.А. Наказною, Л.М. Труш, А.О. Легецьким ладилося все! Філологам української та російської мови, разом, по одній темі, в порівняльній формі, було легше навчати дітей граматиці, лексиці. В них була одна спільна справа! Анатолій Олександрович Легецький завжди допомагав мовникам у розробці зручного розкладу уроків(в цьому він був неперевершений «віртуоз»). Колеги по «кафедрі» колись написали Інні в привітанні: «Твоя майстерність – втілювати в собі риси бурхливого століття…». Інна Данилівна була завідуючою кабінетом російської мови. Майже всі стенди, наочності вона виготовляла власноруч(чекати розподілу наочності, відповідного обладнання для кабінету мови від районного відділу освіти, була марна справа). ЇЇ кабінету давали гідну оцінку як колеги, так і діти, а це давало натхнення. «Відкриті уроки» Інни Данилівни захоплювали не тільки учнів, а і працівників методкабінету, вчителів інших шкіл. Однозначно, вона була ученицею авторитарної педагогіки першої школи, що завжди відчувалось на її уроках мови. Але її гуманізм, творчість досягали вершин - на уроках зарубіжної літератури. Позакласні заходи Інни Данилівни з мови та літератури були завжди показові - захоплювали, заворожували дітей! Неодноразово від дирекції школи вона отримувала подяки: « За хорошу підготовку учнів до олімпіади».

В період: з вересня 1981 по жовтень 1986, одночасно з вчительською роботою, була на посаді заступника директора першої школи з навчально-виховної роботи, мала звання вчителя-методиста. Всі інші роки своєї трудової діяльності в першій школі, будучи вчителем російської мови та зарубіжної літератури 4-8 класів, суміщала класне керівництво в цих класах. Про класне керівництво вчителя, не робиться запис в трудових книжках, але даремно! Ось коли ми по-справжньому пізнаємо вчителя, його покликання! Позакласна робота вона не лімітована, її не можливо виміряти грошовою одиницею. ЇЇ оцінити можуть лише діти і тільки з часом… Класним керівником Інна Данилівна була в учнів з четвертого по восьмий клас, в період:

• з 1969року по 1974рік («А» клас) – Наталія Воскресенська, Анатолій Наливайко, Олег Наказний, Ірина Гурбич, Алла Кумко, Олександр Галушко, Олександр Бондаренко, Ірина Сало, Лариса Губар, Сергій Собех, Сергій Компанець, Неля Підгаєцька, Сергій Трухан, Лариса Шелест…;
• з 1974року по 1979рік («Б» клас) – Алла Супрун, Ігор Сеник, Лариса Комар, Сергій Покиньборода, Ігор Манько, Тамара Ярина, Лариса Руденко, Світлана Перев’язко, Сергій Колесник, Валерій Гавриленко, Тетяна Жежера…;
• з 1987року по 1992рік («Б» клас) – Андрій Костюк, Людмила Міщенко, Тетяна Рудяченко, Світлана Кривша, Євгеній Манько….;
• з 1992року по 1997рік(«Б» клас) – Максим Улько, Світлана Мельник, Олена Калініченко, Віталій Гулик, Олексій Гордієнко, Руслан Карнаух, Євгеній Геращенко, Катерина Сергієнко, Руслан Шостак, Олександр Жук, Ірина Наконечна, Андрій Каніщев….

Зазвичай, в обов’язки класного керівника входить: нагляд за дисципліною в класі, успішністю, спілкування з батьками, організація шкільних та позашкільних заходів для учнів. Творчій душі Інни Данилівни, класне керівництво давало натхнення, розширення світогляду, відчуття потрібності несформованим, тендітним, дитячим особистостям.

Перший досвід класного керівництва для молодої вчительки був не з легких. В її «А» класі( в першій школі діти з «а» класів, завжди були більш «особливі», ніж з «б» чи «в») учні мали свій сформований світогляд, були не обділені батьківською увагою і опікою. Це були веселі, допитливі, ерудовані учні, які легко сприймали матеріал, багато читали, захоплювались спортом, музикою. З ними вона була на рівні. Їх об’єднувала література, захоплення поезією, музикою, фігурним ковзанням... В багатьох позакласних заходах, Інні допомагала досвідчена Марія Кирилівна Шовкун(в цьому класі навчалась її донечка – Іринка). Вони були класною родиною, сім’єю(включаючи малу доньку Інни Данилівни). Незабутні позакласні вечори; поїздки до Ніжину в картинну галерею, музей М.Гоголя , історичний музей; на батьківщину М.Заньковецької до с.Заньки…

Прізвиська в першій школі мали, як улюблені так і нелюбимі педагоги. Інну Данилівну називали «Інночкою», від шибеників хлопців до старанних дівчаток.

Другий набір учнів їй був дуже зрозумілим - вони були ровесниками її доньки. Вона добре розуміла їх настрій, захоплення, їхні бажання, почуття. Вони, в свою чергу, пишались класним керівником, своєю «Інночкою». Завжди шатно вдягнена, з зачіскою, манікюром. Її вбрання по особливому прикрашалось вишивкою, ювелірними прикрасами, намистом. Вона полюбляла гарні парфуми, косметику. ЇЇ «слабістю» були квіти…

Це був «Б» клас, де навчались діти зі звичайних, простих носівських родин(«діти з народу» - щирі, відкриті, прямі). Ніби своїй дитині – четвертокласникам, вона показувала особисто, як правильно викрутити ганчірку, миючі підлогу в класній кімнаті, як доглядати квіти в горщиках, що прикрашали завжди підвіконня. Доводилось навчати дітей і на колгоспних полях, як правильно навесні прополоти буряк, а восени як безпечно його почистити ножем( за радянських часів, праця дітей разом з вчителями, була невід’ємною частиною навчального процесу, а відповідальність за безпеку дітей на сільськогосподарських роботах ніс вчитель). Також разом вони виконували норми по заготівлі металобрухту та макулатури, боролись за призові місця(заготівля вторинної сировини дітьми – зазвичай, супроводжувалась кумедними пригодами). Інна Данилівна могла згуртовувати дітей, об’єднати, визначити лідера. Був час і на творчість, неодноразово отримували призові місця та подяки від дирекції школи за участь у «Святі квітів». Доля кожної дитини класу - була її особистою справою. За свої кошти, не задумуючись, вона могла придбати учневі шкільний сніданок, підручник, зошити, ручки, інколи потрібно було купувати взуття чи одяг( не існувало державної соціальної опіки, благодійних фондів; дитина з «проблемних родин» могла потрапити до будинку-інтернату). Помічниками в роботі класного керівника, тепер вже виступали «очі і вуха» школи – технічні працівники(прибиральниці). Катя, Шура, Оля, а інколи і всі разом, від щирого серця, розповідали Інні Данилівні за «витівки» її підопічних. Працю технічних працівників Інна Данилівна цінувала. Навчала учнів - поважати шкільних прибиральниць, важку фізичну працю.

В восьмому – вже вона пишалась своїми вихованцями, гордилась їх успіхами..

Наступний «Б» клас, 1987-1992років - знову не схожий на попередній. Це відкриті, обдаровані природою діти, бажали пізнавати нове в усьому! З ними цікаво, на одному подиху проходили творчі вечори! Неперевершений голос Андрія Костюка завжди зачаровував класного керівника і творив дива… Призові місця і подяки дирекції за участь у конкурсах художньої самодіяльності у них були завжди.

З Інною Данилівною вони ставали цінувальниками театру, балету, музеїв, народної творчості(екскурсії до Києва були майже буденними). Вже немолодому класному керівнику, треба було «тримати марку», бути по-можливості, прикладом і в фізичній підготовці. З легкістю організувала піший тур дітей з Носівки до Козар, де щиро зустрічав носівчан її однодумець, краєзнавець Андрій Іванович Лопата зі своїми вихованцями...

Знайомилась з педагогічною роботою Інни Данилівни і з відкритим серцем підтримувала – молода, талановита вчителька, Світлана Расюк. Доросла донька студентка - допомагала в поїздках до столиці, в туристичних походах по рідній Носівщині. «Інвестором» її роботи, був чоловік Ігор - це: обладнання кабінету, класного куточку; технічне супроводження в подорожах до лісу, в зустрічах з батьками дітей. Поширеною практикою Інни Данилівни в позашкільній роботі - відвідування «проблемних» родин учнів(практика спілкування педагогів першої школи в родині, з батьками та дітьми, раніше існувала). Не викликати батьків до школи, а йти самостійно в родини, знайомитись з її членами, бачити дійсне оточення життя дітей – це було її кредо.

Останній випуск - останні роки роботи Інни Данилівни в школі, припали на важкі «буремні дев’яності». Переоцінка цінностей, потік нової інформації, перебудова шкільної системи і при цьому, майже повна відсутність фінансування освіти. Отримувала Інна Данилівна сили в роботі лише від своїх вихованців і їх батьків. Тепер вчителька, майже всі позакласні заходи, проводила разом з батьками своїх учнів. Батьки, в минулому також її вихованці : Наталія Улько, Тетяна Мельник, Тетяна Калініченко, Олександр Карнаух, Ніна Шостак, Олександр Наконечний… Вони підтримували в роботі з їх дітьми - свою «Інночку». Природа, ліс допомагали навчати дітей любові до рідного краю. Спільні «родинні посиденьки» класу біля вогнища, з казаном «гартаначки», давали можливість дітям визначитись з пріоритетами і людськими цінностями...

Найкращим подарунком для Інни Данилівни – була оцінка її роботи учнями, добрі відгуки і побажання. Неоціненним дарунком, в ім’я світлої пам’яті про вчителя - класного керівника, став допис «Квіти на п’яте березня» на сторінках інтернету(в «фейсбуці») її учениці – талановитої журналістки Лариси Сай-Боднар(Комар). (Використано: фотоархів та трудова книжка Інни Данилівни Пономаренко(Писарук))

МІЙ НАЙДОРОЖЧИЙ ВЧИТЕЛЬ...

« Вчитель, скільки треба любові і добра, щоб слухали, щоб вірили, щоб пам’ятали діти тебе?» Я бачила життя вчителя як зовні, так і зсередини тому, що моя мама - була вчитель Носівської середньої школи №1. Вона викладала в моєму класі, з п’ятого по восьмий, російську мову та літературу.

У статуті деяких європейських країн прописана заборона проводити уроки там, де навчається будь-який родич вчителя. Вважається, що як у випадку з лікарем, «рука здригнеться» - спрацює людський фактор. Навіть старші колеги мами, не рекомендували їй читати уроки в моєму класі, щоб не травмувати власну дитину і одночасно бути справедливою в очах інших. Не «горіла» бажанням бачити матусю вчителем в своєму класі і я. Мамине прагнення викладати в моєму класі, я зрозуміла тільки з часом, дорослою…

Вчитись в школі, де працюють твої батьки не так вже й круто, як здається. Ти чомусь повинен бути прикладом в навчанні, в поведінці - в очах інших маминих колег. Мама обов’яково першою дізнавалась про мої «витівки» і вже дома на мене чекала серйозна розмова. Оскільки, зірок з небес я не хватала, схвалення мами-вчительки частіше отримували інші діти. Важко контролювати себе, коли говориш вдома, щоб випадково не стати «донощиком». З іншого боку, мені було приємно коли старші хлопчаки(Олександр Бондаренко, Сергій Компанець...) з маминого класу, де вона була класним-керівником, приділяли мені «увагу», вгледівши на шкільній перерві - то скубнуть за косу, то ущипнуть мої пухкенькі щічки…

Помічав мене, з веселою посмішкою на обличчі, неперевершений Ігор Сеник(світла пам’ять). Зазвичай він вигукував: «Інночкіна доця!». З багатьма учнями маминого класу, що були однолітками, я товаришувала. Інколи дома, мама прохала мене допомогти швидше перевірити зошити з учнівськими диктантами. Тоді я не помічала, що це була перевірка і моїх знань, знайомлення з типами мовних помилок. Я також не усвідомлювала, що викладаючи в моєму класі, на моєму прикладі - вона бачила, як засвоюється і сприймається новий матеріал дітьми, що їх зацікавлює на уроках, а що ні. Казковий світ Г.Х. Андерсена, лірика відомих поетів 18-19 століття, грецька міфологія, що відкрила мені моя вчителька зарубіжної літератури, захоплює мене і сьогодні. На мій погляд, бути учителем цікаво, хоча і не легко. Свої педагогічні «здібності»(в студентські роки) я практикувала з маминими учнями, на екскурсіях до Києва, по рідній Носівщині. Але купа зошитів, щоденна підготовка до уроків, склання планів, написання конспектів, а коли ще вдома чекає родина, яка також потребує любові й уваги – це однозначно не моє! А ще, якщо додати: постійне оцінювання, перевірки; щорічне відстоювання права мати повну тарифну ставку вчителя; великий жіночий колектив; відсутність належного фінансування освіти і т.д.т.п., то взагалі зась!

Частенько перечитую один із матусиних листів з 90-х, ніби розмовляю, відчуваючи її настрій, поривання душі: «Как трудно жить в эпоху междуцарствий. В униженном, голодном государстве, когда все рухнуло и больше нет надежды и торжествуют властные невежды…. Как тяжело смотреть на нищету, порывов добрых чувствуя тщету. Метаться, грезить и сходить с ума, в бессилье видеть, как ликует тьма, и чувствовать, как мозг сжимает страх при виде славы, обращенной в прах.» (мовою оригіналу, А.Федоренко).

Є чудова приказка: “Людині в житті повинно повезти тричі: у кого народитися, у кого вчитися і на кому одружуватися”. Мені повезло точно двічі( з третім також все добре), бо моєю мамою і вчителем була Інна Данилівна Пономаренко. Я навчилась у неї, любити природу, подорожі, гарні парфуми..; захоплюватись народною творчістю, мистецтвом…; бути поціновувачем Книг.

Я мала щасливе дитинство, а Носівська середня школа №1 назавжди залишиться моєю рідною домівкою, де працювала моя найдорожча вчителька – моя матуся.

Юлія Філь (Пономаренко)