Редагування Шинок у Данині
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | '''Шинок у селі [[Данина]]''' — розташовувався до 1917 року по | + | '''Шинок у селі [[Данина]]''' — розташовувався до 1917 року по [[вулиця Шинкова|вулиці Шинковій]]. |
− | + | == Шинок як культурний і діловий осередок Українського села == | |
− | :''Джерело: | + | :''Джерело: [[Тимошик Микола|Микола Тимошик]]. Шинок як культурний і діловий осередок Українського села // Українська культура, № 4-6, 2020'' |
− | |||
<blockquote><i><poem> | <blockquote><i><poem> | ||
Од села, до села | Од села, до села | ||
Рядок 27: | Рядок 26: | ||
Отож, маємо справу і закладом специфічним: тут будь-яка розвага, розмова чи зустріч супроводжувалася розпиванням різних видів оковитої. | Отож, маємо справу і закладом специфічним: тут будь-яка розвага, розмова чи зустріч супроводжувалася розпиванням різних видів оковитої. | ||
− | + | '''Медовуха на церковному майдані''' | |
Перед тим, як перейти до опису діяльності шинку, звернемо увагу на призабуту стародавню народну традицію виготовлення та розпивання українцями різних саморобних напоїв. | Перед тим, як перейти до опису діяльності шинку, звернемо увагу на призабуту стародавню народну традицію виготовлення та розпивання українцями різних саморобних напоїв. | ||
Рядок 41: | Рядок 40: | ||
Здається, що саме таку форму («у борг») придбання напоїв перейняли пізніше в церковних братств і сільські шинкарі. | Здається, що саме таку форму («у борг») придбання напоїв перейняли пізніше в церковних братств і сільські шинкарі. | ||
− | + | '''Публічне місце для своїх і чужих''' | |
Зазвичай в українських селах настоювали наливки, «гонили» горілку чи не в кожній хаті. Але робилося те здебільшого для своїх потреб і на різні родинні оказії, як казали, «од празників». Громадська думка в давнину ніколи не була на боці тих, займався цим ділом постійно і «не для себе», а щоб споювати інших та на цьому заробляти, отож, шинкарити. Таке заняття люди віддавна називали в наших краях недобрим. Ось чому ніхто й ніде з мешканців села не відважувався завести власний шинок – свої б цього не потерпіли. І ось чому за таке не складне, але вельми прибуткове заняття вхопилися «чужородці». У селах – традиційно євреї, а в містах, окрім них, ще й греки та вірмени. | Зазвичай в українських селах настоювали наливки, «гонили» горілку чи не в кожній хаті. Але робилося те здебільшого для своїх потреб і на різні родинні оказії, як казали, «од празників». Громадська думка в давнину ніколи не була на боці тих, займався цим ділом постійно і «не для себе», а щоб споювати інших та на цьому заробляти, отож, шинкарити. Таке заняття люди віддавна називали в наших краях недобрим. Ось чому ніхто й ніде з мешканців села не відважувався завести власний шинок – свої б цього не потерпіли. І ось чому за таке не складне, але вельми прибуткове заняття вхопилися «чужородці». У селах – традиційно євреї, а в містах, окрім них, ще й греки та вірмени. | ||
Рядок 65: | Рядок 64: | ||
Не випадково власників шинків називали в селах недобрими словами: і здирниками, і дияволами, і глитаями, і п’явками на тілі селянина. У Шевченка читаємо: «А ти, задрипанко, шинкарко, перекупко п’яна!». Адже з бажання здерти із затиснутого з усіх боків житейськими негараздами чоловіка побільше корчмарі ні перед чим не зупинялися. Якщо грошей бідака вже не мав, шинкар пропонував закласти під заставу і свитку, і шапку, і кобеняк, а нерідко й кінську упряж чи саму коняку. Добра частина з того ужинку згодом продавалася, бо де п’яниця мав дістати гроші, щоб викупити це з лихварськими відсотками. | Не випадково власників шинків називали в селах недобрими словами: і здирниками, і дияволами, і глитаями, і п’явками на тілі селянина. У Шевченка читаємо: «А ти, задрипанко, шинкарко, перекупко п’яна!». Адже з бажання здерти із затиснутого з усіх боків житейськими негараздами чоловіка побільше корчмарі ні перед чим не зупинялися. Якщо грошей бідака вже не мав, шинкар пропонував закласти під заставу і свитку, і шапку, і кобеняк, а нерідко й кінську упряж чи саму коняку. Добра частина з того ужинку згодом продавалася, бо де п’яниця мав дістати гроші, щоб викупити це з лихварськими відсотками. | ||
− | + | '''«Грай, кобзарю, лий, шинкарю»''' | |
Як виглядав перший шинок у Данині – про це ні креслень не вдалося віднайти в архівах, ні зі спогадів старожилів з’ясувати. Проте варто припустити, що й тут ця споруда була типовою, розрахованою на багато років використання. А типову можемо уявити – їх раніше і малювали, і описувати не раз. | Як виглядав перший шинок у Данині – про це ні креслень не вдалося віднайти в архівах, ні зі спогадів старожилів з’ясувати. Проте варто припустити, що й тут ця споруда була типовою, розрахованою на багато років використання. А типову можемо уявити – їх раніше і малювали, і описувати не раз. | ||
Рядок 135: | Рядок 134: | ||
До щему актуальний, до речі, цей сюжет на тему нинішнього далекого заробітчанства. Тільки ролі батька й матері часом змінюються. | До щему актуальний, до речі, цей сюжет на тему нинішнього далекого заробітчанства. Тільки ролі батька й матері часом змінюються. | ||
− | + | '''Як сільський сход шинок закривав''' | |
Особливо пожвавилася діяльність шинків після знесення в Російській імперії 1861 року кріпосного права. Отримавши волю, а з нею власні земельні наділи з колишніх поміщицьких маєтностей, багато відучених від самостійного господарювання селян не знало, як усім тим розпорядитися. Дехто продавав землю та йшов до міста, дехто її закладав під ризиковану комерцію, а дехто й зовсім пропивав. Про це в літературі також знаходимо немало сюжетів. | Особливо пожвавилася діяльність шинків після знесення в Російській імперії 1861 року кріпосного права. Отримавши волю, а з нею власні земельні наділи з колишніх поміщицьких маєтностей, багато відучених від самостійного господарювання селян не знало, як усім тим розпорядитися. Дехто продавав землю та йшов до міста, дехто її закладав під ризиковану комерцію, а дехто й зовсім пропивав. Про це в літературі також знаходимо немало сюжетів. | ||
Рядок 173: | Рядок 172: | ||
У нових політичних обставинах більшовикам не потрібно було питатися у сільського сходу про доцільність існування шинку. Заклад закрили, євреїв-шинкарів із села вигнали. Незважаючи на те, що в селі бракувало громадських приміщень, туди не відважувалися «поселити» ні сільську раду, ні оновлену на радянський лад «Просвіту», ні колбуд. Так той шинок і розвалювався на очах у громади. | У нових політичних обставинах більшовикам не потрібно було питатися у сільського сходу про доцільність існування шинку. Заклад закрили, євреїв-шинкарів із села вигнали. Незважаючи на те, що в селі бракувало громадських приміщень, туди не відважувалися «поселити» ні сільську раду, ні оновлену на радянський лад «Просвіту», ні колбуд. Так той шинок і розвалювався на очах у громади. | ||
− | + | '''* * *''' | |
Тривалий час на місці знаного в цілій окрузі Данинського шинку був пустир. Але й він і до війни, і низку років по війні все ж виконував певні функції зниклого назавжди з карти Данини відомого далеко по всій окрузі специфічного питного закладу. Власне, та відомість спонукала кількох підприємливих данинців щодня під обідню пору виходити на ріг [[Жолоб]]а і [[Вулиця Шинкова|Шинкової]] із своїм нехитрим крамом: свіжими пиріжками, чаєм. Чай кип'ятили і взимку, і влітку прямо на розкладеному біля торгових лотків багатті. Це те, що було зверху пересувних розкладок. А «з-під поли» кожний подорожній міг отримати і сто грамів, і «крутішу» від пиріжків закуску. | Тривалий час на місці знаного в цілій окрузі Данинського шинку був пустир. Але й він і до війни, і низку років по війні все ж виконував певні функції зниклого назавжди з карти Данини відомого далеко по всій окрузі специфічного питного закладу. Власне, та відомість спонукала кількох підприємливих данинців щодня під обідню пору виходити на ріг [[Жолоб]]а і [[Вулиця Шинкова|Шинкової]] із своїм нехитрим крамом: свіжими пиріжками, чаєм. Чай кип'ятили і взимку, і влітку прямо на розкладеному біля торгових лотків багатті. Це те, що було зверху пересувних розкладок. А «з-під поли» кожний подорожній міг отримати і сто грамів, і «крутішу» від пиріжків закуску. | ||
Рядок 181: | Рядок 180: | ||
За спогадами данинського старожила [[Коваль Івана Іванович|Івана Івановича Коваля]], до самої війни тут зупинялися і валки підвід із різних колгоспів району: хто віз буряк на Носівку, хто – тютюн на Галицю. Стабільно на вигоні цигани тримали три кузні – була всім робота. Цигани мирно співіснували з данинцями – не крали курей, не обдурювали гаданням. Вони чемно напрошувалися в двори господарів із пропозиціями погострити сапу, пилку, сокиру, продати виготовлене в кузні відро чи іншу нехитру річ для господарства. | За спогадами данинського старожила [[Коваль Івана Іванович|Івана Івановича Коваля]], до самої війни тут зупинялися і валки підвід із різних колгоспів району: хто віз буряк на Носівку, хто – тютюн на Галицю. Стабільно на вигоні цигани тримали три кузні – була всім робота. Цигани мирно співіснували з данинцями – не крали курей, не обдурювали гаданням. Вони чемно напрошувалися в двори господарів із пропозиціями погострити сапу, пилку, сокиру, продати виготовлене в кузні відро чи іншу нехитру річ для господарства. | ||
− | Ту знамениту «гарячу» зупинку біля колишнього данинського шинку влада ліквідувала лише після війни. Хтось подав ідею – спорудити тут спільну контору трьох об'єднаних колгоспів ([[Колгосп імені Шевченка | + | Ту знамениту «гарячу» зупинку біля колишнього данинського шинку влада ліквідувала лише після війни. Хтось подав ідею – спорудити тут спільну контору трьох об'єднаних колгоспів ([[Колгосп імені Шевченка|ім. Шевченка]], [[Колгосп імені Петровського|ім. Петровського]], [[Колгосп імені Ворошилова|ім. Ворошилова]]). |
Так і виросло незабаром на цьому місці нове, велике на той час, приміщення під контору для укрупненого колгоспу, який назвали «[[Колгосп Дружба|Дружбою]]». Обіч від неї, праворуч, над самим спуском до Жолоба, примостили сільську пожежну. За неї правила ручна бочка-водокачка, стягнута на підводу. Поряд неї стояла коняка, яка була закріплена за тією водокачкою. Жартували в селі, що служба в тієї коняки – курортна. Всі інші колгоспні коні – на полях та фермах щодня упрівають, а «пожежниця» відлежується на вигоні (тут колись паслися гніді заїжджих до шинку подорожніх), чекає, поки щось у селі загориться. Місяцями чекала без діла, тому відгодувалася до безміри. | Так і виросло незабаром на цьому місці нове, велике на той час, приміщення під контору для укрупненого колгоспу, який назвали «[[Колгосп Дружба|Дружбою]]». Обіч від неї, праворуч, над самим спуском до Жолоба, примостили сільську пожежну. За неї правила ручна бочка-водокачка, стягнута на підводу. Поряд неї стояла коняка, яка була закріплена за тією водокачкою. Жартували в селі, що служба в тієї коняки – курортна. Всі інші колгоспні коні – на полях та фермах щодня упрівають, а «пожежниця» відлежується на вигоні (тут колись паслися гніді заїжджих до шинку подорожніх), чекає, поки щось у селі загориться. Місяцями чекала без діла, тому відгодувалася до безміри. | ||
Рядок 193: | Рядок 192: | ||
І ще одна деталь: цю вулицю, що упродовж століть називалася Шинковою, перейменували після війни. Зазвичай, головні вулиці в наших селах у радянську добу називали ім’ям Леніна. Дивним чином цього не зробили в Данині – назвали іменем Тараса Шевченка. Може тому, що районні начальники порахували негожим ділом ім’я вождя увічнювати на вулиці з такою «підмоченою» репутацією. Донедавна була в Данині й Леніна, але, знову ж таки, в дивному місці – бічна, коротка, тупикова, далеко від центру, по якій і транспорт не ходить. | І ще одна деталь: цю вулицю, що упродовж століть називалася Шинковою, перейменували після війни. Зазвичай, головні вулиці в наших селах у радянську добу називали ім’ям Леніна. Дивним чином цього не зробили в Данині – назвали іменем Тараса Шевченка. Може тому, що районні начальники порахували негожим ділом ім’я вождя увічнювати на вулиці з такою «підмоченою» репутацією. Донедавна була в Данині й Леніна, але, знову ж таки, в дивному місці – бічна, коротка, тупикова, далеко від центру, по якій і транспорт не ходить. | ||
− | + | '''Чому шинок поступився гаштету''' | |
Згадуючи мені, малому, на початку 60-х років минулого століття шинок на Шинковій, бабуся Олена, яка молодою вийшла заміж із Данини в сусідню Шатуру, але до кінця свого життя дуже любила село свого дитинства і юності, висловилася про той заклад просто і мудро: «То, внучку, був добрий пристанок. Та не для всіх. А лиш для подорожніх та слабкодухих. То й добре, що його вже нема в нашій Данині». | Згадуючи мені, малому, на початку 60-х років минулого століття шинок на Шинковій, бабуся Олена, яка молодою вийшла заміж із Данини в сусідню Шатуру, але до кінця свого життя дуже любила село свого дитинства і юності, висловилася про той заклад просто і мудро: «То, внучку, був добрий пристанок. Та не для всіх. А лиш для подорожніх та слабкодухих. То й добре, що його вже нема в нашій Данині». | ||
Рядок 209: | Рядок 208: | ||
[[Категорія:Шинки]] | [[Категорія:Шинки]] | ||
[[Категорія:Володькова Дівиця]] | [[Категорія:Володькова Дівиця]] | ||
− | [[Категорія: | + | [[Категорія:Динина]] |
[[Категорія:Шатура]] | [[Категорія:Шатура]] |