Редагування Партизанська Носівщина

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.

Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.

Поточна версія Ваш текст
Рядок 229: Рядок 229:
 
:''«Після наради Стратилат дав команду всім приготуватися в дорогу. Він сказав, що по рішенню командування загону треба залишити Носівський район і перейти в Ніжинський, щоб відірватися від переслідування. Ішов великий сніг. Стало темно. Колона рушила в похід. Попереду ішов з компасом у руці командир загону Стратилат. І так ми пройшли за ніч поколіна в снігу 25 кілометрів. Не було ні одного відставшого. Правда були два невеликі привали…»''
 
:''«Після наради Стратилат дав команду всім приготуватися в дорогу. Він сказав, що по рішенню командування загону треба залишити Носівський район і перейти в Ніжинський, щоб відірватися від переслідування. Ішов великий сніг. Стало темно. Колона рушила в похід. Попереду ішов з компасом у руці командир загону Стратилат. І так ми пройшли за ніч поколіна в снігу 25 кілометрів. Не було ні одного відставшого. Правда були два невеликі привали…»''
  
Розмістивши основну масу бійців загону по таємних квартирах ядро загону періодично збирається в лісі. За цей період не залишилося ніяких спогадів, крім тих, що містяться в рукописі книги М. Симоненка «В лісах над Остром». «Двадцять восьмого лютого — пише він — загін знаходився між Мрином і Іржавцем на Дятловому Хуторі. Нас було чоловік 50. Завірюха ще добавляє снігу. За наказом командира я з [[Ярмош Василь Тарасович|Ярмошем]] пішов на лижах розвідати дорогу. З хутора Жовтень на село Політвідділ і в лісове урочище [[Орішне]].  
+
Розмістивши основну масу бійців загону по таємних квартирах ядро загону періодично збирається в лісі. За цей період не залишилося ніяких спогадів, крім тих, що містяться в рукописі книги М. Симоненка «В лісах над Остром». «Двадцять восьмого лютого — пише він — загін знаходився між Мрином і Іржавцем на Дятловому Хуторі. Нас було чоловік 50. Завірюха ще добавляє снігу. За наказом командира я з Ярмошем пішов на лижах розвідати дорогу. З хутора Жовтень на село Політвідділ і в лісове урочище [[Орішне]].  
  
 
Густий сніг засипав наші обличчя. Ми виснажені й голодні дібралися до села Політвідділ і зайшли в крайню хату. Господар розгублено дивився на нас, але його дружина зрозуміла, хто ми й чого нам треба. Вона, приказуючи жалісливо-привітним голосом «Голубчики мої», соколики», почала лаштувати вечерю. На столі з'явився глек кислого молока й буханка хліба. Ми швидко відгукнулися на запрошення і старанно «працювали» за столом, а хазяйка із співчуттям і ласкою нас пригощала, мов рідна мати. Згодом ми неодноразово користувалися її гостинністю і в розмові назвали її рідною матір'ю.  
 
Густий сніг засипав наші обличчя. Ми виснажені й голодні дібралися до села Політвідділ і зайшли в крайню хату. Господар розгублено дивився на нас, але його дружина зрозуміла, хто ми й чого нам треба. Вона, приказуючи жалісливо-привітним голосом «Голубчики мої», соколики», почала лаштувати вечерю. На столі з'явився глек кислого молока й буханка хліба. Ми швидко відгукнулися на запрошення і старанно «працювали» за столом, а хазяйка із співчуттям і ласкою нас пригощала, мов рідна мати. Згодом ми неодноразово користувалися її гостинністю і в розмові назвали її рідною матір'ю.  
Рядок 341: Рядок 341:
 
=== Розділення партизанів на три загони ===
 
=== Розділення партизанів на три загони ===
  
Після [[Бій під Гусавкою|бою під Гусавкою]] Стратилат збирає бійців загону, які там залишилися. Група в складі 9 бійців повертається в район. Обидві групи зустрічаються, але Бовкун не захотів діяти разом із Стратилатом. Від Бовкуна до Стратилата перейшли [[Ярмош Василь Тарасович|Ярмош]], [[Мірошник Гаврило Григорович|Мірошник]]. Таким чином на місці єдиного Носівського партизанського загону створилися і діяли окремо один від одного три партизанські загони: Бовкуна, Стратилата, Симоненка.
+
Після [[Бій під Гусавкою|бою під Гусавкою]] Стратилат збирає бійців загону, які там залишилися. Група в складі 9 бійців повертається в район. Обидві групи зустрічаються, але Бовкун не захотів діяти разом із Стратилатом. Від Бовкуна до Стратилата перейшли [[Ярмош]], [[Мірошник Гаврило Григорович|Мірошник]]. Таким чином на місці єдиного Носівського партизанського загону створилися і діяли окремо один від одного три партизанські загони: Бовкуна, Стратилата, Симоненка.  
  
 
=== Боротьба з ворогом загону Симоненка ===
 
=== Боротьба з ворогом загону Симоненка ===
Рядок 1448: Рядок 1448:
  
 
=== Активізація рейкової війни. Розправа з «Адольфом Гітлером» ===
 
=== Активізація рейкової війни. Розправа з «Адольфом Гітлером» ===
:''Див. також статтю [[Тимошик Сергій|Сергія Тимошика]] [[«Адольф Гітлер» і Володькова Дівиця]]''
 
 
Поволі, але невпинно наближався час розплати над фашистськими загарбниками. Перемоги радянської армії на фронтах сприяли активізації партизанської боротьби з'єднання. В липні воно вже нараховувало понад 3 тисячі чоловік. Батальйони були перетворені в полки. їх удари по ворожому тилу ставали дедалі відчутнішими. Всі операції ворога по знищенню партизан — і облоги, і каральні експедиції закінчувалися провалом. Як образно говорили тоді, партизани повністю «осідлали» залізничну лінію Київ — Ніжин. Вночі ворожі поїзди тут не ходили зовсім. Тільки ранком фашисти посилали по лінії свої бронепоїзди, щоб пересвідчитися, що залізниця за ніч не замінована партизанами. Для покращення її охорони окупанти знищували все обабіч залізниці на віддалі 200-300 метрів від неї. Тут зовсім оголювалася місцевість — вирубувалися дерева, кущі.  
 
Поволі, але невпинно наближався час розплати над фашистськими загарбниками. Перемоги радянської армії на фронтах сприяли активізації партизанської боротьби з'єднання. В липні воно вже нараховувало понад 3 тисячі чоловік. Батальйони були перетворені в полки. їх удари по ворожому тилу ставали дедалі відчутнішими. Всі операції ворога по знищенню партизан — і облоги, і каральні експедиції закінчувалися провалом. Як образно говорили тоді, партизани повністю «осідлали» залізничну лінію Київ — Ніжин. Вночі ворожі поїзди тут не ходили зовсім. Тільки ранком фашисти посилали по лінії свої бронепоїзди, щоб пересвідчитися, що залізниця за ніч не замінована партизанами. Для покращення її охорони окупанти знищували все обабіч залізниці на віддалі 200-300 метрів від неї. Тут зовсім оголювалася місцевість — вирубувалися дерева, кущі.  
  
Рядок 1475: Рядок 1474:
 
З кожним днем полум'я партизанської боротьби розгорялося з ще більшою силою. І кожний день в партизанське з'єднання вливалися десятки нових воїнів.  
 
З кожним днем полум'я партизанської боротьби розгорялося з ще більшою силою. І кожний день в партизанське з'єднання вливалися десятки нових воїнів.  
  
Липень-серпень були місяцями найбільшого піднесення рейкової війни. Так, у червні партизани здійснили 8 великих диверсій на залізниці, у липні — 9, а в серпні — вже 13. Майже щоночі гриміли тут вибухи, і багато з них були такими, що по декілька днів зупиняли рух на залізниці. Адже разом із ворожими ешелонами злітали в повітря залізничні мости, великі ділянки залізничної колії, водокачки. А їх відбудова потребувала немало часу.
+
Липень-серпень були місяцями найбільшого піднесення рейкової війни. Так, у червні партизани здійснили 8 великих диверсій на залізниці, у липні — 9, а в серпні — вже 13. Майже щоночі гриміли тут вибухи, і багато з них були такими, що по декілька днів зупиняли рух на залізниці. Адже разом із ворожими ешелонами злітали в повітря залізничні мости, великі ділянки залізничної колії, водокачки. А їх відбудова потребувала немало часу.  
  
 
=== Бій на 110-му кілометрі, 8 серпня 1943 ===
 
=== Бій на 110-му кілометрі, 8 серпня 1943 ===
Рядок 1757: Рядок 1756:
 
М. Д. Симоненко про нього писав: «Люди почували себе впевненіше, знаючи, що в складних умовах боротьби у ворожому тилу доведеться працювати під керівництвом цієї мужньої людини»
 
М. Д. Симоненко про нього писав: «Люди почували себе впевненіше, знаючи, що в складних умовах боротьби у ворожому тилу доведеться працювати під керівництвом цієї мужньої людини»
  
Командир батальйону другого полку з'єднання [[Ярмош Василь Тарасович|В. Т. Ярмош]] називав Стратилата «душею і совістю партизанського загону». В своїх спогадах він писав:
+
Командир батальйону другого полку з'єднання В. Т. Ярмош називав Стратилата «душею і совістю партизанського загону». В своїх спогадах він писав: «Вже в партизанському загоні, коли я ближче пізнав М. І. Стратилата. мене вражала його кипуча енергія. Завжди зібраний, підтягнутий, по-юнацькому стрункий, він, здавалося, не знав втоми. Завжди його можна було бачити то в штабній землянці, то на навчаннях, то серед бійців. Особисто Михайло Іванович брав участь в багатьох бойових і розвідувальних операціях, особливо в диверсіях на залізниці, ініціатором і керівником яких він був. Пригадується перша з таких рейкових диверсій. В 1942 році ми ще не мали досвіду рейкової війни. Декілька разів ми розбирали залізничну колію або закладали під рейки фугаси. Але все було безрезультатно. Ворожа охорона своєчасно знешкоджувала наші зусилля.  
:«Вже в партизанському загоні, коли я ближче пізнав М. І. Стратилата. мене вражала його кипуча енергія. Завжди зібраний, підтягнутий, по-юнацькому стрункий, він, здавалося, не знав втоми. Завжди його можна було бачити то в штабній землянці, то на навчаннях, то серед бійців. Особисто Михайло Іванович брав участь в багатьох бойових і розвідувальних операціях, особливо в диверсіях на залізниці, ініціатором і керівником яких він був. Пригадується перша з таких рейкових диверсій. В 1942 році ми ще не мали досвіду рейкової війни. Декілька разів ми розбирали залізничну колію або закладали під рейки фугаси. Але все було безрезультатно. Ворожа охорона своєчасно знешкоджувала наші зусилля.  
 
  
:Тоді Стратилат особисто очолив диверсію, і з його участю ми зуміли справитись з поставленим завданням. На цей раз ворожий ешелон був пущений під укіс. А вибух стався такої сили, що оглушив навіть нас самих…І завжди я мимоволі звертав увагу на сказане Стратилатом. В його словах ніколи не було загальних фраз. Бойове завдання завжди було конкретним, детально розробленим, передбачалася кожна дрібниця, відчувалася турбота за безпеку бійців.  
+
Тоді Стратилат особисто очолив диверсію, і з його участю ми зуміли справитись з поставленим завданням. На цей раз ворожий ешелон був пущений під укіс. А вибух стався такої сили, що оглушив навіть нас самих…І завжди я мимоволі звертав увагу на сказане Стратилатом. В його словах ніколи не було загальних фраз. Бойове завдання завжди було конкретним, детально розробленим, передбачалася кожна дрібниця, відчувалася турбота за безпеку бійців.  
  
:Я, як вчитель, дуже швидко оцінив його талант спілкування з людьми, вміння дружити з ними, входити до них у довір'я. Це, на мою думку, було запорукою його великого авторитету, запорукою успіхів його організаторської і виховної роботи, а значить і запорукою боєздатності нашого партизанського формування».  
+
Я, як вчитель, дуже швидко оцінив його талант спілкування з людьми, вміння дружити з ними, входити до них у довір'я. Це, на мою думку, було запорукою його великого авторитету, запорукою успіхів його організаторської і виховної роботи, а значить і запорукою боєздатності нашого партизанського формування».  
  
[[Шевчук Володимир Йосипович|В. Й. Шевчук]], колишній політрук партизанської роти, про М. І. Стратилата писав:
+
[[Шевчук Володимир Йосипович|В. Й. Шевчук]], колишній політрук партизанської роти, про М. І. Стратилата писав: «Характерною рисою М. І. Стратилата була його людяність. Я не пригадую випадку, щоб він прибув у наш батальйон і не поговорив з бійцями, не відвідав поранених, не вислухав їх…Для кожного з нас він був не лише командиром загону чи комісаром з'єднання. В такій же мірі він був нам товаришем, другом, проявляв батьківське піклування про кожного бійця.  
 
 
:«Характерною рисою М. І. Стратилата була його людяність. Я не пригадую випадку, щоб він прибув у наш батальйон і не поговорив з бійцями, не відвідав поранених, не вислухав їх…Для кожного з нас він був не лише командиром загону чи комісаром з'єднання. В такій же мірі він був нам товаришем, другом, проявляв батьківське піклування про кожного бійця.  
 
  
 
Але при всьому цьому він був непримиренний до недоліків і суворий і безпощадний до тих, хто порушив слово присяги, своєю слабкодухістю створював небезпеку для бійців партизанського загону».  
 
Але при всьому цьому він був непримиренний до недоліків і суворий і безпощадний до тих, хто порушив слово присяги, своєю слабкодухістю створював небезпеку для бійців партизанського загону».  
  
А ось слова [[Реутський Микита Іванович|М. І. Реутського]] — керівника Носівського підпілля:
+
А ось слова М. І. Реутського — керівника Носівського підпілля: «Душею і натхненником з'єднання був Стратилат». В іншому місці його спогадів читаємо: «Хочеться ще раз сказати про видатну роль в організації і цементуванні загону товариша Стратилата М. І. Він був любимцем всіх партизан, душею партизанського з'єднання».  
 
 
:«Душею і натхненником з'єднання був Стратилат». В іншому місці його спогадів читаємо: «Хочеться ще раз сказати про видатну роль в організації і цементуванні загону товариша Стратилата М. І. Він був любимцем всіх партизан, душею партизанського з'єднання».  
 
  
 
Все це характеристики партизанських командирів. Можливо, рядові бійці інакше оцінювали його. Звернемося до спогадів рядових партизан. Ось уривки із спогадів партизанки Г. В. Данилко: «Знала Михайла Івановича до війни як добру і привабливу людину… Він володів неабияким талантом організатора і керівника… В той час, як він був комісаром з'єднання, Михайло Іванович завжди брав участь в розробці бойових операцій. Особливо багато уваги приділяв він диверсіям на залізниці. Як далекоглядна людина, він розумів, яке значення для успішної боротьби має підтримка віри в перемогу. Він організовував у загоні інформування про становище на фронтах… Щоденно о 1. 00 Москва передавала для окупованих територій зведення Радінформбюро. Диктор поволі диктував, щоб можна було записувати текст. Кравчук Зіна і я по черзі приймали по рації ці зведення, записуючи вручну… Пам'ятаю, як на початку лютого 43 року ми дізналися про захоплення в полон армії Паулюса і його особисто зі всією його свитою. Ми були безмежно раді Михайло Іванович зі сльозами на очах говорив нам: «Дівчата, та це ж початок нашої перемоги». З яким ентузіазмом Михайло Іванович організовував розповсюдження листівок із цією радісною звісткою».  
 
Все це характеристики партизанських командирів. Можливо, рядові бійці інакше оцінювали його. Звернемося до спогадів рядових партизан. Ось уривки із спогадів партизанки Г. В. Данилко: «Знала Михайла Івановича до війни як добру і привабливу людину… Він володів неабияким талантом організатора і керівника… В той час, як він був комісаром з'єднання, Михайло Іванович завжди брав участь в розробці бойових операцій. Особливо багато уваги приділяв він диверсіям на залізниці. Як далекоглядна людина, він розумів, яке значення для успішної боротьби має підтримка віри в перемогу. Він організовував у загоні інформування про становище на фронтах… Щоденно о 1. 00 Москва передавала для окупованих територій зведення Радінформбюро. Диктор поволі диктував, щоб можна було записувати текст. Кравчук Зіна і я по черзі приймали по рації ці зведення, записуючи вручну… Пам'ятаю, як на початку лютого 43 року ми дізналися про захоплення в полон армії Паулюса і його особисто зі всією його свитою. Ми були безмежно раді Михайло Іванович зі сльозами на очах говорив нам: «Дівчата, та це ж початок нашої перемоги». З яким ентузіазмом Михайло Іванович організовував розповсюдження листівок із цією радісною звісткою».  
Рядок 1896: Рядок 1890:
 
На одній із своїх щорічних традиційних зустрічей партизани вирішили спорудити монумент партизанської слави. Місце для його встановлення вони вибрали в Більському лісі на одній із галявин, де формувався партизанський загін і народні месники прийняли свою клятву — присягу. Цей обеліск повинен був увіковічити бойові діла носівських партизанів. Пропозицію колишніх народних месників про спорудження пам'ятника підтримало районне керівництво.  
 
На одній із своїх щорічних традиційних зустрічей партизани вирішили спорудити монумент партизанської слави. Місце для його встановлення вони вибрали в Більському лісі на одній із галявин, де формувався партизанський загін і народні месники прийняли свою клятву — присягу. Цей обеліск повинен був увіковічити бойові діла носівських партизанів. Пропозицію колишніх народних месників про спорудження пам'ятника підтримало районне керівництво.  
  
Закладення обеліска відбулося в 1966 році на черговій традиційній зустрічі партизанів, присвяченій 25-річчю початку партизанської боротьби на Носівщині в роки Великої Вітчизняної війни та 23-й річниці звільнення району від німецько-фашистських загарбників. На цю зустріч а Носівку з'їхалося багато колишніх партизанів, що тепер проживали за межами району. Серед них: М. Д. Виноградов, Г. В. Данилко, [[Шевирьов Олександр Іванович|О. І. Шевирьов]], — із Києва, І. М. Бовкун із Львова, М. Г. Демченко із Чернігова, [[Ярмош Василь Тарасович|В. Т. Ярмош]] із Прилук. А. І. Канішевський d та Г. І. Костюченко із Бобровиці, С. А. Білецький із Ніжина. На зустрічі був присутній і колишній заступник начальника Українського штабу партизанського руху Л. П. Дрожжин. В числі учасників зустрічі також колишні партизани, що проживали в Носівському районі. Це: [[Шевчук Володимир Йосипович|В. Й. Шевчук]], із Носівки. Д. К. Голодний із Мрина. Н. Й. Коробко та [[Бувайлик Микола Васильович|М. В. Бувайлик]] із Плоского, М. Д. Симоненко, М. К. Руденко із Червоних Партизан і багато інших.  
+
Закладення обеліска відбулося в 1966 році на черговій традиційній зустрічі партизанів, присвяченій 25-річчю початку партизанської боротьби на Носівщині в роки Великої Вітчизняної війни та 23-й річниці звільнення району від німецько-фашистських загарбників. На цю зустріч а Носівку з'їхалося багато колишніх партизанів, що тепер проживали за межами району. Серед них: М. Д. Виноградов, Г. В. Данилко, [[Шевирьов Олександр Іванович|О. І. Шевирьов]], — із Києва, І. М. Бовкун із Львова, М. Г. Демченко із Чернігова, В. Т. Ярмош із Прилук. А. І. Канішевський d та Г. І. Костюченко із Бобровиці, С. А. Білецький із Ніжина. На зустрічі був присутній і колишній заступник начальника Українського штабу партизанського руху Л. П. Дрожжин. В числі учасників зустрічі також колишні партизани, що проживали в Носівському районі. Це: [[Шевчук Володимир Йосипович|В. Й. Шевчук]], із Носівки. Д. К. Голодний із Мрина. Н. Й. Коробко та [[Бувайлик Микола Васильович|М. В. Бувайлик]] із Плоского, М. Д. Симоненко, М. К. Руденко із Червоних Партизан і багато інших.  
  
 
Спочатку відбувся багатолюдний мітинг у райцентрі. На міському стадіоні із визначною датою носівчан вітали: [[Губар Андрій Петрович|Губар А. П.]] — перший секретар райкому партії, [[Буняк Іван Гордійович|Буняк І. Г.]] — голова колгоспу ім. Стратилата, [[Симоненко Микола Дмитрович|Симоненко М. Д.]] — колишній командир 2-го полку партизанського з'єднання, [[Данилко Галина Василівна|Данилко Г. В.]] — колишня партизанка. В своїх виступах вони говорили про подвиги партизанів і закликали берегти пам “ять про героїчні діла народних месників Носівщини.  
 
Спочатку відбувся багатолюдний мітинг у райцентрі. На міському стадіоні із визначною датою носівчан вітали: [[Губар Андрій Петрович|Губар А. П.]] — перший секретар райкому партії, [[Буняк Іван Гордійович|Буняк І. Г.]] — голова колгоспу ім. Стратилата, [[Симоненко Микола Дмитрович|Симоненко М. Д.]] — колишній командир 2-го полку партизанського з'єднання, [[Данилко Галина Василівна|Данилко Г. В.]] — колишня партизанка. В своїх виступах вони говорили про подвиги партизанів і закликали берегти пам “ять про героїчні діла народних месників Носівщини.  
Рядок 1914: Рядок 1908:
 
Після цього була і неофіційна частина. Партизани за обідом згадували «минувшие дни й битвы, где вместе рубились они». Спогади … Спогади … Добрим словом, за доброю традицією вони поминали своїх полеглих побратимів.  
 
Після цього була і неофіційна частина. Партизани за обідом згадували «минувшие дни й битвы, где вместе рубились они». Спогади … Спогади … Добрим словом, за доброю традицією вони поминали своїх полеглих побратимів.  
  
До пізнього вечора не стихав Більський ліс. Із 1967 року обеліск партизанської слави і розлогий віковічний дуб стали свідками щорічних зустрічей народних месників на лісовій галявині Більського лісу. Поруч реставровано партизанські землянки. Учні в своїх походах по місцях бойової слави ніколи не минають цього священного місця. Щорічні зустрічі народних месників стали традиційними. Але з кожним роком їх учасників стає менше і менше. Пішли з життя прославлені партизанські командири Бовкун, Симоненко, Шевирьов. їх вірні соратники по боротьбі Костюченко, [[Ярмош Василь Тарасович|Ярмош]], Шевчук і багато інших. Про їх подвиги шумить своїми вітами розкішний дуб на лісовій галявині. Славні діла носівських партизанів вже давно стали історією. Разам з іншими славними сторінками героїчної багатовікової історії Ноеівщини.  
+
До пізнього вечора не стихав Більський ліс. Із 1967 року обеліск партизанської слави і розлогий віковічний дуб стали свідками щорічних зустрічей народних месників на лісовій галявині Більського лісу. Поруч реставровано партизанські землянки. Учні в своїх походах по місцях бойової слави ніколи не минають цього священного місця. Щорічні зустрічі народних месників стали традиційними. Але з кожним роком їх учасників стає менше і менше. Пішли з життя прославлені партизанські командири Бовкун, Симоненко, Шевирьов. їх вірні соратники по боротьбі Костюченко, Ярмош, Шевчук і багато інших. Про їх подвиги шумить своїми вітами розкішний дуб на лісовій галявині. Славні діла носівських партизанів вже давно стали історією. Разам з іншими славними сторінками героїчної багатовікової історії Ноеівщини.  
  
 
А в 1979 році відбулося ще одне увічнення суворої партизанської дійсності. На цей раз у Кобижчанських лісах, де довгий час базувався третій партизанський полк під командуванням Дешка. На цьому місці багато разів знаходився і штаб партизанського з'єднання. Серед вікових дерев на місці першого тут бою партизани Кобижчі і Бобровиці спорудили ще один обеліск присвячений героїчним сторінкам партизанської боротьби з'єднання «За Батьківщину».  
 
А в 1979 році відбулося ще одне увічнення суворої партизанської дійсності. На цей раз у Кобижчанських лісах, де довгий час базувався третій партизанський полк під командуванням Дешка. На цьому місці багато разів знаходився і штаб партизанського з'єднання. Серед вікових дерев на місці першого тут бою партизани Кобижчі і Бобровиці спорудили ще один обеліск присвячений героїчним сторінкам партизанської боротьби з'єднання «За Батьківщину».  

Будь ласка, зверніть увагу, що всі зміни, внесені вами до Енциклопедія Носівщини, можуть редагуватися, доповнюватися або вилучатися іншими користувачами. Якщо ви не бажаєте, щоб написане вами безжально редагувалось — не пишіть тут.
Ви також підтверджуєте, що наведене тут написано вами особисто або запозичено з джерела, яке є суспільним надбанням, або подібного вільного джерела (див. Енциклопедія Носівщини:Авторське право).
Не публікуйте тут без дозволу матеріали, захищені авторським правом!

Скасувати Довідка про редагування (відкривається в новому вікні)