Редагування Носівська восьмирічна школа № 7

:''Давно відсвяткували своє золоте весілля [[Гончар Марія Іванівна|Марія Іванівна]] та [[Гончар Іван Васильович|Іван Васильович]] Гончарі – шановні носівські педагоги. Та перебуваючи на заслуженому відпочинку вони і нині ведуть активний спосіб життя».''

Російську мову та зарубіжну літературу викладала [[Ткаченко Ольга Іванівна]], англійську мову – [[Журенко Валентина Михайлівн]]а, українську мову та літературу – [[Рудой Петро Дмитрович]], [[Проха Алла Іванівна]], математику – [[Святна Галина Єгорівна]] та [[Ширяєва Ольга Миколаївна]], біологію – [[Романець Олена Миколаївна]], [[Литвин Людмила Іванівна]], історію – [[Мужченко Валентина Михайлівна]], фізику – [[Міненко Михайло Пилипович]], а потім – [[Хоменко Сергій Михайлович]], фізичну культуру – [[Калина Олександр Іванович]]. В молодших класах працювали [[Чекан Ніна Віталіївна]], [[Бабич Валентина Миколаївна]], [[Чекіль Любов Григорівна]], [[Руденко Любов Олексіївна]], [[Труш Любов Дмитрівна]], [[Гришко Н]].

Уроки мови та літератури вели [[Адаменко Оксана Олексіївна]] та [[Бойко Лідія Михайлівна]], уроки музики – [[Оксимець Алла Анатоліївна]], [[Приступко Микола Іванович]] вів уроки хімії.

Кілька десятиліть в школі добросовісно працювала тех працівниця [[Заїка Н.Ф.]]

У 1965 році школу закінчили 34 випускники. Класним керівником була [[Трейтяк Ніна Олексіївна|Трейтяк (Заголій) Ніна Олексіївна]].

1966 р. – 25 випускників. Керівник – [[Гончар Марія Іванівна]].

1967р. – 30 учнів. Керівник – [[Конотопець Ніна Іванівна]].

1968р. – 31 учень. Керівник – [[Федорина Віра Миколаївна]].

1974р. – 27 учнів. Керівник – [[Рогоза Галина Григорівна]].

1976 р. – 21 учень. Керівник – [[Рак Ніна Яківна]] 1977 р. – 26 учнів, 1978 р. – 24 учні, 1979 р. – 23 учні.

1985 р. – 20 учнів. Керівник – [[Шаулко Валентина Василівна]]

 

1986 р. – 34 учні. Керівник – Жигун  

 

1987 р. – 29 учнів. Керівник – Рак Н.Я.

1989 р. – 21 учень. Керівник – [[Ткаченко Ольга Іванівна]].

1990 р. – 28 учнів. Керівник – [[Олещенко Ольга Олексіївна]].

1991 р. – два класи по 22 учні в кожному. Керівники – [[Галата Галина Яківна]] та [[Святна Галина Єгорівна]].

1993 р. –22 учні. Керівник – [[Рудой Петро Дмитрович]].

1994 р. – в двох класах навчалося 29 учнів. Керівники – [[Подольський Юрій Іванович]] та [[Проха Алла Іванівна]].

1997 р. – два класи по 19 учнів в кожному. Керівники – [[Мужченко Валентина Михайлівна]] та [[Журенко Валентина Михайлівна]] 1998 р. – 22 учні. Керівник – [[Ширяєва Ольга Миколаївна]].

1999 р. – два класи, 31 випускник. Керівники – [[Проха Алла Іванівна]] та [[Кот Генадій Володимирович]].

Чимало випускників школи обрали професію педагога і працюють в різних школах та інших освітніх закладах України. Серед них: Буряк (Баклан) Лариса Іванівна, Бородавко Валентина Василівна, Велько-Репета Галина Петрівна, [[Кияниця Василь Васильович]], [[Коновал Олена Дмитрівна]], [[Ляшко Юрій Володимирович]], [[Микула Жанна Миколаївна]], [[Пуха Валентина Андріївна]], [[Сабашенко Оксана Іванівна]], Добринська (Сорока) Галина Миколаївна, [[Тригуб Наталія Іванівна]], [[Чучупа Тамара Степанівна]], [[Шаброва Юлія Михайлівна]] та інші.

Нас було в класі 30 учнів і зошити усіх учнів були на виставці по каліграфії. Всі учні класу навчалися в одному старому приміщенні, де нині знаходиться майстерня. А техпрацівницею тоді була одна жінка, на прізвище Козел. Ми зверталися до неї «тьотя Мотя». Вона встигала і прибирати в приміщенні і топити груби, і на уроки та з уроків дзвонити.

В 1941 році заняття в школі припинилися, а в 1942 році німці відновили навчання. Я ходила в 4 клас. Нас навчав вчитель на прізвище [[Михайленко]] – коренастий, спортивний, симпатичний. Він розповідав нам багато історій пов’язаних з партизанським рухом на Україні.

Якось, одного разу, прямо посеред уроку до нашого класу зайшов здоровенний німець з канчуком і поклав його на стіл. Вчитель звелів нам піднятися і привітатися. Ми всі хором сказали «Гутен таг». Потім німець узяв того канчука і поляскуючи ним по своєму чоботу або по партах почав походжати по класу і швидко говорити німецькою мовою з учителем. Ми всі були дуже здивовані, що вчитель також вільно розмовляв німецькою.

А потім німець розповів нам якогось вірша і звелів тут же вивчити його напам’ять. Вчитель записав цей вірш на дошці німецькою мовою, а ми всі дивилися на ті літери і не розуміли. Потім ми попрощалися з гітлерівцем крикнувши «Хайль Гітлер». Коли німець вийшов, наш вчитель стомлено сів на стілець і довго про щось думав, а ми всі мовчали і загадково дивилися на дошку. Тоді вчитель підвівся і ми хором вчили той вірш доти, доки його не вивчив кожен учень. Ми боялися, що повернеться німець і засіче нас нагайкою, якщо не будемо знати того вірша. Я й досі його пам’ятаю, хоча й не знаю про що цей вірш.

А наступного дня нашого вчителя не стало. Дорослі говорили, що він був партизаном і чи то пішов до лісу, чи то його забрали німці. Ми так і не дізналися про його подальшу долю і дуже сумували за ним і за тим, що навчання було перервано. Та ми майже щодня ходили до школи, сідали в класі і молилися, щоб не розбомбили нашу школу.

Після війни навчання відновилося і директором тоді став [[Луков Петро Ісакович]] (у 1945-1947 рр.). Згодом директором стала [[Філь Паша Тихонівна]]. Класним керівником у мене була [[Батюта Віра Митрофанівна]] у 1947-1949 роках. При випуску нас із сьомого класу, а школа тоді була семирічною, вона напророкувала кожному з нас шлях у життя. Майже все так і збулося.

У 1968-1969 навчальному році я повернулася до рідної школи вже як вчитель. Тут я зустрілася з прекрасними людьми, організаторами, вихователями і наставниками. Завучем тоді працювала [[Харченко Зінаїда Федосіївна]], яку згодом змінила [[Откидач Марія Герасимівна]], а потім на цій посаді працювала [[Святна Галина Єгорівна]].

Незмінним директором працював [[Тихий Йосип Якович]]. А ось його помічником в усіх справах був [[Репета Петро Євгенович]]. Він міг зробити все і замінити всіх, бо мав дві вищі освіти і невичерпну енергію та любов до життя. Читав історію, географію, креслення, образотворче мистецтво, музику і в усіх класах вів уроки праці в майстерні. Він мав «золоті» руки і чуйне серце. А скільки він вів гуртків у позашкільний час! Він навчав учнів різьбленню по дереву, випалюванню, моделюванню. І на кожній районній виставці учні школи одержували грамоти, призи і подарунки за свої майстерно виготовлені вироби. Біля школи, під його керівництвом був посаджений сад. Поруч були шкільні городи та дослідні ділянки. Був закладений малинник, посаджено багато кущів смородини. Учні із задоволенням працювали і відпочивали. Вечорами в школі теж було гамірно. Одні учні приходили до Петра Євгеновича на заняття гуртків технічної творчості, різьби по дереву і випалювання, інші – на предметні гуртки та гурток художньої самодіяльності. Учні із задоволенням співали у великому шкільному хорі, яким керував Петро Євгенович. Школа завжди займала призові місця на районних виставках та конкурсах, учні одержували грамоти та цінні подарунки. А Петро Євгенович за це заохочував своїх гуртківців – влітку водив їх у туристичні походи по місцях бойової слави, історичних місцях, провів кількаденну експедицію до Київського водосховища. Учні жили в наметах, навчилися варити уху, різні страви, плавали по морю. А вечорами вчитель розповідав їм безліч цікавих історій, які він знав. В школі був музей старожитностей, які з великою любов’ю зібрав вчитель. Петро Євгенович навчав учнів бачити в кожній людині щось хороше і сам був ідеалом для своїх вихованців.  

В школі ще був літературно-драматичний гурток. Ми намагалися до кожних загальношкільних зборів підготувати і поставити якусь п’єсу. Ставили «Наталку-Полтавку», в якій роль Наталки грала Таня Пакалюк, а роль Петра – Толя Кириченко, «Наймичку» – героїв грали Валя Пуха та Толя Кацалап, «Сто тисяч» – головними героями були Вітя Дудко Саша Калина, Толя Кириченко, «Котигорошко» – ніжну і милу героїню зіграла Наташа Малош. Усі наші починання завжди підтримувала дирекція школи. Вчителі школи також виступали в ролі артистів – Супрун Т.Ю., Савчук В.В., Чекіль Л.Г., Журенко В.М. Школа жила яскравим і насиченим життям. Ми подорожували партизанськими стежками в [[Орішне|Орішному]], відвідували [[Козари]], були на різних екскурсіях в Чернігові, Ленінграді, Хатині та інших цікавих місцях.

Після війни навчання у старших класах школи було платним (25 карбованців на місяць). Для дуже багатьох учнів це була велика сума і тому багато молоді йшло навчатись у вечір ню школу робітничої молоді, де навчалась і я. Там було три класи – восьмий, дев’ятий і десятий. В нашому класі навчалося 19 учнів. Директором школи була Березанська В.Є., а вчителями працювали [[Назаренко Галина Дмитрівна]], [[Оксимець Оксана Григорівна]], [[Бугайов Василь Йосипович]], та [[Сацюк Любов Сергіївна]]. Школа працювала з 19-ї години до 24-ї. Було по 5 уроків. В середу і суботу уроки не проводилися.

В 1955 році відбувся перший випуск зі стін старенької школи (нині – майстерні). Серед її випускників Сеник І. П. – колишній головний бухгалтер райвно, Жигун В. Д. – секретар районо, Прокопець В. Г. – завідуючий соцзабезом, Шелудько М. І. – бухгалтер райвно, Волошин О. К. – голова мринського [[Колгосп «Україна»|колгоспу «Україна»]], Турик Л. І. та Жила Г. П. – бухгалтери райпромкомбінату, Павленко М. Г. – прокурор м.Ніжина та інші, більшість з них одержали вищу освіту.

І ми завжди при зустрічі згадуємо нашу школу, яка працювала тоді і вдень і вночі, а незмінною технічною працівницею в ній була [[тьотя Мотя]].

[[Категорія:Колишні школи в Носівці|Носівська 07]]