| Поточна версія |
Ваш текст |
| Рядок 4: |
Рядок 4: |
| | | | |
| | ''Джерело: {{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/628795813914575/permalink/2823806544413480/ | title = Півтора десятиліття тому закрили Носівську неповносередню школу №7. | publisher = Носівка Nosivka Носовка | author = [[Фурса Валерій Михайлович|В. Фурса]] | date = 29 березня 2020}}'' | | ''Джерело: {{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/628795813914575/permalink/2823806544413480/ | title = Півтора десятиліття тому закрили Носівську неповносередню школу №7. | publisher = Носівка Nosivka Носовка | author = [[Фурса Валерій Михайлович|В. Фурса]] | date = 29 березня 2020}}'' |
| − |
| |
| − |
| |
| − | == Носівська восьмирічна школа № 7 (Чмиховська) ==
| |
| − | :''Джерело: «Носівська восьмирічна школа № 7 (Чмиховська)» — розділ книги [[Фурса Валерій Михайлович|Валерія Фурси]] «[[З історії освіти Носівщини]]» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.''
| |
| − |
| |
| − | === У 20-х роках минулого століття … ===
| |
| − | У 20-х роках минулого століття, в колишньому будинку носівського пана [[Чмиховський|Чмиховського]] відкрилася нова школа. Саме відгриміла громадянська війна, розпочалася відбудова зруйнованого господарства. Одну з найкрасивіших садиб тогочасної Носівки радянська влада віддала дітям міста. У вигині річки Носівочки, в красивому і затишному місці неподалік від центру міста, серед мальовничої природи народилася нова початкова школа.
| |
| − |
| |
| − | Населення Носівки на той час було чисельнішим за нинішнє і школі доводилося працювати у дві зміни. У класах налі чувалося по 30-35 дітей. В 1930-х роках школа вже була семирічкою.
| |
| − |
| |
| − | Зі спогадів [[Сабашенко Любов Кирилівна|Сабашенко Любов Кирилівни]], яка закінчила школу в 1937 році.
| |
| − |
| |
| − | :«Я прийшла в перший клас у 1928 році. Школа в той час була казково гарною, вся в квітах, буяла зеленню.
| |
| − |
| |
| − | :''Територія школи займала значну площу: весь провулок Суворова і Ватутіна. Там були також шкільні городи і дослідні ділянки. Над річкою схилялися велетенські верби, а в шкільному саду росло багато яблунь і горіхів.''
| |
| − |
| |
| − | :''Весною і влітку школа потопала в зелені дерев шкільного саду і шкільних квітників. Вчителька біології [[Скрипець Галина Олександрівна]], разом з учнями давала раду і клумбам і дослід ним ділянкам. На великому шкільному городі вирощували різні овочі і навіть жито, яке самі учні й молотили.''
| |
| − |
| |
| − | :''Школа працювала в дві зміни. В класах навчалося по 30-35 учнів. Директором школи працював Шульга Анатолій Гео гійович. Класні приміщення й учительська знаходилися в самому панському будинку, а директор школи та частина вчителів мали квартири в колишньому панському флігелі. На подвір'ї ще був хлів у якому зберігалося паливо, була конюшня. Шкільний сторож доглядав цього коня на ім'я Шмерко. Учні також допомагали доглядати цього коня, що був незамінним у господарських справах».''
| |
| − |
| |
| − | Під час німецької окупації у 1941-1943 рр. школу було реорганізовано в початкову і в ній навчалися лише учні молод ших класів.
| |
| − |
| |
| − | Зі спогадів колишньої учениці, потім педагога школи [[Галета Лариса Трохимівна|Галети Лариси Трохимівни]]:
| |
| − | :''«Одного разу в четвертий клас, в якому я навчалася, серед уроку вдерся здоровенний німець з нагайкою. Він розказав вірш німецькою мовою і звелів тут же вивчити його. Я його знаю й досі, але не знаю про що він».''
| |
| − |
| |
| − | Після визволення Носівщини вже в жовтні 1943 року школа знову розпочала навчання. Її в черговий раз реорганізували і перейменували в Носівську семирічну школу №2.
| |
| − |
| |
| − | Педагогічний колектив у той час змінювався дуже швидко. В 1950 році школу очолила [[Бідненко Марія Юхимівна|Марія Юхимівна Бідненко]], а заву чем працював [[Довгаль Михайло Павлович]]. З 1952 року директором школи був призначений [[Луков Петро Ісакович]], завучем [[Бугайов Василь Йосипович]].
| |
| − |
| |
| − | У вересні 1958 року директором школи призначений вчитель історії та географії [[Тихий Йосип Якович]], котрий працював на цій посаді до 1987 р.
| |
| − |
| |
| − | З першого вересня 1960 року, в зв'язку з переходом на загальну обов'язкову восьмирічну освіту, школа знову змінила назву і стала називатися Носівською восьмирічною школою №2, а з 30 листопада 1960 року і до 1 вересня 2000 року школа стала називатися Носівською восьмирічною загальноосвітньою трудовою політехнічною школою №7. З 2000 року і до закриття школа була Носівською ЗОШ І-ІІ ступенів №7.
| |
| − |
| |
| − | В 1970 році завучем школи працювала [[Харченко Зінаїда Федосіївна]].
| |
| − |
| |
| − | На початку 1960-х років Носівка отримала статус міста, яке невпинно росло, розвивалося, кількість учнів стрімко зростала. Школі вже не вистачало існуючих приміщень. Поставало навіть питання про закриття школи.
| |
| − |
| |
| − | Після неодноразових клопотань директор школи Тихий Й.Я. разом із завучем Бугайовим В.Й. нарешті отримали дозвіл від районної влади на будівництво нового приміщення. Будувалася школа дуже важко: деревина для будівництва над ходила з Сибіру, частину робіт виконували толокою. І, нарешті, спільними зусиллями батьків, вчителів, учнів школа в 1964 році одержала нову будівлю. На той час директором школи залишався Тихий Й.Я., завучем була Харченко З.Ф. Працювали тоді та пізніше в школі такі вчителі як [[Балінець Марія Кирилівна]], [[Гончар Марія Іванівна]], [[Трейтяк Ніна Олексіївна|Трейтяк (Заголій) Ніна Олексіївна]], [[Кияниця Катерина Кіндратівна]], [[Конотопець Ніна Іванівна]], [[Кожухівська Катерина Іванівна]], [[Рогоза Галина Григорівна]], [[Пивовар Марія Силівна]], [[Репета Петро Євгенович]], [[Шумський Валентин Іванович]], [[Галата Галина Яківна]], [[Рак Ніна Яківна]], [[Святна Галина Єгорівна]], [[Міненко Михайло Пилипович]] та інші.
| |
| − |
| |
| − | Про свою колегу – [[Гончар Марія Іванівна|Гончар Марію Іванівну]] згадує [[Шовкун Марія Кирилівна]].
| |
| − | :«Марійка рано залишилася без матері, вихо вували її старші сестри і батько. В школі вона навчалася гарно, то ж без проблем вступила на філологічний факультет Ніжин ського педагогічного інституту, після закінчення якого, вже як учителька повернулася до рідної Носівки.
| |
| − |
| |
| − | :''Понад 40 років пропрацювала Марія Іванівна Гончар у неповній середній школі №7. Прекрасні уроки, насичені наоч ністю, змістовний та послідовний виклад матеріалу захоплювали учнів на уроках української мови та літератури. Вона щедро ділилася з колегами секретами своєї педагогічної майстерності на відкритих уроках, семінарах, нарадах, тактовно підказувала молодим вчителям вірні шляхи вирішення непростих ситуацій. Вона була Вчителем не лише для учнів, а й для своїх колег.''
| |
| − |
| |
| − | :''Держава високо оцінила її працю. Марія Іванівна відмінник народної освіти, має медалі за працю, грамоти, дипломи.''
| |
| − |
| |
| − | :''Давно відсвяткували своє золоте весілля [[Гончар Марія Іванівна|Марія Іванівна]] та [[Гончар Іван Васильович|Іван Васильович]] Гончарі – шановні носівські педагоги. Та перебуваючи на заслуженому відпочинку вони і нині ведуть активний спосіб життя».''
| |
| − |
| |
| − | В 1987-1998 рр. школу очолювала вчитель хімії [[Супрун Тамара Юріївна]], завучем працювала вчитель української мови та літератури [[Гончар Марія Іванівна]]. В цей час було збудоване нове навчальне приміщення №4, в якому знаходилися два класи. З 1999 року і до закриття школи директором працювала вчитель біології та географії [[Олещенко Ольга Олексіївна]].
| |
| − |
| |
| − | Наприкінці 1990-х років у школі навчалося 265 учнів, працювали 24 вчителі.
| |
| − |
| |
| − | У 2000 році в ній навчалося 211 учнів.
| |
| − |
| |
| − | Були такі приміщення: №1 – знаходилися 7 класних кімнат і вчительська; №2 – їдальня та бібліотека; №3 – майстерня; – №4 – два навчальні кабінети.
| |
| − |
| |
| − | Контингент учнів: 1 клас – 24 учні, 2 клас – 36 учнів, 3 клас – 24 учні, 5 клас – 17 учнів, 6 клас – 23 учні, 7 клас – 27 учнів, 8 клас – 32 учні, 9 клас – 29 учнів. Усього навчалося в початкових класах 84 учні, а в середніх класах – 127 учнів.
| |
| − |
| |
| − | Російську мову та зарубіжну літературу викладала [[Ткаченко Ольга Іванівна]], англійську мову – [[Журенко Валентина Михайлівн]]а, українську мову та літературу – [[Рудой Петро Дмитрович]], [[Проха Алла Іванівна]], математику – [[Святна Галина Єгорівна]] та [[Ширяєва Ольга Миколаївна]], біологію – [[Романець Олена Миколаївна]], [[Литвин Людмила Іванівна]], історію – [[Мужченко Валентина Михайлівна]], фізику – [[Міненко Михайло Пилипович]], а потім – [[Хоменко Сергій Михайлович]], фізичну культуру – [[Калина Олександр Іванович]]. В молодших класах працювали [[Чекан Ніна Віталіївна]], [[Бабич Валентина Миколаївна]], [[Чекіль Любов Григорівна]], [[Руденко Любов Олексіївна]], [[Труш Любов Дмитрівна]], [[Гришко Н]].
| |
| − |
| |
| − | Уроки мови та літератури вели [[Адаменко Оксана Олексіївна]] та [[Бойко Лідія Михайлівна]], уроки музики – [[Оксимець Алла Анатоліївна]], [[Приступко Микола Іванович]] вів уроки хімії.
| |
| − |
| |
| − | Кілька десятиліть в школі добросовісно працювала тех працівниця [[Заїка Н.Ф.]]
| |
| − |
| |
| − | У 1965 році школу закінчили 34 випускники. Класним керівником була [[Трейтяк Ніна Олексіївна|Трейтяк (Заголій) Ніна Олексіївна]].
| |
| − |
| |
| − | 1966 р. – 25 випускників. Керівник – [[Гончар Марія Іванівна]].
| |
| − |
| |
| − | 1967р. – 30 учнів. Керівник – [[Конотопець Ніна Іванівна]].
| |
| − |
| |
| − | 1968р. – 31 учень. Керівник – [[Федорина Віра Миколаївна]].
| |
| − |
| |
| − | 1969 р. –34 учні, 1970 – 29 учнів, 1971 р. – 33 учні.
| |
| − |
| |
| − | 1972 р. – 23 учні. Керівник – Заголій Н.І.
| |
| − |
| |
| − | 1973 р. – 33 учні. Керівник Гончар М.І.
| |
| − |
| |
| − | 1974р. – 27 учнів. Керівник – [[Рогоза Галина Григорівна]].
| |
| − |
| |
| − | 1975 р. – 38 учнів. Керівник – Конотопець Н.І.
| |
| − |
| |
| − | 1976 р. – 21 учень. Керівник – [[Рак Ніна Яківна]] 1977 р. – 26 учнів, 1978 р. – 24 учні, 1979 р. – 23 учні.
| |
| − |
| |
| − | 1980 – 22 учні. Керівник – Конотопець Н.І.
| |
| − |
| |
| − | 1981 р. – 19 учнів.
| |
| − |
| |
| − | 1982 р. – 24 учні. Керівник – Рак Н.Я.
| |
| − |
| |
| − | 1983 р. – 32 учні.Керівник – Гончар М.І.
| |
| − |
| |
| − | 1984 р. – 26 учнів.
| |
| − |
| |
| − | 1985 р. – 20 учнів. Керівник – [[Шаулко Валентина Василівна]]
| |
| − |
| |
| − | 1986 р. – 34 учні. Керівник – Жигун
| |
| − |
| |
| − | 1987 р. – 29 учнів. Керівник – Рак Н.Я.
| |
| − |
| |
| − | 1988 р. – 26 учнів. Керівник – Шаулко В.В.
| |
| − |
| |
| − | 1989 р. – 21 учень. Керівник – [[Ткаченко Ольга Іванівна]].
| |
| − |
| |
| − | 1990 р. – 28 учнів. Керівник – [[Олещенко Ольга Олексіївна]].
| |
| − |
| |
| − | 1991 р. – два класи по 22 учні в кожному. Керівники – [[Галата Галина Яківна]] та [[Святна Галина Єгорівна]].
| |
| − |
| |
| − | 1992 р. – 22 учні. Керівник – Рак Н.Я.
| |
| − |
| |
| − | 1993 р. –22 учні. Керівник – [[Рудой Петро Дмитрович]].
| |
| − |
| |
| − | 1994 р. – в двох класах навчалося 29 учнів. Керівники – [[Подольський Юрій Іванович]] та [[Проха Алла Іванівна]].
| |
| − |
| |
| − | 1995 р. – в двох класах – 33 учні. Керівники – Ткаченко О.І. та Рудой П.Д.
| |
| − |
| |
| − | 1996 р. – в двох класах – 32 випускники. Керівники – Олещенко О.О. та Святна Г.Є.
| |
| − |
| |
| − | 1997 р. – два класи по 19 учнів в кожному. Керівники – [[Мужченко Валентина Михайлівна]] та [[Журенко Валентина Михайлівна]] 1998 р. – 22 учні. Керівник – [[Ширяєва Ольга Миколаївна]].
| |
| − |
| |
| − | 1999 р. – два класи, 31 випускник. Керівники – [[Проха Алла Іванівна]] та [[Кот Генадій Володимирович]].
| |
| − |
| |
| − | За майже 80-річну історію свого існування Носівська вось мирічна школа №7 дала путівку в життя близько 3500 своїх випускників.
| |
| − |
| |
| − | Чимало випускників школи обрали професію педагога і працюють в різних школах та інших освітніх закладах України. Серед них: Буряк (Баклан) Лариса Іванівна, Бородавко Валентина Василівна, Велько-Репета Галина Петрівна, [[Кияниця Василь Васильович]], [[Коновал Олена Дмитрівна]], [[Ляшко Юрій Володимирович]], [[Микула Жанна Миколаївна]], [[Пуха Валентина Андріївна]], [[Сабашенко Оксана Іванівна]], Добринська (Сорока) Галина Миколаївна, [[Тригуб Наталія Іванівна]], [[Чучупа Тамара Степанівна]], [[Шаброва Юлія Михайлівна]] та інші.
| |
| − |
| |
| − | Незважаючи на відчайдушний протест батьків, вчителів та громадськості в 2004 році районна влада добилася закриття школи і переведення учнів на навчання до переповненої Носівської середньої школи №1. Частина вчителів школи також влилася до педколективу першої міської, а частина була змушена шукати собі іншу роботу.
| |
| − |
| |
| − | Радянська влада віддала дітям панську садибу, а нинішня влада – відібрала у дітей і продала в приватні руки чарівний куточок Носівки.
| |
| − |
| |
| − | === Спогади про Носівську восьмирічну школу №7 Галети Лариси Трохимівни ===
| |
| − |
| |
| − | Це моя рідна школа. Я тут вчилася читати і писати ще до війни у 1939-1941 роках. І найпершим ветераном цієї школи залишиться у моїх спогадах перша моя вчителька Гайдовська Марія Петрівна, яка працювала тут чи не все своє життя. Жила вона неподалік від школи по вул. Горького. Ми дуже любили її і по черзі бігали до неї додому, щоб піднести зошити. А як вона навчала нас писати красиво перами №86 в 1-3 класах, а вже в 4 класі нам дозволялося писати пером «Піонер».
| |
| − |
| |
| − | Нас було в класі 30 учнів і зошити усіх учнів були на виставці по каліграфії. Всі учні класу навчалися в одному старому приміщенні, де нині знаходиться майстерня. А техпрацівницею тоді була одна жінка, на прізвище Козел. Ми зверталися до неї «тьотя Мотя». Вона встигала і прибирати в приміщенні і топити груби, і на уроки та з уроків дзвонити.
| |
| − |
| |
| − | В 1941 році заняття в школі припинилися, а в 1942 році німці відновили навчання. Я ходила в 4 клас. Нас навчав вчитель на прізвище [[Михайленко]] – коренастий, спортивний, симпатичний. Він розповідав нам багато історій пов’язаних з партизанським рухом на Україні.
| |
| − |
| |
| − | Якось, одного разу, прямо посеред уроку до нашого класу зайшов здоровенний німець з канчуком і поклав його на стіл. Вчитель звелів нам піднятися і привітатися. Ми всі хором сказали «Гутен таг». Потім німець узяв того канчука і поляскуючи ним по своєму чоботу або по партах почав походжати по класу і швидко говорити німецькою мовою з учителем. Ми всі були дуже здивовані, що вчитель також вільно розмовляв німецькою.
| |
| − |
| |
| − | А потім німець розповів нам якогось вірша і звелів тут же вивчити його напам’ять. Вчитель записав цей вірш на дошці німецькою мовою, а ми всі дивилися на ті літери і не розуміли. Потім ми попрощалися з гітлерівцем крикнувши «Хайль Гітлер». Коли німець вийшов, наш вчитель стомлено сів на стілець і довго про щось думав, а ми всі мовчали і загадково дивилися на дошку. Тоді вчитель підвівся і ми хором вчили той вірш доти, доки його не вивчив кожен учень. Ми боялися, що повернеться німець і засіче нас нагайкою, якщо не будемо знати того вірша. Я й досі його пам’ятаю, хоча й не знаю про що цей вірш.
| |
| − |
| |
| − | А наступного дня нашого вчителя не стало. Дорослі говорили, що він був партизаном і чи то пішов до лісу, чи то його забрали німці. Ми так і не дізналися про його подальшу долю і дуже сумували за ним і за тим, що навчання було перервано. Та ми майже щодня ходили до школи, сідали в класі і молилися, щоб не розбомбили нашу школу.
| |
| − |
| |
| − | Після війни навчання відновилося і директором тоді став [[Луков Петро Ісакович]] (у 1945-1947 рр.). Згодом директором стала [[Філь Паша Тихонівна]]. Класним керівником у мене була [[Батюта Віра Митрофанівна]] у 1947-1949 роках. При випуску нас із сьомого класу, а школа тоді була семирічною, вона напророкувала кожному з нас шлях у життя. Майже все так і збулося.
| |
| − |
| |
| − | У 1968-1969 навчальному році я повернулася до рідної школи вже як вчитель. Тут я зустрілася з прекрасними людьми, організаторами, вихователями і наставниками. Завучем тоді працювала [[Харченко Зінаїда Федосіївна]], яку згодом змінила [[Откидач Марія Герасимівна]], а потім на цій посаді працювала [[Святна Галина Єгорівна]].
| |
| − |
| |
| − | Незмінним директором працював [[Тихий Йосип Якович]]. А ось його помічником в усіх справах був [[Репета Петро Євгенович]]. Він міг зробити все і замінити всіх, бо мав дві вищі освіти і невичерпну енергію та любов до життя. Читав історію, географію, креслення, образотворче мистецтво, музику і в усіх класах вів уроки праці в майстерні. Він мав «золоті» руки і чуйне серце. А скільки він вів гуртків у позашкільний час! Він навчав учнів різьбленню по дереву, випалюванню, моделюванню. І на кожній районній виставці учні школи одержували грамоти, призи і подарунки за свої майстерно виготовлені вироби. Біля школи, під його керівництвом був посаджений сад. Поруч були шкільні городи та дослідні ділянки. Був закладений малинник, посаджено багато кущів смородини. Учні із задоволенням працювали і відпочивали. Вечорами в школі теж було гамірно. Одні учні приходили до Петра Євгеновича на заняття гуртків технічної творчості, різьби по дереву і випалювання, інші – на предметні гуртки та гурток художньої самодіяльності. Учні із задоволенням співали у великому шкільному хорі, яким керував Петро Євгенович. Школа завжди займала призові місця на районних виставках та конкурсах, учні одержували грамоти та цінні подарунки. А Петро Євгенович за це заохочував своїх гуртківців – влітку водив їх у туристичні походи по місцях бойової слави, історичних місцях, провів кількаденну експедицію до Київського водосховища. Учні жили в наметах, навчилися варити уху, різні страви, плавали по морю. А вечорами вчитель розповідав їм безліч цікавих історій, які він знав. В школі був музей старожитностей, які з великою любов’ю зібрав вчитель. Петро Євгенович навчав учнів бачити в кожній людині щось хороше і сам був ідеалом для своїх вихованців.
| |
| − |
| |
| − | В школі ще був літературно-драматичний гурток. Ми намагалися до кожних загальношкільних зборів підготувати і поставити якусь п’єсу. Ставили «Наталку-Полтавку», в якій роль Наталки грала Таня Пакалюк, а роль Петра – Толя Кириченко, «Наймичку» – героїв грали Валя Пуха та Толя Кацалап, «Сто тисяч» – головними героями були Вітя Дудко Саша Калина, Толя Кириченко, «Котигорошко» – ніжну і милу героїню зіграла Наташа Малош. Усі наші починання завжди підтримувала дирекція школи. Вчителі школи також виступали в ролі артистів – Супрун Т.Ю., Савчук В.В., Чекіль Л.Г., Журенко В.М. Школа жила яскравим і насиченим життям. Ми подорожували партизанськими стежками в [[Орішне|Орішному]], відвідували [[Козари]], були на різних екскурсіях в Чернігові, Ленінграді, Хатині та інших цікавих місцях.
| |
| − |
| |
| − | === Спогади Галети Л.Т. про школу робітничої молоді, яка працювала в старому приміщенні у 1947-1955 рр. ===
| |
| − |
| |
| − | Після війни навчання у старших класах школи було платним (25 карбованців на місяць). Для дуже багатьох учнів це була велика сума і тому багато молоді йшло навчатись у вечір ню школу робітничої молоді, де навчалась і я. Там було три класи – восьмий, дев’ятий і десятий. В нашому класі навчалося 19 учнів. Директором школи була Березанська В.Є., а вчителями працювали [[Назаренко Галина Дмитрівна]], [[Оксимець Оксана Григорівна]], [[Бугайов Василь Йосипович]], та [[Сацюк Любов Сергіївна]]. Школа працювала з 19-ї години до 24-ї. Було по 5 уроків. В середу і суботу уроки не проводилися.
| |
| − |
| |
| − | В 1955 році відбувся перший випуск зі стін старенької школи (нині – майстерні). Серед її випускників Сеник І. П. – колишній головний бухгалтер райвно, Жигун В. Д. – секретар районо, Прокопець В. Г. – завідуючий соцзабезом, Шелудько М. І. – бухгалтер райвно, Волошин О. К. – голова мринського [[Колгосп «Україна»|колгоспу «Україна»]], Турик Л. І. та Жила Г. П. – бухгалтери райпромкомбінату, Павленко М. Г. – прокурор м.Ніжина та інші, більшість з них одержали вищу освіту.
| |
| − |
| |
| − | І ми завжди при зустрічі згадуємо нашу школу, яка працювала тоді і вдень і вночі, а незмінною технічною працівницею в ній була [[тьотя Мотя]].
| |
| | | | |
| | == Спогади Василя Кияниці == | | == Спогади Василя Кияниці == |
| Рядок 253: |
Рядок 94: |
| | Прошу вибачення, пишу по пам’яті. Може кого забув. Бо за вісім років навчання хтось переходив до іншої школи, хтось прибував до нас. Проте, начебто згадав усіх. Пізніше дівчата практично усі змінили прізвища на прізвища своїх чоловіків. Після восьмого класу частина класу пішли у світ широкий, частина, у тому числі і я, перейшли до дев’ятого класу першої школи, а частина – до третьої. Ось така моя історія одного із класів сьомої школи. | | Прошу вибачення, пишу по пам’яті. Може кого забув. Бо за вісім років навчання хтось переходив до іншої школи, хтось прибував до нас. Проте, начебто згадав усіх. Пізніше дівчата практично усі змінили прізвища на прізвища своїх чоловіків. Після восьмого класу частина класу пішли у світ широкий, частина, у тому числі і я, перейшли до дев’ятого класу першої школи, а частина – до третьої. Ось така моя історія одного із класів сьомої школи. |
| | | | |
| − | [[Категорія:З історії освіти Носівщини|168]]
| |
| | [[Категорія:Носівська школа № 7|*]] | | [[Категорія:Носівська школа № 7|*]] |
| − | [[Категорія:Колишні школи в Носівці|Носівська 07]] | + | [[Категорія:Колишні школи в Носівці|7]] |
