Редагування Михайлець Олег Вікторович
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
| Поточна версія | Ваш текст | ||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
'''Олег Вікторович Михайлець''' (народився [[28 травня]] [[1969]]) — інструктор рекрутингу та комплектування [[IV відділ Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки|IV відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки]]. Працював заступником начальника — начальником кримінальної поліції Носівського районного відділу міліції. Воював у 72-й Окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців (з 2019), двічі поранений. | '''Олег Вікторович Михайлець''' (народився [[28 травня]] [[1969]]) — інструктор рекрутингу та комплектування [[IV відділ Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки|IV відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки]]. Працював заступником начальника — начальником кримінальної поліції Носівського районного відділу міліції. Воював у 72-й Окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців (з 2019), двічі поранений. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
== Має честь захищати рідну землю == | == Має честь захищати рідну землю == | ||
| Рядок 20: | Рядок 7: | ||
Для ветерана правоохоронних органів носівчанина Олега Михальця нинішня війна почалася ще п'ять років тому. Саме тоді, пішовши за вислугою років на пенсію, він підписав контракт на військову службу. Неабиякою мотивацією знову одягнути військовий однострій колишньому заступнику начальника міліцейського райвідділку був його син [[Михайлець Ярослав Олегович|Ярослав]], професійний військовий, випускник Львівської академії Сухопутних військ. Честю для воїна-контрактника стало і те, що служити йому випало в уславленій вже від початку АТО ратними подвигами 72-й Окремій Механізованій Бригаді імені Чорних Запорожців — на російсько-українському прикордонні і в Приазов’ї, в Авдіївській промзоні та Кам’янці. | Для ветерана правоохоронних органів носівчанина Олега Михальця нинішня війна почалася ще п'ять років тому. Саме тоді, пішовши за вислугою років на пенсію, він підписав контракт на військову службу. Неабиякою мотивацією знову одягнути військовий однострій колишньому заступнику начальника міліцейського райвідділку був його син [[Михайлець Ярослав Олегович|Ярослав]], професійний військовий, випускник Львівської академії Сухопутних військ. Честю для воїна-контрактника стало і те, що служити йому випало в уславленій вже від початку АТО ратними подвигами 72-й Окремій Механізованій Бригаді імені Чорних Запорожців — на російсько-українському прикордонні і в Приазов’ї, в Авдіївській промзоні та Кам’янці. | ||
| − | Захист українських кордонів та ведення бойових дій біля Золотого та в районі Верхньоторецького були вписані золотими літерами в бойовий шлях бригади вже за участі Олега Михальця та його бойових побратимів, серед яких був і його колишній колега по правоохоронній роботі [[Стратилат Валерій|Валерій Стратилат]]. Строк дії контрактів наближалася до завершення, відтак їх вже повернули на місце дислокації підрозділу в Білу Церкву й вони, вже практично зібравши речі, ділилися планами на своє подальше цивільне майбутнє. Та всі мирні мрії друзів перекреслили вранішні авіаудари по столиці і вже за кілька годин їхній військовий підрозділ розгортався з військовою технікою та особовим складом під Гоголевом. Пізніше було Войткове, Димерка, Залісся та інші населені пункти Лівобережжя, де нашим воїнам неабияк знадобився стрілецький досвід Михальця бити по | + | Захист українських кордонів та ведення бойових дій біля Золотого та в районі Верхньоторецького були вписані золотими літерами в бойовий шлях бригади вже за участі Олега Михальця та його бойових побратимів, серед яких був і його колишній колега по правоохоронній роботі [[Стратилат Валерій|Валерій Стратилат]]. Строк дії контрактів наближалася до завершення, відтак їх вже повернули на місце дислокації підрозділу в Білу Церкву й вони, вже практично зібравши речі, ділилися планами на своє подальше цивільне майбутнє. Та всі мирні мрії друзів перекреслили вранішні авіаудари по столиці і вже за кілька годин їхній військовий підрозділ розгортався з військовою технікою та особовим складом під Гоголевом. Пізніше було Войткове, Димерка, Залісся та інші населені пункти Лівобережжя, де нашим воїнам неабияк знадобився стрілецький досвід Михальця бити по рашистам зі свого улюбленого ПЗРК «Ігла». |
Захищаючи Київ, чоловік воював з не меншим завзяттям та мужністю, ніж на сході, утім, наснаги додавало й те, що цього разу боронити доводилося не далеку й чужу територію, а населені пункти з давно знайомими, відомими чи не з дитинства назвами. А потім бійці цієї механізованої бригади ще довго гнали ворога за межі рідної Чернігівщини через Басань й Биків, через Тростянець і Суми, аж до кордону з росією, дорогою спостерігаючи руїни та горе, що залишила по собі ця недолуга «друга наймогутніша» армія світу. Практично скрізь наших воїнів вітало місцеве населення, зустрічаючи як визволителів, підбадьорювали, ділилися їжею й одягом, у короткі години відпочинку готували вечерю й давали можливість помитися та перевдягнутися, а головне — виспатися… | Захищаючи Київ, чоловік воював з не меншим завзяттям та мужністю, ніж на сході, утім, наснаги додавало й те, що цього разу боронити доводилося не далеку й чужу територію, а населені пункти з давно знайомими, відомими чи не з дитинства назвами. А потім бійці цієї механізованої бригади ще довго гнали ворога за межі рідної Чернігівщини через Басань й Биків, через Тростянець і Суми, аж до кордону з росією, дорогою спостерігаючи руїни та горе, що залишила по собі ця недолуга «друга наймогутніша» армія світу. Практично скрізь наших воїнів вітало місцеве населення, зустрічаючи як визволителів, підбадьорювали, ділилися їжею й одягом, у короткі години відпочинку готували вечерю й давали можливість помитися та перевдягнутися, а головне — виспатися… | ||
