Редагування Крапив'янський Петро Андрійович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.

Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.

Поточна версія Ваш текст
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Петро Крапив'янський.jpg|міні|Петро Крапив'янський]]
 
[[Файл:Петро Крапив'янський.jpg|міні|Петро Крапив'янський]]
  
'''Петро Андрійович Крапив'янський''' (народився [[26 квітня]] [[1926]] в с. [[Володькова Дівиця]] — помер ? січня  [[2023]]), партизан, учасник Німецько-радянської війни, полковник юстиції, громадський діяч, письменник.
+
'''Петро Андрійович Крапив'янський''' (народився [[26 квітня]] [[1926]] в с. [[Володькова Дівиця]]), партизан, учасник Німецько-радянської війни, полковник юстиції, громадський діяч, письменник.
  
 
== Життєпис ==
 
== Життєпис ==
Рядок 12: Рядок 12:
 
Голова (з 1987), заступник голови (з 2010) Ніжинської міської організації ветеранів України, полковник у відставці.
 
Голова (з 1987), заступник голови (з 2010) Ніжинської міської організації ветеранів України, полковник у відставці.
  
Станом на 2019 очолював комісію у справах партизанів Ніжинської Ради ветеранів.  
+
Станом на 2019 очолює комісію у справах партизанів Ніжинської Ради ветеранів.  
  
 
Зробив вагомий внесок у розвиток ветеранського руху у Чернігівській області. Веде роботу по патріотичному вихованню молоді.
 
Зробив вагомий внесок у розвиток ветеранського руху у Чернігівській області. Веде роботу по патріотичному вихованню молоді.
  
Автор книг, серед яких: «[[В лісах навколо Ніжина]]», «[[На варті закону]]», «[[Шляхами переможців]]», «[[Украдена слава]]», «[[Спогади ветерана]]».
+
Автор 4 книг: «[[В лісах навколо Ніжина]]», «[[На варті закону]]», «[[Шляхами переможців]]», «[[Украдена слава]]».
  
Жив у м. Ніжин.
+
Живе в м. Ніжин.
  
 
== Відзнаки ==
 
== Відзнаки ==
Рядок 27: Рядок 27:
 
* Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» за відвагу і мужність;
 
* Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» за відвагу і мужність;
 
* Медаль «За розвиток науки, техніки та освіти»;
 
* Медаль «За розвиток науки, техніки та освіти»;
* Медаль «За віру і вірність»… Перераховувати можна довго.
+
* Медаль «За віру і вірність»… Перераховувати можна довго, бо .
  
== Провели в останню путь ==
 
:''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/petrokrapivyanskiy/posts/494167272831443 | title = Сьогодні провели в останній путь Петра...| publisher = | author =  Тетяна Крапив'янська | date = 14 січня 2023}}''
 
 
Сьогодні провели в останню путь Петра Андрійовича Крапив'янського, останнього бійця  партизанського з'єднання «[[За Батьківщину]]», ветерана Другої світової війни полковника юстиції Почесного громадянина Чернігівської області. Це мій дядько, якого я пам'ятаю з самого дитинства. Чесний, порядний, принциповий, мудрий і дуже добрий чоловік. Достойно і мужньо прийняв  всі випробування долі на своєму довгому і важкому шляху. «Не падай духом! Май віру!» — такі його настанови. Він був як [[Дуб у Горішному|дуб в Орішному]], символ незламності нашого старшого покоління, яке здолало страшну навалу — фашизм.
 
 
Для нього, хто пройшов пекло війни пліч-опліч з росіянами, білорусами і всіма народами Радянського Союзу, ця війна стала трагедією. Коли російські танки підійшли впритул Ніжина, Петро Андрійович дістав свій ветеранський костюм з нагородами, щоб вийти і стати на заваді ворогу. Він був готовий захищати своє рідне місто від тих, з чиїми дідами та батьками звільняв Україну від фашизму. Така іронія долі.  Петро Андрійович був впевнений у нашій Перемозі, постійно донатив на потреби військових. Навіть підписуючи за день до смерті свою останню книгу, він сказав: «Запам'ятай, юначе, це рік нашої Великої Перемоги».
 
 
Петро Андрійович мав феноменальну пам'ять. Він вважав за свою мету не дати забути подвиг людей, які віддали життя і здоров'я, захищаючи Батьківщину. Він добився від Верховної Ради, щоб дітей партизан, які були у патронаті, прирівняли до учасників війни. Багато зусиль було докладено, щоб здолати бюрократичну машину. Він зробив це.
 
 
Він все зробив, щоб партизанське з'єднання «За Батьківщину», яке у 1943 році налічувало більше 6 тисяч чоловік, не викреслили з історії, щоб ім'я командира [[Бовкун Іван Михайлович|Івана Бовкуна]] не плюндрували, щоб не забували героїв нашого краю, а пишалися, що ми є їхніми нащадками.
 
 
 
== Невигадана історія життя ніжинського партизана ==
 
== Невигадана історія життя ніжинського партизана ==
 
:''Джерело: [http://mynizhyn.com/news/misto-i-region/4465-pochesnomu-gromadjaninu-chernigivskoyi-oblasti-90-rokiv.html Невигадана історія життя ніжинського партизана] Автор: Валентина Згода, 9 травня 2016''
 
:''Джерело: [http://mynizhyn.com/news/misto-i-region/4465-pochesnomu-gromadjaninu-chernigivskoyi-oblasti-90-rokiv.html Невигадана історія життя ніжинського партизана] Автор: Валентина Згода, 9 травня 2016''
Рядок 47: Рядок 36:
 
Життя кожної людини – це стежина, і по ній кожен має пройти гідно. Так пройти, як оцей сивочолий чоловік, з добрим мудрим поглядом, що випромінює теплоту і батьківське піклування, любов до рідного краю і людей.
 
Життя кожної людини – це стежина, і по ній кожен має пройти гідно. Так пройти, як оцей сивочолий чоловік, з добрим мудрим поглядом, що випромінює теплоту і батьківське піклування, любов до рідного краю і людей.
 
   
 
   
90-ту весну зустрічає улюбленець міської дітвори, шанована і знана в Ніжині людина - Крапив'янський Петро Андрійович, якому за поданням матеріалу до Чернігівської обласної організації ветеранів України, про його широку громадську діяльність, що зробила міська рада ветеранів з подання голови організації Алексєєнко Лариси Григорівни, присвоєно в 2015 році звання - Почесний громадянин Чернігівської області.  
+
90-ту весну зустрічає улюбленець міської дітвори, шанована і знана в Ніжині людина - Крапив’янський Петро Андрійович, якому за поданням матеріалу до Чернігівської обласної організації ветеранів України, про його широку громадську діяльність, що зробила міська рада ветеранів з подання голови організації Алексєєнко Лариси Григорівни, присвоєно в 2015 році звання - Почесний громадянин Чернігівської області.  
 
   
 
   
 
Звідки ж корені Петра Андрійовича Крапив'янського? Де черпає він життєві сили? В якій родині зростав? Народився він 24 квітня 1926 року, в мальовничому селі Червоні Партизани. Батьки  хлопчика [[Крапив'янський Андрій Трифонович|Андрій Трифонович]] та [[Крапив'янська Гафія Григорівна|Гафія Григорівна]] були з козацького роду потомственними хліборобами. В родині було четверо дітей: Оля, Петя, Марія та Вітя. Петро у 1934 році пішов навчатися в Червонопартизанську школу і до початку німецької окупації в 1941 році закінчив 8 класів.
 
Звідки ж корені Петра Андрійовича Крапив'янського? Де черпає він життєві сили? В якій родині зростав? Народився він 24 квітня 1926 року, в мальовничому селі Червоні Партизани. Батьки  хлопчика [[Крапив'янський Андрій Трифонович|Андрій Трифонович]] та [[Крапив'янська Гафія Григорівна|Гафія Григорівна]] були з козацького роду потомственними хліборобами. В родині було четверо дітей: Оля, Петя, Марія та Вітя. Петро у 1934 році пішов навчатися в Червонопартизанську школу і до початку німецької окупації в 1941 році закінчив 8 класів.
Рядок 60: Рядок 49:
 
:''"Жили в надзвичайно антисанітарних умовах. Робили намети з гілок, під ноги стелили сіно, коли лягали спати, клали під правий бік гвинтівку, під голову гранату – а раптом щось! З їжею було не густо, тому коли підривали німецькі поїзди, то забирали звідти всю провізію. В цих вагонах було багато борошна. Ми його віддавали людям із села, які пекли хліб і нам, і собі. Було у нас в загоні чимало дівчат. Вони від хлопців ні в чому не відставали, виконували такі ж самі бойові завдання. Єдине – їм давали гвинтівки трохи легші за наші. Ви знаєте, незважаючи на ситуацію, ми, бувало, і вечорниці влаштовували. Ми ж тоді ще зовсім юні були. В нашому полку навіть молоді сім'ї народжувалися. Ніхто молодят офіційно не розписував, просто командир давав добро на їхнє спільне проживання".''
 
:''"Жили в надзвичайно антисанітарних умовах. Робили намети з гілок, під ноги стелили сіно, коли лягали спати, клали під правий бік гвинтівку, під голову гранату – а раптом щось! З їжею було не густо, тому коли підривали німецькі поїзди, то забирали звідти всю провізію. В цих вагонах було багато борошна. Ми його віддавали людям із села, які пекли хліб і нам, і собі. Було у нас в загоні чимало дівчат. Вони від хлопців ні в чому не відставали, виконували такі ж самі бойові завдання. Єдине – їм давали гвинтівки трохи легші за наші. Ви знаєте, незважаючи на ситуацію, ми, бувало, і вечорниці влаштовували. Ми ж тоді ще зовсім юні були. В нашому полку навіть молоді сім'ї народжувалися. Ніхто молодят офіційно не розписував, просто командир давав добро на їхнє спільне проживання".''
  
Служив Петро у другому полку партизанського з'єднання «[[За Батьківщину]]», займався розвідкою, підривав поїзди, залізничні мости, відбивав атаки при проведенні облав. Ворог лютує: спалюють разом із людьми села [[Козари]], [[Сулак]], [[Коробчине]] і частину Червоних Партизан. Дивом уціліла їхня хата, і мама забирає до себе жити 6 сімей сусідів. Щоб врятувати партизанський загін, командир [[Бовкун Іван Михайлович|І. М. Бовкун]] і комісар [[Стратілат Михайло Іванович|М. І. Стратілат]] вирішили вночі вирватися з оточення і відступити за Десну. Пройшло кілька тижнів, ніякої звістки від партизан і мама повірила в найгірше… По-християнськи пом'янула своїх убієнних дітей. А коли незабаром партизани повернулися і Петро навідався в село, радощам мами не було меж, діти живі.  
+
Служив Петро у другому полку партизанського з'єднання «[[За Батьківщину]]», займався розвідкою, підривав поїзди, залізничні мости, відбивав атаки при проведенні облав. Ворог лютує: спалюють разом із людьми села [[Козари]], [[Сулак]], [[Коробчине]] і частину Червоних Партизан. Дивом уціліла їхня хата, і мама забирає до себе жити 6 сімей сусідів. Щоб врятувати партизанський загін, командир [[Бовкун Іван Михайлович|І. М. Бовкун]] і комісар [[Стратілат Михайло Іванович|М. І. Стратілат]] вирішили вночі вирватися з оточення і відступити за Десну. Пройшло кілька тижнів, ніякої звістки від партизан і мама повірила в найгірше… По-християнськи пом’янула своїх убієнних дітей. А коли незабаром партизани повернулися і Петро навідався в село, радощам мами не було меж, діти живі.  
 
   
 
   
Партизани підірвали німецький бронепоїзд «Адольф Гітлер», загинув троюрідний брат Петра Андрійовича – [[Кропив'янський Петро Єгорович |Петро Єгорович Кропив'янський]]. Партизани, що з'явилися за продуктами, були з чужого села і коли мама спитала: «Як там мої діти?», - стримано сказали – «Ми вашого сина Петра Кропив'янського поховали в лісі під липами». І знову, вже вдруге, поминає мати свого сина. А через кілька днів вночі Петро прийшов до матері, як вона плакала, від радості – син живий.
+
Партизани підірвали німецький бронепоїзд «Адольф Гітлер», загинув троюрідний брат Петра Андрійовича – [[Кропив'янський Петро Єгорович |Петро Єгорович Кропив'янський]]. Партизани, що з'явилися за продуктами, були з чужого села і коли мама спитала: «Як там мої діти?», - стримано сказали – «Ми вашого сина Петра Кропив’янського поховали в лісі під липами». І знову, вже вдруге, поминає мати свого сина. А через кілька днів вночі Петро прийшов до матері, як вона плакала, від радості – син живий.
 
   
 
   
 
Велику роль відіграли  партизани з'єднання «За Батьківщину» при звільненні Києва, допомагаючи своїм військам, захопивши плацдарм на правому березі і успішно утримуючи його до підходу регулярних військ. Після звільнення Києва, Петра Крапив'янського направляють в Унзенську полкову школу, з якої він вийшов молодшим сержантом, командиром відділення 82 мм міномета, і зразу ж на фронт.
 
Велику роль відіграли  партизани з'єднання «За Батьківщину» при звільненні Києва, допомагаючи своїм військам, захопивши плацдарм на правому березі і успішно утримуючи його до підходу регулярних військ. Після звільнення Києва, Петра Крапив'янського направляють в Унзенську полкову школу, з якої він вийшов молодшим сержантом, командиром відділення 82 мм міномета, і зразу ж на фронт.
Рядок 105: Рядок 94:
 
[[Категорія:Нагороджені орденом «За мужність»]]
 
[[Категорія:Нагороджені орденом «За мужність»]]
 
[[Категорія:Письменники]]
 
[[Категорія:Письменники]]
[[Категорія:Довгожителі]]
 
 
[[Категорія:Люди К]]
 
[[Категорія:Люди К]]

Будь ласка, зверніть увагу, що всі зміни, внесені вами до Енциклопедія Носівщини, можуть редагуватися, доповнюватися або вилучатися іншими користувачами. Якщо ви не бажаєте, щоб написане вами безжально редагувалось — не пишіть тут.
Ви також підтверджуєте, що наведене тут написано вами особисто або запозичено з джерела, яке є суспільним надбанням, або подібного вільного джерела (див. Енциклопедія Носівщини:Авторське право).
Не публікуйте тут без дозволу матеріали, захищені авторським правом!

Скасувати Довідка про редагування (відкривається в новому вікні)

Шаблон, використаний на цій сторінці: