Редагування З історії і сьогодення Носівської станції юних техніків
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''З історії і сьогодення [[Носівська станція юних техніків|Носівської станції юних техніків]]''' | '''З історії і сьогодення [[Носівська станція юних техніків|Носівської станції юних техніків]]''' | ||
− | + | Історія Носівської районної станції юних техніків бере свій початок від 1972 року, коли у райцентрі, на виконання народно господарського плану було відкрито нову позашкільну устано ву. Як розповідає безпосередній учасник тих подій В.В. Кияниця (і тоді, і нині – директор СЮТ), робота станції розпочи налася з одного стола та двох стільців, виділених для новоство реної позашкільної установи у приміщенні методкабінету місцевого районного відділу освіти. Потім був наданий клас і невеличка кімната у школі №1, а з 1976 року для СЮТ запро понували списане під ліквідацію приміщення колишньої школи №6. Тодішнім колективом СЮТ воно було відремонтоване і підготовлене до роботи гуртків. Створення станції юних техніків у Носівці було у значній мірі обумовлено тим, що наприкінці 1960-х як у місті, так і в районі, серед школярів на було значного поширення таке масове явище, як радіо хуліганство. І носівські органи держінспекції електрозв'язку були неспроможні впоратися з ним. Молодому спеціалісту Василю Кияниці вдалося створити радіостанцію колективного користування, зацікавити «радіо хуліганів-школярів» справжнім радіоаматорством і вони друж но прийшли до організованих ним і спочатку одноосібно очолених радіогуртків. | |
− | + | Відтак носівський непереможний радіохуліганський осе редок був повністю подоланий вже до початку 1976 року Так як проведена в Носівці робота була актуальною для всієї країни, то носівський досвід по профілактиці радіо хуліганства серед школярів, шляхом залучення їх до організо ваного радіоаматорства, вивчається всесоюзним журналом «Радіо» і поширюється на весь Радянський Союз. Головний герой – молодий радист, що очолив СЮТ. Подальша робота ініціативного керівника і підібраного ним педагогічного колективу виводить Носівську СЮТ у ряд потужних позашкільних закладів. На початок 80-х Носівська СЮТ за всіма показниками стає відомою далеко за межами Чернігівщини. На її базі формуються обласні збірні команди з авіамодельного і радіоспорту. Підготовлені в Носівці спортсме ни починають регулярно здобувати призові місця на респуб ліканських, а згодом і на всесоюзних змаганнях: спочатку школярського рангу, а потім і в «дорослих». Шість носівських майстрів спорту СРСР – чи не найкрасномовніше свідчать про результативність сютівської підготовки! Стрімко зростає майстерність дітей і майстерність керів ників гуртків, яких усе частіше починають залучати до суд дівства змагань високих рангів, до тренувань збірних команд області, а потім і України для участі у Всесоюзних змаганнях. | |
− | + | Керівник позашкільного навчально-виховного закладу Носівської СЮТ Василь Кияниця, як керівник радіогуртка, здобув звання «Майстер спорту СРСР» і «Суддя Всесоюзної категорії». У 1987 році українські радіоаматори обрали В.В. Кияницю відповідальним секретарем федерації радіоспорту України. Він багаторазово залучався у якості тренера збірної команди школярів України для участі у всесоюзних змаганнях. Такі його вихованці, як Лідія Осадча, Володимир Зеленяк, Борис Приходько, Олександра Головач стають Чемпіонами СРСР серед школярів. У 1978 році підготовлена В.В. Кияницею збірна команда України з радіоспорту посідає перше місце на IV-й Першості СРСР серед школярів і дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Багато носівських юних радіоспортсменів стають Чемпіонами України. Серед них вже згадувані Володимир Зеленяк і Лідія Осадча, Сергій Микула, Ігор Скакун, Лариса Рогова, Ігор Пузанов, Світлана Ємець, Тетяна Ющенко, Борис Приходько, Сергій Красун, Геннадій Юрченко, Валентин Проценко, Юрій Корінько, Наталія Кузьменко. Працюючи директором СЮТ, Василь Васильович очолю вав обласну федерацію радіоспорту, республіканську колегію суддів по спорту. Брав участь у суддівстві більш як 120 змагань, у тому числі чемпіонатів СРСР і ряду міжнародних першостей. У якості головного судді проводив десятки обласних і республі канських змагань школярів із технічних видів спорту. У 1988 році Василь Кияниця увійшов до списку десяти кращих суддів з технічних видів спорту в Радянському Союзі. Отримав звання «Суддя республіканської категорії», а потім – «Суддя всесоюз ної категорії». | |
− | + | Із 1987 року по 1994 рік (три терміни поспіль) В.В. Кияни ця обирався відповідальним секретарем федерації радіоспорту України. За визнанням багатьох провідних фахівців, Василь Ки яниця з цієї громадської посади зробив значний внесок у вітчиз няний радіоаматорський рух. Він незмінно з трибун, площ, ста діонів пропагував шкільну технічну творчість і боровся проти всього, що заважає її розвиткові. За успіхи у роботі В.В. Кияни ця нагороджений десятками нагород, у тому числі двома Грамо тами МО України, йому присвоюєні звання «Відмінник народ ної освіти» (1981 р.) та «Відмінник освіти України» (1997 р.). | |
− | + | Василем Васильовичем створена перша в колишньому Со юзі «Програма гуртка юних операторів колективної радіостан ції», яка була рекомендована Міністерством народної освіти України до впровадження, видана тиражем 70 тисяч примір ників і діяла по всій території України понад два десятиліття. Він також є одним із співавторів «Положення про станцію юних техніків» 1988 року. З 1992 року по 2000 рік Василь Васильович член редколегії Всеукраїнського журналу «Радіоаматор» на сторінках якого він започаткував «Історію радіоаматорства в Україні». Його серія публікацій про радіоаматорство в Україні написаних на початку 90-х років і опублікованих вказаним журналом була дуже схвально зустрінута радіоспільнотою. Тим часом, створена в 1974 році носівська «колективка» стає відомою в Україні, Радянському Союзі і за його межами. Записи її сигналів з'явилися в апаратних журналах тисяч радіо аматорів з понад 200 країн світу. Про успіхи юних радистів із Носівки писали газети «Молодь України», «Радянська освіта», «Патріот Батьківщини», журнали «Радіо», «Знання та праця», інші видання. | |
− | + | Колектив радіостанції нагороджується десятками й десят ками відзнак вітчизняних і зарубіжних федерацій. Широка популярність Носівської СЮТ стала можливою завдяки тогочасному достатньому фінансовому забезпеченню з боку держави. Коштами і матеріалами допомагали колгоспи, підприємства і, навіть, громадяни. Колишній головний інженер Носівського райвузла зв'язку Володимир Максимович Сірик практично щомісяця бував у СЮТ, цікавився всіма можливими нашими проблемами. І після кожного його візиту в СЮТ прибували потрібні вузли і блоки, дроти і деталі. | |
− | + | Колишній начальник РЕМ Іван Захарович Куценок від найшов і безкоштовно доставив у СЮТ грандіозні поворотні антени колективної радіостанції. | |
− | Колишній | + | А інший ентузіаст і патріот рідного краю Іван Петрович Висотков посприяв у виділенні з Чернігівського льотного учи лища поворотних редукторів. Колишній директор місцевого заводу «Побідит» Володимир Григорович Кубрак та головний економіст цього заводу і великий ентузіаст технічної творчості Анатолій Трохимович Дяченко посприяли зварювально монтажними роботам. А керівники гуртків Сергій Григорович та Володимир Вікторович Зеленяки, Василь Васильович Кия ниця та Сергій Михайлович Микула уже безпосередньо на місці монтували елементи антени і встановлювали їх на робочу висоту. Тодішній секретар райкому партії Віра Григорівна Сот ниченко, посприяла асфальтуванню доріг до СЮТ, що значно покращило весь прилеглий мікрорайон. У 1980 – 1990 рр. Носівська районна СЮТ мала велику філію при будинку культури Носівського цукрового заводу, яку повністю, за виключенням заробітної плати керівникам гуртків, утримував цукровий завод. Гуртки практично ні в чому не мали потреби завдяки прямо таки батьківській турботі Михайла Васильовича Заболотного, Григорія Миколайовича Шерстюка, Віталія Андрійовича Макухи та інших небайдужих людей. |
− | + | Тим часом філії СЮТ поступово поширились практично на усі школи міста і району. Росли і міцніли кадри ентузіастів технічної творчості. Носівщина має бути вдячною за позауроч не виховання і навчання корисним справам сотень юних носів чан Петру Євгеновичу Репеті, Григорію Федоровичу Соло шенку, Дмитру Івановичу Федченку, Борису Іларіоновичу Гавриленку, Луці Демидовичу Супруну, Борису Віталійовичу Барановському, Петру Полікарповичу Гольцю. | |
− | + | З'явилася нова когорта молодих і талановитих наставників юних техніків, таких як Анатолій Прокопович Волинський, Петро Михайлович Власенко, Гамлет Ашотович Григорян, Михайло Григорович Куц, Михайло Миколайович Макаренко, Микола Григорович Могильний, Антон Гаврилович Захарчук, Йосип Юрійович Пероганич, Валентин Іванович Алексєєв, Анатолій Іванович Кришталь, Михайло Прокопович Ляшенко, Олександр Григорович Веременко, Олександр Іванович Коросташивець, Михайло Михайлович Шевченко, Василь Васильович Розум, Віктор Васильович Ювенко, Сергій Григорович і Володимир Вікторович Зеленяки, Михайло Григорович Ігнатенко, Сергій Михайлович Микула, Олександр Васильович Ювенко, Тетяна Володимирівна Зеленяк (Ющенко). Понад три десятиліття з наймолодшими школяриками Носів щини працювала методист СЮТ Валентина Костянтинівна Безпала. | |
− | |||
− | З'явилася нова когорта молодих і талановитих наставників юних техніків, таких як | ||
Ці педагоги-наставники, були золотим фондом Носівської СЮТ кінця минулого століття. Це кращі з тих, хто пройшовши через наш навчальний заклад у різні роки, зробили значний внесок у розвиток дитячої технічної творчості на Носівщині. Це люди, завдяки наполегливості, таланту і самовідданості яких, наша районна станція юних техніків здобувала десятки вершин у спортивно-технічній майстерності, виставках, конкурсах, оглядах і ще в безлічі різноманітних масових заходів, які прово дилися десятками щороку протягом десятиліть. Через розум і серце цих людей пройшли сотні школярів, котрі отримали у позаурочний, нерідко неоплачуваний час, підготовку зі столярної, слюсарної, електро-електронної та радіотехнічної справ. | Ці педагоги-наставники, були золотим фондом Носівської СЮТ кінця минулого століття. Це кращі з тих, хто пройшовши через наш навчальний заклад у різні роки, зробили значний внесок у розвиток дитячої технічної творчості на Носівщині. Це люди, завдяки наполегливості, таланту і самовідданості яких, наша районна станція юних техніків здобувала десятки вершин у спортивно-технічній майстерності, виставках, конкурсах, оглядах і ще в безлічі різноманітних масових заходів, які прово дилися десятками щороку протягом десятиліть. Через розум і серце цих людей пройшли сотні школярів, котрі отримали у позаурочний, нерідко неоплачуваний час, підготовку зі столярної, слюсарної, електро-електронної та радіотехнічної справ. | ||
− | Під їх керівництвом діти вчилися моделювати, читати креслення, клеїти, випилювати, випалювати і пиляти, робити електро- і радіомонтаж, клепати, стругати і паяти, навіть зва рювати метали. Під опікою і наставництвом названих вище педагогів-чоловіків дітвора і юнь навчалися виготовляти моде лі, макети, наочні посібники, котрі дивували своєю доверше ністю відвідувачів обласних і республіканських виставок. А вироби радіоелектронного спрямування, виготовлені | + | Під їх керівництвом діти вчилися моделювати, читати креслення, клеїти, випилювати, випалювати і пиляти, робити електро- і радіомонтаж, клепати, стругати і паяти, навіть зва рювати метали. Під опікою і наставництвом названих вище педагогів-чоловіків дітвора і юнь навчалися виготовляти моде лі, макети, наочні посібники, котрі дивували своєю доверше ністю відвідувачів обласних і республіканських виставок. А вироби радіоелектронного спрямування, виготовлені носів ськими старшокласниками під керівництвом відмінника освіти України С.Г. Зеленяка, неодноразово відзначалися бронзовими, срібними і, навіть, золотими медалями Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР. |
− | Багато років Носівщина гордиться своїми авіамоделістами. Справа ця була започаткована у післявоєнні роки великим ентузіастом технічної творчості Григорієм Федоровичем | + | Багато років Носівщина гордиться своїми авіамоделістами. Справа ця була започаткована у післявоєнні роки великим ентузіастом технічної творчості Григорієм Федоровичем Соло шенком. Перші моделі планерів і літаків піднялися у носівське небо в кінці 50-х – початку 60-х років з подвір'я будинку піонерів, де в той час директором був Петро Євгенович Репета, а потім Григорій Федорович Солошенко. Не було досвіду, не було двигунів, не було надлегкої бальзи і паперу мікалентного не було. Але був ентузіазм і нестримне бажання післявоєнних школярів-авіамоделістів: Миколи Ляшенка (пізніше льотчик Чернігівського авіапідприємства), Валерія Буланова (пізніше – військовий льотчик), Аркадія Ляшенка, Віктора Стрільчина (перша в історії Носівщини перемога на обласних змаганнях!), Олексія і Михайла Мархаїв, Віктора Іваницького, Віктора Ювенка (авіамоделізму присвятив усе життя) і десятків інших їх товаришів, і моделі відривались від землі… Ще серед перших авіамоделістів на Носівщині були Михайло Пінчук, Іван Хиленко, Анатолій Болтава, Віктор Конотопець, Олександр Дуброва, Григорій Тхір, Володимир Касян, Микола Зуб, а також бойова і незабутня Марійка Кебкал (у майбутньому стала дружиною льотчика). |
Новий і потужний поштовх для подальшого удосконалення і розвитку, авіамоделізм на Носівщині отримав на початку 70-х років, з появою станції юних техніків, куди він перемістився під керівництво і краще матеріальне і науково-методичне забез печення. Колишній учень Г.Ф. Солошенка Віктор Ювенко стає його колегою у керівництві юними авіамоделістами. Саме цей тандем здобуває перші переконливі перемоги обласного масштабу, а потім, на роки, міцно посідає найвищі обласні сходинки авіамодельної майстерності. | Новий і потужний поштовх для подальшого удосконалення і розвитку, авіамоделізм на Носівщині отримав на початку 70-х років, з появою станції юних техніків, куди він перемістився під керівництво і краще матеріальне і науково-методичне забез печення. Колишній учень Г.Ф. Солошенка Віктор Ювенко стає його колегою у керівництві юними авіамоделістами. Саме цей тандем здобуває перші переконливі перемоги обласного масштабу, а потім, на роки, міцно посідає найвищі обласні сходинки авіамодельної майстерності. | ||
Рядок 84: | Рядок 82: | ||
Методичний кабінет Носівської СЮТ, 1972-2018 рр. Стаття надрукована у скороченому варіанті. У повному обсязі з матеріалами можна ознайомитися на сайті Носівської СЮТ. | Методичний кабінет Носівської СЮТ, 1972-2018 рр. Стаття надрукована у скороченому варіанті. У повному обсязі з матеріалами можна ознайомитися на сайті Носівської СЮТ. | ||
− | |||
− | |||
− |