Редагування Вчителі Носівщини на фронтах II Світової війни

'''Вчителі Носівщини на фронтах II Світової війни'''

:''Джерело: «Вчителі Носівщини на фронтах II Світової війни» — розділ книги [[Фурса Валерій Михайлович|Валерія Фурси]] «[[З історії освіти Носівщини]]» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.''

На фронтах, в партизанських загонах, в підпіллі воювали з німецькими загарбниками десятки вчителів Носівщини. Не всім судилося дожити до Перемоги. На меморіальних дошках, що встановлені на шкільних приміщеннях Носівки та сіл району, на граніті і мармурі пам'ятників викарбувані їхні імена. 

«В мирні дні вони були наставниками молодого покоління, а в роки війни віддали своє життя за його світле майбутнє». 

А ті вчителі, кому судилося зустріти Перемогу, ще багато років і десятиліть навчали юні покоління. 

Після визволення Носівщини у вересні 1943 року розпочалося відновлення роботи шкіл району. Приступали до навчання дітей вчителі, які залишалися в районі, поступово поверталися з фронтів та евакуації колишні вчителі. 

Катастрофічно не вистачало кадрів в усіх галузях господарства і тому, нерідко, ледь приступивши до навчання, колишні вчителі переходили на іншу роботу, яка вважалася важливішою на той час. Плинність педагогічних кадрів у перші роки після звільнення району була надзвичайно великою. Лише після повернення з армії фронтовиків і підготовки нових вчительських кадрів, на початку 1950-х років школи змогли розпочати повноцінне навчання. Величезну роль у післявоєнному становленні освіти відіграли вчителі-воїни, котрі воювали з ворогом на фронтах і у ворожому тилу. Віддамо їм належну шану. 

Капітан [[Гоба Андрій Трифонович|Андрій Трифонович Гоба]] після війни став завідувати районним відділом освіти. В 1946 році його змінив на цій посаді інший фронтовик – капітан А. Д. Зубов. 

Майор запасу Я. Д. Михайленко очолив Носівську середню школу №2, майор І. Е. Борисенко – очолив Носівську неповносередню школу №7, майор [[Бицький Василь Євгенович|Василь Євгенович Бицький]] – Червонопартизанську початкову школу №5, а Микола Михайлович Тира – Червонопартизанську СШ №1, [[Соломаха Олексій Степанович|Олексій Степанович Соломаха]] – відроджував Козарівську початкову школу, капітан [[Буцан Сергій Максимович|Сергій Максимович Буцан]] став директором Носівської семирічної школи №5, [[Веремійченко Микола Микитович|Микола Микитович Веремійченко]] став директором Адамівської семирічної школи, гвардії старший лейтенант [[Легецький Олександр Анастасійович|Олександр Анастасійович Легецький]] очолив Рівчак-Степанівську семирічну школу. 

Директорами шкіл були також призначені офіцери запасу: А. О. Слісаренко, Й. К. Яковенко, М. П. Буцан. 

На фронтах Другої світової воювали вчителі Адамівської школи: [[Іваненко Михайло Іванович]], [[Коломієць Микола Іванович]], Наливайко Олексій Федосійович, Омеляненко Іван Павлович, Солтан Іван Семенович. 

Вчитель Макіївської школи [[Вова Іван Харитонович|Іван Харитонович Вова]] був офіцером на фронті, а після демобілізації працював першим секретарем Сумського обкому комсомолу. Колишній випускник Макіївської школи, фронтовий офіцер Олександр Андрійович Осадчий працював директором рідної школи у 1947-1957 рр. Один із випускників-десятикласників 1941 Андрій Васильович Чубук – офіцер Радянської Армії, закінчив Львівський лісотехнічний інститут, працював інженером у Чернігові. Семен Феофанович Давиденко перед війною працював піонервожатим, а потім – вчителем. Після війни продовжив трудитися на вчительській ниві. 

[[Шуст Степан Миколайович|Степан Миколайович Шуст]], вчитель школи, захищав Сталінград. Павло Степанович Смага – учень і комсомолець Макіївської школи 30-х років, вчителював перед війною. На фронтах Великої Вітчизняної війни був офіцером-танкістом, сім раз горів у танках, але завершив війну переможцем. До 1975 року служив у Радянській Армії. Максим Михайлович Овчинников, комсомолець 30-х років – викладач академії в Москві. Один із перших комсомольців с. Макіївки Іван Івано вич Олександрович у передвоєнні роки працював вчителем. Після війни працював викладачем у Москві. 

Загинув у червні 1944 року, під час десантної операції на одному з островів Виборзької затоки Балтійського моря [[Доліч Олексій Олексійович]], котрий працював директором міської неповносередньої школи №1 (після війни стала школа №6) у 1934-1939 рр. , а з 1939 року і до початку війни – завучем Носівської С/Ш №1. 

Призваний у грудні 1943 року до армії разом із вчителями Носівської середньої школи №1 Бондаренком О. Ф. , Скрипцем А. П. , Шумським В. І. , [[Барановський Борис Віталійович|Барановським Б. В.]] та іншими носів чанами він спочатку проходив місячну військову підготовку в Носівці, а потім навчання продовжилося в м. Арзамасі. У квітні 1944 року молодих воїнів відправили на фронт. 

Доліч О. О. , разом з Бондаренком О. Ф. та Скрипцем А. П. , потрапив на Ленінградський фронт у 150-й стрілецький полк 224-ї дивізії морської піхоти. У червні 1944 року десантники полку після запеклого бою захопили один із островів Вибор зької затоки Балтійського моря, але не встигли окопатися, як фіни перейшли в контратаку. Після жорстокого бою з усього полку в живих залишилося лише 18 десантників, в основному – командний склад. Свідок і учасник тих подій Олександр Федорович Бондаренко у 80-річному віці плакав, розповідаючи мені про той бій і свого загиблого друга Олексія Олексійовича Доліча. 

В 1942 році разом з чоловіком, учителем біології Носів ської СШ № 1 Яковом Денисовичем Яковенком пішла на смерть у вогонь в Плоскому його дружина-вчителька україн ської та російської мови, Яковенко Галина Олексіївна. 

9 червня 1942 року серед 150 заручників, розстріляних німцями в Ніжині за вбитого німця і собаку, були і вчителі- червонопартизанці М. М. Овдієнко, Сергій Степанович Шелест, Г. Д. Бойко. 

Не повернувся з фронту [[Катан Микола Іванович]], вчитель фізкультури і соліст художньої самодіяльності Носівської СШ №1. В 1941 році в Носівці загинув вчитель-партизан [[Шелест Іван Опанасович]]. 

У роки війни багато вчителів Носівської середньої школи №2 пішли на фронт чи поповнили партизанські загони. З них четверо віддали своє життя за свободу і незалежність Вітчизни: довоєнний директор школи – [[Кривенко Павло Васильович|Павло Васильович Кривенко]], вчителі – Петро Олексійович Бахмач, Анастасія Миколаївна Решітько, Петро Іванович Курих. 

Вчитель цієї школи [[Бровко Михайло Федорович]], повернувшись з фронту, багато років викладав у школі російську мову та літературу, працював директором. 

Не повернулися додому вчителі Рівчак-Степанівської школи [[Довгопол Степан Федорович]], вчитель української мови та літератури, який пропав безвісти в 1942 році, Ткаченко Іван Никифорович, який у 1943 році після визволення села став директором школи, згодом добровольцем пішов на фронт і загинув у 1944 році в Естонії, Ткаченко Анастасій Михайлович, який воював з перших днів війни і загинув 19 липня 1944 року в Литві. З 1939 року по 1945 рік в діючій армії служив Олександр Анастасійович Легецький. Довелося йому з важкими боями відходити до Волги, обороняти Сталінград, воювати на Курській дузі, визволяти рідну Україну, ступити на польські землі. Він пройшов шлях від рядового артилериста до гвардії старшого лейтенанта, командира артилерійської батареї. Одужавши після тяжкого поранення, він повернувся до Рівчак Степанівки і кілька десятиліть очолював рідну школу. 

Зв'язковими партизанського загону «За Батьківщину» були вчителі Шовкун Марія Кирилівна з Носівської С/Ш №1, Сірик Ніна Іванівна з Сулака, Желязо Ольга Петрівна з Червоних Партизан, Ліда Остапенко з Мрина, Буняк Євдокія Василівна та Горбач Домаха Михайлівна з Селища. 

Кравець Тетяна Опанасівна в 1941 році разом з чоловіком розпочала працювати в Сулацькій початковій школі. Подружжя мешкало в лісовій сторожці, куди часто навідувалися партизани і отримували продукти, чисту білизну, передавали листівки для жителів. Тетяна Панасівна їх роздавала, коли ходила на розвід ку в Червоні Партизани. Після війни Кравець Т. П. завідувала Тертишницькою початковою школою №2, була нагороджена орденом Леніна, стала Заслуженою вчителькою Української РСР, присвятивши 45 років свого життя педагогічній праці. 

Медалями «За відвагу» були нагороджені Буняк Євдокія Василівна, майбутній директор Селищенської восьмирічної школи, вчителька хімії з Мрина Олексієнко Катерина Мефодіїв на, Сірик Ніна Іванівна з Сулака за участь у партизанській боротьбі. 

Допомагали партизанам продуктами, медикаментами, вари ли мило для партизан, збирали відомості про ворога підпіль ники Скрипець Галина Олександрівна, Доліч Марія Петрівна, Бідненко Марія Юхимівна. Нечипоренко Парасковія Іванівна, Гуленко Віра Гордіївна. На квартирі Скрипців під час окупації переховувалися київські підпільники. 

В партизанському загоні, в підпіллі, а потім на фронтах воювали довоєнний директор Носівської С/Ш №1 [[Серновець Андрій Павлович]], завуч школи, майор Федір Михайлович Желада, комісар з'єднання «За Батьківщину» [[Стратилат Михайло Іванович|Михайло Іванович Стратилат]], та інші вчителі школи – [[Бондаренко Олександр Федорович]], [[Мірошник Кирило Федосійович]], [[Скрипець Андрій Петрович]]. [[Малинко Тетяна Василівна]] була телеграфісткою на фронті. 

[[Гурбич Микола Павлович|Микола Павлович Гурбич]] з 1946 року працював вчителем фізики в Носівській середній школі №1, а в 1949-1953 рр. працював інспектором шкіл району. 

[[Рогоза Георгій Георгійович]] воював зв'язківцем, а потім розвідником на Південно-Західному фронті у складі 78-ї стрілецької дивізії. Після тяжкого поранення у 1943 був комісований і повернувся до вчительської праці. 

Після визволення Носівщини у вересні 1943 року, разом із сотнями ровесників пішли бити ворога і десятки вчителів. Вже через два тижні частина юнаків 1925 року народження опинилася на фронті. 

[[Гончар Іван Васильович]], [[Наливайко Микола Феодосійович]], [[Шумський Валентин Іванович]], [[Репета Петро Євгенович]], [[Барановський Борис Віталійович]] та інші місяць були в запасному полку, а в листопаді-грудні вже були на передовій. 

Розвідник гаубично-артилерійського полку [[Наливайко Микола Феодосійович]] брав участь у визволенні Білорусі, Польщі, у важких кровопролитних боях за Варшаву, штурмував Берлін. 

[[Ляшенко Іван Григорович]] та майбутній директор Носівської середньої школи №1 [[Гончар Іван Васильович]], котрий служив зв'язківцем у винищувальній протитанковій бригаді, був радіомайстром полку, також завершили війну в Берліні. На Далекому Сході брав участь у війні з Японією, визволяючи Корею, старшина-бронебійник, а потім вчитель історії Носівської першої школи [[Мироненко Іван Михайлович]]. 

[[Хоменко Олександр Андрійович]] став відомим директором Носівської середньої школи №3, а [[Володимир Васильович Ритченко]] – директором Ганнівської восьмирічної школи. 

Від Сталінграда і Харкова до Кенігсберга пройшов війну мінометник, а потім розвідник [[Сірик Микола Олександрович]]. Після війни він 36 років викладав математику, фізику, креслення в рідній Червонопартизанській першій школі. В пам'ять про загиблих односельчан та однокласників він створив у селі музей, який береже буремну історію Червоних Партизан. 

[[Сірик Дмитро Макарович]], повернувшись з війни, понад 30 років працював вчителем виробничого навчання в Червонопартизанській середній школі №1. Вчив дітей у своїй старень кійхаті, бо школа була знищена і не вистачало приміщень. 

Загинув під час радянсько-фінської війни в 1940 році вчитель історії червонопартизанської школи №1 [[Боровик Михайло Андрійович]], а вчитель біології та хімії – [[Федорко Яків Павлович]] загинув на фронтах Великої Вітчизняної. 

[[Голець Петро Полікарпович|Петро Полікарпович Голець]] з липня 1942 року служив начальником хімічної служби піхотного батальйону, (пізніше – начальником хімслужби полку), пройшов у складі 3-го Білоруського фронту бойовий шлях до Кенігсберга. Після тяж кого поранення наприкінці війни і демобілізації, він майже чотири десятиліття успішно навчав юнаків Червонопартизанської середньої школи №1 основам військової підготовки. Вчитель Червонопартизанської восьмирічної школи №2 С. Кобко захищав блокадний Ленінград. 

Першим повоєнним директором Носівської семирічної школи №5 був учитель історії, капітан-фронтовик [[Буцан Сергій Максимович]]. [[Галактіонов Петро Олексійович|Петро Олексійович Галактіонов]] працював директором Степовохутірської школи, викладав російську літературу в Носівській середній школі №2. Маючи поетичний талант він багато віршів присвятив воєнній темі, Перемозі, своїм фронтовим друзям. 

На фронтах Великої Вітчизняної воювали вчителі Носівської середньої школи №1 [[Харкевич Дмитро Полікарпович]], [[Скнар Володимир Пилипович]], майбутній директор школи [[Набок Василь Кирилович]]. 

Через всю війну пройшли 18-літня [[Прокоп'єва Ганна Федорівна]] та кадровий військовий [[Прокоп'єв Володимир Прокопович]], наводчик гвардійських реактивних мінометів «катюш» [[Воскресенський Євгеній Михайлович]]. 

Від оборони Кавказу до визволення Праги проліг бойовий шлях гвардії капітана, командира стрілецько-мінометного взводу [[Нікітін Василь Вікторович|Нікітіна Василя Вікторовича]]. Після дуже важкого пора нення Василь Вікторович не захотів бути інвалідом війни, закінчив Київський університет ім. Тараса Шевченка і десятки років потому працював вчителем трудового навчання в Носівській першій школі. . 

[[Василенко Ілля Іванович]] війну зустрів на Далекому Сході, на річці Уссурі. За кілька місяців 117-ту ударну стрілецьку бригаду, в якій він служив командиром мінометної обслуги, перекинули в саме пекло війни – під Ржев, де відбулися най кровопролитніші за всю Другу світову війну бої. Попереду була війна з Фінляндією, яка капітулювала і вийшла з війни, визволення Виборга. Потім старший сержант Василенко І. І. закінчив Новосибір ське військове училище. Демобілізувавшись, він обрав мирну учительську професію, викладав спочатку військову підготовку, а потім географію в Носівській середній школі №1. 

Блокадний Ленінград обороняв командир радіовзводу лейтенант [[Калина Микола Нестерович]], майбутній директор Носівської неповносередньої школи №6, а пізніше – вчитель математики Носівської С/Ш №1. 

Повернувшись переможцями додому після війни, навчали носівських юнаків та дівчат військової справи, (як тоді називали цей предмет – «воєнізації»), фронтовики-орденоносці [[Макаренко Олексій Семенович]], [[Данилко Антон Михайлович]], [[Москалець Михайло Микитович]], [[Хом'ячук Юхим Григорович]]. 

У роки війни в загоні «[[За Батьківщину]]» воювали вчителі Степовохутірської школи: [[Басистий Сергій Іванович]], котрий у 1950-1960 рр. працював директором Горбачівської початкової школи Бобровицького району, та [[Богуславський Борис Михайлович]]. 

Начпродом загону Стратилата М. І., а потім комісаром батальйону другого полку партизанського з'єднання «За Батьківщину» був мринський вчитель [[Ярмош Василь Тарасович]]. [[Скороход Катерина Василівна]] та [[Скороход Іван Васильович]] також наближали Перемогу над німецькими окупантами. 

[[Борисенко Михайло Володимирович]], довоєнний директор селищанської школи, воював у партизанському загоні і загинув у лютому 1942 Петренко Іван Кирилович повернувся з фрон ту після Перемоги в Роздольне і працював вчителем в школі. 

[[Бочок Олексій Федорович]], командир партизанського заго ну ім. Котовського з'єднання Шукаєва, пройшов із загоном найдовший рейд за всю війну. Вирушивши із Більських лісів перед визволенням Носівщини від німецьких окупантів у вересні 1943 завершив свій бойовий шлях у визволеній Чехо словаччині в 1945 За участь у Словацькому повстанні він був обраний почесним громадянином м. Кошіце. Повернувшись з війни навчав історії юних мринчан. 

Майор-артилерист [[Бицький Василь Євгенович]] в роки війни командував батальйоном, а після війни – завідував Червонопартизанською початковою школою № 5. 

[[Чопенко Пилип Данилович]] вчитель з Криниці разом із директором школи Білозерським М. К. був залишений в 1941р. для підпільної роботи

[[Категорія:Німецько-радянська війна]]
[[Категорія:З історії освіти Носівщини‎|247]]