Редагування Вчителі Носівщини

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.

Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.

Поточна версія Ваш текст
Рядок 26: Рядок 26:
  
 
== [[Гурбич Микола Павлович]] ==
 
== [[Гурбич Микола Павлович]] ==
:''Див. [[Гурбич Микола Павлович]]''
+
 
 +
Вчитель фізики – Микола Павлович Гурбич, приїхав на роботу в Носівську середню школу №1 в 1946 році. На той час школа містилася в трьох приміщеннях; четвертим була май стерня, хоча майстернею його назвати можна було лише умов но. Навчатися доводилося в дві зміни, працювала також вечірня школа, після занять, при світлі гасових ламп, діяли гуртки.
 +
 
 +
Микола Павлович викладав фізику і сам навчався в Ніжин ському педінституті ім. Гоголя на заочному відділенні.
 +
 
 +
Багато його учнів одержали міцні знання з фізики і стали фахівцями своєї справи: Кульбіда Григорій став кандидатом технічних наук, Фаль Михайло став Заслуженим лікарем. Чи мало учнів, займаючись у гуртках, які вів Микола Павлович, стали призерами районних і обласних змагань з шахів і шашок.
 +
 
 +
Багато фронтовиків повернулися з війни з важкими ранами. Микола Павлович також часто потрапляв до лікарні та до шпиталю. Зі зраненого тіла виходили осколки. У віці 30 років переніс 11 складних операцій і був змушений залишити школу за станом здоров'я. Та здолавши випробування повернувся до роботи, але не вчителем, а інспектором РайВНО, пізніше – завідуючим методкабінетом. Він був винятково пунктуальним, ніколи нікуди не запізнювався і від інших також вимагав відповідального ставлення до виконання своїх обов'язків. Головними його рисами були чесність і скромність.
 +
 
 +
Микола Павлович неодноразово нагороджувався грамотами та іншими відзнаками за свою працю, а районний методкабінет визнавався найкращим в області.
  
 
== [[Мірошник Кирило Федосійович]] ==
 
== [[Мірошник Кирило Федосійович]] ==
Рядок 418: Рядок 427:
 
Народився Іван Федорович 11 серпня 1934 року в селі Дуболугівка Ніжинського району. Дитинство його було обпа лене війною і важке. Мало в нім було радості. Але малий Іван ріс допитливим і тямущим хлопцем. Тяга до знань у нього була велика. Без жодних учителів опанував шахову науку – з цією грою нерозривно було пов'язане все його життя. Перші фігурки робилися вручну, з дерева. Перша дошка малювалася на землі. Це пізніше з'являться в нього і шахи, і шаховий годинник, і навіть, учні (бо стане керівником шахово-шашкового гуртка). А поки що, була за плечима семирічка у Дуболугівці, потім середня школа у сусідньому селі, куди ходив пішки. Родина жила бідно, тож пробиватися в люди доводилось самотужки. Сам вступив до Ніжинського інституту на фізмат, хоча палко мріяв бути лікарем. До Ніжина і додому ходив пішки, все через ті таки негаразди.
 
Народився Іван Федорович 11 серпня 1934 року в селі Дуболугівка Ніжинського району. Дитинство його було обпа лене війною і важке. Мало в нім було радості. Але малий Іван ріс допитливим і тямущим хлопцем. Тяга до знань у нього була велика. Без жодних учителів опанував шахову науку – з цією грою нерозривно було пов'язане все його життя. Перші фігурки робилися вручну, з дерева. Перша дошка малювалася на землі. Це пізніше з'являться в нього і шахи, і шаховий годинник, і навіть, учні (бо стане керівником шахово-шашкового гуртка). А поки що, була за плечима семирічка у Дуболугівці, потім середня школа у сусідньому селі, куди ходив пішки. Родина жила бідно, тож пробиватися в люди доводилось самотужки. Сам вступив до Ніжинського інституту на фізмат, хоча палко мріяв бути лікарем. До Ніжина і додому ходив пішки, все через ті таки негаразди.
  
1958 року Іван одружився з гарною синьоокою дівчиною, на ім'я Марія. Так Марія Кузьмівна стала йому вірною дружиною і коханням всього життя. Їй щодень освідчувався і писав вірші, її кохав і шанував над усе.
+
1958 року Іван одружився з гарною синьоокою дівчиною на ім'я Марія. Так Марія Кузьмівна стала йому вірною дружиною і коханням всього життя. Їй щодень освідчувався і писав вірші, її кохав і шанував над усе.
  
 
Через рік після весілля молодий Іван Федорович закінчив фізмат, а його Марія навчалася там ще довгих три роки, бо саме подовжили навчання в інституті на 1 рік. Після цього працював у Кладьківці, аби бути ближче до дружини (хоча пропонували одразу в Кобижчу).
 
Через рік після весілля молодий Іван Федорович закінчив фізмат, а його Марія навчалася там ще довгих три роки, бо саме подовжили навчання в інституті на 1 рік. Після цього працював у Кладьківці, аби бути ближче до дружини (хоча пропонували одразу в Кобижчу).
Рядок 424: Рядок 433:
 
Затим, вже разом, їздили до обласного управління освіти. Просилися, щоб направили працювати в одну школу. Там пішли назустріч молодій родині педагогів і скерували їх до с. Свидовець. Там пройшло цілих чотири роки. Жили в старенькій хатці в однієї місцевої бабусі. Тулилися всі в одній кімнатці. Роботи в школі вистачало, але хотілося і кар'єрного росту і власного житла тощо. Свидовець – село не велике. Бувало, взимку замете дорогу, то на місяць і більше не було жодного сполучення із зовнішнім світом.
 
Затим, вже разом, їздили до обласного управління освіти. Просилися, щоб направили працювати в одну школу. Там пішли назустріч молодій родині педагогів і скерували їх до с. Свидовець. Там пройшло цілих чотири роки. Жили в старенькій хатці в однієї місцевої бабусі. Тулилися всі в одній кімнатці. Роботи в школі вистачало, але хотілося і кар'єрного росту і власного житла тощо. Свидовець – село не велике. Бувало, взимку замете дорогу, то на місяць і більше не було жодного сполучення із зовнішнім світом.
  
Отож, вже вдруге, після шести років учителювання в селі (в армію після цього вже не брали) поїхали Тарасенки знову до «облоно». Тодішній очільник освіти області сам був родом з Бобровиці, тож молоду родину вчителів знав особисто. Пропозицій було дві: або до Городні директором, або у Носівську середню школу № 2 завучем. Вибрали другу школу, бо ближче і рідніше. Там же отримали ділянку коло школи, самі збудували хату, з'явилися діти.
+
Отож, вже вдруге, після шести років учителювання в селі (в армію після цього вже не брали) поїхали Тарасенки знову до «облоно». Тодішній очільник освіти області сам був родом з Бобровиці, тож молоду родину вчителів знав особисто. Про позицій було дві: або до Городні директором, або у Носівську середню школу № 2 завучем. Вибрали другу школу, бо ближче і рідніше. Там же отримали ділянку коло школи, самі збудували хату, з'явилися діти.
  
 
Марії Кузьмівні дали 17 годин, а згодом вона стала вести ще і два класи вечірньої школи, де навчалися тоді і заводчани і трудівники села (заняття були до пізньої ночі).
 
Марії Кузьмівні дали 17 годин, а згодом вона стала вести ще і два класи вечірньої школи, де навчалися тоді і заводчани і трудівники села (заняття були до пізньої ночі).
  
Власне, виникла у другій школі вакансія завуча не випадково. Тодішній директор Мусій Григорович Буняк вигнав попередника за якісь махінації. Тож довелося Івану Федоровичу опановувати нову посаду в досить важких умовах. Але це йому вдалося.
+
Власне, виникла у другій школі вакансія завуча не випад ково. Тодішній директор Мусій Григорович Буняк вигнав попередника за якісь махінації. Тож довелося Івану Федоровичу опановувати нову посаду в досить важких умовах. Але це йому вдалося.
  
Ось де знайшлося застосування гострому розуму і холодному мисленню, випрацьованому за роки шахових вправлянь! Тарасенко постійно себе вдосконалював: вчив вірші (хороша пам'ять давала змогу знати їх після одного прочитання), читав художню, фахову та іншу літературу.
+
Ось де знайшлося застосування гострому розуму і холод ному мисленню, випрацьованому за роки шахових вправлянь! Тарасенко постійно себе вдосконалював: вчив вірші (хороша пам'ять давала змогу знати їх після одного прочитання), читав художню, фахову та іншу літературу.
  
 
Він досконало намагався опанувати кожен предмет, що вивчався в школі. Майже щодня грав у шахи – у його двір приходили зі школи, з заводу, з околиці і вечорами під грушею у дворі працював справжній шаховий клуб місцевого значення. Паралельно він виступав і здобував перемоги і за освіту і за рідний Цукровий завод.
 
Він досконало намагався опанувати кожен предмет, що вивчався в школі. Майже щодня грав у шахи – у його двір приходили зі школи, з заводу, з околиці і вечорами під грушею у дворі працював справжній шаховий клуб місцевого значення. Паралельно він виступав і здобував перемоги і за освіту і за рідний Цукровий завод.
  
1969 року у вересні помер М. Г. Буняк. Похорон був організований і виконаний завучем та колективом. Хоронили директора на кладовищі, що розташоване і зараз на розі перехрестя вулиць Дімітрова і Вокзальної. Всю дорогу ішли пішки. Учні встеляли квітами останній шлях видатного директора і будівничого (адже саме за часів Буняка з'явились і сучасний двоповерховий шкільний будинок і будівлі МНВК).
+
1969 року у вересні помер М.Г. Буняк. Похорон був організований і виконаний завучем та колективом. Хоронили директора на кладовищі, що розташоване і зараз на розі пере хрестя вулиць Дімітрова і Вокзальної. Всю дорогу ішли пішки. Учні встеляли квітами останній шлях видатного директора і будівничого (адже саме за часів Буняка з'явились і сучасний двоповерховий шкільний будинок і будівлі МНВК).
  
Минуло небагато часу і черговий інспектор з «облоно», якому дуже сподобалась школа, рекомендував Івана Федоровича на посаду директора. Саме тут Тарасенко розкрився пов ністю. З 1969 по 1988 роки тривала ціла «епоха» його директорства.
+
Минуло небагато часу і черговий інспектор з «облоно», якому дуже сподобалась школа, рекомендував Івана Федо ровича на посаду директора. Саме тут Тарасенко розкрився пов ністю. З 1969 по 1988 роки тривала ціла «епоха» його директорства.
  
 
Спочатку було дуже важко. Район заводу був дуже не простий у ті роки. 18 учнів уже стояли на обліку у міліції за різного роду злочини. На всіх щаблях влади школу розпікали за низькі показники.
 
Спочатку було дуже важко. Район заводу був дуже не простий у ті роки. 18 учнів уже стояли на обліку у міліції за різного роду злочини. На всіх щаблях влади школу розпікали за низькі показники.
  
Іван Федорович намагався власним прикладом надихнути учнів на навчання: сам відвідував їх вдома, переконував, доводив важливість освіти для кожної людини. Кожного ранку він на посту — зустрічає учнів, звертає увагу на зовнішній виг ляд, контролює всіх і кожного. Щотижня відбувалися загально шкільні лінійки з обов'язковими звітами. Навчально-виховний процес постійно аналізувався на батьківських зборах.
+
Іван Федорович намагався власним прикладом надихнути учнів на навчання: сам відвідував їх вдома, переконував, доводив важливість освіти для кожної людини. Кожного ранку він на посту – зустрічає учнів, звертає увагу на зовнішній виг ляд, контролює всіх і кожного. Щотижня відбувалися загально шкільні лінійки з обов'язковими звітами. Навчально-виховний процес постійно аналізувався на батьківських зборах.
  
 
За Івана Федоровича у школі почали вести боротьбу із завищенням оцінок. Одразу це призвело до жаху: чи не кожен п'ятий учень став двієчником! Лаяли на всіх рівнях! Потім ситуація виправилась. І зараз учні знають, що у другій школі просто так оцінки не ставлять. Жорстко і принципово діяв з усіма членами колективу. За це його багато хто не любив. Але поважали і слухалися всі.
 
За Івана Федоровича у школі почали вести боротьбу із завищенням оцінок. Одразу це призвело до жаху: чи не кожен п'ятий учень став двієчником! Лаяли на всіх рівнях! Потім ситуація виправилась. І зараз учні знають, що у другій школі просто так оцінки не ставлять. Жорстко і принципово діяв з усіма членами колективу. За це його багато хто не любив. Але поважали і слухалися всі.
  
Марія Кузьмівна розповідала такий факт. Після однієї з педрад, коли чоловік довів до сліз своїм аналізом роботи якусь вчительку, вона завела вдома розмову про межу строгості. На що Тарасенко відповів: – Завтра ж пишу заяву і ставай директором сама. Більше до нього у роботу вона не встрягала. Вимогливий до всіх, і до себе в першу чергу, Іван Федорович, міг розказати вчителю англійської мови про дефекти її вимови! Говорив завжди прямо і жорстко. За кожне порушення трудової дисципліни – догана, сувора догана, звільнення. Практикувались пояснювальні записки до «райвно» з вирахуванням з заробітної плати «прогуляних» працівниками годин.
+
Марія Кузьмівна розповідала такий факт. Після однієї з педрад, коли чоловік довів до сліз своїм аналізом роботи якусь вчительку, вона завела вдома розмову про межу строгості. На що Тарасенко відповів: – Завтра ж пишу заяву і ставай дирек тором сама. Більше до нього у роботу вона не встрягала. Вимогливий до всіх, і до себе в першу чергу, Іван Федо рович, міг розказати вчителю англійської мови про дефекти її вимови! Говорив завжди прямо і жорстко. За кожне порушення трудової дисципліни – догана, сувора догана, звільнення. Практикувались пояснювальні записки до «райвно» з вира хуванням з заробітної плати «прогуляних» працівниками годин.
  
Такі жорсткі заходи дали результат: зменшилась кількість правопорушників серед неповнолітніх, зросла успішність, вихо ваність учнівського контингенту і персоналу. І вже гордо з високої трибуни на щорічній педагогічній конференції звітує Іван Федорович про те, що 60 % випускників школи вступають до технікумів та вищих навчальних закладів! Багато які новації введені І.Ф. Тарасенком збереглися до цього часу. Перш за все – розклад в учительській, простий і геніальний водночас, де є всього прізвища вчителів і класи куди вони йдуть поурочно (такий розклад можна змінити в робочому порядку за хвилини). По-друге, є журнал обліку відвідування учнів, до якого після кожного уроку заносяться прізвища відсутніх (саме завдяки журналу в минулому році учителі виявили зникнення двох сестричок, що втекли з дому і змогли підняти тривогу раніше за батьків!).
+
Такі жорсткі заходи дали результат: зменшилась кількість правопорушників серед неповнолітніх, зросла успішність, вихо ваність учнівського контингенту і персоналу. І вже гордо з високої трибуни на щорічній педагогічній конференції звітує Іван Федорович про те, що 60 % випускників школи вступають до технікумів та вищих навчальних закладів! Багато які новації введені І.Ф. Тарасенком збереглися до цього часу. Перш за все – розклад в учительській, простий і геніальний водночас, де є всього прізвища вчителів і класи куди вони йдуть поурочно (такий розклад можна змінити в робочому порядку за хвилини). По-друге, є журнал обліку відвідування учнів, до якого після кожного уроку заносяться прізвища відсутніх (саме завдяки журналу в минулому році учителі вия вили зникнення двох сестричок, що втікли з дому і змогли підняти тривогу раніше за батьків!).
  
 
1981 року Постановою Верховної Ради України школі № 2 було урочисто присвоєно ім'я драматурга, уродженця Носівки І.А. Кочерги (на жаль, цей документ не зберігся).
 
1981 року Постановою Верховної Ради України школі № 2 було урочисто присвоєно ім'я драматурга, уродженця Носівки І.А. Кочерги (на жаль, цей документ не зберігся).
Рядок 456: Рядок 465:
 
Обірвався земний шлях великого Педагога і Директора 2015 року.
 
Обірвався земний шлях великого Педагога і Директора 2015 року.
  
Євген Бондарчук, директор Носівської ЗОШ І-ІІІ ст.№2
+
Євген Бондарчук, директор Носівської ЗОШ І-ІІІ ст.№2  
  
 
== Незабутня [[Фоміна Катерина Кузьмівна|Катерина Кузьмівна]] ==
 
== Незабутня [[Фоміна Катерина Кузьмівна|Катерина Кузьмівна]] ==
Рядок 493: Рядок 502:
 
Низько вклоняємося вічній, світлій памяті незабутньої Катерини Кузьмівної Фоміної – випускники 4-го класу 1945 року Носівської с.ш.№1 Н.М. Сало  
 
Низько вклоняємося вічній, світлій памяті незабутньої Катерини Кузьмівної Фоміної – випускники 4-го класу 1945 року Носівської с.ш.№1 Н.М. Сало  
  
== Коли на сцені – вся школа [[Подольський Юрій Іванович|Юрій Іванович Подольський]] ==
+
== Коли на сцені –вся школа [[Подольський Юрій Іванович|Юрій Іванович Подольський]] ==
 
Ім'я Юрія Подольського в Носівці найчастіше пов'язують з районним хором ветеранів. Нещодавно цей творчий колектив відзначив своє тридцятиріччя. Й приблизно стільки ж ним керував Юрій Іванович. Власне, саме він, на той час вчитель музики у Носівській ЗОШ №3, разом з директором цього навчального закладу, учасником бойових дій Олександром Хоменком й стали його засновниками. Олександр Андрійович був справжнім фанатом музики та щирої пісні, тож нерідко, коли ставало важко на душі, йшов на уроки до Юрія Івановича, отримуючи тут добрий настрій та естетичну насолоду.
 
Ім'я Юрія Подольського в Носівці найчастіше пов'язують з районним хором ветеранів. Нещодавно цей творчий колектив відзначив своє тридцятиріччя. Й приблизно стільки ж ним керував Юрій Іванович. Власне, саме він, на той час вчитель музики у Носівській ЗОШ №3, разом з директором цього навчального закладу, учасником бойових дій Олександром Хоменком й стали його засновниками. Олександр Андрійович був справжнім фанатом музики та щирої пісні, тож нерідко, коли ставало важко на душі, йшов на уроки до Юрія Івановича, отримуючи тут добрий настрій та естетичну насолоду.
  
Якось до школи завітали з міністерською перевіркою музичний фахівець Алла Виноградова та завкафедри музики Чернігівського інституту професійного удосконалення вчителів Ніна Федорова. Відвідавши урок Подольського, саме вони першими запропонували директору, аби його учні поглиблено вивчали музику. Так три кабінети поповнилися новенькими комплектами різноманітних музичних інструментів, було закуплено та пошито велику кількість костюмів для виступів колективів художньої самодіяльності. Саме в ті часи тут з'явився перший дитячий хор української народної пісні, хор хлопчиків, домровий оркестр, ансамбль баяністів, оркестр ударних інструментів, ансамблі сопілкарів, бандуристів, народ них інструментів, духовий оркестр, зведений шкільний хор, хо реографічний колектив, вокальний дівочий ансамбль, ансамбль старшокласників, танцювальний колектив.
+
Якось до школи завітали з міністерською перевіркою музичний фахівець Алла Виноградова та завкафедрою музики Чернігівського інституту професійного удосконалення вчителів Ніна Федорова. Відвідавши урок Подольського, саме вони першими запропонували директору, аби його учні поглиблено вивчали музику. Так три кабінети поповнилися новенькими комплектами різноманітних музичних інструментів, було закуплено та пошито велику кількість костюмів для виступів колективів художньої самодіяльності. Саме в ті часи тут з'явився перший дитячий хор української народної пісні, хор хлопчиків, домровий оркестр, ансамбль баяністів, оркестр ударних інструментів, ансамблі сопілкарів, бандуристів, народ них інструментів, духовий оркестр, зведений шкільний хор, хо реографічний колектив, вокальний дівочий ансамбль, ансамбль старшокласників, танцювальний колектив.
 +
 
 +
Музику дітям викладали кваліфіковані педагоги Ю.І. Подольський, К.М. Ляшенко, С.В. Шаулко, В.О. Ємець, І.В. Козаченко, Р.І. Бровко, а сама школа набула статусу школи з поглибленим вивченням музики, стала філіалом районної музичної школи. Впродовж багатьох років тут проводилися районні, обласні та всеукраїнські семінари за участю профільного міністерства. Юрій Подольський давав відкриті уроки музики, ритміки, у стінах цієї школи проводилися районні огляди художньої самодіяльності тощо. Скільком дітям Юрій Іванович відкрив чарівний світ музики, прекрасного, окрилив їхні душі піснею. Багато хто з них і в подальшому також пов'язав – на професійному чи любительському рівні – своє життя з піснею. Повертаючись до ветеранського хору, слід зазначити, що спочатку це була лише чоловіча група. Затим своїми голосами до них приєдналися й жінки. На жаль, перше покоління хористів вже відійшло за межу Вічності, залишивши по собі свої фронтові, партизанські та трудові подвиги. Це – О.А. Хоменко, О.С. Фесен ко, М.Д. Коршок, Б.І. Філь, М.М. Фурса, І.І. Василенко, Н.М.
  
Музику дітям викладали кваліфіковані педагоги Ю.І. Подольський, К.М. Ляшенко, С.В. Шаулко, В.О. Ємець, І.В. Козаченко, Р.І. Бровко, а сама школа набула статусу школи з поглибленим вивченням музики, стала філіалом районної музичної школи. Впродовж багатьох років тут проводилися районні, обласні та всеукраїнські семінари за участю профільного міністерства. Юрій Подольський давав відкриті уроки музики, ритміки, у стінах цієї школи проводилися районні огляди художньої самодіяльності тощо. Скільком дітям Юрій Іванович відкрив чарівний світ музики, прекрасного, окрилив їхні душі піснею. Багато хто з них і надалі також пов'язав – на професійному чи любительському рівні – своє життя з піснею. Повертаючись до ветеранського хору, слід зазначити, що спочатку це була лише чоловіча група. Затим своїми голосами до них приєдналися й жінки. На жаль, перше покоління хористів вже відійшло за межу Вічності, залишивши по собі свої фронтові, партизанські та трудові подвиги. Це – О.А. Хоменко, О.С. Фесенко, М.Д. Коршок, Б.І. Філь, М.М. Фурса, І.І. Василенко, Н.М. Буняк, [[Серебряков Леонід Борисович|Л.Б. Серебряков]], К.М. Невінський, Р.М. Роговий, І.Д.Кононенко, Л.В. Расюк, І.В. Заволовий, М. Волошок, О.О. Доброгорський, А.М. Шевченко, Г.М. Мишко, Г.Г.Коровіна, Т.В. Чеховська, В.Г. Побрусило… Аби не міліла пісенна криниця цього творчого колективу, Юрій Іванович постійно залучав до участі все нових і нових учасників, поповнював репертуар, долучивши до пісень періоду Великої Вітчизняної дедалі більше народних, пісень українських сучасних авторів тощо.
+
Буняк, Л.Б.Серебряков, К.М. Невінський, Р.М. Роговий, І.Д.Кононенко, Л.В. Расюк, І.В. Заволовий, М. Волошок, О.О. Доброгорський, А.М. Шевченко, Г.М. Мишко, Г.Г.Коровіна, Т.В. Чеховська, В.Г. Побрусило… Аби не міліла пісенна криниця цього творчого колективу, Юрій Іванович постійно залучав до участі все нових і нових учасників, поповнював репертуар, долучивши до пісень періоду Великої Вітчизняної дедалі більше народних, пісень українських сучасних авторів тощо.
  
Де б не проходили концерти хору – на головній сцені міста, району чи навіть області, або ж у якомусь віддаленому, забутому Богом і людьми сільці, зворушені до глибини душі глядачі завжди аплодують їм стоячи, зі сльозами на очах, з великою шаною до людей з високими бойовими та трудовими нагородами, зі щирою вдячністю до виконуваної ними пісні… Творча орієнтація цього високопрофесійного творчого колективу завжди була спрямована на поєднання героїчного, народного і сучасного, доповнена високим виконавським професіоналізмом, котрий впродовж багатьох років забезпечував йому, давши високий старт, саме Юрій Іванович. На жаль, з роками здоров'я не додається, тож не так давно Юрій Іванович передав цей колектив під опіку Лариси Баклан. Акомпаніатором хору є прекрасний баяніст Микола Васильович Костюк.
+
Де б не проходили концерти хору – на головній сцені міста, району чи навіть області, або ж у якомусь віддаленому, забутому Богом і людьми сільці, зворушені до глибини душі глядачі завжди аплодують їм стоячи, зі сльозами на очах, з великою шаною до людей з високими бойовими та трудовими нагородами, зі щирою вдячністю до виконуваної ними пісні… Творча орієнтація цього високопрофесійного творчого колек тиву завжди була спрямована на поєднання героїчного, народ ного і сучасного, доповнена високим виконавським профе сіоналізмом, котрий впродовж багатьох років забезпечував йому, давши високий старт, саме Юрій Іванович. На жаль, з роками здоров'я не додається, тож не так давно Юрій Іванович передав цей колектив під опіку Лариси Баклан. Акомпаніатором хору є прекрасний баяніст Микола Васильович Костюк.
  
Загалом же любов до музичного мистецтва малому Юрку передали його батьки-педагоги: Іван Олександрович, до війни навчаючись у Ніжинському педінституті, був художнім керівником вузівського духового оркестру, а мама Олександра Іванівна, володіючи прекрасним голосом, співала в інститутському та церковному хорі. До речі, під час війни німці залишили храм діючим й саме завдяки своєму прекрасному голосу дівчина уникнула примусових робіт у Німеччині.
+
Загалом же любов до музичного мистецтва малому Юрку передали його батьки-педагоги: Іван Олександрович, до війни навчаючись у Ніжинському педінституті, був художнім керів ником вузівського духового оркестру, а мама Олександра Іванівна, володіючи прекрасним голосом, співала в інсти тутському та церковному хорі. До речі, під час війни німці залишили храм діючим й саме завдяки своєму прекрасному голосу дівчина уникнула примусових робіт у Німеччині.
  
 
'''Доленосна зустріч'''  
 
'''Доленосна зустріч'''  
  
У житті Юрію Івановичу щастило на зустрічі з багатьма непересічними творчими особистостями. Так, після успішного закінчення диригентсько-хорового факультету Чернігівського музичного училища імені Ревуцького Юрій Подольський був призначений директором Березнянської музичної школи. Березна – батьківщина Григорія Верьовки, знаменитого художнього керівника прославленого народного хору.
+
У житті Юрію Івановичу щастило на зустрічі з багатьма непересічними творчими особистостями. Так, після успішого закінчення диригентсько-хорового факультету Чернігівського музичного училища імені Ревуцького Юрій Подольський був призначений директором Березнянської музичної школи. Березна – батьківщина Григорія Верьовки, знаменитого худож нього керівника прославленого народного хору.
  
Вишукуючи співочу молодь та знавців старовинних народних пісень для поповнення репертуару, Григорій Гурійович часто подорожував селами. З творчою місією заїжджав і на свою малу батьківщину, де з ним зустрічався і Юрій Іванович. Це й стало поштовхом для створення хору при місцевій птахофабриці. Цю творчу ініціативу усіляко підтримував, сприяючи проведенню репетицій та концертів у своєму районі та за його межами, директор птахофабрики Василь Розя, який також мав музичну освіту, закінчив Ніжинське культосвітнє училище імені Марії Заньковецької, був учасником хору. Співав у хорі й Антон Гурійович, племінник Григорія Верьовки. Куратором хору був директор Чернігівської державної філармонії, композитор Василь Полєвик.
+
Вишукуючи співочу молодь та знавців старовинних народних пісень для поповнення репертуару, Григорій Гурійович часто подорожував селами. З творчою місією заїжджав і на свою малу батьківщину, де з ним зустрічався і Юрій Іванович. Це й стало поштовхом для створення хору при місцевій птахофабриці. Цю творчу ініціативу усіляко підтримував, сприяючи проведенню репе тицій та концертів у своєму районі та за його межами, директор птахофабрики Василь Розя, який також мав музичну освіту, закінчив Ніжинське культосвітнє училище імені Марії Занько вецької, був учасником хору. Співав у хорі й Антон Гурійович, племінник Григорія Верьовки. Куратором хору був директор Чернігівської державної філармонії, композитор Василь Полєвик.
  
Однією з кращих в області була й Березнянська музична школа. Учні її давали концерти навіть у столичному палаці культури «Україна». Юрій Іванович часто з трепетом у душі згадує викладача Київської державної консерваторії імені Миколи Лисенка, дружину Григорія Верьовки Ельвіру Скрипчинську, яка згодом у Березні відкрила музей свого талановитого чоловіка. Повернувшись на Носівщину, надалі Юрій Подольський створив ще не один талановитий хоровий колектив. Пісні воєнних років та українські народні були в репертуарах хору райспоживспілки, районного відділу освіти, райлікарні, сільгоспхімії, Мринського ПТУ-33, Макіївської та Калинівської сільських рад, територіального центру соціального обслуговування тощо. Та найголовнішим і найважливішим своїм творчим дітищем Юрій Іванович вважає саме ветеранський хор. …Вкотре відкривається завіса. «Це ветеранський хор співає і пісня фронтова звучить», – словами з вірша, що вже став піснею, викладача школи мистецтв Тамари Куклюк багато разів відкривали свій виступ самодіяльні артисти. Глядачі встають, дружно аплодуючи його учасникам, на чиїх очах творилася історія Носівщини й кого єднає велика любов до пісні, до рідного краю, своєї землі, України.
+
Однією з кращих в області була й Березнянська музична школа. Учні її давали концерти навіть у столичному палаці культури «Україна». Юрій Іванович часто з трепетом у душі згадує викладача Київської державної консерваторії імені Миколи Лисенка, дружину Григорія Верьовки Ельвіру Скрипчинську, яка згодом у Березні відкрила музей свого талановитого чоловіка. Повернувшись на Носівщину, у подальшому Юрій Подоль ський створив ще не один талановитий хоровий колектив. Пісні воєнних років та українські народні були в репертуарах хору райспоживспілки, районного відділу освіти, райлікарні, сільгоспхімії, Мринського ПТУ-33, Макіївської та Калинівської сільських рад, територіального центру соціального обслу говування тощо. Та найголовнішим і найважливішим своїм творчим дітищем Юрій Іванович вважає саме ветеранський хор. …Вкотре відкривається завіса. «Це ветеранський хор співає і пісня фронтова звучить», – словами з вірша, що вже став піснею, викладача школи мистецтв Тамари Куклюк багато разів відкривали свій виступ самодіяльні артисти. Глядачі встають, дружно аплодуючи його учасникам, на чиїх очах творилася історія Носівщини й кого єднає велика любов до пісні, до рідного краю, своєї землі, України.
  
М. Кохан
+
М. Кохан  
  
 
== Грані його педагогічного таланту. [[Пероганич Йосип Юрійович|Йосип Юрійович Пероганич]] ==
 
== Грані його педагогічного таланту. [[Пероганич Йосип Юрійович|Йосип Юрійович Пероганич]] ==
:''Див. [[Пероганич Йосип Юрійович#Грані його педагогічного таланту]]''
+
В квітні 2017 року виповнилося 80 років талановитій людині, нашому колезі, «старшому вчителеві», відміннику народної освіти, нині заслуженому пенсіонерові з вічно юною душею Йосипу Юрійовичу Пероганичу.
 +
 
 +
Народився Йосип Юрійович у Польщі, зростав у чарівних Українських Карпатах. Закінчивши Самбірське педагогічне училище, здобувши фах учителя початкових класів, з головою поринув у вир шкільного життя. Тут же знайшов і своє особисте щастя – його дружиною стала вчителька-біолог Галина Олек сандрівна Прищепа. Незабаром у молодій родині народилося двійко чарівних дітлахів: Юрась та Наталочка.
 +
 
 +
Через кілька років родина переїздить до Носівщини. Спочатку Й.Ю. Пероганич працює в Козарській школі, а вже з вересня 1984 року він – вчитель образотворчого мистецтва та креслення нашої, третьої міської школи.
 +
 
 +
Його педагогічна діяльність ніколи не обмежувалася лише сухими програмними вимогами. Будучи всебічно обдарованим, він намагався кожній дитині й нам, колегам, передати вміння малювати, в'язати макраме, ліпити чудернацькі ігурки з плас тиліну та глини, розмальовувати писанки, виготовляти м'які іграшки, створювати власні орнаменти, навіть малювати мульт фільми.
 +
 
 +
Окрім цього, Йосип Юрійович власноручно оформив та укомплектував ТЗН кабінет естетики, займався естетичним оформленням шкільних приміщень, стендів, наочності. Для учнів демонструвалися кінофільми, лунала весела музика, організовувалися виставки творчих робіт. У позаурочний час працював гурток ударних інструментів та, започаткований саме цією талановитою людиною, ляльковий театр, декорації та ляльки для якого були створені власноруч. Малюки особливо полюбляли бувати в кабінеті естетики, адже тут для них була створена справжня ігротека, де кожен з них міг пережити ситуацію успіху, таку необхідну для мотивації навчання та виховання.
 +
 
 +
Ще хочеться згадати про доброзичливість Йосипа Юрійовича. Адже ця людини завжди підтримувала колег, допомагала не лише ділом, а й теплим словом, дружньою порадою у хвилини відчаю та зневіри у своїх силах. Навіть зараз під час випадкових зустрічей цей педагог завжди знайде щире слово й подарує посмішку, від якої з'являється бажання жити й працювати на педагогічній ниві.
 +
 
 +
Колектив Носівського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІст.№3
  
 
[[Категорія:Вчителі|*]]
 
[[Категорія:Вчителі|*]]
 
[[Категорія:З історії освіти Носівщини‎|266]]
 
[[Категорія:З історії освіти Носівщини‎|266]]

Будь ласка, зверніть увагу, що всі зміни, внесені вами до Енциклопедія Носівщини, можуть редагуватися, доповнюватися або вилучатися іншими користувачами. Якщо ви не бажаєте, щоб написане вами безжально редагувалось — не пишіть тут.
Ви також підтверджуєте, що наведене тут написано вами особисто або запозичено з джерела, яке є суспільним надбанням, або подібного вільного джерела (див. Енциклопедія Носівщини:Авторське право).
Не публікуйте тут без дозволу матеріали, захищені авторським правом!

Скасувати Довідка про редагування (відкривається в новому вікні)