Редагування Буняк Іван Гордійович

[[Файл:Іван Гордійович Буняк.jpg|міні|Іван Гордійович Буняк]]

'''Іван Гордійович Буняк''' ([[31 травня]] [[1923]], [[Носівка]] – [[3 жовтня]] [[1993]]) — учасник Німецько-радянської війни, працював  завідувачем військового відділу [[Носівський райком Компартії|Носівського райкому партії]], головою [[Колгосп імені Стратілата|колгоспу імені Стратілата]] (1955—1979), головою виконкому Селищенської сільської ради (1979—1985).

Похований у Селищі.

== Родина ==
Брат, [[Буняк Михайло Гордійович]] (нар. 1929), очолював Носівську міську раду.

Діти: Олександр, [[Світлана Іванівна Севастьян|Світлана]], [[Буняк Володимир Іванович|Володимир]] (1947—2019), [[Кунтиш Людмила Іванівна|Людмила]], [[Тетяна Іванівна Петренко|Тетяна]].

== До 100-річчя уродженця Носівки Івана Гордійовича Буняка ==
:''Текст і фото надала [[Кунтиш Людмила Іванівна|Людмила Кунтиш]], донька Івана Буняка''
Народився Іван Гордійович в Носівці по [[Вулиця Буняківська|вулиці Буняківській]] в сім'і [[Буняк Гордій Макарович|Гордія Макаровича]] та [[Буняк Олександра Романівна|Олександри Романівни]] Буняків. 

Сім'я довгий час проживала в будинку [[Буняк Макар Йосипович|Макара Йосиповича]], який помер в 45 років від тифу, залишивши дружину Параску Андріївну з двома синами, старшим Гордієм і найменшим Миколою, та вісьмома доньками. Лише напередодні війни Гордію вдалось звести собі нову хату на Полівці (нині [[Вулиця Польова (Носівка)|вул. Польова]]) і переїхати у власне житло з дружиною, синами Іваном та [[Буняк Михайло Гордійович|Михайлом]] і донькою [[Буняк Наталія Гордіївна|Наталією]]. На той час старший син Іван, здобуваючи освіту у вечірній середній школі №1, вже з серпня 1938 року працював складачем, метранпажем [[Носівська друкарня|Носівської друкарні]] та інструктором літ працівником місцевого радіомовлення.  

[[Файл:Іван Гордійович Буняк із товаришами по редакції.jpg]]

''Фото з товаришами та колегами редакції того періоду. Зліва І. Г. Буняк, посередині, ймовірно М. Н. Щепенко''

З грудня 1940 року по липень 1941 року він вже вчитель неповної середньої школи в селі Червоні Партизани (нині Володькова Дівиця), і в краєзнавчому музеї цього села є фото педколективу і він в білій лляній «косоворотці».

З липня 1941 року мобілізованого солдата Буняка Івана Гордійовича відправляють на Південний фронт, і, враховуючи його досвід роботи в редакції призначають начальником типографії дивізійної газети.

У березні 1942 року він отримує направлення на навчання в курсантську школу молодших лейтенантів.

З липня 1942 року він уже командир взводу 516-го гвардійського мінометного дивізіону. Пройшов і проїхав не одну тисячу нелегких фронтових доріг, на одній із яких зустрів і свого батька.

При об'їзді колоною «катюш» піхотинців, що рухались вздовж дороги, погляд Івана вловив серед них знайому і близьку постать, а зупинивши машину переконався: зустрів батька. І радість від зустрічі і велика досада, бо в Гордія Макаровича, 1897 р.н. були розпухлі коліна, ноги, адже солдати його віку рили окопи, зводили укріплення і в дощ і сніг і переохолодження ніг привело до ревматизму. Іван зробив все необхідне, щоб батька комісували.

Про фронтові бої та військові операції з участю І.Г.Буняка описано в книзі командувача дивізією реактивної артилерії генерал-майора П. В. Колесникова «Вогневий ураган».

16 вересня 1943 року, в складі 7-го мотомеханізованого корпусу визволяв і рідну Носівку. Радість була затьмарена і великим горем, бо  сестра Наталія, якій тільки-но виповнилося 18 років, була тяжко поранена під час останнього бомбардування міста відступаючим ворогом, помирала на його очах. З болючою  раною в серці та ще з більшою люттю йшов далі гнати з рідної землі ворога.

Коли ворог був розбитий, служба для нього ще не закінчилась. Військова частина, в якій перебував старший лейтенант Буняк І. Г., стояла в Австрії до 1946 року, а потім вся дивізія була переведена на Батьківщину, в Сімферополь, а його бригаду розташували в одному із сіл Бахчисарайського району. В червні 1946 року він зміг приїхати додому у відпустку і нарешті забрати із собою в Крим дружину [[Буняк Ніна Миколаївна|Ніну Миколаївну]]. В 1947 році повернувся з сім'єю у рідну Носівку. Та щось не склалось в молодій родині і в 1949 р. створює нову сім'ю, одружившись з директоркою Селищанської 7-річки, [[Буняк Євдокія Василівна|Євдокією Василівною]].

[[Файл:Іван Гордійович Буняк 2.jpg]]

Після армійської служби працює спочатку в Носівському райкомі завідувачем військового відділу, завідувачем сільгоспвідділом, секретарем РК КП(б) по зоні МТС. З січня 1955 по лютий 1979 очолював [[колгосп імені Стратілата]] в [[Селище|Селищі]]. З лютого 1979 по березень 1985 –голова виконкому Селищенської сільської ради. Остання його посада – інженер з охорони праці та протипожежної безпеки колгоспу ім. Стратілата. 

А 3 жовтня 1993, після тяжкої невиліковної хвороби, на 71 році життя перестало битися серце, і знаний багатьом в районі і області Іван Гордійович Буняк, пішов у Вічність.

[[Файл:Родина Івана Гордійовича Буняка.jpg]]

На фото ми, його діти, на одному із родинних свят: Олександр Іванович, Світлана Іванівна Севастьян, [[Буняк Володимир Іванович|Володимир Іванович]] разом з дружиною Лідією Миколаївною, Людмила Іванівна Кунтиш, Віктор Михайлович Буняк (наш двоюрідний брат), Тетяна Іванівна Петренко.

[[Кунтиш Людмила Іванівна|Людмила Іванівна Кунтиш]]

[[Категорія:Уродженці Носівки]]
[[Категорія:Працівники Носівського районного комітету Комуністичної партії]]
[[Категорія:Голови колгоспів]]
[[Категорія:Поховані в Селищі]]
[[Категорія:Люди Б]]