Редагування Богоявленська церква у Володьковій Дівиці

'''Церква Богоявлення Господнього'''  розташована в селі [[Володькова Дівиця]] по вулиці [[Вулиця Центральна (Володькова Дівиця)|Центральній]]. 

Довкола церкви розташоване [[Богоявленське кладовище]].

== «Небо на землі» == 
:''Джерело: {{Cite web | url = http://che.cn.ua/index.php/different/history/item/4278-nebo-na-zemli-abo-z-istorii-bohoiavlenskoi-tserkvy-volodkovoi-divytsi | title = «Небо на землі» або з історії Богоявленської церкви Володькової Дівиці| publisher = Інформаційний портал Чернігівщини | author = [[Тимошик Сергій|Сергій Тимошик]] | date = 2020 }}'' 

[[7 жовтня]] виповнюється 130 років з моменту освячення кам'яної Богоявленської церкви села [[Володькова Дівиця]] та 280 років першої письмової згадки про неї.

[[Файл:Богоявленська церква у Валодьковій Дівиці.jpg]]

Православний храм – це прекрасна архітектурна споруда, що є окрасою кожного міста, селища, села. Сьогодні важко уявити місто або село без храму. Ці неповторні архітектурні споруди завжди були окрасою рідної землі. Такою окрасою не тільки для Володькової Дівиці, а й для Ніжинського повіту, а можливо і для всієї Чернігівської губернії була, спочатку дерев'яна, а потім кам'яна, Богоявленська церква. 

З давніх-давен церкви будували на найвищому в селі місці. Ще за кілька кілометрів серед лісів і боліт блисне жовтим промінцем у блакитному небі золотий хрест на верхівці православного храму. Немов маяк, він повідомляє – вже близько берег, рідна домівка. Скільки разів протягом століть козаки, які поверталися з далекого походу, чи торгові люди, що побували на ярмарках у чужих містах, чи чумаки, котрі довго мандрували з валкою за сіллю, побачивши святий хрест на Богоявленській церкві, найвищій у Дівиці, відчували довгождану радість: тепер вони дома, ось уже й церкву видно.

[[Файл:Перша згадка про Володькову Дівицю.jpg]]

Перша відома на сьогодні письмова згадка про безпосередньо Богоявленську церкву датується [[1740]] роком, це сповідні розписи прихожан. В них значилося, що парафія складалася із духовенства, військових та посполитих, загалом 639 чоловіків та 635 жінок. Бачила цей храм імператриця Єлизавета Петрівна, коли проїжджала через село із Петербургу до Києво-Печерської лаври [[8 серпня]] [[1744]] року. Є про неї дещо пізніша згадка, яка датується [[1747]] роком. Оскільки церква була не тільки місцем де відправляли службу Божу, вона давала притулок людям знедоленим, покаліченим, утримувала богадільні та госпіталі. Про такий госпіталь Богоявленської церкви згадується у Ревізії Ніжинського полку за цей рік. До речі, справи милосердя і благодійності були і є невід'ємною складовою церковного життя парафії. 

До сьогоднішнього дня залишається невідомий рік побудови цього храму, а також причина його закриття. Можливо, з часом будівля застаріла, або постраждала від частих на той час пожеж. Якби там не було, але церква припинила своє існування і стараннями настоятеля почалося збирання коштів на новий храм.

Церкву вирішили будувати на старому місці, на пагорбі, що височів на березі річки [[Новий Потік]]. Вона була тоді ще повноводною, особливо весною. І от у [[1776]] році, зусиллями священика [[Василь Падолка|Василя Падолки]] на добровільні внески прихожан і благодійників, засяяв над церквою золотий хрест, який було видно за багато верст від села. 

Церкву збудували дерев'яну на кам'яному фундаменті хрестоподібну в плані з дзвіницею, міцну, холодну, з середини і зовні пофарбовану масляними фарбами. Престол у ній один в ім'я Богоявлення Господня (день пам'яті [[19 січня]]). Утварі вдосталь. Свого часу при церкві служили священики [[Петро Падолка]], [[Федор Павловський]], [[Кіндрат Нарочницкій]], [[Андрій Малютин]], [[Амос Ячницький]]. Оскільки церква належала до ІV класу то по штату [[1844]] року причет складався зі священика, диякона, дячка, пономаря і просфирні. На утримання яких із казни щороку виділялося 292 рублі сріблом.

Чимало було і землі при цій церкві: 1006 квадратних сажнів під садибами, 6 десятин під сінокосом та 1782 квадратних сажні (частину яких займає болото) без цільового призначення. Значна частина земля пожертвувана у ХVІІІ столітті колишнім кліриком цієї церкви священиком [[Василій Кожуховський|Василієм Кожуховським]] на користь причету з тим, щоб його вічно поминали по християнському обряду. 

Парафія жила звичним церковним життям. Звершували Божеству літургію, хрестили, вінчали, відспівували; приступали до таїнств сповіді та причастя. Освячували гілочки молодої верби – на свято Входу Господня до Єрусалим, куличі та крашанки – на Великдень, різнотрав'я – на Трійцю, плоди нового врожаю – на Преображення Господнє. 

Як для кожного християнина іменини – важливий день у році, так і для церкви – престольне свято. Особливо, якщо це свято пов'язане із такою знаменною подією у житті Христа як хрещення його у ріках Йордану. По здійсненні водохрещення, коли Ісус виходив з води, раптом розкрилися над ним небеса, й Іоанн побачив Духа Божого, який у вигляді голуба спускався на Ісуса, а з неба було чути голос Бога Отця: «Сей есть Сын Мой возлюбленный, в Котором Мое Благоволение». Ось чому хрещення Господнє (в народі – Йордан) називають Богоявленням. 

У пам'ять того, що Спаситель своїм хрещенням освятив воду, в храмі, на річці чи в іншому місці, де беруть воду, здійснюється Чин великого освячення води – агіасма. Освячену воду віруючі споживали як особливу святиню, кропили нею помешкання і зберігали до наступного Водохреща. Освячена вода, за твердженням Іоанна Златоустого, має величезну цілющу силу й ніколи не псується.

Так, з року в рік, робили і жителі Дівиці. Відслуживши всеношне бдіння хресною ходою, від старого до малого, вирушали до річки. Новий Потік був поруч, і під спів церковного хору: «Во Иордане крещающуся Тебе, Господи, Троическое явися поклонение…» святили воду. 

Ось після такого освячення у [[1787]] році розійшлася чутка селом, що їде до Криму Катерина ІІ і маршрут її пролягає через наше село. Не 24, як планувалось, а [[28 січня]] [[1787]] року о третій годині після полудня імператорський поїзд в'їхав у Володькову Дівицю. Незважаючи на сімнадцятиградусний мороз дорогу наповнили жителі, а біля Богоявленської церкви з хрестами і хоругвами зустрічали селяни її імператорську величність. Серед зустрічаючих були: священики Падолки, Косинський, Павловський з родинами; ніжинські греки [[Желяза]] і [[Камбурлей]] із сім'ями; дворяни, козаки та піддані. 

[[Файл:Екіпаж Катерини Другої.jpg]]

Милувався красою нашої церкви і [[Тарас Шевченко]], коли їхав на Борзнянщину в Оленівку боярувати на весіллі Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок. Під час перевезення тіла Тараса Шевченка на Україну похоронна процесія зупинялася біля Богоявленської церкви де відбулася панахида, прощання та проводи в останню путь Кобзаря. 

Про цю подію, до 130-х роковин від дня перезахоронення на Чернечій горі в Каневі, біля лікарні, було встановлено пам'ятні скрижалі: «Цим шляхом у травні [[1861]] році жителі нашого села в глибокій скорботі проводили до місця останнього спочинку славетного сина України, великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка».

[[12 жовтня]] [[1866]] року Святійший Синод видав указ, в якому рекомендував ведення парафіяльних церквах літописів із зазначенням в них історико-статистичного опису церкви і парафії, про всі знаменні місцеві події, з урахуванням того, що дані літописи, з плином часу можуть бути використані для історії церкви і вітчизни. 

Так у [[1867]] році й при Богоявленській церкві почали вести літописання. В ньому висвітлювали всі радощі й печалі життя парафії, загальні відомості про храм, пастирська діяльність священика. Ведення літопису покладалася на всіх членів причету, але головним керманичем у цій справі залишався священик, без дозволу якого нічого не фіксувалося.

Після скасування кріпосного права, коли народу було дароване право на свобідне життя при православних храмах почали відкриватися парафіяльні попечительства. Головна задача, яких полягає у двох найважливіших заповідях – любові до Бога і до ближнього. Попечительсто стало помічником священику і церковному старості в їх турботах по облаштуванню храму. 

Парафіяльне попечительство при Богоявленській церкві було відкрите [[25 жовтня]] [[1872]] року. Очільника обирали загальним зібранням прихожан із осіб, які користувалися загальною довірою. Першим головою попечительства став правлячий священик, а членами вибрали із козаків: [[Власенко Іван|Івана Власенка]], Леонтія Драба, Фому Кожуховського, Нестора Крижалка, Степана Стецюка, Василя та Семена Крапив'янських; із селян власників: Петра Білика, Івана Бойка, Івана Будніка, Дем'яна Ляшка та дворянина Івана Желязу.

13 жовтня 1863 року в клір Богоявленської парафії села Володькова Дівиця переведений ієрей [[Ячницький Лев Амосович|Лев Амосович Ячницький]]. Син священика, уродженець села Рудня Остерського повіту. У 1859 році закінчив Чернігівську духовну семінарію. Наступного року, 26 лютого високопреосвященішим Філаретом (Гумілевським) архієпископом Чернігівським і Ніжинським рукоположений у священики Хрестовоздвиженської церкви міста Ніжина. Був законовчителем у Ніжинському грецькому училищі, у Ніжинській міській недільній школі. Дванадцять років ніс послух благочинного третього округу Ніжинського повіту. 

За віддане проходження пастирських обов'язків, за вагомі заслуги перед церквою нагороджений набедреником (15.11.1868 року), бархатноюфіолетовою скуфійкою (30.03.1872 року), орденом святої Анни ІІІ ступеня (03.02.1882 року), камилавкою (13.04.1887 року), наперсним хрестом від Святійшого Синоду (06.05.1897 року), а 20 липня 1903 року возведений у сан протоієрея. 23 липня 1910 року за 50-літтне служінню церкві Божій нагороджений орденом святого Володимира ІV ступеня. Саме з цим священиком пов'язане будівництво нової кам'яної церкви у селі. 

В основу задуму новобудови був покладений проект Миколаївської церкви міста Ічні, яка була збудована у 1879 році, а та, в свою чергу, будувалася за проектом Петропавлівської церкви Сокиринців Полтавської губернії. Цікаво, що при будівництві дзвіниці Миколаївської церкви за основу була взята дзвіниця Богоявленської церкви, яка була схожа на Велику лаврську дзвіницю. Проект кам'яної церкви із дзвіницею розглянуло і погодило будівельне відділення Чернігівського губернського правління 15 травня 1881 року, який підписали губернський інженер Д. Савицький та губернський архітектор А. Фессалоницький.

[[Файл:Проєкт Богоявленської церкви у Володьковій Дівиці.jpg]]

Першу цеглу в основу, здійснивши Чин на заснування храму, заклали [[23 травня]] [[1882]] року. Вісім років будувалася нова цегляна церква і було закінчена в [[1890]] році. Для будівництва використовувалася цегла із місцевого цегляного заводу. Є перекази, що для розчину, яким скріплювали цеглини, використовували пташині яйця. 

Побудований храм на добровільні пожертвування прихожан і благодійників, стараннями священика Льва Ячницького і приходського попечительства. У вівторок [[7 жовтня]] [[1890]] року, в дев'ятнадцяту неділю після П'ятидесятниці, в день пам'яті мучеників Сергія і Вакха відбулось освячення новозбудованої церкви, Чин освячення здійснив [[Веніамін (Биковський)]] єпископ Чернігівський і Ніжинський. Після освячення владика звернувся до присутніх вірян зі словами проповіді, де зазначив: «…в настоящий день и мы, братья христиане, можем сказать о храме в котором предстоим: свят храм сей, – ибо в этом храме, сооруженном вашим усердием, – совершено ныне такое священнодействие, которое привлекло к нему не только благоволительный взор Божий, – но и таинственное снисхождение и вселение в нем Сомово Господа». 

Храм Божий за своїм зовнішнім виглядом відрізнявся від інших будівель. П'ятиглава церква за своєю формою являла ковчег, це означає, що церква, подібна до корабля, за образом Ноєва ковчега, веде нас по морю життя до тихої пристані у царстві Небесному. Церква була зведенау стилістиці історизму з деякими елементами бароко, п'ятибанна, з великою центральною банею (символізувала Ісуса Христа і чотирьох євангелістів) та триярусною при ній дзвіницею із п'ятьма дзвонамиувінчану двохметровим хрестом. Церква завширшки була 20 метрів, завдовжки - 36, заввишки до 25 метрів, товщина стін – півтора метри і відзначалася оригінальними пропорціями. Кожна з п'яти бань храму трималася наче на окремому корпусі, чотири бані зовнішні, п'ята середня, вища. Вівтарна стіна виступала абсидою, вікна заокругленіта довгі. У середині храм був просторий, інтер'єр теплої церкви дуже затишний, їй був характерний стриманий декор, чіткість і геометризм форм. Аскетично суворі стіни контрастували із золотим мереживом іконостасу. Храмовий комплекс обнесений довкола кам'яною огорожею.

Кожен храм присвячується Богу, носячи ім'я в пам'ять тієї чи іншої священної події або угодника Божого. Якщо в храмі влаштовують кілька вівтарів, кожен з них теж освячується у пам'ять особливої події чи святого. Тоді всі вівтарі, крім центрального, називаються придільними, тобто прибудованими, додатковими. 

Новозбудований храм мав тепер два престоли: середній – в ім'я Богоявлення Господня, а другий, боковий – в ім'я святителя Феодосія Чернігівського чудотворця (день пам'яті 18 лютого). По плану передбачався і третій приділ, але на момент освячення він не був повністю облаштований. У період з 1921 по 1926 рік парафії вдалося придбати третій престол та жертовник. Про це свідчить описи майна церкви зроблені безбожною владою, а от чи відбулось освячення третього приділу, пам'яті якої події чи святого було посвячено, нажаль не вдалося з'ясувати. Причет в ньому, передбачений по штату, складався із священика, диякона та псаломщика, на утримання яких із казни виділялося 249 рублів у рік.

У Богоявленській церкві знаходилася значна кількість богослужбового начиння, тільки ікон було 8 у стоячих кіото, 32 в рамках та 40 меншого розміру без рам. 12 хоругв: 6 металевих, 6 матерчаних, 5 великих хрестів виносних. 4 чаши (з них 3 срібні), 4 плащаниці, 4 напрестольних Євангелія (3 з них у срібному окладі), 2 жертовники, 2 престоли, 2 горних місця в кіото, 4 панікадила, 5 риз напрестольних, 12 риз священицьких, 5 стіхарів дияконських, 4 персидські коври, 45 лампад (12 з них срібні), підсвічників великих 14 та 10 менших. Все це майно було оцінене у 1221 рубель 60 копійок.

Вівтарну частину храму від основного відділяв двохярусний іконостас та два менших придільних іконостаси. У центральному іконостасі було троє врат. Найбільші, що посередині – царські. Царські врата прикрашало зображення Благовіщення Пресвятої Богородиці й чотирьох євангелістів – Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Над царськими вратами містилася ікона із зображенням Таємної вечері. Справа від царських врат розташовувалася ікона Спасителя, зліва – Богоматері. Справа від ікони Спасителя розташовані південні врата, а зліва від ікони Богоматері – північні. Першою справа від південних врат була храмова ікона – Богоявлення Господня. Завершувався іконостас хрестом.

Голосним і злагодженим хором, який славився на всю округу, без участі якого не відбувалася жодна важлива подія у волості, управляв [[Кольницький Антон Фомич|Антон Фомич Кольницький]], який з 2 лютого 1887 року виконував обов'язки псаломщика при цій церкві. Не маючи власної сім'ї він всю душу вкладав у своє дітище – хор. 

Вагоме місце у церковному житті займав староста. З кінця 1885 року цю функцію виконував відставний солдат [[Руденко Павло Іванович|Павло Іванович Руденко]], який був нагороджений Похвальним листом (20.01.1894 року) та золотою медаллю (6.05.1902 року).

Храм також був осередком писемності та освіти в селі. При Богоявленській церкві діяло дві церковно-парафіальні школи: чоловіча (1892 року) та жіноча (1900 року), а от перша дерев'яна з двома кімнатами, з маленькими сіньми та коміркою парафіяльна школа була побудована в 1862 році на землі подарованій князем Голіциним. На [[1903]] рік в школах навчалося 128 хлопчиків та 42 дівчинки. Учителював у школі диякон [[Гоголевський Стефан Фомич|Стефан Фомич Гоголевський]], який за професіоналізм удостоєний срібної медалі «За усердие» на Олександрівській стрічці.

При церкві зберігалися метричні книги з [[1779]] року, сповідні розписи з [[1803]] року. Цей церковний ЗАГС зберігався до встановлення радянської влади. В церковній бібліотеці налічувалося 58 томів богослужбових книг. Серед стародруків можна виділити Мінею на серпень 1783 року та Загальну мінею [[1757]] року Московського видання, Мінею на грудень [[1787]] року видання Києво-Печерської лаври.

Прихожанами церкви у 1903 році являлися 2667 чоловіків та 2649 жінок. За парафією було закріплено чотири огороджених кладовища, які займають близько 3 десятин землі. Землю під одне із них подарував поручик Арендаренко. 

Гірка доля більшості храмів періоду після 1917 року не оминула і Дівицю. Були вжиті всі заходи для припинення діяльності парафії. Громаду змусили підписати договір про оренду свого ж приміщення із забороною проводити будь-які ремонтні роботи. Була створена церковна рада, укладений статут, проведений опис майна, а [[15 травня]] [[1922]] року відбулося вилученням церковних цінностей. Незважаючи на всі дії та бездіяння атеїстичної влади церковне життя не переривалося і станом на [[13 червня]] [[1924]] року в церкві служили священики [[Романовський Павло Григорович|Павло Григорович Романовський]] та [[Сидорець Стефан Самойлович|Стефан Самойлович Сидорець]], а членами релігійної громади, яким виповнилося 18 років, були 3802 особи. 

[[Файл:Учні школи біля церковної огорожі 1933.jpg]]

:''На фото - Учні школи біля церковної огорожі. 1933 рік.''

У 1930-х роках церква все ж була закрита, а приміщення використовувалося як склад місцевого колгоспу. Перед війною, шляхом омани, була зірвана окраса села – Богоявленська церква, уламками від якої вимостили дорогу Ніжин – Носівка, по якій з часом крокували окупаційні нацистські війська. Від храму залишилася одна дзвіниця, яка в роки Другої світової війни слугувала як дзот для німецьких кулеметів. У 50-х роках радянська влада розібрала і дзвіницю, а цеглу використали для будівництва будинку культури. 

[[Файл:Дзвіниця Богоявленської церкви.jpg]]

Сільчани швидко усвідомили втрату і по закінченню війни на  [[Богоявленське кладовище|центральному кладовищі]] звели дерев'яне приміщення, яке облаштували під церкву. Зусиллями священика [[Покиньборода Олексій|Олексія Покиньбороди]] дана будова набуло виду повноправного храму, в якому в 1968 році було звершено таїнств вінчання більше ніж у всьому Ніжинському районі, а хрестити дітей привозили навіть із інших республік. [[14 травня]] [[1987]] року до обласного уповноваженого у справах релігій товариша Полонського надійшов лист від майже 40 мешканців села [[Шлях Ілліча]], де вони просили закріпити їхнє село за Богоявленською церквою. Звісно прохання було відхилене, але сама спроба багато про що говорила. (фото внизу - березень 1955 року)

[[Файл:Процесія 1955.jpg]]

За часів незалежності храм отримав нове обличчя. Поряд була збудована трьохярусна дзвіниця, позолочені куполи та встановлено нові накупольні хрести, зведений різьблений іконостас, оновилося внутрішнє і зовнішнє оздоблення храму. Господарською роботою керує протоієрей Михаїл Гладиш разом із сільською громадою.

[[8 серпня]] [[2015]] року, в день пам'яті преподобного Мойсея Угрина, Печерського, Архієпископ Ніжинський і Прилуцький [[Іриней (Семко)]] освятив Богоявленську церкву після реконструкції. Три роки по тому, 8 серпня на місці старої кам'яної церкви був встановлений уклінний хрест.

[[Файл:Освячення уклінного хреста.jpg]]

:''на фото - Освячення уклінного хреста. 2018р.''

Храм у селі – це насамперед символом духовності його жителів, він виводить їх з блукань на шлях віри. І водночас є втіленням рідного краю, домашнього вогнища, де завжди горить незгасне полум'я свічки, яке єднає людей міцніше, ніж програми багатьох партій.

[[Тимошик Сергій|Сергій ТИМОШИК]]

с. [[Володькова Дівиця]]

== Див. також ==
* [[Богоявленське кладовище]]

== Посилання ==
* [https://maps.app.goo.gl/ZwBcdVQ7EtvUVwqU7 Богоявленська церква] – Карти Google
* {{Cite web | url = https://maps.visicom.ua/c/31.79128,50.9492,17?lang=uk | title = Володькова Дівиця (Червоні Партизани) — Візіком карти| publisher = | author = | date = | access-date = | language = }}
* {{Cite web | url = https://www.gorod.cn.ua/news_142899.html | title = У селі на Ніжинщині існує куточок біблейської Палестини| publisher = gorod.cn.ua | author = [[Тимошик Сергій|Сергій Тимошик]] | date = 17 січня 2024 | access-date = | language = }}
[[Категорія:Володькова Дівиця]]
[[Категорія:Храми УПЦ МП|Володькова Дівиця]]
[[Категорія:Парафії УПЦ МП|Володькова Дівиця]]