Редагування Хотинівка – Вітчизни моєї початок

'''Хотинівка – Вітчизни моєї початок'''
:''Джерело: З любов'ю до рідного краю // [[Спаських Валентина Іванівна|Спаських В. І.]], [[Голодна Василина Михайлівна|Голодна В. М.]] / [[Моя Хотинівка – душі криниця]]. – Ніжин : ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2013. – 112 с. ISBN 978-966-340-527-8, сторінки 10–20.''
Людина, яка не знає своєї історії, приречена на забуття. А відшуковувати невідомі сторінки історії рідного краю – надзвичайно цікаво, важливо і повчально. Тому ми прагнули зібрати по крупинці головні штрихи до історії виникнення нашого села.

Село [[Хотинівка]] виникло приблизно у другій половині ХVІ століття. За переказами – пізніше інших сіл, розташованих поблизу нього, тому поселялись ті, кому не було кращих земель, і взагалі ті, хто хотів. Від цього слова й пішла назва села.

Хотинівка розташована за 35 кілометрів від райцентру і [[Залізнична станція Носівка|залізничної станції Носівка]]. Вона, вважай, найвіддаленіший населений пункт району. Найближчим промисловим, торговельним і культурним центром є місто [[Ніжин]].

З трьох боків – півночі, півдня і сходу – на відстані 2–3 км село оточене листяними та хвойними лісами. З півночі місцевість болотиста, низька, тут розташовані листяні ліси та луки. Переважають такі дерева: дуб, вільха, береза, ясен, клен та інші. На схід та південний захід від села лежать орні землі, що являють собою бідні піщані та солончакові грунти, на одну третину засаджені хвойними лісами – сосною.

Сусідами села є: на заході – село [[Лихачів]], на півночі – Переходівка, на північному сході – Стодоли, на сході – Кукшин, на півдні – [[Плоске]]. Раніше землі, що прилягали до села Хотинівка, були заболочені і вкриті лісами. Зараз болота осушені, звільнені від чагарників і перетворилися на луки, де ростуть сіяні трави.

В давнину в північній частині села протікала річка Молофа ([[Молоква]]) протяжністю 29,4 км, яка впадала в річку Остер. Тоді вона була повноводою і судноплавною. Жителі навколишніх сіл плавали по ній на човнах, торгували. Зараз ця річка висохла і наповнюється водою тільки під час сильних дощів.

В енциклопедичному словнику “Чернігівщина” зазначається, що село належало Чернігівському Борисоглібському монастирю. Але нові дослідження показали, що після Деулінського перемир'я 1618 року, коли Чернігівщина потрапила під владу Польщі, землі села опинилися в руках монахів-домініканців.

Православне населення Хотинівки піддавалося національному і релігійному гніту з боку поляків-католиків. Після визволення Чернігівщини Богданом Хмельницьким, за умовами Зборівського мирного договору 1649 року, Чернігівщина ввійшла до складу Війська Запорозького. Борисоглібський монастир знову став православним і село повернули монастирю. Цей факт підтверджує митрополит Тобольський Антоній (Стаховський), який з 1695 року обіймав посаду намісника Чернігівського Борисоглібського монастиря, а з 1713 року був архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським. У своєму листі до Чернігівської полкової канцелярії він пише: “Мрини из млинами на Острі реці из приселками з Хотіновкою, Лихачевом, Галчином и проч. по доминиканах же досталися” У 1654–1781 рр. Хотинівка входила до складу [[Олишівська сотня Ніжинського полку|Олишівської сотні Ніжинського полку]]. В селі проживали козаки і селяни.

Займалися вони землеробством, скотарством, збирали в лісі хмиз для опалення житла, ягоди, гриби. В селі були розвинуті і промисли: чоловіки плели з лози корзини, а жінки займалися вечорами вишиванням. Але особливого розвитку набув промисел із виготовлення коліс. В документі “Кустарные промыслы Черниговской губернии” зазначається, що “в с. Хотиновка Мрынской волости колёсный промысел получил найбольшее развитие: кустарных дворов – 23, кустарей – 23 в чистой форме”.

Особиста залежність селян, юридично оформлена російським самодержавством, спричинила появу цілого стану – кріпаків. Прикріплені до землі, а значить і до її господаря, селяни терпіли знущання над ними збоку поміщика [[Шрамченко|Шрамченка]], якому в селі належало 72 кріпосні душі. Поміщик вважав селян живим реманентом і міг робити з ними все, що заманеться: обміняти, покарати, продати іншим землевласникам, відправити в рекрути, особливо тих, які висловлювали непокору. У “Ревизской сказке поміщика Шрамченко за 1834 год”2 вказується на те, що Сергій Антинов Поплавець засланий в Сибір в 1828 р., а його брат Лук'ян проданий 1821 р. чиновнику Фоменку. Кріпаки рекрутувалися до армії за розкладкою на кожне село.

Проте поміщик міг віддати будь – якого селянина в солдати за найменшу провину. Аналізуючи “Ревизскую сказку”, можна зробити висновок, що тяжка праця в цього поміщика приводила до високої смертності кріпаків.

Незважаючи на важке життя сільчан, в селі робилися певні спроби до впровадження освіти. Перше шкільне приміщення було побудоване 1879 р. і відкрита церковно-приходська школа.

Із 1911 року школою опікувався поміщик Віталій Михайлович Якимах. Він, по суті, був і господарем села, кращих його земель. Всіх угідь було 3300 га, з яких місцевий поміщик Якимах мав 300 га, трохи більше – 500 га – належали купцям, біля 1000 га – 280 бідняцьким та середняцьким господарствам, решта, понад 1000 га, були громадськими землями.

Хвилі революції 1905–1907 рр. докотились і до села Хотинівка. Селяни відмовилися сплачувати поміщику борги, але поміщик був лібералом і це питання врегулювали мирним шляхом, без сутичок. Ішов процес накопичення землі заможними селянами.

Вони могли як скуповувати, так і продавати частину землі.

Підтвердженням є “Запродажний акт”3 від 30 грудня 1911 р. Вакуліка Михайла.

“Запродажний акт” від 30 грудня 1911 р. Вакуліка Михайла. (Фотокопія) Першим вісником Великої Жовтневої революції був місцевий селянин П. Г. Грищенко, який довгий час до революції ходив по заробітках. Він же був і першим головою революційного комітету села, а потім часто перебував на чолі органів радянської влади в селі. У 1918 році була поділена поміщицька земля.

Наділяли селянам землю в середньому по 8 десятин.

Не оминула Хотинівку насильницька колективізація. Після ліквідації “Комітету незалежних селян” розгорнулася робота по створенню колгоспу. Одним із перших голів колгоспу став Євдоким Лукович Коцюба. І вже весною 1930 р. був організований колгосп “Червоний пахар”. Його головою став [[Назаренко Павло Данилович|Павло Данилович Назаренко]]. В основному спочатку заяви в колгосп подали найбідніші, яким нічого було втрачати. Поступово примушували вступати в колгосп і більш заможних селян. Частина жителів села вирішила створити другий колгосп. Так в 1932 р. виникла ще одна сільськогосподарська артіль “Пролетар”, пізніше перейменована в [[Колгосп імені Горького|колгосп ім. Горького]]. Його очолив [[Чернецький Петро Васильович|Петро Васильович Чернецький]]. Формування колгоспів відбувалося в умовах гострих протиріч між колгоспниками, доходило навіть до бійок. Це був дуже болісний процес. Введення командно-адміністративних методів в управлінні економікою скасувало ініціативу колгоспників, згубно позначалося на результатах їх господарської діяльності. Майже всю продукцію, що вони виробляли, за безцінь забирала держава. Доходи колгоспів і колгоспників були мізерними. За таких обставин селяни, які ще залишились одноосібниками, не бажали вступати до колгоспу. Проти них застосовувались репресивні заходи. Спочатку доводились надмірно високі завдання по здачі державі сільськогосподарської продукції. Селяни старалися їх виконати, щоб потім почувати себе “вільними”. Але після виконання їм доводили нову “розверстку”. І так тривало доти, поки не відбирали все продовольство. Якщо одноосібник і після цього не подавав заяву на вступ до колгоспу, його “розкуркулювали”, хоч серед них вже на той час в селі не було жодного справді заможного. Усі вони були середняцькі і навіть бідняки.

Разом з тим активно розвивалася механізація села. В 1931 р. з'явився перший трактор. Першими трактористами були [[Голік Герасим Григорович|Герасим Григорович Голік]], [[Чернецький Іван|Іван Чернецький]]. Жінки вже в той час ішли в ногу з чоловіками, освоюючи не лише жіночі ремесла: першою жінкою-трактористкою була [[Тонконог Агафія|Агафія Тонконог]], а першою жінкою-шофером – [[Горбатенко Анастасія|Анастасія Горбатенко]].

В 1951 році два колгоспи, що були в селі, об'єднались в один – імені О. М. Горького. По колгоспу налічувалося 3479 га землі, сіножатей 667,6 га, лісів – 373 га, садів – 37,8 га. Урожайність зернових 1963 р. становила 11,5 цнт. з га, льону волокна – 124,5 цнт., льону зерна – 4,5 цнт., картоплі – 112,5 цнт., Грошові прибутки колгоспу 1962 р. становили 182700 крб., 1967 р. – 203800 крб.

Суттєво покращився зв'язок села з обласним центром та столицею, коли у 1961 р. була побудована автострада Москва-Київ, яка всього за 4 км від села.

В 1967 р. колгосп мав 12 тракторів, 3 комбайни, 8 автомашин. Зросла оплата праці. З 1978 року почалась газифікація села. І зараз всі будинки опалюються природним газом. Хотинівка стала першим селом на Носівщині, де було організоване централізоване водопостачання, збудована водонапірна башта, глибина свердловини становила 128 м.

Важливу роль у розвитку самоврядної території відігравали сільські ватажки – голови сільської ради, депутати села, які щиро вболівали і вболівають за долю нашого краю. Кожен перебуваючи на посту очільника самоврядної території немало зробив для зміцнення добробуту своїх земляків, як, власне й нинішньому сільському голові [[Білодід Валерій Олександрович|Валерію Олександровичу Білодіду]], якому сільчани довіряють представляти свої інтереси кілька депутатських каденцій поспіль, вважаючи його справжнім господарем села. Помітний добрий слід за час своєї роботи на цій посаді залишили [[Назаренко Михайло Корнійович|Михайло Корнійович Назаренко]], Іван Кузьмович Кривець, Петро Ілліч Онищик, Дмитро Степанович Косташ, Микола Іванович Орел, Максим Дем'янович Кохан. Не менш самовіддано служили хотинівській громаді Андрій Федорович Кошовий, Петро Павлович Вакулік, Михайло Якович Кащенко.

[[24 серпня]] [[1991]] р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України, а [[1 грудня]] [[1991]] р. відбувся референдум, який підтвердив прагнення народу України створити незалежну державу. Дуже важкими виявилися перші роки української незалежності. Розладналося господарство країни. Не обминули ці важкі випробування і наше село.

В 1991 році колгосп ім. Горького був реорганізований в КСП ім. Горького, в 2000 р. – в ЗАТ “[[Хотинівське]]”, в 2004 р. – в ЗАТ агрофірму “[[Воздвиженське]]”. Пройшла приватизація землі.

Безперечно, помітну роль у життєдіяльності села відіграли керівники агроформувань. Зокрема, Андрій Овсійович Авраменко, Олексій Васильович Жмир. З 1968 по 1974 рр. ним був Іван Андрійович Компанець. Його наступником – з 1975 по 1978 рік став Олександр Іванович Примак. З 1979 по 1983 р. господарство очолював Михайло Володимирович Гулак. Михайло Олексійович Хархун керував господарством з 1984 по 1992 рік, до 2000 р. – Микола Михайлович Бровач. В цей період проходить реорганізація господарства. Із КСП імені Горького перейменовується у ЗАТ “Хотинівське”. Реорганізацію продовжив наступний очільник господарства [[Голодний Сергій Миколайович|Сергій Миколайович Голодний]], який став керівником закритого акціонерного товариства “Воздвиженське”.

В цей час інвестором господарства став голандський підприємець [[Хебіус Йохан]]. На сьогодні землі господарства перебувають у суборенді ТОВ “[[Носівка Агро|Носівка-Агро]]”.

Рослинництво стало провідною галуззю у роботі і підприємства, і фермерських господарств. Так, ФГ “[[Дружба-Агро]]”, яке очолює [[Цуприк Михайло Федорович|Михайло Федорович Цуприк]], обробляє 92 га землі. Фермерське господарство “[[Верітас-Агро]]”, очолюване Сергієм Миколайовичем Голодним також займається рослинництвом, засіваючи поля, як і інші аграрії, найбільш затребуваними нині культурами – соєю, кукурудзою, зерновими.

Безперечно, у всі часи, найвищі найвагоміші здобутки, яких досягали господарники – це результат титанічної праці односельців, простих трудівників, які щодня з року в рік, працювали на комбайнах, на тракторах, на фермі, у рільництві. Це завдячуючи їхній відданості одвічній професії, неспокою, працелюбності ми можемо пишатися такими здобутками колишніми і нинішніми, з вдячністю згадуючи всіх трудівників. Втім, були й такі, які лишилися в пам'яті односельців не одного покоління як такі, на яких треба рівнятися, адже вони щодня впродовж багатьох років робили свій життєвий подвиг – трудовий, самовіддано працюючи на рідній хотинівській землі та в КСП імені Горького, в якому налічувалось 2300 голів ВРХ, в тому числі 700 корів, 700 голів овець і 1300 – свиней. Важливий внесок у трудівничу славу господарства зробили завідуючі молочно-товарною фермою А. І. Єременко, згодом Л. М. Кошова, зоотехнік К. П. Скидан, ветеринари І. Д. Картун та С. Г. Виничок.

Передові доярки: Л. Д. Заїка, Н. О. Ікальчик, У. К. Кащенко, О. А. Кошова, О. М. Шульга, М. Я. Шульга, В. М. Шульга, В. В. Виничок.

Відповідально ставилися до роботи і доярки господарства В. В. Вакулік, Н. В. Вакулік, О. А. Кошова, О. І. Дронь, К. О. Короїд, Г. П. Коцюба, Л. О. Косташ, О. О. Назаренко, М. Х. Припутень, О. В. Царенко, Л. О. Чернецька, Г. П. Шкурко, Л. Л. Добрицька, А. Ф. Картун, Л. М. Коновал, Г. П. Вилкова, М. С. Кротенко, О. Я. Заєць, О. П. Гаврусенко, У. К. Припутень, Р. О. Шульга, К. П. Жмир.

Заслуговують на вдячність за свою працю на свинофермі свинарки: М. М. Гаврусенко, О. Д. Щербина, Є. Т. Закаврашна, О. В. Кащенко, П. С. Скидан, Н. Я. Морус, К. М. Ушульна, Є. О. Цукан і Г. В. Закаврашна; телятниці Г. І. Горбатенко, У. С. Закаврашна, Н. Д. Косташ, М. М. Кошова, Є. Д. Кошова, О. М. Скидан, У. П. Скрипка, З. С. Кротенко, П. І. Телицька.

Підвозчики кормів В. І. Чорненький, М. Д. Телицький, М. І. Білодід. Г. Д. Назаренко, П. І. Заєць, Г. З. Галиба, Т. І. Єременко, М. О. Кротенко, П. І. Коваленко, І. В. Любченко, Д. К. Телицький, І. П. Шульга, М. В. Кротенко.

Трактористи та водії – чи не найголовніші професії на селі, але для того, аби шануватися серед односельців, треба бути справжніми професіоналами своєї справи, такими, як наші шановні односельці-трактористи: М. С. Голодний, І. Г. Ікальчик, М. Я. Кащенко, А. С. Кащенко, І. Г. Косташ, В. Ю. Кривець, М. П. Скидан, М. П. Скидан, І. А. Шикун, М. М. Чернецький, В. Г. Петренко, В. М. Коновал, Г. Д. Бокотько, М. Г. Бруй, Ю. М. Грищенко, Ю. М. Кривець, В. С. Вакулік, М. М. Шульга, М. П. Скидан, А. Є Коцюба, Д. І. Заїка, В. А. Боцуляк, Г. І. Голік, Ф. І. Олексієнко, М. П. Вакулік, П. Г. Чернецький, П. Я. Пашко, М. Г. Вакулік, С. Г. Скидан, В. М. Заїка, П. Я. Назаренко, І. П. Спаських, В. О. Вакулік, С. Ф. Вакулік, Г. С. Коцюба, І. С. Ушульний, Ф. П. Назаренко, В. П. Назаренко, М. К. Назаренко, В. Г. Гальченко, Г. Д. Заєць, М. С. Горбатенко, В. О. Трухан, М. К. Власенко, Г. Є. Кащенко, Ю. П. Вакулік, М. Д. Оксенич, О. П. Чичкань, Г. П. Назаренко, В. І. Кротенко, К. П. Мороз, Г. М. Бруй, І. С. Царенко, Г. О. Картун, М. В. Закаврашний, М. І. Шульга, В. М. Шульга. Завідуючий гаражем А. Ф. Кошовий та кращі односельці-водії: А. Я. Картун, І. П. Картун, І. П. Кротенко, І. М. Кохан, М. Ф. Кошовий, В. Я. Вакулік, В. Я. Перепечай, О. Д. Білодід, І. Г. Вакулік, В. Г. Вакулік, О. П. Ушульний, М. М. Коновал, М. В. Шульга,І. І. Шульга, А. Т. Бокотько, Ф. М. Цуприк, П. В. Вакулік, В. М. Цукан, В. Я. Пашко, В. Г. Зеленський, Ф. П. Власенко, І. І. Короїд, М. С. Хоменко, Г. М. Кохан, Г. В. Ушульний, М. М. Коваленко, С. В. Вакулік, М. Ф. Коцок, В. П. Кротенко, П. А. Кротенко, М. С. Гриценко, С. М. Добрицький.

Колгоспна будівельна бригада, у складі бригадира М. К. Ващенка, М. О. Назаренка, Г. О. Гаврусенка, М. С. Кохана, М. І. Кротенка, М. І. Виничка, М. С. Вакуліка, Г. В. Вакуліка, В. О. Моруса, Ф. О. Картуна, М. І. Вакуліка славилася своєю майстерністю не лише серед хотинівців, а й у сусідніх селах, де наші майстри по дереву та будівництву зводили оселі, адмінприміщення тощо.

З вдячністю хотинівці згадують М. А. Скидана, М. Я. Скидана, М. І. Виничка майстрів по викладенню печей – незамінного атрибуту української і хотинівської оселі.

В колгоспі ім. Горького серйозну увагу приділяли вирощуванню зернових, овочів та льону – поліського шовку. У 1982 році овочева бригада визнана найкращою в районі, бригадиром якої був [[Голік Григорій Андрійович|Григорій Андрійович Голік]], а з 1985 по 1993 бригадиром стала Є. І. Пігнастій. Вагому частку у спільний здобуток вносили 15 ланок, які очолювали: М. Ф. Кащенко, Г. Ф. Шульга, В. І. Коцюба, П. Л. Лісова, З. Д. Назаренко, Є. І. Ікальчик, Г. Д. Кротенко, О. М. Шульга, Г. М. Кохан. Дружно й на совість трудились: Н. О. Кротенко, Н. І. Чернецька, П. І. Телицька, М. О. Закаврашна та Г. М. Косташ, М. Р. Лобода, М. А. Заїка, Г. Л. Голодна, М. І. Грищенко, Н. П. Картун, Л. С. Ващенок, Л. С. Петренко, Є. І. Коваленко, Г. В. Олексієнко, Г. А. Гаврусенко, О. Я. Назаренко, Л. А. Картун, З. С. Вакулік, У. Р. Ікальчик, В. А. Кротенко, К. С. Голік, Г. А. Риженко, В. Д. Закаврашна. Не один рік трудівниці спільно порали ниву, яка дякувала урожаями.

[[Категорія:Моя Хотинівка – душі криниця|010]]