Редагування Мринська ЗОШ I-III ступенів

'''Мринська ЗОШ I-III ступенів'''

У XIX ст. [[Мрин]] був волосним центром Ніжинського повіту, старовинним сотенним козацьким містечком Київського полку. За переписом 1855 року в селі проживало 1234 особи. З них – 1129 козаків, решта – кріпаки. У 1880 році у Мрині проживало вже 1617 душ. Дуже гостро стояло питання освіти селян. Збереглися відомості про існування в Мрині у 1868 році трикласної школи біля старої церкви. Вона складалася на той час лише з двох кімнат, і в ній навчалося усього 15 учнів (12 хлопців і 3 дівчат), що було вкрай недостатньо для села.

Розповідали, що буревій зірвав з даху приміщення декілька металевих листів, якими була вкрита школа і вона декілька років стояла напіврозкритою.

В 1867 р., ще перебуваючи студентом Київського університету, Павло Степанович Коробка умовив громаду Мрина клопотати про відкриття початкового училища і в 1868 р. школа була відкрита біля волосної управи, але невдовзі вона згоріла. На тому ж місці знову було збудоване шкільне приміщення, що складалося із трьох кімнат. Цю будівлю було перебудовано у двокласне початкове училище і відкрито в 1902 році. У ньому під час німецької окупації 1941-1943 рр. знаходилася церква, а пізніше – бібліотека та сільський клуб.

У школі тоді навчалися майже одні хлопці, тому що селяни не віддавали дівчат до науки. В училищі було три вчителі, навчалося до 130 дітей. Проте переважна більшість школярів навчалася, як правило, один-два роки, а три класи закінчували усього 7-10 дітей із заможніших родин.

Вчителями працювала родина Чиркових, та невдовзі вони виїхали з села, а на їх місце прибув Чикілевський. Пропрацювавши 3 роки він здав екзамени до духовної семінарії,

вивчився на священнослужителя і повернувся в село священником. Він був улюбленцем мринчан. Ще під час свого вчителювання, він створив церковний хор, який двічі на тиждень проводив заняття. Після хорового співу Чикілевський грав на скрипці народні пісні, а, іноді, і танці, які охоче танцювали хористи.

Одним із перших вчителів школи був також уродженець села Веркіївки Кулик. Але провчителював він недовго – після «візиту» поліції з обшуком, з'ясувалося, що Кулик був народовольцем і навчав школярів не тому, що вимагала влада. І відправився вчитель у Сибір. Разом із ним був заарештований і П.С. Коробка, якого врятувало лише заступництво дядька – Л.П. Рудановського, брата його матері.

1870 року в селі заснована земська початкова школа. У 1877 році в народному училищі навчалося 49 хлопців і 4 дівчини. 1880 року було порушене клопотання Ніжинської повітової земської управи про відкриття в селі Мрин двокласного училища. 1887 року в земській школі навчалося 82 хлопчики і 6 дівчат, було усього 2 вчителі. 1884 року в училищі було 77 хлопців, 10 дівчат і 3 вчителі.

У 1901 р. в земському училищі села навчалося вже 167 учнів (152 хлопці та 15 дівчат). А в церковно-приходській школі у 1905 р. навчалось 57 учнів. 1909 року в двокласному училищі було 145 учнів (з них 121 хлопець і 24 дівчини), яких навчали 5 вчителів. Наступного року в училищі залишилося 109 хлопців, 23 дівчини і 4 вчителі. За національним складом учні поділялись так: українців, росіян, білорусів – 140 осіб (1909 р.),125 осіб (1910 р.), євреїв – 5 осіб (1909 р.), 7 осіб (1910 р.).

Меценат і просвітитель Павло Степанович Коробка власним коштом побудував дерев'яну початкову зразкову школу де семінаристи відбували практику та будинок для вчителів. Учні школи були забезпечені усім необхідним навчальним приладдям (зошитами, ручками, чорнилом, грифельними дошками, альбомами з картинками, а найбідніші – ще й підручниками за рахунок Коробки). Ця церковно-приходська школа знаходилася перед церквою, також збудованою Коробкою.

[[Бруханда Семен Федотович]], котрий працював у Мрині вчителем у 1970-80-х роках, з глибокою вдячністю згадує в книзі «[[Моє рідне село]]» мринських вчителів початку XX століття: Самсоненка Івана Матвійовича (з багатого козацького роду, батько його був старостою церкви), Компанця Олександра Івановича (дворянського роду, він і його батьки були вчителями; Іван навчав батька Семена Федотовича, а Олександр – самого Семена Федотовича).

Після закінчення громадянської війни у 1920 році в Мрині була відкрита семирічна школа, в якій працювало 17 вчителів та навчалося 260 учнів. Була також створена школа другого ступеня, в якій було два класи. За даними Всеросійського перепису населення 1920 року кількість грамотного населення в Мрині становила 39 %. У 1925 році в селі проживав 3681 житель, було 625 дворів.

З метою ліквідації малописьменності і неписьменності у 1929 році була організована вечірня школа (лікбез). Організатором цієї школи був Макортецький.

1 жовтня 1901 року була відкрита Мринська Леонідівська нижча реміснича школа для юнаків з 3 відділами (ковальським, слюсарним та столярним), у якому здобуло освіту багато мринчан, навіть із найбідніших селян. На її будівництво селяни збирали пожертви, безкоштовно возили ліс, цеглу, виконували різні земляні та інші роботи. Значні кошти на будівництво і утримання школи пожертвував П.С. Коробка.

Школа одержала свою назву на честь генерал-лейтенанта Леоніда Платоновича Рудановського – рідного дядька П.С. Коробки.

Завідувачем ремісничої школи був Савін Дем'ян Федорович, а з 1907 року – Леонтьєв Михайло Олександрович. Вихованці закладу виготовляли усі речі, необхідні для сільського побуту, а саме: плуги, борони, віялки, сокири, молотки, петлі та інше.

Школа була розрахована на 40 учнів. Термін навчання становив 4 роки. До училища приймали юнаків у віці від 14-16 років. Навчання було платним. Учні забезпечувалися формою. Для учнів з інших сіл був інтернат.

Перший випуск відбувся у 1904 році і становив 16 випускників (15 мринчан та один учень із Плоского). Ось їх імена: Червяк Ілля Дмитрович, Овдієнко Іван Данилович, Овдієнко Петро Романович, Волинка Степан Матвійович, Самсоненко Макар, Блуд Сергій Леонтійович, Листопад Іван Григорович, Доліч Григорій, Канівець Василь, Канівець Олександр, Олійник Дмитро, Мариненко Михайло, Погорілко.

Сергій Степанович Алєксєєнко закінчив школу грамоти при Мринській Успенській церкві (Свідоцтво від 12.10. 1898 р.). Пізніше він продовжив навчання в Мринській ремісничій школі і 06.07. 1909 року одержав Атестат про її закінчення та кваліфікацію помічника слюсаря.

Багато випускників училища вже за радянської влади отримали вищу спеціальну освіту. Серед них – Блуд Степан Леонтійович, Бруханда Михайло Федосійович, Соркін Соломон, Черв'як Іван, Ковтун Ігнат Трохимович, Самсоненко Сидір Степанович, Черв'як Ілля, П.О. Рубаник, І.Г. Остапенко, М.К. Голодний, Н.І. Нагорний та інші. Чимало з них потім працювало майстрами та викладачами в училищі. Наприклад Ковтун Ігнат Трохимович навіть читав технологію металів при школі механізації (профтехшкола з 1919 по 1929 рр.). Вже за радянської влади вони підготували тисячі механізаторів, кваліфікованих майстрів своєї справи.

В 1917 році в мринській профтехшколі навчалося 80 учнів, (78 хлопців і 2 дівчини). З них дітей селян – 58, дітей робітників – 5, дітей службовців – 13, дітей кустарів – 2, інших – 2. Навчалося 75 українців та 5 євреїв.

В 1927 році на прохання ніжинського окрвиконкому до ВУЦВК профтехшколі надали ім'я В.Я. Чубаря.

Пізніше профтехшколу було перенесено в будинок колишньої семирічки і реорганізовано в технікум механізації. В 1930 році було відкрито семирічну трудову школу, а в 1936 році на її базі була відкрита середня школа, яка в 2001 році відзначила свій 100-річний ювілей.

За школою механізації понад дорогою біля самого Випуска стояв дерев'яний будинок, у якому знаходилася 4-класна школа. Про своє навчання у молодших класах цієї школи у 1932-1935 роках згадує Михайло Андрійович Борисовець у книзі «Сімейна історія». Після третього класу (в 1935 р.) учнів перевели на навчання «до великої школи в центрі Мрина». А будинок початкової школи перевезли в парк, де знаходився маєток Коробки, і обіклали цеглою. Зараз це одне з приміщень Мринської лікарні.

Семен Федотович Бруханда згадував, що в школі було по одному класу з першого по сьомий, у кожному з яких навчалося по 15-18 учнів.

У молодших класах вивчали Закон Божий, читання, письмо, російську мову. Всі предмети викладалися російською. Навчання було безкоштовним, за рахунок матері пана Коробки. Бідним учням і підручники видавалися безкоштовно. На жаль школа ще не мала практично ніяких наочних посібників.

Будинок колишнього управляючого пана Коробки Хоменка було пристосовано під школу, житлові кімнати переобладнали під класи. Біля школи був хоменків парк і сад. У школі не було групи продовженого дня.

Бухгалтер сільпо Погорілко М.Ф. організував шкільний кооператив. Правління кооперативу складалося з учнів, ревізорами також були учні. Кооператив продавав учням шкільне приладдя, а з продуктів харчування не було нічого. Школярі сплачували членські внески у розмірі 10 копійок.

Спортивного залу в школі не було і тому заняття з фізкультури проводилися надворі. Актового залу також у школі не було, тому збиралися у сільському клубі. Зате біля школи були дослідні ділянки, роботою на яких керував агроном-садовод мринського педучилища Петров. За зразкову роботу Носівська дослідна станція нагороджувала кращих учнів щепами і живцями смородини. У школі також була майстерня, в якій під керівництвом чоботаря Правди шили чоботи.

У 1925 році у середніх класах вже вивчали історію України за підручником Грушевського. Викладалися такі предмети, як українська та російська мови, географія, біологія, хімія, фізика, співи, малювання, фізкультура, праця на дослідних ділянках. Вчителі біології водили школярів у ліс на уроках для безпосереднього вивчення природи.

Учні з великим задоволенням готували шкільні вистави, розучували ролі і виступали як актори. Під час ліквідації неписьменності школярі відвідували неграмотних односельчан і навчали їх читати та писати.

Для учнів організовували поїздки до Ніжинського педінституту, визначних місць нашого краю. Перші піонерські загони села, за існуючою на той час традицією, носили імена тодішніх партійних діячів Петровського та Постишева.

У школі не було комсомольської організації, а хто з учнів був комсомольцем то входив до колгоспної ячейки. В сільському клубі комсомольці створили струнний оркестр, драматичний гурток, яким керував Михайло Сушко. Учасники самодіяльності виступали в Мрині і в сусідніх селах. Їх не зупиняла навіть та обставина, що за відсутності транспорту в сусідні села доводилося ходити пішки.

Також з ініціативи комсомольців у селі закрили, а потім і розібрали церкву.

Вчителями у довоєнний період працювали: Скороход Катерина Василівна, вчитель російської мови та літератури, вчителі математики Гаврилей Катерина Миколаївна, Бруханда Іван Самійлович та старий вчитель Терентій Григорович, вчитель хімії та біології Олексієнко Катерина Мефодіївна, вчитель німецької мови Компанець Олександр Іванович (він також певний час працював директором семирічки). Географію викладав завуч Зоценко Григорій Трохимович, а ботаніку та фізкультуру – Черв'як Василь Васильович, природознавство – Скороход Іван Васильович, українську та російську мови – вчитель Борисовець. Історію викладав строгий директор школи Гаврилей Микола Іванович. За навчання в старших класах доводилося сплачувати по 360 карбованців щороку (на той час це була значна сума для селян).

До навчання у школярів було дуже гарне ставлення, тому що навчалися лише ті, хто хотів навчатися, а решта – залишали школу після закінчення 4-х класів. Видавалося посвідчення про закінчення 7 класів за підписом директора, а оцінки не виставлялися.

Напередодні війни в школі навчалося 740 дітей. Заняття тривали до 15 години, а потім працювали різноманітні гуртки. Учні із задоволенням готували вистави, проводили святкові та тематичні вечори, конкурси, змагання, співали хором пісні під керівництвом вчителя Дейнеки Терентія Порфировича.

Про учнів Мрина, про перший випуск десятикласників у 1939 році зберігся цікавий рукопис. Ось його фрагмент:

«Учні тепло і чепурно вдягнені, майже зовсім не відрізняються вбранням від дітей міста. Майже кожна дівчинка має хороше пальто, боти, влітку вдягнена в маркизетове плаття, шовкові панчохи та білі черевички. Юнаки мали пристойні костюми.

Переважна більшість дітей підручники до школи носила в портфелях, бо зникли із вжитку торбинки «миколаївського часу». Учні в шкільному клубі мали шашки, шахи, біліард, доміно та інші настільні ігри. Взимку влаштовувались вечори, до яких готувалися всі; часто ці вечори були конкурсні. За краще виконання номера учнів нагороджували преміями. Щороку в школі улаштовувалась новорічна ялинка і маскарад, дітям роздавали подарунки.

У 1939 році середня школа здійснила перший випуск своїх вихованців. Той день перетворився у всенародне сільське свято. Ще о 16-й годині розпочав грати в шкільному саду духовий оркестр. Випускники прикрашали зал, трибуну, кімнати, готували пишні букети вчителям, готували промови; на кухні готувалась смачна вечеря.

О 9 годині приїхало районове начальство, запрошене на вечір. Всі гості, учні і їх батьки разом з учителями запрошені в зал прикрашений сотнями букетів, гірлянд, освітлений сліпучим сяйвом електрики. Під звуки урочистого маршу 26 випускників школи одержали атестати. Серед них – сім атестатів з відзнакою: Доліч Марія Іванівна, Компанець Тетяна Олександрівна, Доліч Микола Федорович, Кишенько Марія Герасимівна, Огій Марія Василівна… Вони під бурхливі аплодисменти одержували свої «путівки в життя», дякували радянській владі, комуністичній партії, дякували своїм учителям, що дали їм можливість одержувати середню освіту і глянути на світ не так, як дивилися на нього діди і батьки. Всі 26 випускників Мринської середньої школи той же рік вступили до інститутів».

У 1941 році, перед приходом німців у село, у школі знаходилися важкопоранені червоноармійці. Потім їх відправили до госпіталя, а 5 бійців, що померли були поховані біля школи.

Під час окупації німці перетворили школу на укріплену поліцейську управу, оточили її траншеями, а перед входом до школи спорудили дот.

Шкільну бібліотеку, навчальні прилади викинули геть і вітер розносив по шкільному подвір'ї документи учнів та книги. На два роки школа перетворилася на в'язницю для мринчан та фортецю для поліцаїв.

У квітні 1943 року навколо школи відбувся запеклий бій. Партизани визволили в'язнів, захопили запаси хліба. Після цього бою поліцаї виїхали до Ніжина і вже не повернулися до села.

На меморіальній дошці, що знаходиться на шкільному приміщенні, викарбувані прізвища мринських вчителів які загинули в роки Другої світової війни:

1) Бойко Григорій Трохимович

2) Гаврилей Михайло Васильович

3) Олійник Олександр Дмитрович

4) Соловей Яків Іванович

5) Туровець Матвій Пилипович

Вчителька Ніна Іванівна Кузьменко через багато років так вдячно згадує свого колегу Якубовського В.В.

«Щасливим був день для нашої Мринської сільської школи, коли до неї прибув [[Якубовський Володимир Вікентійович|Володимир Вікентійович Якубовський]] зі своїм музичним інструментом – акордеоном. І вся школа заспівала! Та й не тільки школа. Хор учнів на два голоси ледь вміщався на сцені. Хор учителів і сільської молоді знали сцени села, району, Бобровиці, Чернігова. Виступали солісти, дуети, чудовий ансамбль.

Володимир Вікентійович любив музику, гарно грав на багатьох інструментах, не шкодував часу на репетиції, на вивчення нових пісень. А ще він чудово малював портрети, пейзажі. І всьому, що вмів сам, навчав своїх учнів. А за фахом – він вчитель української мови та літератури.

Він був дуже скромним, тактовним у спілкуванні з учнями, колегами, сусідами, родиною. Роки, проведені поруч з таким педагогом, забути не можна».

Дуже цікавими є спогади про одну з династій педагогів Мрина, колишньої жительки села, Олени Ільїної (Кропти), яка нині мешкає в Запоріжжі. Спогади були опубліковані в газеті «Літературний Мрин» №8(45) вересень 2015.

«В мринській школі працюють вчителі з династії педагогів у трьох поколіннях. Кузьменко (Кропта) Ніна Іванівна була вчителем, наставником, другом для багатьох жителів Мрина. Її чоловік – Федір Кирилович Кузьменко, працював викладачем електротехніки, майстром в місцевому училищі багато років. У нього були золоті руки і він міг відмінно робити будь яку справу.

Донька Ніни Іванівни та Федора Кириловича, Ольга Федорівна Кузьменко-Лаврінова стала викладачем іноземної мови в рідній школі. Чоловік Ольги Федорівни, Валерій Валентинович також має педагогічну освіту і певний час працював у школі, але життя склалося так, що йому довелося залишити педагогічну діяльність.

Поруч з Ольгою Федорівною працює в рідній школі її донька – Тетяна Валеріївна, працює відповідально, творчо. Серед її вихованців є переможці олімпіад, конкурсів районного, обласного та всеукраїнського рівнів. Допомагає та всіляко підтримує її чоловік, директор школи Леус Григорій Петрович. Не секрет, що два педагоги в одній родині, та ще коли вони працюють в одній школі – це складно. Але взаєморозуміння і злагода панують в цій родині.

Ще одна онука Ніни Іванівни – Ольга Сергіївна Кузьменко працює викладачем в Київському регіональному вищому професійному училищі будівництва. І користується повагою колег та учнів. Мій син, Ільїн Сергій Віталійович, працює викладачем в Запорізькій Державній Інженерній Академії. Я теж педагог, працюю в школі вихователем.

Ось так вже три покоління нашої родини присвятили своє життя важкій, але прекрасній справі – вихованню підростаючого покоління».

В останній період життя школи в ній працювали і продовжують працювати поруч з досвідченими педагогами і молодші талановиті вчителі. Разом вони підтримують заслужений авторитет школи, множать її успіхи, досягають нових висот. Школа – це передусім її вчителі.

В початковій ланці працювали та працюють такі педагоги: Талалаєвська Олександра Григорівна, Заїка Лідія Іванівна, Байда Оксана Володимирівна, Руда Галина Миколаївна, Жолдак Тетяна Миколаївна, Кропта Надія Валеріївна, Бруханда Світлана Володимирівна.

В середніх та старших класах:

Вчителі математики: Авдєєнко Лідія Володимирівна, Бородавко Катерина Миколаївна, Міненко Тетяна Володимирівна, Кошель Надія Михайлівна, Фурса Валентина Денисівна, Шишенко Ніна Вікторівна.

Вчителі історії та правознавства – Кунтиш Людмила Іванівна, Буняк Любов Павлівна, Леус Григорій Петрович.

Вчителі географії – [[Діденко Ірина Вікторівна]], [[Чекан Алла Борисівна]].

Вчителі біології та хімії – [[Коняченко Наталія Вікторівна]], Вераксич Наталія Олексіївна, Черв'як Зінаїда Федорівна

Вчителі української мови та літератури – [[Кугут-Ісаєнко Ніна Іванівна]], [[Трейтяк Оксана Арсентіївна]], [[Леус Тетяна Валеріївна]], [[Труш Катерина Григорівна]].

Вчителі російської мови та світової літератури – [[Талалаївська Наталія Павлівна]], Сіренко Оксана Іванівна, Мироненко Любов Миколаївна.

Вчителі фізики – Ікальчик Ганна Федорівна.

Вчителі іноземної мови – Бувайлик Олександра Михайлівна, Лаврінова Ольга Федорівна, Заволова Леся Сергіївна, Суденко Альона Анатоліївна, Дорошенко Аліна Володимирівна.

Вчителі трудового навчання – Фесенко Любов Федорівна, Рудий Борис Григорович.

Вчителі образотворчого мистецтва – Горбаток Ганна Іванівна, Джулай Оксана Василівна.

Вчителі інформатики – Шкурко Петро Павлович, Байда Мирослав Володимирович, Кришко Інна Анатоліївна.

Вчителі фізичної культури – Савченко Анатолій Володимирович.

Вчителі музики – Вольга Людмила Іллівна.

Практичний психолог школи – Броварець Марія Володимирівна.

Шкільні бібліотекарі – Броварець Аліна Анатоліївна та Броварець Ольга Михайлівна.

Директором школи з 1976 по 1998 рік працював [[Талалаєвський Павло Данилович]]. Він стояв біля витоків будівництва нового приміщення школи. У 1998-2006 роках директором була [[Ікальчик Ганна Федорівна]], а останнє десятиліття (з 2007 року) школу очолює [[Леус Григорій Петрович]].

Восени 2014 року на ІІ етапі всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін учні школи зайняли багато призових місць. Переможцями та призерами стали: дев'ятикласниця Іра Клименко – на олімпіадах з математики, (вчитель Бородавко К.М.), історії (вчитель Буняк Л.П.), англійської мови (вчитель Заволова Л.С.), та хімії (вчитель Вераксич Н.О.). Шестикласник Богдан Глухоєдов – серед математиків (вчитель Овдієнко Л.В.), восьмикласниця Валя Литовченко – серед знавців української мови (вчитель Леус Т.В.), Таня Вераксич з 11 класу – з історії (вчитель Леус Г.П.) та англійської мови (вчитель Лаврінова О.Ф.), десятикласник Володя Лип'явка – з біології (вчитель Вераксич Н.О.) та англійської мови (вчитель Лаврінова О.Ф.), дев'ятикласник Артем Павленко – серед біологів (вчитель Вераксич Н.О.). Валя Литовченко (вчитель Леус Т.В.) зайняла друге місце в міжнародному конкурсі знавців української мови ім. Петра Яцика.

У вересні 2015 року в школі розпочали навчання 165 учнів. У 1 класі кл. керівник Жолдак Тетяна Миколаївна – 22 учні: 2 клас, кл. керівник Кропта Надія Валеріївна – 15 учнів;

3 клас, кл. керівник Байда Оксана Володимирівна – 18 учнів;

4 клас, кл. керівник Заїка Лідія Іванівна – 18 учнів;

5 клас, кл. керівник Довгопола Інна Олексіївна – 16 учнів;

6 кл. кл. керівник Авдєєнко Лідія Володимирівна – 18 учнів;

7 клас, кл. керівник Сіренко Оксана Іванівна – 20 учнів;

8 клас, кл. керівник Вераксич Наталія Олексіївна – 11 учнів;

9 клас, кл. керівник Леус Тетяна Валеріївна – 18 учнів;

10 клас, кл. керівник Фесенко Любов Федорівна;

В 2016-2017 навчальному році в школі було 180 учнів. Дитячий садок «Сонечко» відвідувало 90 дітей.

ЗВЕРНЕННЯ

До шановного зібрання з нагоди 100-річчя заснування Мринської середньої школи

Сердечно вітаю всих учителів, учнів, працівників рідної школи!

Шкодую, що в цей знаменний, зворушливий час не можу бути з вами, але душа і серце, і любов моя завжди там, в рідному селі.

З великою вдячністю згадую моїх прекрасних учителів:

Єрко Василя Павловича, Коломієць Лідію Родіонівну, Блуд Уляну Сергіївну, Долич Марію Петрівну, Левченко Ірину Миколаївну, Желаду Володимира Ілліча, Зеленецького Євгена Івановича, Якубовського Володимира Вікентійовича, Суховієнка Миколу Івановича, Павленка Миколу Антоновича, Олексієнко Катерину Мефодіївну, Романюту Катерину Іванівну і мою найпершу вчительку – Галину Вакулівну Байду. Вітаю також усих моїх однокласників!

Бажаю всім успіхів, здоров'я і щастя. А кого вже нема з нами – вшануємо хвилиною мовчання.

Завжди Ваш МихайлоТягнієнко.

== Див. також ==
*