Редагування «Переписні книги 1666 року» як джерело історії Носівщини

«Переписні книги 1666 року» як джерело історії Носівщини ― доповідь [[Шевченко Григорій Анатолійович|Григорія Шевченка]] на III Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Регіональні студії української історії», яка відбулася 10 квітня 2025 року у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського.


У статті розглянуто «Переписні книги 1666 року» як важливе й цінне джерело для вивчення соціально-економічної історії Носівки та прилеглих до міста сіл. Досліджено склад населення, його станову належність і майновий статус. 

== «Переписні книги 1666 року» як джерело історії Носівщини ==
Переписні книги 1666 р. є надзвичайно цінним джерелом для вивчення соціально-економічного життя українських міст XVII ст. Ця розвідка ставить за мету дослідити переписні книги 1666 року як історичне джерело для вивчення соціально-економічного становища населення Носівщини у XVII ст., проаналізувати структуру населення, його майновий стан, професійний склад та податкове навантаження.

Переписні книги привертали до себе увагу українських науковців ще з 1900 р., коли відомим українським істориком і археографом О.М. Лазаревським було видано першу частину документа під назвою «Малороссийские переписные книги 1666 года». У тій публікації містяться матеріали перепису Прилуцького, Лубенського, Миргородського та Полтавського полків [1].

Другу частину «Переписних книг 1666 року» підготував до видання і зредагував український історик, археограф і архівіст В.О. Романовський. У публікації є матеріали Київської, Ніжинської та Батуринської переписних книг [2].

Третю частину під назвою «Чернігівська переписна книга 1666 року» опублікували у 2013 р. Ігор Ситий та Сергій Горобець. У виданні вперше введено у науковий обіг повний текст унікальної пам’ятки ― Чернігівської переписної книги 1666 р. Матеріали перепису дають можливість ознайомитися з кількісним, поіменним та якісним складом населення значної частини Чернігівського полку та прилеглої території білоруського Задніпров’я [3].

Паралельно з введенням до наукового обігу окремих частин переписних книг вони усе частіше як аналізувалися самі по собі, так і покладалися в основу досліджень відповідного періоду. Так, у статті Г.К. Швидько розглядаються обставини створення, основний зміст і значення переписних книг як історичного джерела з історії Гетьманщини [4]. Н.О. Горська у дописі «Київський період наукової творчості Віктора Романовського (1890-1971)» реконструювала біографію і перелік археографічних публікацій науковця[5]. Краєзнавці І.Я. Буняк, А.І. Буняк, та О.І. Комар у книзі «Сторінками історії Носівки» запропонували короткий аналіз переписних книг 1666 р. [6, с. 34-36]. У публікації «Перепис населення Гетьманщини 1666 р. як один з елементів московської експансії» Д. Казіміров аналізує перепис козацької держави як складову московської експансії в Україну під час «Руїни» [7, с. 79-87].

Дані «Переписних книг 1666 року» дозволяють встановити станову (а подекуди й професійну) приналежність і майновий стан жителів Носівки та залежних від міста сіл. 

Спочатку в книзі йдеться про посадових осіб, які виконували управлінські функції в повіті ― Іван Симонов обіймав посаду війта, а Іван Шурбура ― бургомістра.

Після службовців мова йде про рядових міщан, які для оподаткування поділялися на 3 категорії: першу, середню та третю. Почну з представників першої категорії, які є найзаможнішими, їх у Носівці 84 двори [6, с. 35]. За моїми підрахунками, включно з посадовими особами міста, їх налічувалося 88. Хоча в документі записано, що 89 чоловік повинні заплатити «по рублю с дыму». Крім землевласників, можна порахувати ще 4 мельники (один з них власне поле мав) та 1 шинкаря. Також налічується дві удови. У кожного міщанина цієї верстви населення була худоба ― воли, а також коні, які були у більшості, але не у всіх.

Загальна кількість худоби у першої категорії населення становила 322 одиниці ― 256 волів і 66 коней. Семеро людей тримали одразу по 6 волів і 2 коней, у 19 чол. було по 2 воли й 1 коню, у 10 чол. ― по 3 воли й 1 коню, у 8 ― по 4 воли й 1 коню, четверо міщан володіли по 4 волам і 2 конями, 23 чол. ― по 2 воли, і тільки 4 людини володіли аж шістьома волами у кожному дворі.

Друга (середня) категорія міщан налічувала 117 осіб. Складалась вона з 4 удов, а також 105 землеробів, 5 ковалів та 7 кравців. Приналежна їм худоба включала 123 воли та 42 коні, загалом 165 одиниць. 44 людини мали по одному волу у дворі, 5 чол. ― тільки по коню, 18 чол. ― по двох волам, у 24 осіб є по два воли та одному коню, у 10 чол. ― по волу й коню.

Третя (найбідніша) верства жителів Носівки – 50 людей. З них власників худоби ― 18 чол., решта (32 чол.) ― без худоби. У 17 осіб налічується по одному волу, і тільки 1 чол. має коня.

В переписних книгах записано, що станом на 1666 р., офіційно зареєстрованих міщан проживало 256 чоловік, хоча це не збігається з моїми підрахунками. Адже в першій категорії не 89 міщан, як це написано в книгах, а 88. Тому, відповідно, кількість міщан становила 255 осіб. Мали вони 379 волів і 109 коней у своїх стайнях і хлівах. З усіх городян стягували грошовий податок, а хто ще тримав у себе худобу, то сума збільшувалась. Все це сплачували в Ніжині на свято Покрови Пресвятої Богородиці. Також мовиться про ярмарки, які відбувалися в Носівці двічі на рік.

У селі Іржавець Носівського повіту кількість офіційно зареєстрованих селян становила 13 осіб (якщо враховувати сина удови ― Мишку, то 14). Кількість худоби становила 19 одиниць, з них ― 13 волів і 6 коней. Четверо людей тримали по 2 воли, п’ятеро ― по коню, у трьох було по волу, також удова Левчиха з сином Мишком тримали двох волів та коня.

Село Адамівка Носівського повіту налічувало 21 офіційно зареєстрованого селянина, а також двох бобилів, тобто бідних, безземельних селян. Господарі тримали 25 волів і 7 коней. Одна особа мала 2 волів, стільки ж і коней, п’ятеро тримали по 2 воли, троє ― по коню, стільки ж ― по волу і коню, і аж дев’ятеро ― по коню.

В Киселівці було двоє селян, які тримали по коню, і шестеро бобилів [2, с. 225-232].

Із записів переписних книг 1666 р. бачимо велику майнову нерівність міщан ― від господарів з чотирма волами й чотирма кіньми до бобилів, які нічого не мали, навіть прізвища (в записах: «Гриць», «Грицько», «Луцка» і т.д.). 

Цікаві для нас і прізвища носівських міщан. Ці прізвища і тепер зустрічаються на кожному кроці. Ось вони: Фаль, Приступка, Смик, Третяк, Падалко, Дуброва, Лободенко (від Лобода), Коломієць, Бровко, Бакланенко, Самокиша, Вовченко, Кратенко, Бутченко та інші [6, с. 36].

Отже, можна стверджувати, що переписні книги зафіксували відомості про склад населення, його заняття та матеріальний стан і є цінним джерелом для вивчення вітчизняної історії XVII ст.

== Список використаних джерел та літератури ==
1. Малороссийские переписные книги 1666 года / Послесловие Ал. Лазаревского. ― К., 1900. ― 114 с.

2. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. Київ, 1933. 460 с.

3. Чернігівська переписна книга 1666 року / Упор, та вступ Ігор Ситий, Сергій Горобець. Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. 248 с.

4. Швидько Г. К. Переписні книги 1666 року як джерело до історії Української козацької держави періоду її формування. ''Січеславський альманах''. 2014. No 7. С. 5–12. URL: http://ir.nmu.org.ua/handle/123456789/157863 (дата звернення: 24.03.2025).

5. Горська Н.О. Київський період наукової творчості Віктора Романовського (1890-1971). 2025. 18 січ. URL: https://nibu.kyiv.ua/exhibitions/811/ (дата звернення: 23.03.2025).

6. Буняк І., Буняк А., Комар О. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто. Київ: «Бібліотека українця», 1997. 60 с.

7. Казіміров Д. Перепис населення Гетьманщини 1666 р. як один з елементів московської експансії / ''Україна між Польщею та Росією: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції'', приуроченої до 330-ї річниці Вічного миру (1686) і 350-ї річниці Андрусівського перемир‘я (1667) (23 грудня 2016 р., м. Київ) / упорядник Є. М. Луняк; Музей гетьманства. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016.