Трухан Олександр Федотович
Олександр Федотович Трухан (21 травня 1925 — 23 липня 2004) — учасник Німецько-радянської війни, бригадир тракторної бригади колгоспу імені Тараса Шевченка в селі Держанівка. Нагороджений державними орденами.
До життєпису[ред. | ред. код]
Навчався в Козелецькому сільськогосподарському технікумі.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина Любов, доньки Надя та Ніна й сини Володимир та Сергій.
Відзнаки[ред. | ред. код]
Нагороджений орденами:
- Знак пошани (№584963), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 квітня 1971 р.;
- Жовтневої Революції (№04080), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 грудня 1973 р;
- Вітчизняної війни І ступеня (№3824025), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01 квітня 1985 р.
Скільки всього пережито[ред. | ред. код]
- Джерело: збірник праць Миколи Супруна «Мої науково-педагогічні стежки: вибрані публікації», Київ, 2023. Сторінка 11.
Ось вже і двохтисячні прийшли… Скільки ж всього пережито. Обпалена війною юність.
Фронтові дороги… Сльози матері Ганни Ничипорівни над похоронкою, що прийшла на її сина гвардійця Cашка Трухана після бою, в якому командування вважало, вижити було неможливо… Вижив Солдат! Наперекір усім страшним людиновбивчим законам війни…
Свята Перемога! Післявоєнні поневіряння. Механізаторська дорога в рідному колгоспі ім. Тараса Шевченка. Опанування наукою вирощувати хліб в Козелецькому сільськогосподарському технікумі. Зустріч на все життя його Любові, радісний сміх якої віддається завжди дзвоником в його душі! Перша, збудована завдяки його наполегливості, асфальтована смужка сільської дороги. Невгамовний біль через занепад та розпад рідного колгоспу й не тільки його...
– Батьку, про що думаєш? Так до нього могла звернутися лише його дружина Любочка.
– Про наше з тобою життя думаю, рідна.
– А що там думати. В нас життя красиве. Працювали на совість. Виростили чотирьох діток: доньки Надя та Ніна й синочки Володя та Сергій. Підростають вже їхні діти – наша радість – внуки…
Дійсно, подумав Олександр Федотович, саме в оцих простих, на перший погляд, словах його Любочки, з якою пройшли півстоліття, й є результат його, точніше – їхнього життя.
Згадалися перші кроки із управління тракторною бригадою в роки керівництва колгоспом його двоюрідного брата Трухана Феодосія Івановича, знаного на всю країну керівника. Всі жили мрією розбудувати господарство та село. І ця мрія стала реальністю!
Чого тільки вартують досягнення колективу, коли його очільником був депутат Верховної Ради УРСР Іван Костянтинович Воловник!
Й за всіма цими досягненнями стоять десятки, а той і сотні наших славних трударів!
Пройшовши таку звитяжну дорогу Олександр Федотович, як більшість людей його покоління, найменше думали про нагороди та про себе взагалі, бо жили думкою про впевненість у завтрашньому дні для всіх …
Щира праця нашого шановного земляка відзначена багатьма бойовими та трудовими нагородами, серед яких єдина в селі, одна з найвищих нагород тодішньої держави – орден Жовтневої революції.
Переступив межу вічності Олександр Федотович у 2004 році.
Згадуючи Олександра Федотовича Трухана та багатьох інших його сучасників, ми, держанівці XXI століття маємо зберегти та примножити скарбницю справ в ім’я збереження нашого спільного отчого дому – ДЕРЖАНІВКИ!
