Вулиця Миру (Носівка)

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Вулиця Миру — вулиця в Носівці. До 1959 року — Рябуха, а з 1959, до наших днів — вулиця Миру

Загальними зусиллями відтворимо історію рідної вулиці[ред. | ред. код]

Джерело: Олександр РозумЗагальними зусиллями відтворимо історію рідної вулиці в Носівці, 12 серпня 2022

Місто мого дитинства Носівка Чернігівської області — давнє козацьке містечко, відоме з древніх часів, згадується в записах літопису, як Носов-на-Руді, ще в часи Київської Руси, має свою насичену драматичними подіями історію. На протязі часу воно перебувало у складі різних державних формувань, потерпало від різних катаклізмів, набігів ворогів, бо, так історично склалось, що воно знаходилось на перетині торгових шляхів, мало багаті природні ресурси і умови для розвитку, чудовий клімат, волелюбне працьовите населення, тому було ласим шматком для ворогів, то ж періодично зазнавало тотальних руйнувань та спустошень, але, як птиця Фенікс, відроджувалось з попелищ і розквітало знову

Носівська землі дала людству велику кількість видатних діячів, відомих всьому світу політичних, наукових та суспільно-політичних лідерів

Населення Носівщини переважно складалось з козаків, людей вільної соціальної групи, волелюбного духу. Територіально козаки, козацьке містечко Носівка, як сотня, входили до Ніжинського реестрового коцького полку, командирами якого дуже часто були вихідці з Носівщини, такі, наприклад, як представники мого великого козацького роду Розумів-Розумовських.

У своїх споминах я вже не раз звертався до теми історії рідного міста, своєї вулиці, на якій виріс та пішов у велике доросле життя, історії свого роду, тому, щоб не повторюватись, в кінці цієї публікації, по- можливості, залишу посилання на матеріали, щоб всі бажаючи могли мати змогу ознайомлення з ними

На початку 20 століття, УНР, часів більшовицького перевороту та подальшого укріплення комуністичного режиму всі широкі, з родючим чорноземом степи Носівщини були густо заселені козацькими хуторамиі, це добре видно на мапі 20 років, на яких проживали трудолюбиві, великі козацькі родини, котрі своєю тяжкою хліборобською працею на землі добували свій хліб насушний, а крім того ще, як реєстрові козаки Ніжинського полку, несли різні військові повинності перед державою, брали участь у багатьох військових походах та війнах, зокрема, як мій прапрадід, козак Артем Розум, який віддав козацькій службі 25 років свого життя, брав участь у війнах з Османською імперією на Балканах, де царська Росія вела бойові дії проти Туреччини за свій вплив у Европі

Багато з тих, хто повертався з війн у Носівку, мали можливість отримати, як прапрадід Артем, за службу у Реестровому козацтві та участі у війнах, або ж придбати землі у Носівських степах та засновувати на них свої козацькі поселення. Цьому явищу ще позитивно сприяла новаторська політика і реформи царського уряду Росії на початку 20 століття, УНР, у якісь мірі, НЕПу більшовиької доби, бо це давало козацьтву можливість прикупляти собі орні землю у степах та розвивати там свої господарства

Так, велика трудова сім'я мого прадіда Кузьми та діда Олександра Розумів в той час придбала добру ділянку чорнозему у степу, недалеко від Носівської Дослідної станції, та практично збудували на ній кріпкий, добротний будинок з гарної деревини зі свого лісу у Лісних Хуторах, який отримав у свій час прапрадід Артем Розум на участь у походах, та всі господарчі будівлі біля нього.

Розквіт господарства Розумів закінчилось з припиненням існуючою владою законів НЕПу та початку створення в Україні нового колгоспного ладу, радянських колгоспів, у які добровільно-примусово та силоміць заганяли бувших козаків, відбираючи їхнє майно та землі. Козацтво, як суспільний прошарок населення України, переставало існувати, спадкоємні воїни та трударі на своїх землях діями більшовицької влади перетврювались у безземельних, безправних колгоспнтх рабів.

Всіх незгодних з новим режимом держава безжально карала.

Доля розкуркулення не обішла і мою сім'ю. Мого діда Олександра Розума режим відправив на "висилки" на будови комунізму в одну із південних областей країни, а все нажите, напрацьоване тяжкою працею майно на новому хуторі відібрали, сім'ю з трьох малих дітей, прадіда, прабаби, та моєї бабусі Ганни у мороз просто вигнали на подвір'я, діда Олександра за відмову записуватись до колгоспу та передачі колгоспу свого майна заарештували і відправили туди, куди йому зовсім не хотілось їхати. Бабця Ганна з великим своїм сімейством поневірялась по далеких родичах, сім'я, один Бог знає як, пережили голодомор та вже по поверненню діда з заслання, купила за 500 карбованців невелику халупу в іншому місці степу, в декількох кілометрах від залізничної станції Носівка, але через невеликий час сім'я знову була переселена в район станції, куди з метою створення там колгоспу "Паризька комуна" було зігнано з місць багато носівських хуторян. Висиленню підлягали всі хутори Носівських степів. Ці всі дії проводились з метою створення на вивільнених козацьких землях великих колективних господарств під назвою "Колгосп" Райони, яки були в той час біля залізничної станції Носівки були малолюдні, болотисті і непривабливі для проживання, cтанція Носівка була в 5 кілометрах від центру містечка.

Люди з вулиці Рябухи в Носівці 07.jpg

Моя перша батьківська хата , у якій пройшло моє дитинство. Мене ще не було на світі. Мама стоїть з сестрою Валею. Біля хати сидить наш вірний пес Шарик. Кругом ні деревця ні забору. Простор. Ці "хороми" мали розмір 6 на 4 мертів. з невеличкими сінями, де стояв сепаратор на якому мама переганяла молоко, яке доїли від корови Бєлки. Жили на Рябусі, як на хуторі.

У козаків не було вибору, тому хто записувався до колгоспу, щоб не вмерти з голоду, добровільно, інші — добровільно-примусово, а кого, як мою сім'ю розкуркулювали (відбирали все) та відправляли примусово на роботи за пайку баланди на ударні будівництва соціалізму.

Врешті-решт, на середину 1930-х років колгоспи були створені, до того ж, на мапі Носівщині з'явились нові села, створені з переселених хуторян, такі як "Шлях Ілліча", Сулак, село Жовтень та інші.

На місцях хуторів були розорені землі для ряду колгоспів, від хуторів не залишилось і сліду.

Держава примусово розбирала хати колишніх власників хуторів та перевозила на нові організовані місця в околицях створених колективних господарств. Багатьох хуторян, як і сім'ю Розумів переселили в район станції Носівка на новостворену вулицю під веселою назвою Рябуха, котра з кінця 50-х років до сих пір стала носити назву вулиця Миру. На той час вона не мала такого густого заселення, як зараз, було багато незаселених, вільних земель, заболочені місця та пустирі. Рябухою переселенці назвали її, мабуть, за її строкатість, рідкозаселенність селянських дворів, хати хаотично були розкинуті по вулиці, яка в той час мала дуже убогий вигляд. Вчорашні хуторяни дуже кріпко тримались гурту та підтримували один одного у всіх житейських ситуаціях. Гуртом святкували всі народні свята, весілля, толокою допомагали один одному в будівництві чогось по господарству.

Я пишу цей цей допис з надією на те, щоб віднайти нащадків того великого переселення з степу на Рябуху та активною участю всіх, сумісно, відтворити історію нашої вулиці, а разом з тим, всіх родин, яких доля переселила на Рябуху та вивела на великі простори життя з цього куточку Носівки

Впевнений, що у багатьох залишились якісь сімейні архіви, фотосвітлини, спомини, передані нащадкам, цей матеріал має дуже велику цінність. Якщо ми вдало проведем і зробимо цю велику роботу та доведем її до завершення, то будемо мати гарний, об'ємний, корисний матеріал для всієї історії Носівки, всіх її жителів і тих, хто за життєвими обставинами, як я, не проживають у Носівці, бо так розпорядилась з нами доля, але у нас буде спільна історія, яка стане цінним надбанням для прийдешніх поколінь, котрі, я впевнений, зараз нічого не знають з життя своїх рідних, історію вулиці та Носівського краю.

Мешканці Рябухи в Носівці у дворі Прокопа Кондрашевського, червень 1956.jpg

Колишні хуторяни та їх нащадки. Тримались гурту, товаришували і підтримували один одного. І в свята і в горі разом.
Якесь свято на подвір'ї Прокопа Кодрашевського. Фотосвітлину зробив мій батько Миколай Розум.
Ті, кого пам'ятаю на фото: 1 ряд (сидять на землі) зліва направо: 1-2 — Л. Білобловська з дочкою Галею. 3 — Степан Кондрашевський. 6-7 Прокіп Кондрашевський з сином Миколою. 10 — Кондрашевська Галя. 12 — Кондрашевський Олександр. 16 — Розум Валя.
2 ряд: 9-10 - Білобловський Митро з донькою Надею. Останній ряд (стоять): 7 — Зоя Кондрашевська. 11 — моя мама Розум Ганна.

Впевнений, фотосвітлини у сімейних альбомах, архівах повинні бути, бо мій тато Миколай Розум, живий свідок всіх подій на Рябусі з самого початку і до того часу, як пішов у засвіти, у 1947 році, після лікувань тяжких поранень, які отримав 19 травня 1945 року недалеко від Берліну, повернувся у рідні краї, все фільмував на свою камеру, яку привіз з собою разом з всім причандаллям для фотосправи. Його часто запрошували всі сусіди на вулиці, а він радо фотографував всіх, не знаючи того, що його світлини ввійдуть в історію.

Деякі з них дійшли і до мене, я їх розміщу в описі, але вони всі післявоєнного періоду.

Мені відомі 25 прізвищ переселенців зі степів на Рябуху, які передав мені мій рідний дядько Розум Іван Олександрович. 4 серпня 2022 року нащадок козацького роду відсвяткував своє 93-річчя, але до цього часу має гарну пам'ять і світлий розум, тому його свідченням я вірю 100-відсотково, він, як і мій батько, є живим свідком пори 30 років та всього того, що відбувалось в ті далекі, буремні часи.

Ось ці прізвища, відлік починаю з району Клинка — це стара назва частини вулиці, де зараз стоїть пам'ятник радянському воїну з вінком у руці. Разом з тим, вкотре заявляю, що ніяких військових поховань біля пам'ятника немає, то фейк радянської влади. Я, як свідок тієї пори, свідчу про те, бо пам'ятник будувався на моїх очах, а працювали над його зведенням жителі нашої вулиці, дядьки Супрун та Юрчевський. Будували добре, надовго, тому пам'ятник вистояв стільки часу, а солдат на постаменті і сьогодні стоїть та несе свою варту.

Отже, початок вулиці, ліва сторона: Пономаренки, Волівники, Товстухи, Білобловські, Шелести, Кондрашевські, Кондрашевські, Падуни, Юрчевські, Пекаліцькі, Падуни, Пувстораги. На землях, між Пекаліцкими та Падунами ( в даний час там проходить вулиця Ройченка), доречі, стояв і працював вітряний млин

Права сторона вулиці, відлік від Клинка (пам'ятника): Кихтенки, Кондрашевські, Бруси, Філі, Сябри, Прокопці, Гуки, Супруни, Приступи, Сеники, Розуми, Берковці, далі по Привокзальній: Комари, Левченки.

Рябуха закінчувалась місциною, яка мала назву Цегельня (зараз — Привокзальна ) мала великі урвища та ями у яких для желізної дороги добували глину, а ми там, дітлахи, катались зимою на лижах та санках.

Місцина та була вся заболочена та низькою, тому практично ввесь час була непроїзною, особливо в дощі, хоча в 500 метрах була ж. д. станція Носівка. Розумової дороги (брукована гранітом дорога від вокзалу через всю Привокзальну, яку збудував мій батько Миколай Олександрович Розум ще не було.

Звертаюсь до всіх, хто був переселений зі степів на Рябуху (вулицю Миру), хто поселився на нашій вулиці пізніше, включно нашим часом, присилати мені, як можна чіткіше, свої сімейні історії з призвищами, конкретними фактами, які пам'ятаєте, світлини (копії) давнього і сьогоднішнього періоду щоб колективно, всім разом написати історію нашої вулиці, у якіх би прослідковувалась історія кожної родини, імена та призвища жителів Рябухи, їх життєві долі, оповіді, про те, як склалось, куди і по яким причинам, краям розметали їх життєві дороги.

Матеріали надсилайте мені на електронну адресу rozuma1952@gmail.com, на мою сторінку через Мессенджер Фейсбука, Вайбер "Олександр Розум", мій аккаут "Олексапгндр Розум " на Ютубі чи іншим чином по домовленності.

З повагою. Житель Рябухи — вулиці Миру до 1968 року Олександр Розум.

Люди з вулиці Рябухи в Носівці 01.jpg

Люди з вулиці Рябухи в Носівці 02.jpg

Люди з вулиці Рябухи в Носівці 03.jpg

Дитячий садок Носівського цукрового заводу, куди ходили діти переселенців.

Люди з вулиці Рябухи в Носівці 04.jpg

Люди з вулиці Рябухи в Носівці 05.jpg

Люди з вулиці Рябухи в Носівці 06.jpg

До середини 1960-х наша вулиця не мала електрики[ред. | ред. код]

Спогад Олександра Миколайовича Розума[1]

Що казати, до середини 1960-х років наша вулиця не мала електрики, мала ще хати під соломою, плетні замість парканів, грязюку і непрохідні баюри навколо. По вулиці неможливо було через багно пройти. Домашні завдання в школу я готував при каганці, а мама готувала сніданки на плиті дровами чи на керогазі.

Електрику для жителів моєї вулиці Миру і ще Тракторної дав мій тато Микола Розум, який зібрав дядьків, організував їх, за зібрані кошти і могоричі закупили десь у лісників примітивні дерев'яні стовпи і дроти та від генератора консервного філіалу запустили освітлення по цих вулицях. Правда, дісталось батьку за самоуправство від Ніжинського керівництва, його знімали з посади, це питання розглядалось на комісії райкому партії, але, слава Богу, все скінчилось добре. Влада проти народу не пішла. Райком тата підтримав.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]