Редагування Соломаха Олексій Степанович

[[Файл:Олексій Соломаха.jpg|міні|Олексій Соломаха]]

'''Олексій Степанович Соломаха''' (народився [[18 березня]] [[1920]] у Володьковій Дівиці — помер [[1995]]) — вчитель, учасник Німецько-радянської війни, перший після Німецько-радянської війни директор [[Козарська школа|козарської школи]].<ref>{{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/628795813914575/permalink/3838375872956537/?comment_id=3838391296288328 | title = Мій дід Олексій Степанович Соломаха був першим післявоєнним директором козарської школи. | publisher = Носівка Nosivka Носовка | author = Олександр Соломаха | date = 7 березня 2021}}</ref>

== До життєпису ==
[[Список мобілізованих в роки Другої світової війни Носівським РВК — С|Мобілізований до Червоної армії]] у вересні 1940.

Після війни вчителював у селі Червоні Партизани (нині [[Володькова Дівиця]]).

З 1 вересня 1949 — директор [[Козарська школа|Козарської семирічної школи]].

У Олексія Степановича і Ольги Дмитрівни було троє синів: Олексій (найстарший, станом на 2021 вже покійний), а також двійня [[Соломаха Микола Олексійович|Микола]] (нар. 1948) та [[Соломаха Володимир Олексійович|Володимир]] (1948—2021).

== Був учителем перших класів ==
:''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/groups/270405257360588?multi_permalinks=586304282437349 | title = В   с. Козарах  я зріс. | publisher = Козари | author = Василь Харченко | date = 29 грудня 2021 }}''
Наш вчитель перших класів Соломаха Олексій Степанович в гуртках (садівництва, бджільництва) привив любов до  бджіл, навчив щепити дерева які  зараз остались і ще ростуть навколо школи. Парк  якій  знаходиться в селі, посаджений нами, школярами старших класів.

== Сьогодні Олексію Степановичу Соломасі виповнилося б 100 років ==
:''Джерело: {{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/628795813914575/permalink/2793723070755161 | title = Сьогодні моєму діду Олексію Степановичу Соломасі виповнилося б 100 років | publisher = Носівка Nosivka Носовка | author = Олександр Соломаха | date = 18 березня 2020}}''

Сьогодні моєму діду Олексію Степановичу Соломасі виповнилося б 100 років. Я точно впевнений, що дід дожив би до цього поважного ювілею, бо від народження мав міцне козацьке здоров'я і сталеву волю. Але доля розпорядилася інакше...

Усі післявоєнні роки дід чіплявся за життя, зневажаючи постійні страждання, що приносили йому отримані на фронті два тяжкі поранення та контузія. Незадовго до смерті у 1995 році дід втратив ногу. Лікарі вимушені були її відтяти, бо через старе поранення у Олексія Степановича почалася гангрена. Пам'ятаю, як після операції дідусь жартував, що йому аж на 53 роки вдалося обдурити смерть і лікарів, які збиралися ампутувати йому ногу ще аж в далекому серпні 1942 року в польовому госпіталі під Ленінградом. Саме тоді в боях за Місто над Невою діда тяжко поранило і заживо засипало землею у воронці. Якби не дідова рука, яка стирчала із землі, та пильність військової санітарки, яка помітила тремтіння руки і відкопала діда, то він, як і багато інших бійців, так і лишився б лежати в безіменній могилі. 

Збереглася копія довідки зі шпиталю № 1430 від 24 січня 1943 року в якій повідомляється, що сержант Соломаха Олексій Степанович "не подлежит выписке в часть как не годный к строевой службе". Але, не зважаючи на медичний вирок, дід залишився в армії, закінчив прискорені офіцерські курси, хоробро воював і зустрів перемогу в Австрії у званні лейтенанта на посаді командира вогневого взводу в/ч 92878 (артилерія, 3 Український фронт).

[[Файл:Олексій Соломаха 2.jpg|міні|Олексій Соломаха, травень 1945]]

В родинному архіві маємо кілька дідових світлин травня 1945 року. На них йому 25 років. Він позує без палиці, хоча й був інвалідом і дуже помітно кульгав. Через багато років розповідав мені, що дуже соромився тієї палиці і хотів аби, хоча б на фото, виглядати здоровим...

В сімейному архіві збереглося чимало дідових документів. Це і повістки в армію (діда призвали до збройних сил у вересні 1940 року), це і численні військові та цивільні довідки, нагороджувальні документи і нагороди (збереглися далеко не всі) і навіть німецька трофейна мапа...  Є серед документів й унікальні, як для історії Носівського району. Це довідка про те, що Олексій Степанович був першим післявоєнним директором відбудованої ним же школи у селі [[Козари]]. Це сталося у 1949 році. Діда викликали з с. Червоні Партизани (нині - [[Володькова_Дівиця]]), де він тоді з родиною жив і вчителював, до Носівського районного відділу народної освіти. Для чого викликали — дід не знав і не здогадувався, тому дуже здивувався коли у РВНО отримав наказ (навіть не пропозицію) їхати до Козар і відбудовувати спалену у березні 1943 року окупантами школу. Жодних дідових заперечень про те, що неготовий з дружиною і трьома дітьми їхати на "голе місце", районне начальство не прийняло, а лише заявило: "Керувати вогневим взводом зміг, то ж справишся і з школою". Так дід і став директором козарської семирічки... То був лише один із фрагментів його насиченої педагогічної діяльності. А про всі перипетії його біографії у фейсбучному форматі і не розкажеш. Та може й не треба...

== Примітки ==
{{Примітки}}

[[Категорія:Уродженці Володькової Дівиці]]
[[Категорія:Учасники Німецько-радянської війни]]
[[Категорія:Директори шкіл]]
[[Категорія:Люди:Козари]]
[[Категорія:Люди С]]