Досягнення і проблеми Носівської школи № 1

Досягнення і проблеми Носівської школи № 1

«Досягнення і проблеми школи» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

Від часу заснування і до кінця 60-х років XX століття у нашій школі неповну середню освіту одержало понад 6 тисяч юнаків і дівчат, що в шість разів більше тієї кількості дітей, що закінчила навчальні заклади всієї дореволюційної Носівщини. У 1968 р. тут навчалося 930 учнів і працювало близько 60 вчителів.

У 1968 році учні і вчителі, жителі міста святкували 100-річчя нашої школи. До цієї знаменної події додалася ще одна, не менш радісна. Було введено в дію нову двоповерхову шкільну споруду, і школа перейшла на навчання в одну зміну. Замість тісних старих приміщень було збудовано найкращу школу в районі.

Кілька років вчителі та старшокласники школи, батьки учнів та носівчани зводили школу господарським методом: вручну копали траншеї, заготовляли ліс, розвантажували цеглу, пиломатеріали, прибирали, фарбували, зводили дах. На уроках праці старшокласники будували свою школу. Вчителі праці самотужки виконали всі роботи з обладнання електропроводки, в майстерні виготовляли необхідні дерев'яні конструкції. Значну допомогу надавав голова міської ради Світан Сергій Прокопович. Будівництво школи стало можливим завдяки зусиллям директора Набока Василя Кириловича для, якого цей рік, на жаль, став останнім у житті…

Я пішов до першого класу Носівської СШ №1 восени 1967 року. Врізалося в пам'ять, як холодного грудневого дня була урочиста лінійка після якої відкрили нову школу. Перші три роки навчався в старому приміщенні школи. І до цього часу пам'ятаю з яким трепетом бігала малеча на екскурсію до нової школи, в якій навчалися учні, починаючи з 4 класу. Ми не могли дочекатися того дня, коли нас переведуть до нового приміщення. З тісних, прохідних класів з маленькими вікнами і грубами, які щоранку топили вугіллям та торфом ми перейшли у світлу простору школу. Для нас це було справжнє свято.

В. Фурса

У 1971-1972 навчальному році в 29 класах школи навчався 981 учень.

З 1968 по 1979 рік директором школи працював фронтовик Гончар Іван Васильович. (див. книгу «Славні імена Носівщини»).

З 1979 по 1986 рік школу очолював Михайло Пилипович Коняченко, котрий став ініціатором добудови нового приміщення школи.

На початку 1986 року директором школи було призначено Волинського Анатолія Прокоповича. Саме завдяки його ініціативності, енергії та наполегливості стало можливим будівництво нового шкільного приміщення, в якому нині навчається районна гімназія. Анатолій Прокопович, сповна скористався тим шансом, що надавала тогочасна, так звана «перестройка», яку ми зазвичай згадуємо з осудом. Директор першої школи не шкодував ні власного часу, ні енергії, ні сил, щоби спочатку одержати згоду різних інстанцій на будівництво, створити і забезпечити реалізацію цього проекту.

Я не маю жодного сумніву, що якби не було такої наполегливості Волинського, то вже за кілька років можна б було забути про саму ідею будівництва. Історія найбільшого довгобуду в області – школи №5 в районі повороту, «довгобуду двох держав і двох тисячоліть», який розпочався майже одночасно з нашим, наочно показує чим би могла завершитися для першої школи найменша затримка.

Як колись у 1960-х роках, вчителі та учні також допомагали на будівництві школи, хоча і не в такому обсязі. Директор власним прикладом об'єднував і згуртовував колектив. Зносимо старі майстерні та сараї – директор разом з усіма чоловіками-педагогами розбирає дах ломиком, організовує роботу.

Згадаю ще один приклад організаторських здібностей директора. Наша школа в той час опалювалася вугіллям. В шкільній кочегарці позмінно працювали робітники-кочегари.

Робітники цієї професії у нас часто змінювалися, бо мали схильність до вживання спиртного і часто школа була холодною взимку, бо черговий кочегар то не з'явився на роботу, то вже прийшов напідпитку, то запив на робочому місці і заснув, чи пішов кудись світ за очі. Тому взимку 1988-1989 року, під час сильних морозів, сталася аварія і замерзла вода в трубах та батареях. Школа припинила навчання. Директор негайно організував роботи, підняв по тривозі районне начальство і потрібних спеціалістів та за кілька днів зміг повернути дітей у теплі класи.

Після того випадку для вчителів-чоловіків школи був встановлений графік нічного чергування в кочегарці і всі ми, раз на два тижні, наглядали аби черговий кочегар опалював школу.

Взимку 1993 року, вже за іншого директора, знову трапилася така ж аварія. Вчителі школи два тижні самотужки намагалися відігріти паяльними лампами замерзлі труби та батареї опалення. Прогрівали систему вдень і вночі, лазили на горищі та по всих закутках. Додому ходили по черзі на декілька годин аби поїсти та поспати. Лише за два тижні районна влада прокинулася, знайшла потрібну техніку, спеціалістів та матеріали (а цього разу розмерзлося дуже багато труб та батарей) і відновила роботу школи. Два тижні діти не навчалися, а чоловіки-вчителі працювали в три зміни.

На жаль, тогочасні керівники району так і не спромоглися сказати хоча б кілька слів подяки вчителям за їхню самовіддану безкорисну працю. Не оцінивши нас, вони дали оцінку собі.

Після газифікації школи загроза замерзання системи опалення була усунена, кочегарку розібрали, відпали і наші нічні чергування.

Цікавим випадком шкільного життя була організація вчительського хору. В такому великому і непростому колективі, звичайно, далеко не всі бажали співати і знаходили різні відмовки та причини. Та коли поряд з іншими в хор став директор, то вже ні в кого не вистачило совісті відмовлятися. І хор вдався на славу.

Завдяки далекоглядності і наполегливості Волинського школа отримала таку нову матеріальну базу, таке сучасне забезпечення і такий колектив педагогів, що на її базі пізніше була створена районна гімназія. Був закладений такий запас міцності, що дозволив школі вижити під час поділу НВК.

Звичайно, як і всі ми, директор не був позбавлений недоліків, (була надмірна завантаженість вчителів паперовою роботою, велика кількість різних нарад і засідань, тощо), але за 5 років свого керівництва А. П. Волинський вивів школу, й до того районного лідера, на найвищий рівень вимог сучасної освіти. Праця в Носівській СШ № 1 була його «зоряним часом». На жаль районна влада не спромоглася запросити на урочисте відкриття нової школи її головного творця Волинського А. П.

Анатолій Прокопович сам був великим трудівником і інших цінував за працю, згуртовував вчителів, навчав працювати творчо, на рівні вимог часу, прислухався до думки усіх членів педколективу, навіть наймолодших.

Дуже важливою його рисою, як керівника великого і дуже непростого колективу, було те, що він однаково рівно відносився до всіх колег, і ніколи не поділяв вчителів на фаворитів та другорядних.

Коли колектив школи проводжав директора на нове місце роботи, досвідчена вчителька Марія Сергіївна Диващук сказала колегам, котрим здавалося, що з Волинським тяжко працювати: «Повірте. Ви ще не раз його згадаєте і пожалкуєте за ним».

Продовжила справу і завершувала добудову школи Любов Іванівна Сліпченко, яка очолювала школу з 1990 по 2003 роки.

Педагоги школи всю осінь і зиму 1995-1996 навчального року після занять і в перервах між уроками готували свої ще неопалювані кабінети, класи і коридори до найшвидшого переходу в нове приміщення і повноцінного навчання.

Нарешті 9 лютого 1996 року новобудова урочисто відкрила двері для своїх вихованців. Старшокласники та учні середніх класів навчалися тут у просторих і зручних кабінетах, а учні молодшої школи залишилися в уже обжитому і теплому приміщенні. Школа знову повернулася до навчання в одну зміну.

Нове покоління учнів та вчителів отримали прекрасні умови для навчання, міцну матеріально-технічну базу.

Учні школи постійно відзначалися на різних районних, обласних та Всеукраїнських змаганнях, конкурсах, предметних олімпіадах.

1997 року учениці школи Боженко Надія та Сещенко Лариса стали призерами Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури.

У 1998-1999 навчальному році призерами районних олімпіад з різних предметів стали 24 учні школи.

24 березня 1999 р. народний хор Носівської СШ №1 («Васильки») отримав загальне визнання на Всеукраїнській хоровій Асамблеї в Чернігові, на рівних виступаючи разом з хоровими колективами Києва, Чернігова, Кам'янця-Подільського та інших міст.

В 1998 році в 43 класах школи здобували освіту 1140 учнів, яких навчали 88 вчителів. Це був пік піднесення школи.

На жаль так тривало недовго; після створення НВК, який існував у 2000-2003 рр. і був призначений для «потрібного» поділу на школу та гімназію, перша школа втратила більшу частину своєї матеріальної бази, значну частину вчительського та учнівського контингенту.

Після поділу, на один і той самий контингент учнів одночасно стали претендувати одразу два навчальні заклади. Витримати таку нерівну конкуренцію з гімназією, новоспеченим фаворитом і улюбленцем – закладом нового типу, для якого створювали усі умови, в першу чергу за рахунок самої школи, Носівська середня школа № 1 не змогла. Школа, яка тільки но відзначила своє 130-річчя, виявилася на краю прірви.

Автор навчався в школі, в якій було по чотири паралельні класи. Нині ж у школі залишилося по одному класу від 5-го до 11-го.

В 2007-2008 навчальному році в 24 класах школи навчалося 607 учнів. В 2010-2011 навчальному році в 22-х класах навчалося лише 528 учнів, абсолютну більшість яких становили учні початкових класів.

Майже всі учні, випускники четвертих класів школи, переходять до гімназії, а в школі залишаються одиниці. Наприклад в п’ятому класі у вересні 2013 року навчалося лише 17 учнів.

Тому що в гімназії краща матеріально-технічна база (відібрана раніше у школи), в гімназії вищий престиж, їй приділяється і значно більша увага з боку влади. Гімназія називається районною, але абсолютна більшість її учнів – це вихованці Носівської середньої школи №1.

Під час поділу НВК на гімназію та школу автор, разом із батьками, вчителями-пенсіонерами, ветеранами школи пропонував створити гімназійні класи, а не валити школу, проте ні місцева, ні обласна влада, ні діячі з Міністерства освіти не були зацікавлені в збереженні школи. Владі потрібен був негайний успіх – заклад нового типу, навіть ціною руйнування існуючої школи. До того ж безупинно говорилося лише про успіхи і перспективи гімназії (і реальні і вигадані), а весь негатив замовчувався.

Автор особисто звертався до керівників районної влади, їздив до начальника обласного відділу освіти Тимошко Г. М., їздив до Міністерства освіти… Але скрізь у відповідь лише мовчанка, жодної конкретної відповіді. Більш того – у новоствореній гімназії проводять обласний семінар, на якому щойно створений заклад ставлять у приклад і розхвалюють на всі лади, не позичаючи у Сірка очей… Надіслана ж у 2003 році із Чернігова комісія, ознайомившись із дійсним, а не вигаданим станом речей, ще й досі, мабуть, пише відповідь на моє звернення. Жоден із керівників різних рівнів не захотів взяти на себе відповідальність за руйнацію школи.

Вчителів до гімназії відбирали необ'єктивно і упереджено: туди потрапили навіть ті, хто взагалі і дня ще не працював у школі, а ціле покоління вчителів школи, які працювали в ній десятиліттями, готували нову школу виявилося відкинутим, «неугодним» і залишило школу з образою.

Зате потрапити у засновники гімназії бажаючих було немало. Нині це єдиний такий заклад в Чернігівській області, де в одному, вважайте, приміщенні поряд існують два однотипні навчальні заклади, але існують в нерівних умовах. Від подібних закладів вже відмовилися повсюди в тих районах, де вони були створені. А в багатьох районах керівники районів та громадськість просто не допустили виникнення подібних гібридів.

Носівській владі невдовзі доведеться вирішувати створену ж нею складну проблему – чи роз'єднувати заклади, чи знову об'єднувати? Удар по школі був не таким видимим для громадськості Носівки, тому що школа поповнилася вихованцями щойно ліквідованих носівських шкіл №5 та №7. Проте нині стали очевидними руйнівні наслідки горе-реформи.

За існуючого стану речей колишній флагман районної освіти – Носівська середня школа №1 приречена на швидке зникнення, або перетвориться на початкову школу.

З 2000 по 2003 р. школа перебувала у складі навчально-виховного комплексу «школа-гімназія І-ІІІ ступенів», а з 2003 року відновила свій самостійний статус. Директором школи було призначено Дубовик Світлану Едуардівну, вчителя історії та правознавства. Саме на її долю випало нелегке завдання виводити школу з прориву.

Після закриття у 2003 році Носівської восьмирічної школи №5 колектив першої школи поповнився відмінними спеціалістами, котрі працювали раніше в п'ятій школі. Вчителі початкових класів Музиченко Наталія Владиславівна, Руденко Любов Олексіївна, Шафрай Світлана Миколаївна, математик Білоусова Наталія Іванівна, вчитель української мови Проскурня Раїса Іванівна та вчитель світової літератури Данилко Валентина Іванівна підсилили педколектив школи, який зменшився після відкриття гімназії.

Наступного року була ліквідована Носівська восьмирічна школа № 7 і в колектив першої школи ввійшли досвідчені педагоги: вчитель початкових класів Бабич Валентина Миколаївна, вчитель англійської мови Журенко Валентина Михайлівна, вчитель фізики Гошко Світлана Віталіївна, вчитель біології Литвин Людмила Іванівна.

В 2012-2013 навчальному році в 23-х класах школи навчалося 574 учні.

В 2017-2018 навчальному році учнівський контингент складав 665 учнів.

Кількість учнів в останні роки збільшилася, але це сталося за рахунок зростання народжуваності в країні і збільшення кількості учнів у початкових класах. В наступному навчальному році частина наших нинішніх учнів перейде до нової школи №5. Це матиме і позитивні і негативні наслідки для нашої школи: менша кількість учнів та класів дозволить покращити умови навчання в перевантаженій школі. Адже нині учням доводиться навчатися і в колишніх підсобних приміщеннях та сховищах, і в умивальнику, і в маленьких службових кабінетах, не призначених для цього. Дирекції школи доводиться шукати вихід з такої скрутної ситуації, аби забезпечити якісний навчально-виховний процес. Вчителі школи іноді поступаються власними інтересами заради своїх вихованців. Наприклад мені довелося двічі переносити географічний кабінет за останній час і об'єднати його з біологічним, тому що учням молодших класів не вистачало приміщень. А таким чином вдалося частково вирішити проблему.

Не доведений до кінця розподіл території між школою та гімназією створює постійну напругу у відносинах двох закладів і лише відкриття нової школи №5 може убезпечити від переходу школи до навчання в дві зміни та погіршення стосунків між закладами.