Білошапка Микола Іванович

Микола Іванович Білошапка (народився 1938 у Носівці - помер 2004) – науковець і винахідник. Доцент кафедри технології і ремонту авіаційної техніки. Вчений-секретар механічного факультету Київського інституту цивільної авіації. Автор 72 наукових праць. Удостоєний звання «Винахідник СРСР».

Життєпис

Навчався в Носівській середній школі № 1.

В дитинстві працював на консервному заводі (збивав ящики), на залізничній станції розвантажував вагони.

По закінченню школи вступив до Інституту інженерів цивільної авіації.

30 років був доцентом кафедри технологій і ремонту авіаційної техніки, вченим-секретарем механічного факультету,

18 років займав посаду секретаря експертної комісії з питань технічної дисципліни,

Є автором 72 наукових праць.

Відзнаки

• Звання «Винахідник СРСР».

З низів до вершин

Нарис М. К. Шовкун в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Багата Носівщина на видатні, шановані імена своїх славних синів – професорів, докторів наук, лауреатів державних премій і талановитих митців у всіх сферах мистецтва. Їх досягнення, підкорені вершини назавжди вписані золотими літерами в історію нашого щедрого краю. Про одного з таких людей – носівчанина Миколу Івановича Білошапка, який 38 років віддав роботі в Київському інституті інженерів цивільної авіації, я й хочу розповісти.

Народився і ріс Микола у Носівці в надзвичайно бідній сім'ї, оскільки батьки були інвалідами. Жила родина практично з людських милостинь, часто-густо перебиваючись навіть без крихти хліба. Добре, хоч дах над головою був: прихожани Троїцької церкви склалися та купили малесеньку стареньку хатинку, в якій ледве вміщалося одне ліжко на всіх, стіл, стілець та грубка-буржуйка. В таких умовах пізнавав світ маленький Миколка.

То були важкі повоєнні роки, держава з величезними труднощами зводилася з руїн, тому соціально незахищеним верствам населення доводилося особливо гірко. Надто ж коли потрібно було піднімати на ноги дитину. На щастя, й тут добрі люди стали у поміч. У молодших класах хлопця частково взяла на утримання вчителька Г.Ф. Прокоп'єва. Потроху допомагали й школа, колгосп ім. Кірова, сусіди й однокласники.

Що й говорити, за таких обставин непросто зберегти віру в життя, надію на майбутнє. Але Миколці це вдалося. Цілеспрямований, завжди привітний, ввічливий, він любив усе прекрасне, захоплювався історією і технікою. Уже в другому класі почав майструвати радіо з навушниками і таки довів справу до кінця. А в шостому зробив велосипед із запчастин, що назбирав у металобрухті на подвір'ї школи. Тоді учні обов'язково щороку збирали металеві відходи і привозили їх в школу для подальшого відправлення на переробку. До того ж хлопчик дуже старанно навчався, однаково добре орієнтувався у всіх шкільних предметах. І напрочуд легко знаходив спільну мову з ровесниками, мав чимало друзів, анітрохи не комплексуючи, що не має і половини того, що мали вони, зростаючи у сім'ях середніх статків.

Літнього відпочинку у Миколки ніколи не було. Щоб допомогти батькам якоюсь копійчиною, працював і на консервному заводі (збивав ящики), і на залізничній станції розвантажував вагони. Так і минало його зовсім недитяче дитинство.

По закінченню школи юнак вступив до інституту інженерів цивільної авіації. Навчався добре, знову ж таки працюючи у вільний від занять час на кількох роботах. Причому це не заважало йому показати себе у навчанні з найкращого боку, зайнятися активним дослідженням нових технологій в авіаційній справі. Як здібного і перспективного студента його залишили працювати в інституті.

Микола Іванович сповна виправдав високу довіру професорсько-викладацького складу цього учбового закладу. Він 30 років був доцентом кафедри технологій і ремонту авіаційної техніки, незмінним вченим-секретарем механічного факультету, 18 років займав посаду секретаря експертної комісії з питань технічної дисципліни, є автором 72 наукових праць. За свою невтомну працю М.І. Білошапка удостоєний високого звання «Винахідник СРСР».

Довгим і нелегким був шлях цього видатного чоловіка нагору й дійсно високою досягнута вершина. Проте, він ніколи не забував, звідки вийшов, не соромився минулого і залюбки спілкувався з простим людом. А ще дуже любив свій рідний край – Носівку і у відпустку приїздив тільки сюди. Відпочивав душею, відвідуючи знайомі місця й обов'язково на велосипеді проїжджав усе місто, спостерігаючи, як воно змінюється, осучаснюється.

Та, видно, вигадницю-долю не влаштувала безхмарна вись щастя. Підступна хвороба поступово робила свою чорну справу і її незворотний кінець Микола Іванович відчував щодня, щогодини. Коли ж до межі залишалося всього декілька кроків, попросив дружину похоронити його в рідній Носівці. Тепер він назавжди відпочиває в землі, яку так любив усе своє життя.

Цими днями минає сорок днів, як на 66-му році життя не стало М.І. Білошапки та пам’ять про нього житиме вічно – у людських серцях, в наукових роботах, знімках і біографічних матеріалах, що зберігаються в музеї школи №1, звідки він колись отримав путівку у широкий світ, і став гордістю школи.

ШОВКУН М.К.,

колишній класний керівник, пенсіонерка.