Розповсюджені імена і прізвища Носівки та Кобижчі середини XVII ст. (за даними реєстрів і переписів)

Розповсюджені імена і прізвища Носівки та Кобижчі середини XVII ст. (за даними реєстрів і переписів) ― стаття Григорія Шевченка у ВІСНИКУ студентського наукового товариства (випуск №32).

У статті визначено найпоширеніші імена і прізвища населення Носівки та Кобижчі за матеріалами Реєстру Війська Запорозького 1649 р. та Переписних книг 1666 р.

Ключові слова: прізвища, антропонімія, Реєстр 1649 року, Переписні книги 1666 р., Кобижча, Носівка.

Розповсюджені імена і прізвища Носівки та Кобижчі середини XVII ст. (за даними реєстрів і переписів)

Досліджувати історію українських міст XVII ст. неможливо без детального вивчення особового складу населення. Дані про населення Гетьманщини збереглися у описово-статистичних джерелах ранньомодерного часу, що містять матеріали статистичного, фіскального, адміністративного та господарського обліку. Вони містять списки імен і прізвищ різних соціальних груп, що дозволяє заглянути в демографічну структуру окремих поселень, відтворити соціальний стан жителів XVII ст., а також краще зрозуміти мотиви саморепрезентації та ідентифікації людей тієї доби.

Аналіз поширених імен та прізвищ у межах конкретної місцевості, зокрема Носівської та Кобижчанської сотень, викликає інтерес у науковців. На той час ці населені пункти були типовими представниками козацького середовища і репрезентують мікрорегіон. У XVII ст. Носівка і Кобижча були частиною Ніжинського полку – адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини, що зазнала значних змін унаслідок Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Особливий інтерес становить статус Носівської сотні, що існувала упродовж 1648–1782 років. Спочатку вона входила до складу Остерського полку, однак після його скасування у 1649 році Носівка увійшла до складу Ніжинського полку, а з 1669 року була передана до Київського полку, у складі якого залишалася до ліквідації полково-сотенного устрою [5, с. 3]. Кобижча ж уже 1649 року згадується як сотенне містечко Ніжинського полку [15, с. 230]. Обидва населені пункти були частиною процесів суспільної трансформації Гетьманщини й заслуговують на детальне історико-ономастичне дослідження.

Завдяки даним, які фіксувалися у документах того часу, можна виявити сталі родові назви, а також встановити зв’язок між прізвищем та соціальним статусом особи.

Метою дослідження є визначення найпоширеніших імен і прізвищ населення Носівки та Кобижчі за матеріалами Реєстру Війська Запорозького 1649 р. та Переписних книг 1666 р.

Так «Реєстр Війська Запорозького 1649 року», укладений після Зборівського миру наприкінці 1649 – на початку 1650 рр., містить поіменні списки понад 40 тисяч козаків, що розкривають етнічний та соціальний склад населення, подають відомості про сотенно-полковий устрій Гетьманщини [12].

За даними переписних книг 1666 р., складених з фіскальною метою, можна проаналізувати структуру населення, його майновий стан, професійний склад та податкове навантаження. Перепис населення був проведений за ініціативою московського уряду з метою встановлення контролю над територією Війська Запорозького. Переписники, прибувши на початку 1666 року, стикнулись з опором від населення, яке сприймало цей процес як крок до закріпачення. Проте перепис було завершено наприкінці 1666 – на початку 1667 року.

Оригінали переписних книг 1666 р. зберігаються в Російському державному архіві давніх актів (РДАДА, м. Москва) [16]. На сьогодні введено до наукового обігу три частини книг. Перша, за редакцією О.М. Лазаревського, була видана у 1900 р., в якій містяться матеріали перепису Прилуцького, Лубенського, Миргородського та Полтавського полків [7]. Друге видання з’явилося на світ у 1933 р. завдяки В.О. Романовському, де є публікації Київської, Ніжинської та Батуринської книг [9]. У 2013 р. вийшла друком «Чернігівська переписна книга 1666 р.», яку опублікували І. Ситий та С. Горобець [14]. Остання відображає в собі перепис населення Чернігівського полку та прилеглої території білоруського Задніпров’я. Інформацію про населення Носівки та Кобижчі можна знайти в другому виданні.

Крім вивчення джерел, безпосередньо пов’язаних з демографічною ситуацією середини XVII ст., дослідники також приділяють увагу ширшим питанням історичної антропонімії та соціальної структури населення. Варто відзначити монографію М. Худаша «З історії української антропоніміки» (1977). Автором ґрунтовно проаналізовано процеси формування прізвищ на території України в період XIV-XVIII ст. Він приділяв увагу семантиці, словотвірним моделям і соціальній функціональності антропонімів. Худаш окреслює історичні умови виникнення прізвиськ, які згодом стали спадковими прізвищами, а також простежує вплив соціального статусу, професії, місця проживання осіб на формування ідентичностей через особові назви [13].

П. Пиріг опублікував дослідження, присвячене перепису населення українських міст XVII ст. [10]

У своїй статті О. І. Дзира аналізувала прізвищеві назви того часу, утворені на основі діяльності їхніх носіїв. На основі актових книг, описів замків і маєтків, а також грамот автор досліджує прізвища, пов’язані з традиційними заняттями. В цей список входить сільське господарство, ремесло, торгівля, церковне життя, а також мистецька та інтелектуальна сфера. Особливу увагу приділено зниклим або рідкісним видам діяльності, що відображали господарське і соціальне життя українців. Автор поділяє прізвища на групи за значенням і показує, у яких історичних умовах вони з’явилися. Також він розглядає, як з часом від основних прізвищ утворювалися похідні [3].

Любов і Роман Осташі присвятили статтю історичній онімній лексиці, зокрема лексикографічно опрацювали другу частину чоловічих власних імен із початковою групою П, які були зафіксовані у списках полків Реєстру Війська Запорозького 1649 р. Автори розглянули їхнє походження, фонетичні й словотвірні зміни, указали також на кількість носіїв кожного імені у Реєстрі. Дослідники зафіксували вживання імені в інших писемних пам’ятках від давнини до наших днів [8].

Н. Вирста і Н. Рокіцька проаналізували основні напрями вивчення українських прізвищ від кінця XVII до початку XXI ст. Також вони розглянули етапи формування прізвищ, їх лексичну основу, функції у мові та суспільстві. Зазначили, що досі не створено повного реєстру українських прізвищ, а зібрані в окремих регіонах матеріали часто представлені лише в дисертаційних дослідженнях і зберігаються в особистих архівах науковців [2].

Аналіз списків реєстрових козаків у межах Носівки та Кобижчі дає змогу виокремити імена, які найчастіше зустрічаються у документі 1649 р., а які – найрідше. Найчастіше в документі зустрічається ім’я Іван – 14 разів. На другому місці за кількістю згадок знаходиться ім’я Грицько (Гриць) – 8 фіксацій. Відносно часто зустрічаються також імена Феско (4 згадки), Васко, Левко, Лєско, Степан, Яцко (по 3 згадки кожне).

Менш чисельно представлені такі імена, як Ісай, Костя, Максим, Опанас, Павло, Роман, Савка, Семен, які фіксуються по 2 рази. Решта антропонімів у реєстрі мають одиничні вживання. Це, зокрема, Андрій, Вакула, Василь, Гаврило, Гордий, Данило, Дацко, Дашко, Демид, Дорош, Євхим, Ігнат, Кондрат, Лаврин, Лук’ян, Марко, Микита, Миско, Михайло, Назар, Онанка, Остап, Пархом, Петро, Пилип, Протас, Процик, Радко, Федір, Хведір, Юрко, Юско, Яндрусько, Ярема.

На відміну від імен, які в списках реєстрових козаків із Носівки та Кобижчі 1649 р. демонструють значну варіативність із чітко вираженими домінантами (як-от Гриць, Іван), прізвища зустрічаються здебільшого поодиноко. Лише незначна частина антропонімів має повторення двічі. Зокрема, зафіксовано чотири прізвища, які трапляються по два рази: Ващенко, Жданенко, Кондратенко, Онищенко [12, с. 472-473].

В матеріалах перепису населення 1666 р. найчастіше зустрічається ім’я Іван, яке фіксується 43 рази. На другому місці опинилося ім’я Гриць (14 згадок), а далі – Андрій, Семен, Федор, Яцко, що мають по 10 фіксацій кожне. Дещо рідше зустрічаються Данило (9 згадок), Максим (9), Степан (8), Павел (6), Васка, Микита, Фома (по 5 згадок).

Імена Гаврило, Єрем, Єхим, Кирик, Матвей, Миско, Наум, Остафей, Роман, Федька, Яско згадуються по 3–4 рази кожне. Також у списках рідкісніше трапляються імена, які зафіксовано лише двічі: Андрій, Гришка, Денис, Ємелян, Захар, Ілля, Клим, Кузьма, Левко, Макар, Осип, Петро, Савка, Филип, Юско тощо.

Переписні книги 1666 р. демонструють зростання повторюваності окремих прізвищ. Абсолютним домінантом у переліку є прізвище Іванов, яке зафіксовано 7 разів. Досить часто зустрічаються також прізвища Дехтяр (5 згадок), Литвин, Микифоров, Михайлов, Осипов (по 4 рази кожне). Тричі згадуються Данилов, Коломиєць, Резник, Свидовські, Семенов, Степанов.

По дві згадки мають ще понад три десятки прізвищ, зокрема: Андреєв, Антоненко, Борщенко, Горкавой, Григор’єв, Грищенко, Делетенко, Дуброва, Єремков, Єрмоленко, Ігнатенко, Калачник, Климиха, Кожем’яка, Козарской, Коноваленко, Кратенко, Лахненко, Личной, Малинка, Малой, Мартинець, Мисченко, Михненко, Мозоль, Павленко, Петренко, Старой, Тарасенко, Тимофєєв, Тищенко, Турба, Федоров, Хиленко, Чернобай, Шишенко, Шульжишин, Яковлев [9, с. 222-230].

В документах 1649 та 1666 років можна спостерігати наявність однотипних прізвищ. Зокрема, в обох документах фіксуються носії прізвищ Бутченко, Вовченко, Грушко, Дурицький, Жданенко, Міщенко, Муха, Оніщенко, Савченко, Третяк і Ярошенко.

В переписних книгах 1666 р., в якій є записи про жителів Носівки, згадуються Єфрем і Семен Третяки, тоді як у реєстрі 1649 р. фігурує Іван Третяк. Прізвище Міщенко представлено в Носівці вдовою Воронихою та в Кобижчі Іваном (1666 р.), тоді як у 1649 р. в об'єднаному списку Носівського й Кобизького повітів фігурує Роман Міщенко. Прізвище Оніщенко носили вдова Оніщиха і Яким у Носівці (1666 р.) та Грицько й Миско у реєстрі 1649 р.

В Носівці зафіксовано також Максима Вовченка у 1666 році й Клима Вовченка у 1649 році. Остапій Дурицький згадується в Носівці (1666 р.), а Пилип Дурицький – у реєстрі 1649 р. Прізвище Муха зазначено в Носівці в переписі 1666 р. без імені, тоді як у реєстрі 1649 р. фігурує Яцко Муха.

Іван Ярошенко у переписі Носівки 1666 р. має таке ж прізвище, як і в Кості Ярошенка в реєстрі 1649 р. Подібна ситуація й з Іваном Грушком (Носівка, 1666 р.) та Савкою Грушком (1649 р.). Грицько Бутченко згадується в Носівці в 1666 році, а Іван Бутченко – у 1649 р.

У Кобижчі перепис 1666 р. фіксує Єрофея Жданенка, а реєстр 1649 р. згадує Романа та Назара Жданенків. Прізвище Савченко в тому ж повіті представлено Оскою (1666 р.) та Ісаєм (1649 р.) [9, с. 222-230; 12, с. 472-473].

Особові імена, зафіксовані у Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. та у Переписних книгах 1666 р. по Носівці та Кобижчі, не збігаються. Жодна з осіб, згаданих у переписі 1666 р., не тотожна за іменем жодній особі, присутній у реєстрі 1649 р.

Важливо підкреслити, що у Переписних книгах 1666 року зустрічаються жінки-вдови, які самостійно господарювали на землі після смерті чоловіків.

У Носівці зафіксовано кілька таких випадків: «Вдова Кириха паше чотирма волами та одним конем; вдова Іваниха Мициха паше двома волами та одним конем; вдова Шевчиха Мартиниха паше двома волами та одним конем; вдова Доголиха паше двома волами та одним конем; вдова Ворониха Мищиха паше двома волами; вдова Онищиха паше одним волом; Костючиха вдова паше одним волом; Черевчиха вдова паше одним волом».

У Кобижчі наявні подібні записи: «Вдова Іваниха Шулжиха паше волом та конем; вдова Климиха паше волом та конем; вдова Єсчиха Сутужиха паше волом та конем; вдова Юрчиха Свидовська паше волом та конем; вдова Климиха Безпалчого паше двома волами; вдова Петриха Морозиха паше волом» [9, с. 222-230].

Серед зафіксованих у джерелах прізвищ привертають увагу ті, що мають виразний зв’язок із заняттями або походженням їхніх носіїв. Так, у переписних книгах 1666 р. згадуються прізвища Калачник, Коломиєць, Різник, що дає підстави припускати їхній зв’язок із конкретними ремеслами, поширеними в Носівці та Кобижчі в середині XVII ст.

Прізвище Калачник належить до категорії тих, хто мав відношення до харчових ремесел. Його носіями були продавці хлібопекарських виробів (калачник – «той, хто випікає калачі; продавець калачів») [17, с. 77]. До цієї ж групи можна віднести прізвище Різник (два значення: м’ясник і торговець м’ясом), яке вказує на професію людини, що займалася забоєм худоби [11, с. 49]. Хоча прямих згадок про цехову організацію в Носівці немає, саме прізвище може свідчити про зайнятість представників роду в цій сфері.

Переважна більшість українських прізвищ із суфіксом -єць називає місто, звідки родом та чи інша людина. До цієї групи можна віднести прізвище Коломиєць (Коломієць), яке трактується як вказівка на походження з міста Коломия [6, с. 5]. Також коломийцями називали чумаків, які возили сіль із солеварень [4]. Своєю чергою прізвище Литвин походить від назви країни Литва [6, с. 67]. Припускаю також, що антропонім Козарской може бути пов’язаний з с. Козари, що розташоване неподалік від Носівки.

Завдяки аналізу прізвищ можна спробувати виявити певні соціальні та географічні маркери, закладені в антропонімії Носівки та Кобижчі. Частина прізвищ прямо вказує на заняття носіїв, інші – на географічне походження.

Цікаво простежити, що певна частина прізвищ, зафіксованих у джерелах XVII ст., збереглася в Носівці та Кобижчі до нашого часу. Ось їх неповний перелік за 1649 рік, який відображено у виданні «Сторінки історії Носівки»: Баришовець, Ващенко, Вовченко, Довгаленко, Дубовик, Дурицький, Киян, Кондратенко, Малишенко, Мартиненко, Муха, Назаренко, Наливайко, Овад, Овдієнко, Онищенко, Приходько, Радченко, Сабашенко, Самокишенко, Товкач, Товкаченко, Третяк, Ус, Харченко, Шелестенко та інші.

За 1666 рік того ж видання автори підкреслили прізвища, які з тих часів зустрічаються і тепер: Бакланенко, Бондар, Бровко, Бутченко, Вовченко, Дегтяренко, Дуброва, Дурицький, Ємець, Зуб, Ігнатенко, Йовенко, Кліща, Коломієць, Кононенко, Корованко, Кратенко, Лободенко, Малинка, Мирханко, Нагорний, Падалко, Петренко, Приступка, Радченко, Самокиша, Симоненко, Смик, Смиченко, Тищенко, Третяк, Туник, Фаль, Хиленко і ряд інших [1, с. 23, 36].

Проаналізувавши персональний склад населення Носівки та Кобижчі на основі Реєстру Війська Запорозького 1649 р. та Переписних книг 1666 р., можна зробити певний висновок. Встановлено, що найпоширенішими іменами обох періодів були Грицько, Іван, Семен, Степан і Федір. У документах 1666 р. простежується значне зростання частоти фіксації імен. Прізвища, які згадуються у документі 1649 р. мали одиничні згадки, тоді як в переписі 1666 р. їх кількість набагато більша, навіть деякі з них простежуються в обох джерелах. Жінки (вдови), яких зафіксували в Переписних книгах 1666 р., виступають повноправними землевласницями та господарками.

Загалом, антропонімічне дослідження підтвердило, що джерела персонального обліку населення є важливим матеріалом для дослідження соціальної структури, ідентичностей та локальної історії Носівки та Кобижчі.

Література

1. Буняк І., Буняк А., Комар О. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто. Київ: «Бібліотека українця», 1997. 60 с.

2. Вирста Н. Б., Рокіцька Н. В. Основні напрямки дослідження українських прізвищ (кінець XVII – початок XXI ст.): I. Доробок українських ономастів. Studia z Filologii Polskiej i Słowiańskiej. Warszawa, 2020. 55. Article № 1948. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/22920 (дата звернення: 24.04.2025).

3. Дзира О. І. Прізвищеві назви XIV – першої половини XVII ст., утворені від виду діяльності носіїв як історичне джерело. Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку: тези доповідей Міжнар. наук. конф. до Дня слов'янської писемності і культури (Київ, 21 травня 2015 р.). К., 2015. С. 129–131.

4. Ісаєвич Я. Д. КОЛОМИЙЦІ. Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: В-во «Наукова думка», 2007. 528 с. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kolomyci (дата звернення: 13.05.2025).

5. Коваленко С. Мринська і Носівська сотні Війська Запорозького: історична довідка. НМБФ «Ніжен», Ніжин: видавець ПП Лисенко М.М. 2022, 5 с.

6. Лазуренко В. М., Цехмистренко О. В. Спадщина роду. Прізвища жителів Черкащини у назвах населених пунктів, держав, річок, морів, національностей. Черкаси: «Вертикаль», видавець Кандич С. Г., 2011. 96 с.

7. Малороссийские переписные книги 1666 года / Послесловие Ал. Лазаревского. К., 1900. 114 с.

8. Осташ Л., Осташ р. Реєстр Війська Запорозького 1649 року: варіант лексикографічного опрацювання. Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. 2015, №20. С. 182-195. URL: http://resource.+history.org.ua/publ/Uxxs_2015_20_18 (дата звернення: 24.04.2025).

9. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. Київ, 1933. 460 с.

10. Пиріг П. Перепис населення українських міст XVII ст. Сіверянський літопис. 2010. №4-5, с. 16-82. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sl_2010_4-5_4 (дата звернення: 24.04.2025).

11. Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. Київ: Наукова думка, 1966. 217 с.

12. Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Упорядн. О. В. Тодійчук (гол. упорядн.) [та ін.]. Київ: Наукова думка, 1995. 592 с.

13. Худаш М. Л. З історії української антропонімії. Київ: Наукова думка, 1977 р. 236 с.

14. Чернігівська переписна книга 1666 року / Упор, та вступ І. Ситий, С.Горобець. Чернігів: видавець Лозовий В. М., 2013. 248 с.

15. Шамрай С. Місто Кобижча в XVIII ст. Записки історико-філологічного відділу ВУАН. К., 1928. Книга XXVI. С. 229-313. 16. Швидько Г. К. Переписні книги 1666 року як джерело до історії Української козацької держави періоду її формування. Січеславський альманах. 2014. № 7. С. 5–12. URL: http://ir.nmu.org.ua/handle/123456789/157863 (дата звернення: 24.03.2025).

17. Ющишина О. М. Прізвищеві назви і прізвища Центральної Хмельниччини XVII – XXI ст.: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Вінниця, 2019. 294 с.

Джерело

Шевченко Г. Розповсюджені імена і прізвища Носівки та Кобижчі середини XVII ст. (за даними реєстрів і переписів). Вісник студентського наукового товариства: збірник наукових праць здобувачів І-ІІІ рівнів вищої освіти / за заг. ред. О. В. Лісовця. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2025. №32, с. 88-91.