Відмінності між версіями «Захвалинський Сергій Іванович»
Серж (обговорення | внесок) м |
|||
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Сергій Захвалинський.jpg|міні|Сергій Захвалинський]] | [[Файл:Сергій Захвалинський.jpg|міні|Сергій Захвалинський]] | ||
− | '''Сергій Іванович Захвалинський''' (позивний '''«Орлик»'''; народився [[1 липня]] [[1902]] в м Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії — помер [[3 серпня]] [[1977]] в Трентоні, США) — учасник бою під Крутами в січні 1918 на боці УНР, хорунжий Армії УНР, учасник Першого Зимового Походу, майор польської армії.<ref name="n4">[http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1977/Svoboda-1977-182.pdf Свобода 1977, No.182] ВІВТОРОК, 23-го СЕРПНЯ 1977, стор. 5</ref> | + | '''Сергій Іванович Захвалинський''' (позивний '''«Орлик»'''; народився [[1 липня]] [[1902]] в м Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії — помер [[3 серпня]] [[1977]] в Трентоні, США) — учасник бою під Крутами в січні 1918 на боці УНР, хорунжий Армії УНР, учасник Першого Зимового Походу, майор польської армії.<ref name="n4">[http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1977/Svoboda-1977-182.pdf Свобода 1977, No.182] ВІВТОРОК, 23-го СЕРПНЯ 1977, стор. 5</ref> Син священника Успенської церкви містечка Носівка [[Захвалинський Іван Григорович|Івана Григоровича Захвалинського]] (благочинний 4 благочинного округу Ніжинського повіту) та доньки іншого священника [[Захвалинська Анастасія Михайлівна|Анастасії Михайлівни]]. |
== Біографія == | == Біографія == |
Поточна версія на 10:34, 3 серпня 2024
Сергій Іванович Захвалинський (позивний «Орлик»; народився 1 липня 1902 в м Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії — помер 3 серпня 1977 в Трентоні, США) — учасник бою під Крутами в січні 1918 на боці УНР, хорунжий Армії УНР, учасник Першого Зимового Походу, майор польської армії.[1] Син священника Успенської церкви містечка Носівка Івана Григоровича Захвалинського (благочинний 4 благочинного округу Ніжинського повіту) та доньки іншого священника Анастасії Михайлівни.
Біографія[ред. | ред. код]
Учасник бою під Крутами в складі 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Старшина Кінного полку імені Максима Залізняка (1920—1921).
Уславився тим, що на чолі кінного роз'їзду з шаблею наголо взяв у полон цілу роту більшовиків[2]. Отримав звання хорунжого.
Учасник Першого Зимового Походу.
Напередодні Другої світової війни разом з дружиною та донькою проживав у Подєбрадах та Празі (Чехословаччина) у великій скруті. Тут він здобув фах інженера (випускник чеської політехніки, Прага, 1931), працював виховником в українській гімназії в Модржанах, в українських організаціях і товариствах на Закарпатті. Коли Закарпатська Україна боролася за свою незалежність, він одним із перших вступив до Карпатської Січі.
За контрактом служив офіцером (у званні майор) у польській армії.
Старшина українського шуцманшафту у складі німецької армії (1941—1944). 1941-му очолював українські військові формування в Києві[2]. Після Другої світової війни мешкав на еміграції в Німеччині, потім в США.
Працював виховником в українських організаціях й товариствах в Німеччині та в США.
3 травня 1969 р був обраний заступником голови орденської ради Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої». Цей склад ради було затверджено президентом УНР в еміграції 27 червня 1969[3].
Похований на цвинтарі у Саут-Баунд-Брук у США[4].
Родина[ред. | ред. код]
Валентина Захвалинська (до заміжжя Попова, 9 лютого 1903 — 27 грудня 1998) — дружина, Галина — дочка з чоловіком Степаном Максим'юком, Ірина і Богдан — внуки[1].
У сороковий день смерти інж. майора С. Захвалинського[ред. | ред. код]
- Джерело: Газета "Свобода", вівторок, 1-го листопада 1977, Число 239, сторінка 4. Посилання
Остання дорога бл. п. інж. Сергія Захвалинського з Трентону на український Православний цвинтар в Бавнд Бруку 6-го серпня 1977 р. тривала лише півгодннн й закінчувала вона 75-річну мандрівку його многогранного життя.
Шанував він цей цвинтар, на якому його поховано, відвідував його часто, щоб помолитися на гробі своїх приятелів, товаришів по зброї та поклонитися тим, що творили українську літературу, мистецтво та формували політичне життя, бо він любив людей, дорожив своєю культурою й був сам частиною українського політичного життя.
Бл. п. інж С. Захвалинський ціле своє життя жив Україною. Ще молодим юнаком залишив рідну йому Чернігівщину і пішов в армію УНР на захист Батьківщини. Пройшов як рядовий воїн, як бойовий старшина Визвольні Змагання, був учасником Першого Зимового Походу, який був справжнім подвигом, бо ці учасники, як їх названо „Лицарі Абсурду" в щось вірили й запалили вірою інших, але, переможені військовою силою ворога, повернулися з України в чужину, й, хоча розпорошені по цілому світі не затратили свого національного обличчя.
Бл. п. інж. С. Захвалинський першу іміграцію прожив у Чехо-Словаччині, там завершив свою освіту, здобуваючи професійне звання інженера. Він ніколи не залишає праці для громади, працює виховником в українській гімназії в Модржанах, в українських організаціях й товариствах на Закарпатті, в Німеччині та в Америці.
В час, коли Закарпатська Україна боролася за свою незалежність, він один з перших голоситься до Карпатської Січі, бо для нього всі землі України були однаково дорогими, в цьому оця справжня соборність, яка у житті інж. Сергія Захвалинського була не на словах, а на ділі.
Бл. п.майор Захвалииський це один із тих воїнів-громадян, про яких так мало знається, може тому, що вони не зуміли собі зробити реклями. У їх скромності - їх сила. Вони пройшли життя, не зрадивши своєї Ідеї, не вросли в чужий грунт, не мали двох Батьківщин, виховали своїх літей на вартісних громадян, залишаючи українському суспільству здорове національно-свідоме покоління.
Бл. п. інж. Захвалинський болів недоліками в громаді, бунтувався проти політичної незрілости, не шанував тих, які вибрали неправильну дорогу. Сам пройшов чесно шлях свого доземного життя з тугою за степами України, за Золотоверхим Києвом, за Дніпровими порогами, за чернігівськими дорогами, з надією про поворот у вільну Україну.
Вмер інж. майор Сергій Захвалинський дня 3-го серпня 1977 р. в Трентоні. Мрія його не сповнилась.
Ніна Самокіш
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 1,0 1,1 Свобода 1977, No.182 ВІВТОРОК, 23-го СЕРПНЯ 1977, стор. 5
- ↑ 2,0 2,1 Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою Портал АНТИКОР
- ↑ = НАГОРОДНА СПРАВА УРЯДІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, 1917-1992 НАН України
- ↑ Захвалинський Сергій Віртуальний військовий некрополь Армії Української Народної Республіки і Української Держави - 1914-1936]