Щипун Михайло Іванович - Історія редагувань

Perohanych: /* Мій Архангел Михаїл */

2025-08-12T13:32:44Z

Мій Архангел Михаїл

Perohanych: /* Мій Архангел Михаїл */

2024-05-16T17:39:25Z

Мій Архангел Михаїл

Perohanych: /* Родина */

2024-05-16T17:36:21Z

Родина

Perohanych: /* Родина */

2024-05-16T17:36:10Z

Родина

Perohanych: /* Родина */

2024-05-13T16:36:04Z

Родина

Perohanych в 16:33, 13 травня 2024

2024-05-13T16:33:56Z

Perohanych в 16:31, 13 травня 2024

2024-05-13T16:31:54Z

Perohanych в 16:31, 13 травня 2024

2024-05-13T16:31:15Z

Perohanych: /* Мій Архангел Михаїл */

2024-05-13T16:19:19Z

Мій Архангел Михаїл

Показати зміни

Perohanych в 16:06, 13 травня 2024

2024-05-13T16:06:07Z

@@ Рядок 151: / Рядок 151: @@
 [[Категорія:Люди:Носівка]]
 [[Категорія:Теслі]]
-[[Категорія:Пасічники]]
+[[Категорія:Бджолярі]]
 [[Категорія:Колгоспники]]
 [[Категорія:Люди Щ]]

@@ Рядок 16: / Рядок 16: @@
 Сьогодні, у день Архистратига Михайла, моєму дідусю, Щипуну Михайлу Івановичу,  виповнилося б 120 років.
--Діду, га, діду, розкажіть ще про відьом. Чого, коли ви парубкували,  вони ночами шастали по селу, а тепер їх нема?
+— Діду, га, діду, розкажіть ще про відьом. Чого, коли ви парубкували,  вони ночами шастали по селу, а тепер їх нема?
 — Ні, краще про війну і Великдень, — заперечую сестрі.

@@ Рядок 10: / Рядок 10: @@
 Доньки: Олександра, Ольга, Ілліада, [[Комар Катерина Михайлівна|Катерина]].
-Онука: [[Сай-Боднар Лариса Олександрівна|Лариса]] (1064).
+Онука: [[Сай-Боднар Лариса Олександрівна|Лариса]] (1964).
 == Мій Архангел Михаїл ==

@@ Рядок 8: / Рядок 8: @@
 Дружина: Марія.
-Доньки: Олександра, Ольга, Людмила, [[Комар Катерина Михайлівна|Катерина]].
+Доньки: Олександра, Ольга, Ілліада, [[Комар Катерина Михайлівна|Катерина]].
 Онука: [[Сай-Боднар Лариса Олександрівна|Лариса]] (1064).

@@ Рядок 6: / Рядок 6: @@
 == Родина ==
 Доньки: Олександра, Ольга, Людмила, [[Комар Катерина Михайлівна|Катерина]].
-Дружина: Марія.
+Онука: [[Сай-Боднар Лариса Олександрівна|Лариса]] (1064).
 == Мій Архангел Михаїл ==

← Попередня версія		Версія за 16:33, 13 травня 2024
Рядок 4:		Рядок 4:

	Усе життя пропрацював у колгоспній конторі. Був теслею — майстрував переважно для себе і найближчих родичів, а в старші роки також був пасічником.		Усе життя пропрацював у колгоспній конторі. Був теслею — майстрував переважно для себе і найближчих родичів, а в старші роки також був пасічником.
		+
		+	== Родина ==
		+	Доньки: Олександра, Ольга, Людмила, [[Комар Катерина Михайлівна\|Катерина]].
		+
		+	Дружина: Марія.

	== Мій Архангел Михаїл ==		== Мій Архангел Михаїл ==

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 [[Файл:Михайло Щипун.jpg|міні|Михайло Щипун]]
-'''Михайло Іванович Щипун''' (21 листопада 2020 — ) — колгоспник.
+'''Михайло Іванович Щипун''' (21 листопада 1900 — 1986) — колгоспник.
 Усе життя пропрацював у колгоспній конторі. Був теслею — майстрував переважно для себе і найближчих родичів, а в старші роки також був пасічником.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 '''Михайло Іванович Щипун''' (21 листопада 2020 — ) — колгоспник.
@@ Рядок 64: / Рядок 66: @@
 Дідусь повернувся. Був поранений, але що ті фізичні болі у порівнянні з душевними, яких завдала війна. Скількох близьких людей вона забрала: родичів, друзів і його  молодого сусіда  Івана, який був бригадиром тракторної бригади.
-Мине ще трохи часу й Іванів син Сашко (мій тато) посватає дідову наймолодшу доньку Катю. Коли  молодята одружилися (як казали тоді, побралися), дід Михайло став для зятя батьком.
+Мине ще трохи часу й [[Комар Олександр Іванович|Іванів син Сашко]] (мій тато) посватає дідову наймолодшу доньку Катю. Коли  молодята одружилися (як казали тоді, побралися), дід Михайло став для зятя батьком.
 Я зараз про це часто думаю, згадуючи, які щирі, теплі стосунки були між ними. Тато молодий і хвацький знайшов у особі діда не лише батька, з яким радився з багатьох питань, а й свого однодумця, мудрого втілювача його креативних, молодечих ідей. І старшого друга. Це так важливо.
 Коли батьки будували хату, дід узяв на себе відповідальність за усі столярні роботи. Столярна майстерня — прибудова до дідового сараю, під черепицею — то окрема тема. Я туди ходила, щоб понюхати дерево. Всередині пахло свіжою стружкою і якоюсь таємничістю. На столі — рубанок. На стіні — теж рубанки й ціла батарея лобзиків, більшість з яких дід майстрував сам.
@@ Рядок 78: / Рядок 85: @@
 Дід був доладнім пасічником. І досі в моій уяві, в спогадах, його образ ловко вписується в образи усіх тих небагатьох пасічників, яких я знала: поміркований, стриманий, з холодною розсудливою головою і гарячим серцем. Він не любив суєти і поспіху, але, дивна річ, завжди і всюди все встигав. Усе вмів, усе знав і за все брався.
 У побуті дід Михайло теж був унікальним чоловіком — на всі руки майстром. Міг запросто пошити пальто, штани і шапку. Та так, що навіть з виворотнього боку не підкопаєшся.
@@ Рядок 130: / Рядок 141: @@
 І на душі  враз стає  тепліше. Не від градусів, звісно. Від теплих споминів у кольорових картинках. Яких, на жаль, уже не ніколи не повернути…
 [[Категорія:Люди:Носівка]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-'''Михайло Іванович Щипун''' (21 листопада 2020 — )
+'''Михайло Іванович Щипун''' (21 листопада 2020 — ) — колгоспник.
 == Мій Архангел Михаїл ==
@@ Рядок 22: / Рядок 24: @@
 Ми з Наташею, старшою від мене на шість років, пришуршали перед вихідними до  дідуся з бабусею на ночівку. За вікном- пізній осінній вечір. Повечерявши й отримавши по два «канхветики», вирізані  з густого меду, щоб «обавити душу», позалазили на піч та й повисовували голови, щоб добре бачити, що робиться в хаті..
-Дід сидить за столом у кухні- вітальні й гортає свого блокнотика-записника з логічними задачами— готується до нашоі найважливішої спільної розваги — урока математики.   Бабуся - поряд, штопає теплі шкарпетки, підклавши під діряву  п’яту  округлену   дерев’яну підставку, змайстровану дідом.
+Дід сидить за столом у кухні- вітальні й гортає свого блокнотика-записника з логічними задачами— готується до нашоі найважливішої спільної розваги — урока математики.   Бабуся - поряд, штопає теплі шкарпетки, підклавши під діряву  п'яту  округлену   дерев'яну підставку, змайстровану дідом.
-Він читає задачі, а я,  вловивши логічну нитку, майже на всі даю правильні відповіді. Це мене тішить і заводить водночас. Ще - ще. Взагалі-то я у математиці повний Митрофан. Але це з’ясується потім, у старших класах. А поки я у початковій школі, залюбки розв’язую задачі на кілька дій, і що  більш заплутані, то для мене прикольніші. Я  для діда  теж  маю шкільну заготовку з важкою задачею. Він уважно вислуховує умову, зводить до купи брови і миттю підносить палець догори:
+Він читає задачі, а я,  вловивши логічну нитку, майже на всі даю правильні відповіді. Це мене тішить і заводить водночас. Ще - ще. Взагалі-то я у математиці повний Митрофан. Але це з'ясується потім, у старших класах. А поки я у початковій школі, залюбки розв'язую задачі на кілька дій, і що  більш заплутані, то для мене прикольніші. Я  для діда  теж  маю шкільну заготовку з важкою задачею. Він уважно вислуховує умову, зводить до купи брови і миттю підносить палець догори:
 - Буде 48! А ось як це записати правильно, — думай сама. Я по-вашому не розбираю.
@@ Рядок 30: / Рядок 32: @@
 Далі вдається до спогадів, які ми вже знаємо на зубок, але  принишкли, що аж чуємо своє дихання.
-- Ось як наша Оля — ваша  тітка - вчилася в педінституті, то їм на канікули задавали по двісті задач! Вдень у селі роботи – по саму зав’язку, а у вечері тільки сяде за підручники, подруги кличуть до клубу чи на вечорниці. «Іди, було кажу, дочко, гуляти—діло молоде. Я сам тобі задачі повирішую». І вирішував! Усі до єдиної правильно.
+- Ось як наша Оля — ваша  тітка - вчилася в педінституті, то їм на канікули задавали по двісті задач! Вдень у селі роботи – по саму зав'язку, а у вечері тільки сяде за підручники, подруги кличуть до клубу чи на вечорниці. «Іди, було кажу, дочко, гуляти—діло молоде. Я сам тобі задачі повирішую». І вирішував! Усі до єдиної правильно.
 - А моій мамі допомагали із задачами?
@@ Рядок 56: / Рядок 58: @@
 - Воістину Воскрес! – почула звідкілясь чоловіків голос  і від несподіванки  випустила з рук  пасхального кошика. Ледь-ледь маленьку доньку утримала…
-Того великоднього ранку, вперше за всю війну сім’я розговлялася у повному складі.
+Того великоднього ранку, вперше за всю війну сім'я розговлялася у повному складі.
 А воно як було: коли   погнали німця, дідусева частина два дні стояла у Ніжині. А це ж лише за 35 кілометрів від дому! Як же ж кортіло побачити своїх дівчат— дружину і чотири доньки, та ще й у  Великдень! Командир зжалівся і  відпустив на добу.  Щастя було — до кінця своїх днів  згадували.
@@ Рядок 67: / Рядок 69: @@
 Коли батьки будували хату, дід узяв на себе відповідальність за усі столярні роботи. Столярна майстерня— прибудова до дідового сараю, під черепицею -  то окрема тема. Я туди ходила, щоб понюхати дерево. Всередині пахло свіжою стружкою і якоюсь таємничістю. На столі – рубанок. На стіні— теж рубанки й ціла батарея лобзиків, більшість з яких дід майстрував сам.
-Ще один таємничий для мене об’єкт  у дідовому дворі,  в який строго-настрого заборонялося навіть прочиняти двері, був омшаник, де  зимували вулики. Він притулявся позаду хати  під величезною крислатою  шовковицею, яка накривала пів двору.
+Ще один таємничий для мене об'єкт  у дідовому дворі,  в який строго-настрого заборонялося навіть прочиняти двері, був омшаник, де  зимували вулики. Він притулявся позаду хати  під величезною крислатою  шовковицею, яка накривала пів двору.
   Омшаник був такий біленький та гарненький, накритий черепицею, що я завжди мріяла, як коли-не будь, як дідусь  на літо забере з нього своі вулики, ми з подругами  влаштуємо там терем-теремок.
@@ Рядок 79: / Рядок 81: @@
 У побуті дід Михайло  теж був унікальним чоловіком — на всі руки майстром. Міг запросто пошити пальто, штани і шапку. Та так, що навіть з виворотнього боку не підкопаєшся.
-Коли влітку на гостину приїздили тітки Шура з Полтавщини і Оля з Волині, а з Носівки підтягувалися Люся і наша мама із сім’ями, дід роздавав усім своїм дітям та онукам власно зроблені  за рік для кожного з них якісь подаруночки.
+Коли влітку на гостину приїздили тітки Шура з Полтавщини і Оля з Волині, а з Носівки підтягувалися Люся і наша мама із сім'ями, дід роздавав усім своїм дітям та онукам власно зроблені  за рік для кожного з них якісь подаруночки.
-Тоді, у дворі під горіхом збиралася чималенька сімеєчка. Як добре було нам, дітям! І тільки  зараз, з роками, можу по-справжньому уявити і зрозуміти,  як раділа, співала душа моїх дідуся й бабусі, приймаючи  за столом чотирьох своїх дочок із сім’ями.  У  мирі і злагоді, добрі та здорові.
+Тоді, у дворі під горіхом збиралася чималенька сімеєчка. Як добре було нам, дітям! І тільки  зараз, з роками, можу по-справжньому уявити і зрозуміти,  як раділа, співала душа моїх дідуся й бабусі, приймаючи  за столом чотирьох своїх дочок із сім'ями.  У  мирі і злагоді, добрі та здорові.
 Потім усі разом прибирали зі столу і розходилися в «клуби за  інтересами»: чоловіки, жінки, діти. Дідусь із зятями перебиралися за маленький стіл у саду, грали в карти і смакували потроху  медовуху. Ось дід несе трилітрову банку, і найстарший із зятів, мій улюблинець   дядя Ваня,  розводить руками:
-- Тату, та хіба ж ми п’яниці якісь чи що?!
+- Тату, та хіба ж ми п'яниці якісь чи що?!
 На вогник підтягуються дідові племінники дядько Микола та Степан, що живуть поруч, і хазяїн  несе другу банку медовухи.
-- Тату, та хіба ж ми п’яниці якісь? — знову  чує м’яке обурення старшого зятя.
+- Тату, та хіба ж ми п'яниці якісь? — знову  чує м'яке обурення старшого зятя.
 Посиділи, погомоніли, згадали Сталіна і Хрущова. Памятаю, гучно так згадували, розділившись «на табори» у симпатіях до того чи іншого.
@@ Рядок 123: / Рядок 125: @@
 А через рік дід Михайло пішов у засвіти. Раптово. І ми довго не могли звикнути не їхати до діда.
-Вже майже 35 літ минуло, а  ми й досі послуговуємося його висловами, користуємося дерев’яними ложками і ковганками, передаємо дітям його мудрість і глибину думок. Іноді застосовуємо його коронне за обідом: «Марусю, це суп чи юшка?». «Хата під бляхою, значить суп»,- відповідала бабуся. Я можу видати у власній  інтерпретації  і  замість  «бляхи» назвати марку машини.
+Вже майже 35 літ минуло, а  ми й досі послуговуємося його висловами, користуємося дерев'яними ложками і ковганками, передаємо дітям його мудрість і глибину думок. Іноді застосовуємо його коронне за обідом: «Марусю, це суп чи юшка?». «Хата під бляхою, значить суп»,- відповідала бабуся. Я можу видати у власній  інтерпретації  і  замість  «бляхи» назвати марку машини.
-Іноді до крилатих висловів долучаються й наші  родичі  чи сусіди. Коли хлопці посмакують вдоволь  виноградної  горілочки,  виробництва вже нашого свата, на підмогу першому малесенькому спустошеному графинчику,  мій чоловік  несе другого. Тоді сусід, копіюючи діда ( з наших спогадів), розводить руками: «Тату, та хіба ж ми п’яниці якісь,  чи що?».
+Іноді до крилатих висловів долучаються й наші  родичі  чи сусіди. Коли хлопці посмакують вдоволь  виноградної  горілочки,  виробництва вже нашого свата, на підмогу першому малесенькому спустошеному графинчику,  мій чоловік  несе другого. Тоді сусід, копіюючи діда ( з наших спогадів), розводить руками: «Тату, та хіба ж ми п'яниці якісь,  чи що?».
 І на душі  враз стає  тепліше. Не від градусів, звісно. Від теплих споминів у  кольорових картинках. Яких, на жаль, уже не ніколи не повернути…
 На фото: дідусь Михайло та бабуся Маруся в осінньому саду; дідусь Михайло з моїм татом, коли вже залишився сам.