Шинок у Данині - Історія редагувань

Perohanych в 14:02, 17 січня 2025

2025-01-17T14:02:53Z

Perohanych в 22:29, 15 лютого 2024

2024-02-15T22:29:27Z

Perohanych в 22:28, 15 лютого 2024

2024-02-15T22:28:37Z

Perohanych в 22:27, 15 лютого 2024

2024-02-15T22:27:08Z

Perohanych в 22:26, 15 лютого 2024

2024-02-15T22:26:21Z

Perohanych в 22:24, 15 лютого 2024

2024-02-15T22:24:34Z

Perohanych: /* Шинок як культурний і діловий осередок Українського села */

2022-04-14T05:28:57Z

Шинок як культурний і діловий осередок Українського села

Perohanych в 14:30, 13 грудня 2020

2020-12-13T14:30:56Z

Perohanych в 14:30, 13 грудня 2020

2020-12-13T14:30:06Z

Показати зміни

Perohanych: /* Шинок як культурний і діловий осередок Українського села */

2020-12-12T17:32:15Z

Шинок як культурний і діловий осередок Українського села

← Попередня версія		Версія за 14:02, 17 січня 2025
Рядок 1:		Рядок 1:
−	'''Шинок у селі [[Данина]]''' — розташовувався до 1917 року по вулиці Шинковій, нині [[Вулиця Тараса Шевченка\|Тараса Шевченка]].	+	'''Шинок у селі [[Данина]]''' — розташовувався до 1917 року по вулиці Шинковій, нині [[Вулиця Тараса Шевченка (Данина)\|Тараса Шевченка]].

	<big>'''Шинок як культурний і діловий осередок Українського села'''</big>		<big>'''Шинок як культурний і діловий осередок Українського села'''</big>

@@ Рядок 181: / Рядок 181: @@
 За спогадами данинського старожила [[Коваль Івана Іванович|Івана Івановича Коваля]], до самої війни тут зупинялися і валки підвід із різних колгоспів району: хто віз буряк на Носівку, хто – тютюн на Галицю. Стабільно на вигоні цигани тримали три кузні – була всім робота. Цигани мирно співіснували з данинцями – не крали курей, не обдурювали гаданням. Вони чемно напрошувалися в двори господарів із пропозиціями погострити сапу, пилку, сокиру, продати виготовлене в кузні відро чи іншу нехитру річ для господарства.
-Ту знамениту «гарячу» зупинку біля колишнього данинського шинку  влада ліквідувала лише після війни. Хтось подав ідею – спорудити тут спільну контору трьох об'єднаних колгоспів ([[Колгосп імені Шевченка|ім. Шевченка]], [[Колгосп імені Петровського|ім. Петровського]], [[Колгосп імені Ворошилова|ім. Ворошилова]]).
+Ту знамениту «гарячу» зупинку біля колишнього данинського шинку  влада ліквідувала лише після війни. Хтось подав ідею – спорудити тут спільну контору трьох об'єднаних колгоспів ([[Колгосп імені Шевченка (Данина)|ім. Шевченка]], [[Колгосп імені Петровського|ім. Петровського]], [[Колгосп імені Ворошилова|ім. Ворошилова]]).
 Так і виросло незабаром на цьому місці нове, велике на той час, приміщення під контору для укрупненого колгоспу, який назвали «[[Колгосп Дружба|Дружбою]]». Обіч від неї, праворуч, над самим спуском до Жолоба, примостили сільську пожежну. За неї правила ручна бочка-водокачка, стягнута на підводу. Поряд неї стояла коняка, яка була закріплена за тією водокачкою. Жартували в селі, що служба в тієї коняки – курортна. Всі інші колгоспні коні – на полях та фермах щодня упрівають, а «пожежниця» відлежується на вигоні (тут колись паслися гніді заїжджих до шинку подорожніх), чекає, поки щось у селі загориться. Місяцями чекала без діла, тому відгодувалася до безміри.

@@ Рядок 2: / Рядок 2: @@
 <big>'''Шинок як культурний і діловий осередок Українського села'''</big>
-:''Джерело: [[Тимошик Микола|Микола Тимошик]]. Шинок як культурний і діловий осередок Українського села // Українська культура, № 4-6, 2020''
+:''Джерело: '''[[Тимошик Микола Степанович|Микола Тимошик]]'''. Шинок як культурний і діловий осередок Українського села // Українська культура, № 4-6, 2020''
 __TOC__
 <blockquote><i><poem>

@@ Рядок 3: / Рядок 3: @@
 <big>'''Шинок як культурний і діловий осередок Українського села'''</big>
 :''Джерело: [[Тимошик Микола|Микола Тимошик]]. Шинок як культурний і діловий осередок Українського села // Українська культура, № 4-6, 2020''
 <blockquote><i><poem>
 Од села, до села
@@ Рядок 15: / Рядок 16: @@
 (З народної пісні)
-__TOC___
 Напевне, чи й пам’ятають вихідці різних поколінь із поріділих нині українських сіл стародавні назви вулиць дорогих на все життя столиць свого дитинства. Зазвичай, закріплювалися ці назви за певним сільським кутом, вулицею чи її частиною не за чиєюсь вказівкою зверху, як це робилося в комуно-більшовицьку добу, а завдяки поступовому укоріненню топоніма, придуманого самими ж мешканцями села. І топонім цей виходив настільки точним, доречним, влучним простим та зрозумілим у вживанні «своїх» і «сусідів», що його не змогли заступити насильно нав’язані імена тих «вождів» і «діячів» соціалістичної епохи, гірку правду про воістину руйнівну роль яких в українському питанні ми лиш довідуємося нині.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 '''Шинок у селі [[Данина]]''' — розташовувався до 1917 року по вулиці Шинковій, нині [[Вулиця Тараса Шевченка|Тараса Шевченка]].
-== Шинок як культурний і діловий осередок Українського села ==
+<big>'''Шинок як культурний і діловий осередок Українського села'''</big>
 :''Джерело: [[Тимошик Микола|Микола Тимошик]]. Шинок як культурний і діловий осередок Українського села // Українська культура, № 4-6, 2020''
 <blockquote><i><poem>
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 (З народної пісні)
+__TOC___
 Напевне, чи й пам’ятають вихідці різних поколінь із поріділих нині українських сіл стародавні назви вулиць дорогих на все життя столиць свого дитинства. Зазвичай, закріплювалися ці назви за певним сільським кутом, вулицею чи її частиною не за чиєюсь вказівкою зверху, як це робилося в комуно-більшовицьку добу, а завдяки поступовому укоріненню топоніма, придуманого самими ж мешканцями села. І топонім цей виходив настільки точним, доречним, влучним простим та зрозумілим у вживанні «своїх» і «сусідів», що його не змогли заступити насильно нав’язані імена тих «вождів» і «діячів» соціалістичної епохи, гірку правду про воістину руйнівну роль яких в українському питанні ми лиш довідуємося нині.

@@ Рядок 26: / Рядок 26: @@
 Отож, маємо справу і закладом специфічним: тут будь-яка розвага, розмова чи зустріч супроводжувалася розпиванням різних видів оковитої.
-'''Медовуха на церковному майдані'''
+=== Медовуха на церковному майдані ===
 Перед тим, як перейти до опису діяльності шинку, звернемо увагу на призабуту стародавню народну традицію виготовлення та розпивання українцями різних саморобних напоїв.
@@ Рядок 40: / Рядок 40: @@
 Здається, що саме таку форму («у борг») придбання напоїв перейняли пізніше в церковних братств і сільські шинкарі.
-'''Публічне місце для своїх і чужих'''
+=== Публічне місце для своїх і чужих ===
 Зазвичай в українських селах настоювали наливки, «гонили» горілку чи не в кожній хаті. Але робилося те здебільшого для своїх потреб і на різні родинні оказії, як казали, «од празників». Громадська думка в давнину ніколи не була на боці тих, займався цим ділом постійно і «не для себе», а щоб споювати інших та на цьому заробляти, отож, шинкарити. Таке заняття люди віддавна називали в наших краях недобрим. Ось чому ніхто й ніде з мешканців села не відважувався завести власний шинок – свої б цього не потерпіли. І ось чому за таке не складне, але вельми прибуткове заняття вхопилися «чужородці». У селах – традиційно євреї, а в містах, окрім них, ще й греки та вірмени.
@@ Рядок 64: / Рядок 64: @@
 Не випадково власників шинків називали в селах недобрими словами:  і здирниками,  і дияволами,  і глитаями, і п’явками на тілі селянина. У Шевченка читаємо: «А ти, задрипанко, шинкарко, перекупко п’яна!». Адже з бажання здерти із затиснутого з усіх боків житейськими негараздами чоловіка побільше корчмарі ні перед чим не зупинялися. Якщо грошей бідака вже не мав, шинкар пропонував закласти під заставу і свитку, і шапку, і кобеняк, а нерідко й кінську упряж чи саму коняку. Добра частина з того ужинку згодом продавалася, бо де п’яниця мав дістати гроші, щоб викупити це з лихварськими відсотками.
-'''«Грай, кобзарю, лий, шинкарю»'''
+=== «Грай, кобзарю, лий, шинкарю» ===
 Як виглядав перший шинок у Данині – про це ні креслень не вдалося  віднайти в архівах, ні зі спогадів старожилів з’ясувати. Проте варто припустити, що й тут ця споруда була типовою, розрахованою на багато років використання. А типову можемо уявити – їх раніше і малювали, і описувати не раз.
@@ Рядок 134: / Рядок 134: @@
 До щему актуальний, до речі, цей сюжет на тему нинішнього далекого  заробітчанства. Тільки ролі батька й матері часом змінюються.
-'''Як сільський сход шинок закривав'''
+=== Як сільський сход шинок закривав ===
 Особливо пожвавилася діяльність шинків після знесення в Російській імперії 1861 року кріпосного права. Отримавши волю, а з нею власні земельні наділи з колишніх поміщицьких маєтностей, багато відучених від самостійного господарювання селян не знало, як усім тим розпорядитися. Дехто продавав землю та йшов до міста, дехто її закладав під ризиковану комерцію, а дехто й зовсім пропивав. Про це в літературі також знаходимо немало сюжетів.
@@ Рядок 172: / Рядок 172: @@
 У нових політичних обставинах більшовикам не потрібно було питатися у сільського сходу про доцільність існування шинку. Заклад закрили, євреїв-шинкарів із села вигнали. Незважаючи на те, що в селі бракувало громадських приміщень, туди не відважувалися «поселити» ні сільську раду,  ні оновлену на радянський лад «Просвіту», ні колбуд. Так той шинок і розвалювався на очах у громади.
-'''* * *'''
+=== * * * ===
 Тривалий час на місці знаного в цілій окрузі Данинського шинку був пустир. Але й він і до війни, і низку років по війні все ж виконував певні функції зниклого назавжди з карти Данини відомого далеко по всій окрузі специфічного питного закладу. Власне, та відомість спонукала кількох підприємливих данинців щодня  під обідню пору виходити на ріг [[Жолоб]]а і [[Вулиця Шинкова|Шинкової]] із своїм нехитрим крамом: свіжими пиріжками, чаєм. Чай кип'ятили  і взимку, і влітку прямо на розкладеному біля торгових лотків багатті.  Це те, що було зверху пересувних розкладок. А «з-під поли» кожний подорожній міг отримати і сто грамів, і «крутішу» від пиріжків закуску.
@@ Рядок 192: / Рядок 192: @@
 І ще одна деталь: цю вулицю, що упродовж століть називалася Шинковою, перейменували після війни. Зазвичай, головні  вулиці в наших селах у радянську добу називали ім’ям Леніна. Дивним чином цього не зробили в Данині – назвали іменем Тараса Шевченка. Може тому, що районні начальники порахували негожим ділом ім’я вождя увічнювати на вулиці з такою «підмоченою» репутацією. Донедавна була в Данині й Леніна, але, знову ж таки, в дивному місці – бічна, коротка, тупикова, далеко від центру, по якій і транспорт не ходить.
-'''Чому шинок поступився гаштету'''
+=== Чому шинок поступився гаштету ===
 Згадуючи мені, малому, на початку 60-х років минулого століття  шинок на Шинковій, бабуся Олена, яка молодою вийшла заміж із Данини в сусідню Шатуру, але до кінця свого життя дуже любила село свого дитинства і юності, висловилася про той заклад просто і мудро: «То, внучку, був добрий пристанок. Та не для всіх. А лиш для подорожніх та слабкодухих. То й добре, що його вже нема в нашій Данині».

@@ Рядок 208: / Рядок 208: @@
 [[Категорія:Шинки]]
 [[Категорія:Володькова Дівиця]]
-[[Категорія:Динина]]
+[[Категорія:Данина]]
 [[Категорія:Шатура]]

← Попередня версія		Версія за 14:30, 13 грудня 2020
Рядок 1:		Рядок 1:
−	'''Шинок у селі [[Данина]]''' — розташовувався до 1917 року по [[~~вулиця Шинкова~~\|~~вулиці Шинковій~~]].	+	'''Шинок у селі [[Данина]]''' — розташовувався до 1917 року по вулиці Шинковій, нині [[Вулиця Тараса Шевченка\|Тараса Шевченка]].

	== Шинок як культурний і діловий осередок Українського села ==		== Шинок як культурний і діловий осередок Українського села ==

@@ Рядок 127: / Рядок 127: @@
 Повернувшись додому з чумацькою валкою, що ходила з волами в Крим по сіль, чоловік  очманів від побаченого в хаті: голодні і голі діти лазили у запічку:
-<blockquote><i>«А де ваша, діти, мати?» -
+<blockquote><i><poem>«А де ваша, діти, мати?» -
 Сердешний питає. –
 «Тату! тату! наша мати