Червоні Партизани (Історія міст і сіл УРСР) - Історія редагувань

Perohanych: /* Видатні уродженці */

2025-11-11T09:01:41Z

Видатні уродженці

Perohanych: /* 1923—1949 */

2025-05-07T10:06:47Z

1923—1949

Perohanych: /* 1800—1899 */

2025-04-28T14:15:56Z

1800—1899

Perohanych в 14:13, 28 квітня 2025

2025-04-28T14:13:52Z

Показати зміни

Perohanych: /* 1900—1922 */

2024-05-05T20:39:46Z

1900—1922

Perohanych в 18:05, 1 грудня 2023

2023-12-01T18:05:18Z

Perohanych: Імпортовано 1 версія

2020-11-08T22:04:33Z

Імпортовано 1 версія

uk>Perohanych: /* Джерело */

2019-12-16T06:48:24Z

Джерело

Показати зміни

@@ Рядок 124: / Рядок 124: @@
 == Видатні уродженці ==
-Уродженцями Червоних Партизан є доктор філологічних наук, професор Київського державного університету П. П. Плющ, доктор історичних наук І. Д. Бойко (1899—1971), генерал-лейтенант П. Д. Сірик, генерал-майор О. М. Ляшко.
+Уродженцями Червоних Партизан є доктор філологічних наук, професор Київського державного університету [[Плющ Павло Павлович|П. П. Плющ]], доктор історичних наук [[Бойко Іван Давидович|І. Д. Бойко]] (1899—1971), генерал-лейтенант [[Сірик Петро Данилович|П. Д. Сірик]], генерал-майор О. М. Ляшко.
 Своєю працею трудівники Червоних Партизан змінили обличчя села. В майбутньому воно стане ще кращим, а їх життя — радіснішим і багатшим.

@@ Рядок 93: / Рядок 93: @@
 На кінець 40-х років у Червоних Партизанах було споруджено 352 житлові будинки для колгоспників, відремонтовано й переобладнано приміщення лікарні. 1946 року відкрито середню школу.
-== 1950—
+== 1950— ==
 Особливо помітні зрушення сталися в господарствах села після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС.

@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 Після реформи 1861 року норма земельного наділу становила від 1,5 до 2,75 десятини. Голіцин виділив колишнім своїм кріпакам лише по 1,5 десятини, залишивши у своїй власності велику кількість землі. Це стало приводом до неодноразових виступів жителів села у пореформений період. До того ж 325 дворових залишились без землі. Щороку володькодівицькі селяни сплачували 5,3 крб. за десятину орної землі, за присадибну — вдвічі дорожче. Сума оброку за польову землю становила 2 крб. 50 коп. Більшість колишніх кріпаків не могла прожити зі своїх наділів, тому, як і раніше, змушена була працювати на поміщика. Скрізь — у полі, на бурякових плантаціях, цегельному й горілчаному заводах, сукновальні — переважала ручна праця. Чимало бідняків йшли на заробітки до міст, у таврійські степи.
-У 1868 році, коли власницею маєтку після смерті Голіцина стала його дружина О. Голіцина, селяни знову зажадали, щоб їм повернули 4 тис. десятин землі, привласнених поміщиком під час проведення реформи. Протягом кількох років вони великими групами приходили до поміщицького будинку, вимагаючи землю, посилали ходаків до губернатора і навіть до Петербурга. І лише у 1884 році силою-війська виступи селян були придушені. Тридцять чоловік покарали, п'ять — заслали до Сибіру.
+У 1868 році, коли власницею маєтку після смерті Голіцина стала його дружина [[Голіцина Олександра Василівна|О. Голіцина]], селяни знову зажадали, щоб їм повернули 4 тис. десятин землі, привласнених поміщиком під час проведення реформи. Протягом кількох років вони великими групами приходили до поміщицького будинку, вимагаючи землю, посилали ходаків до губернатора і навіть до Петербурга. І лише у 1884 році силою-війська виступи селян були придушені. Тридцять чоловік покарали, п'ять — заслали до Сибіру.
 == 1900—1922 ==

@@ Рядок 30: / Рядок 30: @@
 == 1900—1922 ==
-Гостра боротьба за землю розгорнулася у Володьковій Дівиці на початку XX ст. У травні—серпні [[1903]] року відбувся виступ селян проти поміщиці М. Долгорукової (дочка О. Голіциної). Вони відмовилися сплачувати орендну плату за землю і вимагали повернути в їхню власність ділянки, відібрані під час реформи 1861 року. Тоді Долгорукова наказала переорати і засіяти орендовану землю. А коли на ній з’явилися сходи, селяни вигнали на них свою худобу, яка все дощенту витоптала. На допомогу поміщиці прибула поліція. Під час сутички було поранено 5 селян, 8 — заарештовано й віддано до суду. Два поліцаї також дістали поранення пострілами з мисливських рушниць. З новою силою розгорнулися події весною [[1904]] року. Почалися вони з того, що селяни Володькової Дівиці [[10 травня]] [[1904]] організовано виїхали з плугами та боронами на поміщицьке поле, заміряли, розподілили між собою і заорали понад 500 десятин землі. Перелякана поміщиця звернулась до губернатора з проханням захистити її власність. Загін поліції, що прибув у село,, разом з панськими прислужниками 16 травня силою зброї примусив селян припинити обробіток захопленої землі.
+Гостра боротьба за землю розгорнулася у Володьковій Дівиці на початку XX ст. У травні—серпні [[1903]] року відбувся виступ селян проти поміщиці М. Долгорукової (дочка О. Голіциної). Вони відмовилися сплачувати орендну плату за землю і вимагали повернути в їхню власність ділянки, відібрані під час реформи 1861 року. Тоді Долгорукова наказала переорати і засіяти орендовану землю. А коли на ній з’явилися сходи, селяни вигнали на них свою худобу, яка все дощенту витоптала. На допомогу поміщиці прибула поліція. Під час сутички було поранено 5 селян, 8 — заарештовано й віддано до суду. Два поліцаї також дістали поранення пострілами з мисливських рушниць. З новою силою розгорнулися події весною [[1904]] року. Почалися вони з того, що селяни Володькової Дівиці [[10 травня]] [[1904]] організовано виїхали з плугами та боронами на поміщицьке поле, заміряли, розподілили між собою і заорали понад 500 десятин землі. Перелякана поміщиця звернулась до губернатора з проханням захистити її власність. Загін поліції, що прибув у село, разом з панськими прислужниками [[16 травня]] силою зброї примусив селян припинити обробіток захопленої землі.
 Через кілька днів у селі були розповсюджені листівки-прокламації Ніжинської групи РСДРП «До селян Володькової Дівиці», які закликали не відступати, а посилювати боротьбу за землю та волю. 21 травня прибув новий поліцейський каральний загін у складі двох урядників і 148 стражників. Почалися масові обшуки. За зберігання і розповсюдження листівок були заарештовані І. Сірик, А. Бочковський і Г. Бутко, у якого поліція знайшла 19 листівок, підписаних Київським комітетом РСДРП. їх мали відправити в ніжинську тюрму. Звістка про це швидко облетіла село. Селяни вирішили визволити заарештованих. [[23 травня]] 1904 близько 2 тис. чоловік, озброєних кілками, вилами, лопатами, а дехто й мисливськими рушницями, вчинили напад на поліцію. У сутичці були поранені кілька стражників і понад 30 жителів села, серед них один із активних організаторів виступу В. Л. Бунь. Його завезли до Ніжинської лікарні, де він помер [[28 травня]]. Карателі з поміщицею змушені були втікати з села.

@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 На 1861 рік у селі налічувалось 6426 чоловік населення, з них 2560 кріпаків, 3800 козаків, 66 дворян і духівництва.
-Поряд з економією Голіцина у Володьковій Дівиці розташувалися господарства ще 7 поміщиків. Так, полковнику [[Карабиновський Павло Трохимович|Карабиновському]] належало 400 десятин і 83 кріпаки. Було тут 12 землевласників з козаків, що мали від кількох десятків і до сотні десятин землі, власні підприємства — олійниці, лісопильні, млини, скуповували і перепродували худобу. На середній козацький двір припадало по 6—8 десятин. Козаки жили окремою від поміщицьких селян громадою, мали своє самоврядування: волосну управу, суд, свій порядок віддачі рекрутів. Був у них спільний гамазей для зберігання хліба на випадок недороду чи іншого стихійного лиха, громадські пасовища й сіножаті. При козацькій церкві була школа для хлопчиків.
+Поряд з економією Голіцина у Володьковій Дівиці розташувалися господарства ще 7 поміщиків. Так, полковнику [[Карабановський Павло Трохимович|Карабановському]] належало 400 десятин і 83 кріпаки. Було тут 12 землевласників з козаків, що мали від кількох десятків і до сотні десятин землі, власні підприємства — олійниці, лісопильні, млини, скуповували і перепродували худобу. На середній козацький двір припадало по 6—8 десятин. Козаки жили окремою від поміщицьких селян громадою, мали своє самоврядування: волосну управу, суд, свій порядок віддачі рекрутів. Був у них спільний гамазей для зберігання хліба на випадок недороду чи іншого стихійного лиха, громадські пасовища й сіножаті. При козацькій церкві була школа для хлопчиків.
 Після реформи 1861 року норма земельного наділу становила від 1,5 до 2,75 десятини. Голіцин виділив колишнім своїм кріпакам лише по 1,5 десятини, залишивши у своїй власності велику кількість землі. Це стало приводом до неодноразових виступів жителів села у пореформений період. До того ж 325 дворових залишились без землі. Щороку володькодівицькі селяни сплачували 5,3 крб. за десятину орної землі, за присадибну — вдвічі дорожче. Сума оброку за польову землю становила 2 крб. 50 коп. Більшість колишніх кріпаків не могла прожити зі своїх наділів, тому, як і раніше, змушена була працювати на поміщика. Скрізь — у полі, на бурякових плантаціях, цегельному й горілчаному заводах, сукновальні — переважала ручна праця. Чимало бідняків йшли на заробітки до міст, у таврійські степи.

← Попередня версія	Версія за 22:04, 8 листопада 2020
(Немає відмінностей)