Цицурін Федір Степанович - Історія редагувань

Perohanych: /* Суще прокляття для начальства повіту */

2026-07-23T11:49:38Z

Суще прокляття для начальства повіту

Perohanych: /* Суще прокляття для начальства повіту */

2026-07-23T11:49:13Z

Суще прокляття для начальства повіту

Perohanych: /* Суще прокляття для начальства повіту */

2022-02-11T18:01:25Z

Суще прокляття для начальства повіту

Perohanych: /* Поміщик Цицурін та його парк у Татарівці */

2022-02-11T18:00:55Z

Поміщик Цицурін та його парк у Татарівці

Perohanych: /* Поміщик Цицурін та його парк у Татарівці */

2022-02-11T14:26:23Z

Поміщик Цицурін та його парк у Татарівці

Perohanych в 13:24, 11 лютого 2022

2022-02-11T13:24:22Z

Perohanych: /* Життєпис */

2022-02-11T13:21:43Z

Життєпис

Perohanych: Зі статті https://uk.wikipedia.org/wiki/Цицурін_Федір_Степанович

2022-02-11T13:16:44Z

Зі статті https://uk.wikipedia.org/wiki/Цицурін_Федір_Степанович

Нова сторінка

'''Федір Степанович Цицурін''' (народився [[12 червня]] [[1814]], містечко Бірюч Воронезької губернії — помер [[19 грудня]] [[1895]], Санкт-Петербург) — український терапевт і епідеміолог, педагог, перший професор-терапевт медичного факультету Київського Університету (1844 — 1857), президент Варшавської медико-хірургічної академії (1857 — 1861), мав садибу в селі Татарівці (нині [[Софіївка]]), де заклав [[Софіївський старовинний парк|парк]].

== Життєпис ==
Початкову освіту здобув у повітовому училищі міста Богучар. Потім зі срібною медаллю закінчив гімназію у Харкові. В 1835 році з відзнакою закінчив медичний факультет Харківського університету і отримав звання лікаря першого класу.

З 1835 по 1839 роки займався медичною практикою в Харківській губернії. По її закінченні, Харківською медичною управою було видано свідоцтво № 983 від 24 листопада 1839 року, у якому написано:

:''«Видано це вільнопрактикуючому лікарю 1-го відділення Федору Степановичу сину Цицуріну про те, що він займався три з половиною роки в тутешній губернії веденням лікарської практики і набув собі в той час, як вельми досвідчений і раціональний медик, повагу і довіру усілякого стану мешканців, між якими він жив, так само і медичного начальства.»''
::(довільний переклад з російської)
З 1839 по 1841 роки Ф. С. Цицурін продовжує навчання в Дерптському університеті і отримує ступінь доктора медицини.

В 1841 році при Київському університеті Святого Володимира відкривається медичний факультет і призначаються перші його професори В. П. Караваєв, М. І. Козлов, Ф. С. Цицурін. Оскільки терапія вивчалась на старших курсах, за програмою підготовки університетських викладачів Ф. С. Цицурін державним коштом направляється у відрядження за кордон для стажування в найкращих терапевтичних клініках Англії, Німеччини, Франції, Швейцарії. Звіти за цю поїзду були опубліковані у відкритому друці в журналі Міністерства народної освіти Росії та в «Російській медичній газеті». В квітні 1844 року в Санкт-Петербурзі відбулась звітна лекція Ф. С. Цицуріна, на якій був присутній і сам міністр народної освіти граф С. С. Уваров.

В 1844 році при Київському університеті Ф. С. Цицурін засновує першу кафедру терапії та відкриває терапевтичну клініку на 16 ліжок у будівлі новозбудованого Головного (Червоного) корпусу. На досвіді, отриманому під час перебування в Європі, готує навчальні плани і лекції з курсу загальної терапії та семіотики. Саме Ф. С. Цицурін заклав наріжний камінь у формування традицій викладання терапії на медичному факультеті, зробив значний внесок у становлення київської школи терапевтів. Довкола професора Ф. С. Цицуріна гуртуються учні, найбільш знаними з яких є доктори медичних наук Л. К. Горецький та Л. А. Маровський. Заснував медичну бібліотеку при Київському університеті.

В 1847 році в період епідемії холери в Києві завідував тимчасовою спеціалізованою лікарнею. За заслуги в ліквідації епідемії нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня.

В 1847–1850 роках обіймав посаду декана медичного факультету.

В 1849 році за розпорядженням генерал-губернатора був відряджений в південно-західні райони для дослідження надзвичайно високої захворюваності на скорбут.

В 1852 році спільно з професором В. В. Беккером з'ясовував особливості шкідливого впливу на здоров'я робітників природних умов схилів Дніпра біля Ланцюгового мосту.

Окрім викладацької та наукової діяльності, Ф. С. Цицурін був й надзвичайно популярним лікарем. Серед його постійних пацієнтів були професор В. П. Караваєв, письменник М. В. Гоголь.

В квітні 1856 року в зв'язку з погіршенням здоров'я, Ф. С. Цицурін направляється на лікування і з науковою метою в Італію, Німеччину й Францію. Там бере участь в 32-му конгресі німецьких лікарів, що відбувся у Відні.

В 1857 році повертається до Києва. Того ж року місто відвідав імператор Олександр II і особисто призначає Ф. С. Цицуріна президентом Варшавської медико-хірургічної академії.

З 1861 року Ф. С. Цицурін — неодмінний член Військово-медичного вченого комітету, з 1862 по 1867 роки — директор Медичного департаменту Військового міністерства Російської імперії, з 1865 року — почесний лейб-медик Імператорського двору, з 1867 по 1882 роки — управляючий Придворною медичною частиною.

1 березня 1881 року професор Ф. С. Цицурін разом з лейб-медиками С. П. Боткіним і Є. І. Богдановським надавав невідкладну медичну допомогу смертельно пораненому імператору Олександру II і поставив свій підпис під Протоколом посмертного розтину його тіла.

Помер Ф. С. Цицурін 19 грудня 1895 року.

== Нагороди ==
* Орден Святого Володимира 2-го ступеня
* Орден Святої Анни 2-го ступеня (1847)
* Орден Святої Анни 2-го ступеня

== Посилання ==
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Цицурін_Федір_Степанович
* [https://web.archive.org/web/20160304185720/http://www.vseslovari.com.ua/beo/page/tsyitsurin_fedor_stepanovich.12208 Цицурін Ф. С. у «Всі словники»]
* [http://www.biografija.ru/show_bio.aspx?id=133782 Цицурін Ф. С. на «Биография.ру»]

== Література ==
# Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
# «Новости медицины и фармации», № 16 (379), сентябрь 2011 г.
# Дземан М.І. Цицурін Федір Степанович: погляд крізь сторіччя (дискурс про спадкоємність традицій клінічної медицини до 200-річного ювілею Родоначальника Київської школи терапевтів). – К.: Медкнига, 2015. – 228 с. – (Серія «Класики медицини») ISBN 978-966-1597-25-8

[[Категорія:Люди:Софіївка]]
[[Категорія:Є у Вікіпедії]]
[[Категорія:Люди Ц]]

@@ Рядок 49: / Рядок 49: @@
 == Суще прокляття для начальства повіту ==
-:''Джерело: {{Cite web | url = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/duh-bezpamyatstva-nad-danynoyu | title = Дух безпам’ятства над Даниною | publisher = Газета «День» | author = [[Тимошик Микола Степнович|Микола Тимошик]] | date = 3 квітня 2015 }}''
+:''Джерело: {{Cite web | url = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/duh-bezpamyatstva-nad-danynoyu | title = Дух безпам’ятства над Даниною | publisher = Газета «День» | author = [[Тимошик Микола Степанович|Микола Тимошик]] | date = 3 квітня 2015 }}''
 Щорічний приїзд Цицуріна на два-три місяці на відпочинок у Татарівку був сущим прокляттям для начальства повіту. Адже все воно, строго за ранжиром, у супроводі чи не всієї поліції повіту, мусило заздалегідь вишиковуватися на залізничній платформі [[Носівка (станція)|станції Носівка]], зустрічаючи літерний потяг, і по-військовому доповідати вельможі, а потім  в такому ж складі супроводжувати його карету аж до маєтку, догоджаючи всім його непередбачуваним забаганкам.

@@ Рядок 49: / Рядок 49: @@
 == Суще прокляття для начальства повіту ==
-:''Джерело: {{Cite web | url = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/duh-bezpamyatstva-nad-danynoyu | title = Дух безпам’ятства над Даниною | publisher = Газета «День» | author = [[Микола Тимошик]] | date = 3 квітня 2015 }}''
+:''Джерело: {{Cite web | url = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/duh-bezpamyatstva-nad-danynoyu | title = Дух безпам’ятства над Даниною | publisher = Газета «День» | author = [[Тимошик Микола Степнович|Микола Тимошик]] | date = 3 квітня 2015 }}''
 Щорічний приїзд Цицуріна на два-три місяці на відпочинок у Татарівку був сущим прокляттям для начальства повіту. Адже все воно, строго за ранжиром, у супроводі чи не всієї поліції повіту, мусило заздалегідь вишиковуватися на залізничній платформі [[Носівка (станція)|станції Носівка]], зустрічаючи літерний потяг, і по-військовому доповідати вельможі, а потім  в такому ж складі супроводжувати його карету аж до маєтку, догоджаючи всім його непередбачуваним забаганкам.

@@ Рядок 50: / Рядок 50: @@
 == Суще прокляття для начальства повіту ==
 :''Джерело: {{Cite web | url = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/duh-bezpamyatstva-nad-danynoyu | title = Дух безпам’ятства над Даниною | publisher = Газета «День» | author = [[Микола Тимошик]] | date = 3 квітня 2015 }}''
-Щорічний приїзд Цицуріна на два-три місяці на відпочинок у Татарівку був сущим прокляттям для начальства повіту. Адже все воно, строго за ранжиром, у супроводі чи не всієї поліції повіту, мусило заздалегідь вишиковуватися на залізничній платформі станції Носівка, зустрічаючи літерний потяг, і по-військовому доповідати вельможі, а потім  в такому ж складі супроводжувати його карету аж до маєтку, догоджаючи всім його непередбачуваним забаганкам.
+Щорічний приїзд Цицуріна на два-три місяці на відпочинок у Татарівку був сущим прокляттям для начальства повіту. Адже все воно, строго за ранжиром, у супроводі чи не всієї поліції повіту, мусило заздалегідь вишиковуватися на залізничній платформі [[Носівка (станція)|станції Носівка]], зустрічаючи літерний потяг, і по-військовому доповідати вельможі, а потім  в такому ж складі супроводжувати його карету аж до маєтку, догоджаючи всім його непередбачуваним забаганкам.
 == Нагороди ==

@@ Рядок 40: / Рядок 40: @@
 Про свої взаємовідносини з двором Татарівського (нині с. Софіївка Носівського району) вельможі - лейб-медика імператорського двору - Федора Степановича Цицуріна, розповідає священик Матвій Полонський, який у 2-й половині ХІХ служив священиком Андріївської церкви с. Сальне.
-Цыцурин на два-три месяца летом приезжал из Петербурга в свою Татаровку на отдых. Человек он был религиозный; по приезде в Татаровку сейчас же приглашался приходской священник для служения благодарственного молебна и обедни о благополучном прибытии на место. Вот в июне месяце 1893 года, когда Цыцурин приехал в Татаровку, приглашен на другой день и я для служения. Цыцурин — старик лет за 70 — росту большого, полный, здоровый человек; в обращении с окружающими простой, вспыльчив, не лишен иногда — даже часто — старческих сумасбродных выходок, в семье своей очень строг. Говорят, что он сын дьячка Харьковской губернии, окончил Харьковскую духовную семинарию, а потом Харьковский (или Варшавский) университет по медицинскому делу, был профессором в Варшавском университете, а потом ректором Киевского университета. В приезд императора Николая I с семьей в Киев был приглашен Николаем к больной жене, заболевшей в Киеве. Лечение было удачно. Императрица скоро поправилась, и Николай I назначил его лейб-медиком императорского двора, где он сошелся очень с сыном Николая — наследником Александром II. Когда сей последний стал императором после смерти отца Николая, то он, как друг Александра, имел большое влияние при дворе. Правящие круги это знали и больше чем считались с ним. В общем, очень влиятельный человек в России. В тогдашнем обществе говорилось, что первым императором был какой-то Альдерберг, 2-м Цыцурин, а 3-м Александр II. Вот эта тройка и правила необъятной матушкой Россией.
+:Цыцурин на два-три месяца летом приезжал из Петербурга в свою Татаровку на отдых. Человек он был религиозный; по приезде в Татаровку сейчас же приглашался приходской священник для служения благодарственного молебна и обедни о благополучном прибытии на место. Вот в июне месяце 1893 года, когда Цыцурин приехал в Татаровку, приглашен на другой день и я для служения. Цыцурин — старик лет за 70 — росту большого, полный, здоровый человек; в обращении с окружающими простой, вспыльчив, не лишен иногда — даже часто — старческих сумасбродных выходок, в семье своей очень строг. Говорят, что он сын дьячка Харьковской губернии, окончил Харьковскую духовную семинарию, а потом Харьковский (или Варшавский) университет по медицинскому делу, был профессором в Варшавском университете, а потом ректором Киевского университета. В приезд императора Николая I с семьей в Киев был приглашен Николаем к больной жене, заболевшей в Киеве. Лечение было удачно. Императрица скоро поправилась, и Николай I назначил его лейб-медиком императорского двора, где он сошелся очень с сыном Николая — наследником Александром II. Когда сей последний стал императором после смерти отца Николая, то он, как друг Александра, имел большое влияние при дворе. Правящие круги это знали и больше чем считались с ним. В общем, очень влиятельный человек в России. В тогдашнем обществе говорилось, что первым императором был какой-то Альдерберг, 2-м Цыцурин, а 3-м Александр II. Вот эта тройка и правила необъятной матушкой Россией.
-Так вот, когда в июне месяце сей вельможа приехал на отдых в свое имение Татаровку, как религиозный человек прежде всего на другой день своего приезда пригласил меня отслужить в татаровской его домовой церкви благодарственную службу. После служения я был приглашен к чаю в дом, где и познакомился с ним и его семьей. После чаю он, взяв меня под руку, до обеда предложил мне показать свой парк, большая часть которого как будто посажена им. Парк действительно был великолепен и большой (96 десятин) и содержался в образцовом порядке. Тут же в парке построен был и его 2-х этажный каменный дом (в миниатюре Киевский царский дворец) и небольшая каменная чудной архитектуры домовая церковь в честь Софьи, Веры и Любови (именем его жены и 2-х дочерей), с великолепным художественным иконостасом из дуба, работы профессоров Петербургской академии художеств. Облачения священнические и престола пошиты из малинового бархата, которым был покрыт гроб Александра II. Гулял он по парку всегда со свитой, в которую входили его 2 зятя: Писарев, муж старшей дочери Веры, чудный и умный человек, с которым я успел уже раньше познакомиться и даже сойтись; он по болезни получил отпуск на 6 летних месяцев. Он был председателем Саратовской судебной палаты, жил в своем имении в Степановке Ровчакского прихода, в 4-х верстах от Татаровки, но о нём будет речь еще впереди. 2-й зять был Тарновский, помещик Полтавской губернии. На время приезда вельможи в Татаровку жил в Татаровке у тестя с женой Татьяной для развлечения последнего. 3-м непременным членом прогулки был управляющий имением сего вельможи Абрамович, образцовый хозяин и спец своего дела.
+:Так вот, когда в июне месяце сей вельможа приехал на отдых в свое имение Татаровку, как религиозный человек прежде всего на другой день своего приезда пригласил меня отслужить в татаровской его домовой церкви благодарственную службу. После служения я был приглашен к чаю в дом, где и познакомился с ним и его семьей. После чаю он, взяв меня под руку, до обеда предложил мне показать свой парк, большая часть которого как будто посажена им. Парк действительно был великолепен и большой (96 десятин) и содержался в образцовом порядке. Тут же в парке построен был и его 2-х этажный каменный дом (в миниатюре Киевский царский дворец) и небольшая каменная чудной архитектуры домовая церковь в честь Софьи, Веры и Любови (именем его жены и 2-х дочерей), с великолепным художественным иконостасом из дуба, работы профессоров Петербургской академии художеств. Облачения священнические и престола пошиты из малинового бархата, которым был покрыт гроб Александра II. Гулял он по парку всегда со свитой, в которую входили его 2 зятя: Писарев, муж старшей дочери Веры, чудный и умный человек, с которым я успел уже раньше познакомиться и даже сойтись; он по болезни получил отпуск на 6 летних месяцев. Он был председателем Саратовской судебной палаты, жил в своем имении в Степановке Ровчакского прихода, в 4-х верстах от Татаровки, но о нём будет речь еще впереди. 2-й зять был Тарновский, помещик Полтавской губернии. На время приезда вельможи в Татаровку жил в Татаровке у тестя с женой Татьяной для развлечения последнего. 3-м непременным членом прогулки был управляющий имением сего вельможи Абрамович, образцовый хозяин и спец своего дела.
-Прогуливаясь, мы шли в таком порядке: вельможа под руку шел со мной впереди, за нами шли его зятья в паре, шествие заключал управляющий. Вельможа увлекательно рассказывал, когда он садил то или другое дерево. Слушать нужно внимательно, хотя бы он повторял одно и то же десять раз;
+:Прогуливаясь, мы шли в таком порядке: вельможа под руку шел со мной впереди, за нами шли его зятья в паре, шествие заключал управляющий. Вельможа увлекательно рассказывал, когда он садил то или другое дерево. Слушать нужно внимательно, хотя бы он повторял одно и то же десять раз;
-В дальнейших своих сношениях с вельможей и его семьей была масса всевозможных курьезов, но о них не стоит говорить.
+:В дальнейших своих сношениях с вельможей и его семьей была масса всевозможных курьезов, но о них не стоит говорить.
 == Суще прокляття для начальства повіту ==

← Попередня версія		Версія за 14:26, 11 лютого 2022
Рядок 47:		Рядок 47:

	В дальнейших своих сношениях с вельможей и его семьей была масса всевозможных курьезов, но о них не стоит говорить.		В дальнейших своих сношениях с вельможей и его семьей была масса всевозможных курьезов, но о них не стоит говорить.
		+
		+	== Суще прокляття для начальства повіту ==
		+	:''Джерело: {{Cite web \| url = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/duh-bezpamyatstva-nad-danynoyu \| title = Дух безпам’ятства над Даниною \| publisher = Газета «День» \| author = [[Микола Тимошик]] \| date = 3 квітня 2015 }}''
		+	Щорічний приїзд Цицуріна на два-три місяці на відпочинок у Татарівку був сущим прокляттям для начальства повіту. Адже все воно, строго за ранжиром, у супроводі чи не всієї поліції повіту, мусило заздалегідь вишиковуватися на залізничній платформі станції Носівка, зустрічаючи літерний потяг, і по-військовому доповідати вельможі, а потім в такому ж складі супроводжувати його карету аж до маєтку, догоджаючи всім його непередбачуваним забаганкам.

	== Нагороди ==		== Нагороди ==

← Попередня версія		Версія за 13:24, 11 лютого 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	[[Файл:Федор Степанович Цыцурин.1865.png\|міні\|Федір Цицурін, 1965]]
		+
	'''Федір Степанович Цицурін''' (народився [[12 червня]] [[1814]], містечко Бірюч Воронезької губернії — помер [[19 грудня]] [[1895]], Санкт-Петербург) — український терапевт і епідеміолог, педагог, перший професор-терапевт медичного факультету Київського Університету (1844 — 1857), президент Варшавської медико-хірургічної академії (1857 — 1861), мав садибу в селі Татарівці (нині [[Софіївка]]), де заклав [[Софіївський старовинний парк\|парк]].		'''Федір Степанович Цицурін''' (народився [[12 червня]] [[1814]], містечко Бірюч Воронезької губернії — помер [[19 грудня]] [[1895]], Санкт-Петербург) — український терапевт і епідеміолог, педагог, перший професор-терапевт медичного факультету Київського Університету (1844 — 1857), президент Варшавської медико-хірургічної академії (1857 — 1861), мав садибу в селі Татарівці (нині [[Софіївка]]), де заклав [[Софіївський старовинний парк\|парк]].

← Попередня версія		Версія за 13:21, 11 лютого 2022
Рядок 33:		Рядок 33:

	Помер Ф. С. Цицурін 19 грудня 1895 року.		Помер Ф. С. Цицурін 19 грудня 1895 року.
		+
		+	== Поміщик Цицурін та його парк у Татарівці ==
		+	: ''Джерело: [https://www.facebook.com/478604272282852/posts/2098639593612637/ Моя Лосинівка], 20 грудня 2020''
		+	Про свої взаємовідносини з двором Татарівського (нині с. Софіївка Носівського району) вельможі - лейб-медика імператорського двору - Федора Степановича Цицуріна, розповідає священик Матвій Полонський, який у 2-й половині ХІХ служив священиком Андріївської церкви с. Сальне.
		+
		+	Цыцурин на два-три месяца летом приезжал из Петербурга в свою Татаровку на отдых. Человек он был религиозный; по приезде в Татаровку сейчас же приглашался приходской священник для служения благодарственного молебна и обедни о благополучном прибытии на место. Вот в июне месяце 1893 года, когда Цыцурин приехал в Татаровку, приглашен на другой день и я для служения. Цыцурин — старик лет за 70 — росту большого, полный, здоровый человек; в обращении с окружающими простой, вспыльчив, не лишен иногда — даже часто — старческих сумасбродных выходок, в семье своей очень строг. Говорят, что он сын дьячка Харьковской губернии, окончил Харьковскую духовную семинарию, а потом Харьковский (или Варшавский) университет по медицинскому делу, был профессором в Варшавском университете, а потом ректором Киевского университета. В приезд императора Николая I с семьей в Киев был приглашен Николаем к больной жене, заболевшей в Киеве. Лечение было удачно. Императрица скоро поправилась, и Николай I назначил его лейб-медиком императорского двора, где он сошелся очень с сыном Николая — наследником Александром II. Когда сей последний стал императором после смерти отца Николая, то он, как друг Александра, имел большое влияние при дворе. Правящие круги это знали и больше чем считались с ним. В общем, очень влиятельный человек в России. В тогдашнем обществе говорилось, что первым императором был какой-то Альдерберг, 2-м Цыцурин, а 3-м Александр II. Вот эта тройка и правила необъятной матушкой Россией.
		+
		+	Так вот, когда в июне месяце сей вельможа приехал на отдых в свое имение Татаровку, как религиозный человек прежде всего на другой день своего приезда пригласил меня отслужить в татаровской его домовой церкви благодарственную службу. После служения я был приглашен к чаю в дом, где и познакомился с ним и его семьей. После чаю он, взяв меня под руку, до обеда предложил мне показать свой парк, большая часть которого как будто посажена им. Парк действительно был великолепен и большой (96 десятин) и содержался в образцовом порядке. Тут же в парке построен был и его 2-х этажный каменный дом (в миниатюре Киевский царский дворец) и небольшая каменная чудной архитектуры домовая церковь в честь Софьи, Веры и Любови (именем его жены и 2-х дочерей), с великолепным художественным иконостасом из дуба, работы профессоров Петербургской академии художеств. Облачения священнические и престола пошиты из малинового бархата, которым был покрыт гроб Александра II. Гулял он по парку всегда со свитой, в которую входили его 2 зятя: Писарев, муж старшей дочери Веры, чудный и умный человек, с которым я успел уже раньше познакомиться и даже сойтись; он по болезни получил отпуск на 6 летних месяцев. Он был председателем Саратовской судебной палаты, жил в своем имении в Степановке Ровчакского прихода, в 4-х верстах от Татаровки, но о нём будет речь еще впереди. 2-й зять был Тарновский, помещик Полтавской губернии. На время приезда вельможи в Татаровку жил в Татаровке у тестя с женой Татьяной для развлечения последнего. 3-м непременным членом прогулки был управляющий имением сего вельможи Абрамович, образцовый хозяин и спец своего дела.
		+
		+	Прогуливаясь, мы шли в таком порядке: вельможа под руку шел со мной впереди, за нами шли его зятья в паре, шествие заключал управляющий. Вельможа увлекательно рассказывал, когда он садил то или другое дерево. Слушать нужно внимательно, хотя бы он повторял одно и то же десять раз;
		+
		+	В дальнейших своих сношениях с вельможей и его семьей была масса всевозможных курьезов, но о них не стоит говорить.

	== Нагороди ==		== Нагороди ==