Селищенська школа - Історія редагувань

Perohanych в 20:21, 21 листопада 2025

2025-11-21T20:21:47Z

Perohanych в 13:35, 11 лютого 2024

2024-02-11T13:35:17Z

Perohanych: /* Історія Селищенської школи */

2023-05-05T09:50:55Z

Історія Селищенської школи

Perohanych в 09:22, 5 травня 2023

2023-05-05T09:22:57Z

Perohanych: /* Історія Селищенської школи */

2023-05-05T09:20:28Z

Історія Селищенської школи

Perohanych в 09:17, 5 травня 2023

2023-05-05T09:17:49Z

Perohanych в 09:08, 5 травня 2023

2023-05-05T09:08:26Z

Perohanych: /* Історія Селищенської школи */

2023-05-05T09:07:35Z

Історія Селищенської школи

Perohanych: /* Історія Селищенської школи */

2023-05-05T09:07:12Z

Історія Селищенської школи

Perohanych в 08:58, 5 травня 2023

2023-05-05T08:58:23Z

← Попередня версія		Версія за 20:21, 21 листопада 2025
Рядок 39:		Рядок 39:
	[[Кунтиш Людмила Іванівна\|Людмила КУНТИШ]]		[[Кунтиш Людмила Іванівна\|Людмила КУНТИШ]]

		+	== Див. також ==
		+	* [[Історія Селищенської неповної середньої школи]]
	[[Категорія:Селищенська школа\|*]]		[[Категорія:Селищенська школа\|*]]

← Попередня версія		Версія за 13:35, 11 лютого 2024
Рядок 39:		Рядок 39:
	[[Кунтиш Людмила Іванівна\|Людмила КУНТИШ]]		[[Кунтиш Людмила Іванівна\|Людмила КУНТИШ]]

−	[[Категорія:~~Школи]]~~	+	[[Категорія:Селищенська школа\|*]]
−	~~[[Категорія:Селище~~]]

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 :''Джерело: [[Кунтиш Людмила Іванівна|Людмила Кунтиш]]: Історія Селищенської школи. Отримано в квітні 2023''
-Коротко про певний період з історії Селищенської неповної середньої школи Носівського району, що функціонувала в с. [[Селище]] з 1914 року до серпня 2014 року.
+''Коротко про певний період з історії Селищенської неповної середньої школи Носівського району, що функціонувала в с. [[Селище]] з 1914 року до серпня 2014 року.''
 Ознайомившись з розділом Селищенська школа, в книзі [[Фурса Валерій Михайлович|В. М. Фурси]] «З історії освіти Носівщини. Навчальні заклади району», видану в Ніжині 2019, знайшла деякі неточності і помилки в іменах та по-батькові окремих вчителів, мабуть, допущені під час роз шифровки їх ініціалів. Зокрема, напередодні німецько-радянської війни директором школи був [[Єсипенко Сава Іванович]], про що свідчать спогади колишнього учня [[Горбатко Федот|Горбатка Федота]], де на стор. 183 зазначено «Я пішов до школи в 1935 році. Директором вже був Сава Іванович Єсипенко». А на стор. 182  цього нарису, як передвоєнний директор школи, названий Борисенко Михайло Володимирович. Думаю, що тут найшвидше мова йде про [[Борисенко Максим Володимирович|Максима Володимировича Борисенка]]. Історія вчительської родини Борисенків взагалі відсутня в спогадах про нашу школу, отож я хочу про неї трішки описати. Голова цієї родини Максим Володимирович Борисенко, виходець із села Селище, працював з 1931 року директором Ліснохутірської неповної середньої школи (нині це [[Носівська школа № 3|школа №3 м. Носівки]]). Влітку 1940 року М.В. Борисенко був призначений завідуючим Носівським  райво. На початку війни захворів на туберкульоз легенів, але опинився в лісі серед сформованих груп спротиву німецьким окупантам. Згодом, у вкрай тяжкому стані партизани потай переправили його в с. Селище, в дім  матері Ладимерихи, де і був вбитий прямо в ліжку мадярськими солдатами за наказом коменданта по доносу одного із поліцаїв. Його дружина, Василина Пилипівна, залишилась в Селищі з двома синами: Юрієм, десь 1928-1929 р. народження, і меншим Володимиром. Викладала в школі українську мову, короткий період, десь імовірно з 1949 по 1952 рр.займала пост директора школи, ще знаю, що в свій час закінчувала учительську чотирикласну семінарію в Мрині.

@@ Рядок 33: / Рядок 33: @@
 З історією Селищанської 8-річної школи пов’язане добре знане в Носівському районі подружжя педагогів Коняченків. [[Коняченко Михайло Пилипович|Михайло Пилипович]] і [[Коняченко Ніна Іванівна|Ніна Іванівна]] жили і працювали тут в середині 1960-х, орієнтовно в 1964-1966, навчаючи учнів російської мови і літератури та біології і хімії. В пізніші роки М. П. Коняченко працював в райкомі партії, а потім очолював [[Носівська школа № 1|Носівську середню школу №1]].
-В цих моїх спогадах дати орієнтовні, отож є поле для досліджень та архівних пошуків тим, хто достовірно хоче знати історію Селищанської  7-річки, потім 8-річки, а згодом неповної середньої школи, що стала іменуватися Селищенською, в якій за 104 роки її існування працювали різні цікаві і талановиті  педагоги, що  вивчили не одне покоління селищанських і комарівських (роздольнянських) дітей.
+В цих моїх спогадах дати орієнтовні, отож є поле для досліджень та архівних пошуків тим, хто достовірно хоче знати історію Селищанської 7-річки, потім 8-річки, а згодом неповної середньої школи, що стала іменуватися Селищенською, в якій за 104 роки її існування працювали різні цікаві і талановиті  педагоги, що  вивчили не одне покоління селищанських і комарівських (роздольнянських) дітей.
 На жаль, в 2018 році рішенням  новоствореної Мринської територіальної громади, до якої ввійшов адміністративний населений пункт село Селище, з метою економії  бюджетних коштів громади навчальний заклад, Селищенська неповна середня школа, був ліквідований. А історична архітектурна пам’ятка початку XX століття, більш ніж 100 річна споруда цієї школи, стоїть і занепадає без своїх галасливих дитячих господарів.

@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 ''Фото, що підтверджує директорство Ю. М. Борисенка, а напис «Перший випуск Селищанської 8-річної школи» свідчить про перейменування 7-річки у 8-річну школу.''
-Дружина Юрія Максимовича, Ніна Семенівна, красуня, завжди елегантно вдягнена жінка, викладала в школі французьку мову, маючи диплом Київського інституту іноземних мов. Мені відомо, що вона пережила разом зі своєю мамою і сестрою німецьку окупацію в Києві, а середню школу закінчувала в Сєдневі Чернігівської області, щодня долаючи до школи відстань в 15 км від с. Макошине, де проживала на той час. В Селищі її знали як хорошу вчительку і активну громадську діячку. Тоді говорили, що завдячуючи Ніні Семенівні, як депутату, через Селище були запущені рейси автобусів Носівка-Чернігів, Лосинівка-Чернігів, Носівка-Лихачів, Ніжин-Киселівка.
+Дружина Юрія Максимовича, [[Борисенко Ніна Семенівна|Ніна Семенівна]], красуня, завжди елегантно вдягнена жінка, викладала в школі французьку мову, маючи диплом Київського інституту іноземних мов. Мені відомо, що вона пережила разом зі своєю мамою і сестрою німецьку окупацію в Києві, а середню школу закінчувала в Сєдневі Чернігівської області, щодня долаючи до школи відстань в 15 км від с. Макошине, де проживала на той час. В Селищі її знали як хорошу вчительку і активну громадську діячку. Тоді говорили, що завдячуючи Ніні Семенівні, як депутату, через Селище були запущені рейси автобусів Носівка-Чернігів, Лосинівка-Чернігів, Носівка-Лихачів, Ніжин-Киселівка.
 [[Файл:Селищенська школа 3.jpg|800 пкс]]
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 ''Фото: Василина Пилипівна, Серьожа, Ніна Семенівна Борисенки в період проживання в Селищі.''
-В першій половині 60-х років сім’я Борисенків виїхала із Селища: Юрій Максимович з Ніною Семенівною та двома синами Сергієм, 1954 року народження та меншим Колею – в м. Бровари, а Василина Пилипівна – в м. Сосницю, до свого меншого сина Володимира, який працював там директором бухгалтерського технікуму (чи то бухгалтерської школи) і в центрі цього містечка мав великий, добротний дім. Стверджую так, бо разом з батьками, які забирали мене з обласного піонерського табору, побувала у них в гостях.
+В першій половині 60-х років сім'я Борисенків виїхала із Селища: Юрій Максимович з Ніною Семенівною та двома синами Сергієм, 1954 року народження та меншим Колею – в м. Бровари, а Василина Пилипівна – в м. Сосницю, до свого меншого сина Володимира, який працював там директором бухгалтерського технікуму (чи то бухгалтерської школи) і в центрі цього містечка мав великий, добротний дім. Стверджую так, бо разом з батьками, які забирали мене з обласного піонерського табору, побувала у них в гостях.
 Про діяльність Юрія Максимовича в Броварах майже нічого не знаю, а Ніна Семенівна 25 років викладала англійську мову в Броварській школі-інтернаті, а потім у ЗОШ №5 м. Бровари. Відомо про трьох їхніх онуків. Онучка Наталія Борисенко – Заслужений майстер спорту України з гандболу, Бронзовий призер Олімпіади-2004, власниця срібної медалі Євро-2000, призер Ліги чемпіонів -2002, Віце-чемпіонка України-2001, Чемпіонка Світу і Європи з пляжного гандболу.
@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 [[Файл:Селищенська школа 4.jpg|800 пкс]]
-Виставляючи в текст фото з написом на зворотній стороні: Піонертабір, 2 серпня 1953 року, де на фоні шкільної споруди зліва – направо [[Буняк Іван Гордійович|І. Г. Буняк]] (на той час один із секретарів Носівського райкому), посередині піонервожата (мені невідомо, хто саме), крайній справа [[Борисенко Юрій Максимович|Юрій Максимович Борисенко]], (імовірно, на той час начальник піонертабору), хочу зазначити, що на базі Селищанської школи довготривалий період в літній час функціонував районний піонертабір, бо на поч.60-х рр.. і я була серед тих, хто тут оздоровлювався. Так, як наша сім’я з середини 50-х і до 1961 року проживала в будинку для вчителів, розміщеному  на території шкільного двору, то добре пам’ятаю старшу піонервожату табору Ольгу Вікентіївну Якубовську, добре знану пізніше О.В.Калинку, яка очолювала в Носівці Будинок піонерів, що  через певний час іменувався Будинком дитячої та юнацької творчості. Ще пам’ятаю, коли в один із років начальником цього табору був Сергій Максимович Буцан, який працював директором чи то четвертої, чи то другої Носівських шкіл.
+Виставляючи в текст фото з написом на зворотній стороні: Піонертабір, 2 серпня 1953 року, де на фоні шкільної споруди зліва – направо [[Буняк Іван Гордійович|І. Г. Буняк]] (на той час один із секретарів Носівського райкому), посередині піонервожата (мені невідомо, хто саме), крайній справа [[Борисенко Юрій Максимович|Юрій Максимович Борисенко]], (імовірно, на той час начальник піонертабору), хочу зазначити, що на базі Селищанської школи довготривалий період в літній час функціонував районний піонертабір, бо на поч.60-х рр.. і я була серед тих, хто тут оздоровлювався. Так, як наша сім’я з середини 50-х і до 1961 року проживала в будинку для вчителів, розміщеному  на території шкільного двору, то добре пам’ятаю старшу піонервожату табору [[Калинка Ольга Вікентіївна|Ольгу Вікентіївну Якубовську]], добре знану пізніше О.В.Калинку, яка очолювала в Носівці Будинок піонерів, що  через певний час іменувався Будинком дитячої та юнацької творчості. Ще пам’ятаю, коли в один із років начальником цього табору був [[Буцан Сергій Максимович|Сергій Максимович Буцан]], який працював директором чи то четвертої, чи то другої Носівських шкіл.
 З історією Селищанської 8-річної школи пов’язане добре знане в Носівському районі подружжя педагогів Коняченків. [[Коняченко Михайло Пилипович|Михайло Пилипович]] і [[Коняченко Ніна Іванівна|Ніна Іванівна]] жили і працювали тут в середині 1960-х, орієнтовно в 1964-1966, навчаючи учнів російської мови і літератури та біології і хімії. В пізніші роки М. П. Коняченко працював в райкомі партії, а потім очолював [[Носівська школа № 1|Носівську середню школу №1]].

← Попередня версія		Версія за 09:17, 5 травня 2023
Рядок 38:		Рядок 38:

	[[Кунтиш Людмила Іванівна\|Людмила КУНТИШ]]		[[Кунтиш Людмила Іванівна\|Людмила КУНТИШ]]
		+
		+	[[Категорія:Школи]]
		+	[[Категорія:Селище]]

@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 == Історія Селищенської школи ==
-:''Джерело: [[Кунтиш Людмила Іванівна|Людмила Кунтиш]]: Коротко про певний період з історії Селищенської неповної середньої школи Носівського району, що функціонувала в с. [[Селище]] з 1914 року до серпня 2014 року. Отримано в квітні 2023''
+:''Джерело: [[Кунтиш Людмила Іванівна|Людмила Кунтиш]]: Історія Селищенської школи. Отримано в квітні 2023''
 Ознайомившись з розділом Селищенська школа, в книзі [[Фурса Валерій Михайлович|В. М. Фурси]] «З історії освіти Носівщини. Навчальні заклади району», видану в Ніжині 2019, знайшла деякі неточності і помилки в іменах та по-батькові окремих вчителів, мабуть, допущені під час роз шифровки їх ініціалів. Зокрема, напередодні німецько-радянської війни директором школи був [[Єсипенко Сава Іванович]], про що свідчать спогади колишнього учня [[Горбатко Федот|Горбатка Федота]], де на стор. 183 зазначено «Я пішов до школи в 1935 році. Директором вже був Сава Іванович Єсипенко». А на стор. 182  цього нарису, як передвоєнний директор школи, названий Борисенко Михайло Володимирович. Думаю, що тут найшвидше мова йде про [[Борисенко Максим Володимирович|Максима Володимировича Борисенка]]. Історія вчительської родини Борисенків взагалі відсутня в спогадах про нашу школу, отож я хочу про неї трішки описати. Голова цієї родини Максим Володимирович Борисенко, виходець із села Селище, працював з 1931 року директором Ліснохутірської неповної середньої школи (нині це [[Носівська школа № 3|школа №3 м. Носівки]]). Влітку 1940 року М.В. Борисенко був призначений завідуючим Носівським  райво. На початку війни захворів на туберкульоз легенів, але опинився в лісі серед сформованих груп спротиву німецьким окупантам. Згодом, у вкрай тяжкому стані партизани потай переправили його в с. Селище, в дім  матері Ладимерихи, де і був вбитий прямо в ліжку мадярськими солдатами за наказом коменданта по доносу одного із поліцаїв. Його дружина, Василина Пилипівна, залишилась в Селищі з двома синами: Юрієм, десь 1928-1929 р. народження, і меншим Володимиром. Викладала в школі українську мову, короткий період, десь імовірно з 1949 по 1952 рр.займала пост директора школи, ще знаю, що в свій час закінчувала учительську чотирикласну семінарію в Мрині.

@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 ''Фото, що підтверджує директорство Ю.М. Борисенка, а напис «Перший випуск Селищанської 8-річної школи» свідчить про перейменування 7-річки у 8-річну школу.''
-Дружина Юрія Максимовича, Ніна Семенівна, красуня, завжди елегантно вдягнена жінка, викладала в школі французьку мову, маючи диплом Київського інституту іноземних мов. Мені відомо, що вона пережила разом зі своєю мамою і сестрою німецьку окупацію в Києві, а середню школу закінчувала в Сєдневі Чернігівської області, щодня долаючи до школи відстань в 15 км від с. Макошине, де проживала на той час.  В Селищі її знали як хорошу вчительку і активну громадську діячку. Тоді говорили, що завдячуючи Ніні Семенівні, як депутату, через Селище були запущені рейси автобусів Носівка-Чернігів, Лосинівка- Чернігів, Носівка-Лихачів, Ніжин-Киселівка.
+Дружина Юрія Максимовича, Ніна Семенівна, красуня, завжди елегантно вдягнена жінка, викладала в школі французьку мову, маючи диплом Київського інституту іноземних мов. Мені відомо, що вона пережила разом зі своєю мамою і сестрою німецьку окупацію в Києві, а середню школу закінчувала в Сєдневі Чернігівської області, щодня долаючи до школи відстань в 15 км від с. Макошине, де проживала на той час.  В Селищі її знали як хорошу вчительку і активну громадську діячку. Тоді говорили, що завдячуючи Ніні Семенівні, як депутату, через Селище були запущені рейси автобусів Носівка-Чернігів, Лосинівка-Чернігів, Носівка-Лихачів, Ніжин-Киселівка.
 [[Файл:Селищенська школа 3.jpg|800 пкс]]
@@ Рядок 25: / Рядок 25: @@
 Про діяльність Юрія Максимовича в Броварах майже нічого не знаю, а Ніна Семенівна 25 років викладала англійську мову в Броварській школі-інтернаті, а потім у ЗОШ №5 м. Бровари. Відомо про трьох їхніх онуків. Онучка Наталія Борисенко – Заслужений майстер спорту України з гандболу, Бронзовий призер Олімпіади-2004, власниця срібної медалі Євро-2000, призер Ліги чемпіонів -2002, Віце-чемпіонка України-2001, Чемпіонка Світу і Європи з пляжного гандболу.
+З історією Селищанської 8-річної школи пов’язане добре знане в Носівському районі подружжя педагогів Коняченків. Михайло Пилипович і Ніна Іванівна жили і працювали тут в середині 60-х рр.., орієнтовно в 1964-1966 рр., навчаючи учнів російської мови і літератури та біології і хімії. В пізніші роки М. П. Коняченко працював в райкомі партії, а потім очолював Носівську середню школу №1.
 В цих моїх спогадах дати орієнтовні, отож є поле для досліджень та архівних пошуків тим, хто достовірно хоче знати історію Селищанської  7-річки, потім 8-річки, а згодом неповної середньої школи, що стала іменуватися Селищенською, в якій за 104 роки її існування працювали різні цікаві і талановиті  педагоги, що  вивчили не одне покоління селищанських і комарівських (роздольнянських) дітей.