Розум Олександр Миколайович - Історія редагувань

Perohanych: /* Родина */

2026-07-05T18:22:44Z

Родина

Perohanych в 10:57, 23 січня 2026

2026-01-23T10:57:24Z

Perohanych: /* Вулиці мого дитинства */

2023-09-06T06:03:21Z

Вулиці мого дитинства

Perohanych: /* Вулиці мого дитинства */

2023-09-01T18:30:01Z

Вулиці мого дитинства

Perohanych: /* Вулиці мого дитинства */

2023-09-01T18:28:52Z

Вулиці мого дитинства

Perohanych: /* Місто мого дитинства */

2023-09-01T07:26:48Z

Місто мого дитинства

Perohanych: /* Місто мого дитинства */

2023-09-01T07:25:27Z

Місто мого дитинства

Perohanych: /* Місто мого дитинства */

2023-09-01T07:24:27Z

Місто мого дитинства

Perohanych: /* Родина */

2023-09-01T07:21:08Z

Родина

Perohanych: /* Родина */

2023-09-01T07:20:29Z

Родина

← Попередня версія		Версія за 18:22, 5 липня 2026
Рядок 26:		Рядок 26:

	== Родина ==		== Родина ==
		+
		+	Баба по матері — [[Муха Софія Дмитрівна]] (1906 – ?)
		+
	Батько — [[Розум Микола Олександрович]] (1926—1977), працював у колгоспі «Паризька комуна», директором Носівського філіалу Ніжинського консервного комбінату. Учасник бойових дій Німецько-радянської війни, важко поранений, нагороджений медалями.		Батько — [[Розум Микола Олександрович]] (1926—1977), працював у колгоспі «Паризька комуна», директором Носівського філіалу Ніжинського консервного комбінату. Учасник бойових дій Німецько-радянської війни, важко поранений, нагороджений медалями.

@@ Рядок 40: / Рядок 40: @@
 : ''{{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/628795813914575/permalink/1337270936400389 | title = Вулиці мого дитинства. Спогади | publisher = Facebook | author = Олександр Розум | date = 15 листопада 2017 | accessdate = | language = }}''
-Носівчани та гості міста добре знають це місце та [[Пам'ятний знак радянським воїнам, які звільняли місто у 1943|скульптуру воїна з вінком у руці]], яка стоїть біля сучасної автобусної зупинки "вулиця Миру", на стиці вулиць [[Вулиця Вокзальна|Вокзальної]] та [[Вулиця Миру (Носівка)|Миру]]. Цю місцину у вигляді невеликої трикутної ділянки землі, та, власне, і воїна на постаменті, скільки я пам'ятаю, весь час називають пам'ятником, але чи знає хто і пам'ятає, як і коли він з'явився на цьому місці?
+Носівчани та гості міста добре знають це місце та [[Пам'ятний знак радянським воїнам, які звільняли місто у 1943|скульптуру воїна з вінком у руці]], яка стоїть біля сучасної автобусної зупинки "вулиця Миру", на стиці вулиць [[Вулиця Вокзальна (Носівка)|Вокзальної]] та [[Вулиця Миру (Носівка)|Миру]]. Цю місцину у вигляді невеликої трикутної ділянки землі, та, власне, і воїна на постаменті, скільки я пам'ятаю, весь час називають пам'ятником, але чи знає хто і пам'ятає, як і коли він з'явився на цьому місці?
 Спогади переносять мене у далеке дитинство, перед очима постають картини минулого, які нині, з плином часу прожитих років, відчуваються з новою силою, чітко та яскраво, як буцімто все відбувалось вчора, а не 50 років тому. Мабудь, природа-матінка нас так створила, що б ми всі, в кінці свого земного існування, мали можливість зробити переоцінку своєї життєвої дороги, зробити якісь висновки для себе, як ти прожив і що зоставляєш після себе.

← Попередня версія		Версія за 06:03, 6 вересня 2023
Рядок 66:		Рядок 66:

	У 1960 році почав будувати великий на той час дім на три кімнати і мій [[Розум Микола Олександрович\|батько]], бо до цього часу ми жили у "Шевченківській мазанці" 6 на 4 метрів, з маленькими віконцями, стріхою із соломи та призьбою, а за паркан з вулиці, яким я дуже пишався, слугував штахетник, зроблений із діжкових клепок, які тато виписав, як дрова, за рахунок своєї зарплати на [[Засолочна база\|засолочній базі]], яка була в кінці нашої вулиці, на [[Цегельня\|Цегельні]], де він працював.		У 1960 році почав будувати великий на той час дім на три кімнати і мій [[Розум Микола Олександрович\|батько]], бо до цього часу ми жили у "Шевченківській мазанці" 6 на 4 метрів, з маленькими віконцями, стріхою із соломи та призьбою, а за паркан з вулиці, яким я дуже пишався, слугував штахетник, зроблений із діжкових клепок, які тато виписав, як дрова, за рахунок своєї зарплати на [[Засолочна база\|засолочній базі]], яка була в кінці нашої вулиці, на [[Цегельня\|Цегельні]], де він працював.
		+
		+	[[Файл:Люди з вулиці Рябухи в Носівці 07.jpg\|800 px]]
		+
		+	''Моя перша батьківська хата, у якій пройшло моє дитинство. Мене ще не було на світі. [[Розум Ганна Андріївна\|Мама]] стоїть з сестрою [[Соломаха Валентина Миколаївна\|Валею]]. Біля хати сидить наш вірний пес Шарик. Кругом ні деревця, ні забору. Простір. Ці "хороми" мали розмір 6 на 4 мертів. з невеличкими сінями, де стояв сепаратор на якому мама переганяла молоко, яке доїли від корови Бєлки. Жили на [[Вулиця Миру (Носівка)\|Рябусі]], як на хуторі.''

	Ту маленьку хатинку, яку і досі бачу у снах, будували у голодні 1947-1949 роки, а її будівництвом опікувалась моя мама [[Розум Ганна Андріївна\|Ганна Андріївна]], яка у 1947 році приїхали у Носівку з міста Ромни молодим спеціалістом, відкрила при лікарні цукрозаводу аптеку, у якій і пропрацювала практично все своє трудове життя, до 70-річного віку, бо тато прийшовши з війни у 1947 році, ще довго лікувався у військових шпіталях Чернігіва та Ніжина, де з нього вирізали шматки металу, яким щедро нагородила його війна. 19 травня 1945 року, уже фактично після війни, недалеко від Берліну, у бою з фашистами, які ще чинили опір, його накрила ворожа міна, зробивши із юнака інваліда. 24 фронтових операцій довелось пережити моєму татусеві, борячись за життя.		Ту маленьку хатинку, яку і досі бачу у снах, будували у голодні 1947-1949 роки, а її будівництвом опікувалась моя мама [[Розум Ганна Андріївна\|Ганна Андріївна]], яка у 1947 році приїхали у Носівку з міста Ромни молодим спеціалістом, відкрила при лікарні цукрозаводу аптеку, у якій і пропрацювала практично все своє трудове життя, до 70-річного віку, бо тато прийшовши з війни у 1947 році, ще довго лікувався у військових шпіталях Чернігіва та Ніжина, де з нього вирізали шматки металу, яким щедро нагородила його війна. 19 травня 1945 року, уже фактично після війни, недалеко від Берліну, у бою з фашистами, які ще чинили опір, його накрила ворожа міна, зробивши із юнака інваліда. 24 фронтових операцій довелось пережити моєму татусеві, борячись за життя.

@@ Рядок 73: / Рядок 73: @@
 [[File:Мешканці Рябухи в Носівці у дворі Прокопа Кондрашевського, червень 1956.jpg|800px]]
-''Колишні хуторяни та їх нащадки. Тримались гурту, товаришували і підтримували один одного. І в свята і в горі разом. <br />Якесь свято на подвір'ї Прокопа Кодрашевського. <br />Фотосвітлину зробив мій батько [[Розум Микола Олександрович|Миколай Розум]].''
+''Колишні хуторяни та їх нащадки. Тримались гурту, товаришували і підтримували один одного. І в свята і в горі разом. <br />Якесь свято на подвір'ї Прокопа Кодрашевського. Фотосвітлину зробив мій батько [[Розум Микола Олександрович|Миколай Розум]].''
-Багато на вулиці жило переселенців із навколишніх степних хуторів, яких влада насильно переселила у райони поблизу станції Носівка, місця, які на той період були заселені слабо, але був створений колгосп "[[Парижская Коммуна]]", де хуторяни мали працювати за трудодні…
+Багато на вулиці жило переселенців із навколишніх степних хуторів, яких влада насильно переселила у райони поблизу станції Носівка, місця, які на той період були заселені слабо, але був створений колгосп "[[Паризька комуна|Парижская Коммуна]]", де хуторяни мали працювати за трудодні…
 З вдячністю згадую діда [[Филь|Филя]], нашого сусіда на вулиці, який працював у цьому колгоспі їздовим, був добрим до нас дітлахів, ніколи не відмовляв нам проїхатись на возі чи взимку на санях, коли ми просили про те. Його донька з моїм татом навчались у одному класі, тому разом ходили зі степного хутору до школи у Носівку.

← Попередня версія		Версія за 18:28, 1 вересня 2023
Рядок 70:		Рядок 70:

	Часи були тяжкі, люди боролись з післявоєнною розрухою, голодом та усіма негараздами.		Часи були тяжкі, люди боролись з післявоєнною розрухою, голодом та усіма негараздами.
		+
		+	[[File:Мешканці Рябухи в Носівці у дворі Прокопа Кондрашевського, червень 1956.jpg\|800px]]
		+
		+	''Колишні хуторяни та їх нащадки. Тримались гурту, товаришували і підтримували один одного. І в свята і в горі разом. <br />Якесь свято на подвір'ї Прокопа Кодрашевського. <br />Фотосвітлину зробив мій батько [[Розум Микола Олександрович\|Миколай Розум]].''

	Багато на вулиці жило переселенців із навколишніх степних хуторів, яких влада насильно переселила у райони поблизу станції Носівка, місця, які на той період були заселені слабо, але був створений колгосп "[[Парижская Коммуна]]", де хуторяни мали працювати за трудодні…		Багато на вулиці жило переселенців із навколишніх степних хуторів, яких влада насильно переселила у райони поблизу станції Носівка, місця, які на той період були заселені слабо, але був створений колгосп "[[Парижская Коммуна]]", де хуторяни мали працювати за трудодні…

@@ Рядок 185: / Рядок 185: @@
 Завод будувався як промисловий комплекс, з усією інфраструктурою, що було дуже прогресивним явищем на той час. Рядом з підприємством було створено цілий каскад ставків, побудовані будинки для робітників, у яких і до тепер живуть люди, школу, першу у Носівці лікарню, дитсадок та ясла, магазини. Навкруги заводу почали зростати робітничі селища. Сам маєток Мусін-Пушкіних знаходився у мальовничій місцевості під Козарами, що було досить віддалено від заводу та земляних угідь графа, де при радянській владі був [[бурякорадгосп]], де вирощувались буряки для переробки на цукрозаводі. То ж, після того, як була побудована через Носівку залізна дорога, від свого маєтку до заводу Мусін-Пушкін побудував вузькоколійку, якою заводський локомотив, а то і коногонки з усієї округи вивозили буряки та все необхідне для виробництва.
-Про початок та закінчення трудового дня на всю округу сповіщав заводський гудок, гудіння якого було чути на далеку відстань (я чув цей заводський сигнал буквально до 60 років минулого століття). До 60 років від заводу до станції Носівка ранком та в кінці робочого дня по окремій вітці "бігав" локомотив "Кукушка" з одним столітнього виду вагоном з лавками, який возив робітників та всіх, кому потрібно було у цей час їхати з заводу до станції. Цим транспортом користувався і я, коли хлопчаком їздив купатись та вудити рибу на заводські ставки. У аптеці при заводській лікарні все своє трудове життя пропрацювала на одному місці моя мама Розум (Муха) Ганна Андріївна, яка у голодному 1947 році закінчивши навчання у Роменській фармшколі, як молодий спеціаліст, у свої 22 роки приїхала до Носівки, відкрила та очолила аптеку при заводській лікарні і пропрацювала у ній все своє трудове життя, практично до 70-ти літнього віку. Вона була своєю для всіх селищ навкруги, знала всіх, хто там проживав, для яких робила свою благородну справу..
+Про початок та закінчення трудового дня на всю округу сповіщав заводський гудок, гудіння якого було чути на далеку відстань (я чув цей заводський сигнал буквально до 60 років минулого століття). До 60 років від заводу до станції Носівка ранком та в кінці робочого дня по окремій вітці "бігав" локомотив "Кукушка" з одним столітнього виду вагоном з лавками, який возив робітників та всіх, кому потрібно було у цей час їхати з заводу до станції. Цим транспортом користувався і я, коли хлопчаком їздив купатись та вудити рибу на заводські ставки. У аптеці при заводській лікарні все своє трудове життя пропрацювала на одному місці моя мама [[Розум Ганна Андріївна|Розум (Муха) Ганна Андріївна]], яка у голодному 1947 році закінчивши навчання у Роменській фармшколі, як молодий спеціаліст, у свої 22 роки приїхала до Носівки, відкрила та очолила аптеку при заводській лікарні і пропрацювала у ній все своє трудове життя, практично до 70-ти літнього віку. Вона була своєю для всіх селищ навкруги, знала всіх, хто там проживав, для яких робила свою благородну справу..
 У Носівці знайшла свою життєву долю, вийшла заміж за Миколу Розума, народила мене та мою сестру [[Соломаха Валентина Миколаївна|Валю]], яка живе і нині по вулиці Миру, дай Боже їй здоров'я, якщо все буде добре, то 16 листопада будемо святкувати її 93-ліття. Тато, на жаль, уже 40 років, як пішов у вічність...

@@ Рядок 187: / Рядок 187: @@
 Про початок та закінчення трудового дня на всю округу сповіщав заводський гудок, гудіння якого було чути на далеку відстань (я чув цей заводський сигнал буквально до 60 років минулого століття). До 60 років від заводу до станції Носівка ранком та в кінці робочого дня по окремій вітці "бігав" локомотив "Кукушка" з одним столітнього виду вагоном з лавками, який возив робітників та всіх, кому потрібно було у цей час їхати з заводу до станції. Цим транспортом користувався і я, коли хлопчаком їздив купатись та вудити рибу на заводські ставки. У аптеці при заводській лікарні все своє трудове життя пропрацювала на одному місці моя мама Розум (Муха) Ганна Андріївна, яка у голодному 1947 році закінчивши навчання у Роменській фармшколі, як молодий спеціаліст, у свої 22 роки приїхала до Носівки, відкрила та очолила аптеку при заводській лікарні і пропрацювала у ній все своє трудове життя, практично до 70-ти літнього віку. Вона була своєю для всіх селищ навкруги, знала всіх, хто там проживав, для яких робила свою благородну справу..
-У Носівці знайшла свою життєву долю, вийшла заміж за Миколу Розума, народила мене та мою сестру Валю, яка живе і нині по вулиці Миру, дай Боже їй здоров'я, якщо все буде добре, то 16 листопада будемо святкувати її 93-ліття. Тато, на жаль, уже 40 років, як пішов у вічність...
+У Носівці знайшла свою життєву долю, вийшла заміж за Миколу Розума, народила мене та мою сестру [[Соломаха Валентина Миколаївна|Валю]], яка живе і нині по вулиці Миру, дай Боже їй здоров'я, якщо все буде добре, то 16 листопада будемо святкувати її 93-ліття. Тато, на жаль, уже 40 років, як пішов у вічність...
 Мусін-Пушкін, з підтримки громади Носівки, збудував також дорогу, гаптовану гранітом (шосейку) від заводу аж до центру міста (десь 8 кілометрів, котра прослужила людям більше 100 років, доки у 60 роках минулого сторіччя її не перебудували на асфальтову.

@@ Рядок 197: / Рядок 197: @@
 На початок 20 століття Розуми міцно тримали своє господарство і під час дії Столипінських реформ прикупили собі орної землі та заснували хутір десь у районі нинішнього Ставка чи Тертишників (точно місця не знаю, радянська влада все знесла під час колективізації).
-Все було би добре, але буремні події початку 20 століття перевернули все на диби. З 17 до 21 років 20 століття влада у Носівці переходила із рук у руки декілька разів різним протиборчим сторонам, але у 1921 році побідили більшовики і заснували своє багаторічне правління. Почався великий експеримент над трудовим народом. Так почалось силоміцьке заганяння селян у колгоспи, яких зганяли з хуторів, проводили розкуркулення селянських господарств та інші репресивні акції від яких страждали трударі на землі і велика сім'я Розумів у тому числі, у якої силоміць було забрано все: добротну хату, землю, ліс, мого прадіда Олександра з його батьками дідом Кузьмою та бабою Вірою, дружиною та трьома синами та донькою вимусили зі степу переселитись у селянську халупу на Рябусі (нині вулиця Миру) в районі залізничної станції Носівка, місцевість якої на той час була заселена дуже слабо, навкруги були заболочені місця та занедбані поля...
+Все було би добре, але буремні події початку 20 століття перевернули все на диби. З 17 до 21 років 20 століття влада у Носівці переходила із рук у руки декілька разів різним протиборчим сторонам, але у 1921 році побідили більшовики і заснували своє багаторічне правління. Почався великий експеримент над трудовим народом. Так почалось силоміцьке заганяння селян у колгоспи, яких зганяли з хуторів, проводили розкуркулення селянських господарств та інші репресивні акції від яких страждали трударі на землі і велика сім'я Розумів у тому числі, у якої силоміць було забрано все: добротну хату, землю, ліс, мого прадіда [[Розум Олександр Кузьмич|Олександра]] з його батьками дідом [[Розум Кузьма Артемович|Кузьмою]] та бабою Вірою, дружиною та трьома синами та донькою вимусили зі степу переселитись у селянську халупу на Рябусі (нині вулиця Миру) в районі залізничної станції Носівка, місцевість якої на той час була заселена дуже слабо, навкруги були заболочені місця та занедбані поля...
 У 1932 році на Носівчан чекала нова велика біда, організована радянською владою - Великий голодомор. Люди масово вмирали з голоду. Скільки їх безвинних вбила комуняцька влада, достеменно невідомо до сих пір. Мої рідні вціліли, не дивлячись на страшенний тиск системи, Розуми до останнього чинили спротив вступу до колгоспу, платили побори, виконували зобов'язання, тримали корову, коня і не спішили у колгоспне ярмо, коли їх до кінця не дотиснули у 1936 році, коли дід Олександр потрапив до В'язниці (з якої на вийшов до своєї смерті), а сім'ї загрожувала нова висилка, Розуми стали колгоспниками колгоспу "Паризька комуна".

@@ Рядок 26: / Рядок 26: @@
 == Родина ==
-Батько — [[Розум Микола Олександрович]] (1926—1977), працював у колгоспі «Паризька комуна», директором Носівського філіалу Ніжинського консервного комбінату. Учасник бойових дій Німецько-радянської війни, важко поранений, нагороджений медалами.
+Батько — [[Розум Микола Олександрович]] (1926—1977), працював у колгоспі «Паризька комуна», директором Носівського філіалу Ніжинського консервного комбінату. Учасник бойових дій Німецько-радянської війни, важко поранений, нагороджений медалями.
-Мати — [[Розум Ганна Андріївна]] (до заміжжя Муха, 1924—2018), фармацевт, завідувач аптекою при лікарні цукрозаводу. Молодший лейтетант медичної служби запасу, учасник Другої світової війни, нагоророджена медалями та відзнаками.
+Мати — [[Розум Ганна Андріївна]] (до заміжжя Муха, 1924—2018), фармацевт, завідувач аптеки при лікарні цукрозаводу. Молодший лейтенант медичної служби запасу, учасник Другої світової війни, нагороджена медалями та відзнаками.
 Сестра — [[Соломаха Валентина Миколаївна]] (до заміжжя Розум, 1949—2022) — 50 років працювала медичною сестрою в Носівській районній лікарні.

@@ Рядок 30: / Рядок 30: @@
 Мати — [[Розум Ганна Андріївна]] (до заміжжя Муха, 1924—2018), фармацевт, завідувач аптекою при лікарні цукрозаводу. Молодший лейтетант медичної служби запасу, учасник Другої світової війни, нагоророджена медалями та відзнаками.
-Сестра — [[Соломаха Валентина Миколаївна]] (до заміжжя Розум, нар. 1949) — 50 років працювала медичною сестрою в Носівській районній лікарні.
+Сестра — [[Соломаха Валентина Миколаївна]] (до заміжжя Розум, 1949—2022) — 50 років працювала медичною сестрою в Носівській районній лікарні.
 Одружений, має дорослих сина та доньку, дві внучки.