Післявоєнна освіта села через долю моєї сім'ї - Історія редагувань

Perohanych в 19:44, 3 січня 2026

2026-01-03T19:44:40Z

Показати зміни

Perohanych в 12:16, 17 жовтня 2025

2025-10-17T12:16:51Z

Perohanych в 12:14, 17 жовтня 2025

2025-10-17T12:14:40Z

Perohanych в 10:15, 28 серпня 2025

2025-08-28T10:15:41Z

Perohanych в 09:55, 28 серпня 2025

2025-08-28T09:55:32Z

Perohanych в 09:49, 28 серпня 2025

2025-08-28T09:49:50Z

Perohanych в 15:15, 29 липня 2025

2025-07-29T15:15:27Z

Показати зміни

Perohanych: Створена сторінка: '''Післявоєнна освіта села через долю моєї сім'ї''' — спогади про Мринську школу Фурси (Ба...

2025-07-29T15:07:47Z

Створена сторінка: '''Післявоєнна освіта села через долю моєї сім'ї''' — спогади про Мринську школу Фурси (Ба...

Показати зміни

@@ Рядок 161: / Рядок 161: @@
 Стала героїнею Другої світової війни Дунаєва (Самсоненко) Тетяна Іванівна – донька подружжя мринських вчителів Самсоненків – Паші Степанівни та Івана Михайловича. Іван Михайлович також воював на фронті.
-Ще до Другої світової війни німецьку мову в Мрині викладав [[Компанець Олександр Іванович]]. Його донька – [[Скрипець Галина Олександрівна|Галина Олександрівна]] та зять – [[Скрипець Андрій Петрович|Андрій Петрович Скрипець]] працювали удвох педагогами в Носівській середній школі №1. Дві інші доньки працювали викладачами у київських вишах. Онуки: [[Вербило Валентина Андріївна|Вербило (Скрипець) Валентина Андріївна]] працювала вчителькою англійської мови спочатку в Носівській середній школі №1, а потім – в Києві, [[Скрипець Юрій Андрійович]] став лікарем, а Владислав Райський – журналістом.
+Ще до Другої світової війни німецьку мову в Мрині викладав [[Компанець Олександр Іванович]]. Його донька – [[Скрипець Галина Олександрівна|Галина Олександрівна]] та зять – [[Скрипець Андрій Петрович|Андрій Петрович Скрипець]] працювали удвох педагогами в Носівській середній школі №1. Дві інші доньки працювали викладачами у київських вишах. Онуки: [[Вербило Валентина Андріївна|Вербило (Скрипець) Валентина Андріївна]] працювала вчителькою англійської мови спочатку в Носівській середній школі №1, а потім – в Києві, [[Скрипець Юрій Андрійович]] став лікарем, а [[Рейський Владислав Степанович|Владислав Рейський]] – журналістом.
 Донька Семена Герасимовича Олексієнка, який був керуючим маєтком П.С. Коробки, а потім 25 років обирався волосним старшиною Мрина і втілював у життя плани і розпорядження П.С. Коробки по будівництву освітніх закладів у селі, доки пан займався справами у Санкт-Петербурзі – [[Щербакова Євгенія Семенівна|Щербакова (Олексієнко) Євгенія Семенівна]], закінчивши Мринську школу, навчалася в Ніжинському педінституті ім.М.Гоголя. Разом з чоловіком-педагогом – Кирилом Щербаковим, працювали вчителями в Ніжинських школах. На жаль, дуже рано овдовіла. В 1954 році їй присвоїли звання «Заслужений вчитель Української РСР».

@@ Рядок 157: / Рядок 157: @@
 Кілька десятиліть працювало в Мринській середній школі подружжя Скороходів – Скороход Катерина Василівна та Черв'як Василь Васильович.
-Доктор медичних наук Скороход Іван Васильович, поєднавши педагогічну і медичну освіту, працював викладачем у Львівському медінституті. Їхні діти здобули медичну освіту, а онуки – створили книжкові видавництва у Москві (Сергій Дерев'янко) та в Київі (Олена Морозова).
+Доктор медичних наук [[Скороход Іван Васильович]], поєднавши педагогічну і медичну освіту, працював викладачем у Львівському медінституті. Їхні діти здобули медичну освіту, а онуки – створили книжкові видавництва у Москві (Сергій Дерев'янко) та в Київі (Олена Морозова).
 Стала героїнею Другої світової війни Дунаєва (Самсоненко) Тетяна Іванівна – донька подружжя мринських вчителів Самсоненків – Паші Степанівни та Івана Михайловича. Іван Михайлович також воював на фронті.
-Ще до Другої світової війни німецьку мову в Мрині викладав Компанець Олександр Іванович. Його донька – Галина Олександрівна та зять – Андрій Петрович Скрипець працювали удвох педагогами в Носівській середній школі №1. Дві інші доньки працювали викладачами у київських вишах. Онуки: Вербило (Скрипець) Валентина Андріївна працювала вчителькою англійської мови спочатку в Носівській середній школі №1, а потім – в Києві, Скрипець Юрій Андрійович став лікарем, а Владислав Райський – журналістом.
+Ще до Другої світової війни німецьку мову в Мрині викладав [[Компанець Олександр Іванович]]. Його донька – [[Скрипець Галина Олександрівна|Галина Олександрівна]] та зять – [[Скрипець Андрій Петрович|Андрій Петрович Скрипець]] працювали удвох педагогами в Носівській середній школі №1. Дві інші доньки працювали викладачами у київських вишах. Онуки: [[Вербило Валентина Андріївна|Вербило (Скрипець) Валентина Андріївна]] працювала вчителькою англійської мови спочатку в Носівській середній школі №1, а потім – в Києві, [[Скрипець Юрій Андрійович]] став лікарем, а Владислав Райський – журналістом.
-Донька Семена Герасимовича Олексієнка, який був керуючим маєтком П.С. Коробки, а потім 25 років обирався волосним старшиною Мрина і втілював у життя плани і розпорядження П.С. Коробки по будівництву освітніх закладів у селі, доки пан займався справами у Санкт-Петербурзі – Щербакова (Олексієнко) Євгенія Семенівна, закінчивши Мринську школу, навчалася в Ніжинському педінституті ім.М.Гоголя. Разом з чоловіком-педагогом – Кирилом Щербаковим, працювали вчителями в Ніжинських школах. На жаль, дуже рано овдовіла. В 1954 році їй присвоїли звання «Заслужений вчитель Української РСР».
+Донька Семена Герасимовича Олексієнка, який був керуючим маєтком П.С. Коробки, а потім 25 років обирався волосним старшиною Мрина і втілював у життя плани і розпорядження П.С. Коробки по будівництву освітніх закладів у селі, доки пан займався справами у Санкт-Петербурзі – [[Щербакова Євгенія Семенівна|Щербакова (Олексієнко) Євгенія Семенівна]], закінчивши Мринську школу, навчалася в Ніжинському педінституті ім.М.Гоголя. Разом з чоловіком-педагогом – Кирилом Щербаковим, працювали вчителями в Ніжинських школах. На жаль, дуже рано овдовіла. В 1954 році їй присвоїли звання «Заслужений вчитель Української РСР».
 Катерина Мефодіївна Олексієнко – онука Семена Герасимовича багато років викладала хімію та біологію в Мринській школі. Інша його онука – Марія Мефодіївна також 13 років вчителювала в рідній школі і лише за станом здоров'я була змушена залишити цю професію.

@@ Рядок 61: / Рядок 61: @@
 – Може хтось і батькову могилу догляне, - хоча все життя сподівалася – А може десь живий?
-Історію, логіку, українську мову та літературу викладав Павленко Микола Антонович – фронтовик. Говорили, що він був Сталінським стипендіатом. Плакав перед лінійкою учнів коли сповіщав про смерть Сталіна.
+Історію, логіку, українську мову та літературу викладав [[Павленко Микола Антонович]] – фронтовик. Говорили, що він був Сталінським стипендіатом. Плакав перед лінійкою учнів коли сповіщав про смерть Сталіна.
-Фізику та астрономію викладав Желада Володимир Ілліч, спокійний, добрий, врівноважений. Фізику дівчата не розуміли, а хлопці шанували вчителя. Одного разу ми з братом Сашею проходили повз двір Володимира Ілліча, який хворий сидів на ганку. Саша говорить мені: – Пішли, зайдемо. Я ж так шанував його. А я ступила на подвір'я і від хвіртки гукаю: – Володимир Ілліч, мені соромно заходити, бо я фізики не знала. А вчитель сміється: – Заходь. Я вже й сам її не знаю.
+Фізику та астрономію викладав [[Желада Володимир Ілліч]], спокійний, добрий, врівноважений. Фізику дівчата не розуміли, а хлопці шанували вчителя. Одного разу ми з братом Сашею проходили повз двір Володимира Ілліча, який хворий сидів на ганку. Саша говорить мені: – Пішли, зайдемо. Я ж так шанував його. А я ступила на подвір'я і від хвіртки гукаю: – Володимир Ілліч, мені соромно заходити, бо я фізики не знала. А вчитель сміється: – Заходь. Я вже й сам її не знаю.
-Не любили, бо не знали математику всі учні нашого класу, мабуть тому, що безперервно змінювалися вчителі. Я навіть не пригадую хто викладав її в середніх класах. В старших класах прийшли математики Єрко Василь Павлович (директор) та Гніпа Сергій Іванович, але ми були вже математично запущені – мучили вчителів і мучилися самі розуміючи своє становище.
+Не любили, бо не знали математику всі учні нашого класу, мабуть тому, що безперервно змінювалися вчителі. Я навіть не пригадую хто викладав її в середніх класах. В старших класах прийшли математики [[Єрко Василь Павлович]] (директор) та [[Гніпа Сергій Іванович]], але ми були вже математично запущені – мучили вчителів і мучилися самі розуміючи своє становище.
-Ми всі любили вчительку російської мови та літератури Коломієць Лідію Родіонівну. Красива, розумна, добра. По літературі в мене була четвірка та я вирішила, що можу навчатися на п'ять. Вивчила уривок «Бій з барсом» з поеми Лермонтова «Мцирі» і немов на замовлення вчителька викликала мене відповідати. – Замечательно – так вчителька оцінила мою відповідь. – А что называется ямбом? Я не знала. – Садись. Четыре.
+Ми всі любили вчительку російської мови та літератури [[Коломієць Лідія Родіонівна|Коломієць Лідію Родіонівну]]. Красива, розумна, добра. По літературі в мене була четвірка та я вирішила, що можу навчатися на п'ять. Вивчила уривок «Бій з барсом» з поеми Лермонтова «Мцирі» і немов на замовлення вчителька викликала мене відповідати. – Замечательно – так вчителька оцінила мою відповідь. – А что называется ямбом? Я не знала. – Садись. Четыре.
 Якби вчителька поставила мені пятірку, то я вивчила б і ямб і хорей… А так вирішила, що не буду більше старатися. Я й тоді розуміла, що вчителька оцінила мене вірно. Не могла ж вона знати мого наміру старатися.
-Вже коли ми навчалися в старших класах до школи прибули три молоді вчительки: Левченко Ірина Миколаївна – вчитель французької мови, Галина Андріївна – вчитель української мови та літератури, Вікторія Андріївна – вчитель історії. І хоч ми любили наших вже літніх вчительок Скороход Катерину Василівну, Олексієнко Катерину Мефодіївну, але молодь внесла неначе свіжий струмінь повітря в школу.
+Вже коли ми навчалися в старших класах до школи прибули три молоді вчительки: [[Левченко Ірина Миколаївна]] – вчитель французької мови, Галина Андріївна – вчитель української мови та літератури, Вікторія Андріївна – вчитель історії. І хоч ми любили наших вже літніх вчительок [[Скороход Катерина Василівна|Скороход Катерину Василівну]], [[Олексієнко Катерина Мефодіївна|Олексієнко Катерину Мефодіївну]], але молодь внесла неначе свіжий струмінь повітря в школу.
 Вони організували гурток бальних танців і хоч він проіснував недовго (директор сказав, що математики не знають, а плигають, дівулі), та ми встигли вивчити кілька танців і були вдячні нашим вчителям за те, що вони намагалися навчити нас культури, міської моди.
@@ Рядок 77: / Рядок 77: @@
 В школі працювали гуртки. Як співав шкільний хор 1945-1946 навчального року! Я була малою, але пам'ятаю той виступ. Там були учні, що повернулися з війни, зокрема Волинко Григорій. Про нього говорили, що він повернувся увесь пошматований, перелатаний хірургами. Коли вони співали: «Кто погиб за Днепр, будет жить в веках, коль сражался он как герой», то в мене 8-річної дитини мурашки бігали по шкірі.
-Пізніше, коли я вже почала відвідувати хор, то керував ним [[Зеленський Євгеній Іванович]], вчитель німецької мови. Євгеній Іванович вмів гарно грати на скрипці. Солісткою хору була золотокоса красуня з чудовим голосом Кагак Світлана Іванівна 1930 р.н. пізніше вона закінчила Ніжинський педінститут і працювала в Західній Україні.
+Пізніше, коли я вже почала відвідувати хор, то керував ним [[Зеленський Євгеній Іванович]], вчитель німецької мови. Євгеній Іванович вмів гарно грати на скрипці. Солісткою хору була золотокоса красуня з чудовим голосом [[Кагак Світлана Іванівна]] 1930 р.н. пізніше вона закінчила Ніжинський педінститут і працювала в Західній Україні.
-Якубовський Володимир Вікентійович керував шкільним хором після Зеленського Є.І. Він добре грав на баяні, а в школі викладав фізичне виховання та українську мову.
+[[Якубовський Володимир Вікентійович]] керував шкільним хором після Зеленського Є.І. Він добре грав на баяні, а в школі викладав фізичне виховання та українську мову.
-В Мрині у повоєнний період на кожному кутку був свій баяніст, який забезпечував культурну програму на весіллі чи на святі. Особливо мені запам'ятався баяніст Олексієнко Микола Гуринович. Молодий хлопець, що повернувся з війни зі скаліченими ногами та без одного ока, він з незмінним другом-баяном та дружиною Марією (яка не могла залишити чоловіка-інваліда одного) грав на концертах в сільському клубі, на весіллях, даруючи усим святковий настрій. Також грали Тягнієнко, Хлібець, інші.
+В Мрині у повоєнний період на кожному кутку був свій баяніст, який забезпечував культурну програму на весіллі чи на святі. Особливо мені запам'ятався баяніст [[Олексієнко Микола Гуринович]]. Молодий хлопець, що повернувся з війни зі скаліченими ногами та без одного ока, він з незмінним другом-баяном та дружиною Марією (яка не могла залишити чоловіка-інваліда одного) грав на концертах в сільському клубі, на весіллях, даруючи усим святковий настрій. Також грали Тягнієнко, Хлібець, інші.
 Був у нас у школі свій драматичний гурток. З молодших класів пам'ятаю таку розмову. Запитують глядачі «артистку» ученицю Голодну (по вуличному Сич) Надію: Як ти можеш так перевтілюватися в образ героїні? А вона відповідає: «Думаєте це просто. Я після вистави два дні плачу, мене всю колотить, поки я не вийду з образу».
-Деякий час Надія працювала в школі вожатою потім навчалася в Ніжинському педінституті і поїхала працювати в Західну Україну. В тому регіоні працювало чимало інших мринчан-педагогів: мої сусідки – сестри Олексієнко Паша і Галя, Кагак Світлана Іванівна, Кичко Людмила Григорівна, Олексієнко Галя Василівна, Олексієнко Галя Іванівна. Їх там називали «совєтками», але вони все життя навчали місцевих дітей, повиходили заміж, виростили своїх дітей.
+Деякий час Надія працювала в школі вожатою потім навчалася в Ніжинському педінституті і поїхала працювати в Західну Україну. В тому регіоні працювало чимало інших мринчан-педагогів: мої сусідки – сестри Олексієнко Паша і Галя, Кагак Світлана Іванівна, [[Кичко Людмила Григорівна]], Олексієнко Галя Василівна, Олексієнко Галя Іванівна. Їх там називали «совєтками», але вони все життя навчали місцевих дітей, повиходили заміж, виростили своїх дітей.
 Коли я вже була в 9 класі Катерина Василівна ставила з 10 класом виставу Минка «Не називаючи прізвищ». В головних ролях були Кропта Ніна, Адаменко Ліна, Скрипець Люда. Мені Катерина Василівна запропонувала роль служниці Полі. Це зараз я розумію, що вчителька хотіла долучити мене до кола найкращих учениць школи, щоби я змогла «обтертися» поспілкувавшись з відмінницями і лідерами школи. Я їй вдячна за все те.

@@ Рядок 77: / Рядок 77: @@
 В школі працювали гуртки. Як співав шкільний хор 1945-1946 навчального року! Я була малою, але пам'ятаю той виступ. Там були учні, що повернулися з війни, зокрема Волинко Григорій. Про нього говорили, що він повернувся увесь пошматований, перелатаний хірургами. Коли вони співали: «Кто погиб за Днепр, будет жить в веках, коль сражался он как герой», то в мене 8-річної дитини мурашки бігали по шкірі.
-Пізніше, коли я вже почала відвідувати хор, то керував ним Зеленський Євгеній Іванович, вчитель німецької мови. Євгеній Іванович вмів гарно грати на скрипці. Солісткою хору була золотокоса красуня з чудовим голосом Кагак Світлана Іванівна 1930 р.н. пізніше вона закінчила Ніжинський педінститут і працювала в Західній Україні.
+Пізніше, коли я вже почала відвідувати хор, то керував ним [[Зеленський Євгеній Іванович]], вчитель німецької мови. Євгеній Іванович вмів гарно грати на скрипці. Солісткою хору була золотокоса красуня з чудовим голосом Кагак Світлана Іванівна 1930 р.н. пізніше вона закінчила Ніжинський педінститут і працювала в Західній Україні.
-Якубовський Володимир Вікентійович керував шкільним хором після [[Зелінський Євген Іванович|Зеленського Є.І.]] Він добре грав на баяні, а в школі викладав фізичне виховання та українську мову.
+Якубовський Володимир Вікентійович керував шкільним хором після Зеленського Є.І. Він добре грав на баяні, а в школі викладав фізичне виховання та українську мову.
 В Мрині у повоєнний період на кожному кутку був свій баяніст, який забезпечував культурну програму на весіллі чи на святі. Особливо мені запам'ятався баяніст Олексієнко Микола Гуринович. Молодий хлопець, що повернувся з війни зі скаліченими ногами та без одного ока, він з незмінним другом-баяном та дружиною Марією (яка не могла залишити чоловіка-інваліда одного) грав на концертах в сільському клубі, на весіллях, даруючи усим святковий настрій. Також грали Тягнієнко, Хлібець, інші.

@@ Рядок 79: / Рядок 79: @@
 Пізніше, коли я вже почала відвідувати хор, то керував ним Зеленський Євгеній Іванович, вчитель німецької мови. Євгеній Іванович вмів гарно грати на скрипці. Солісткою хору була золотокоса красуня з чудовим голосом Кагак Світлана Іванівна 1930 р.н. пізніше вона закінчила Ніжинський педінститут і працювала в Західній Україні.
-Якубовський Володимир Вікентійович керував шкільним хором після Зеленського Є.І. Він добре грав на баяні, а в школі викладав фізичне виховання та українську мову.
+Якубовський Володимир Вікентійович керував шкільним хором після [[Зелінський Євген Іванович|Зеленського Є.І.]] Він добре грав на баяні, а в школі викладав фізичне виховання та українську мову.
 В Мрині у повоєнний період на кожному кутку був свій баяніст, який забезпечував культурну програму на весіллі чи на святі. Особливо мені запам'ятався баяніст Олексієнко Микола Гуринович. Молодий хлопець, що повернувся з війни зі скаліченими ногами та без одного ока, він з незмінним другом-баяном та дружиною Марією (яка не могла залишити чоловіка-інваліда одного) грав на концертах в сільському клубі, на весіллях, даруючи усим святковий настрій. Також грали Тягнієнко, Хлібець, інші.
@@ Рядок 91: / Рядок 91: @@
 Учителі в свою чергу ставили п'єсу «Шельменко-денщик» де роль Шельменка грав директор школи Єрко Василь Павлович. Але учнів на цю виставу не пускали і йшла вона у вечірній час в сільському клубі. Телевізор, радіо, електрика, газети – все це з'явилося в селі тоді, коли ми вже закінчили школу (у 1955 році). Тому ми вдячні нашим вчителям, які були нашими світочами, бо післявоєнне село було глухе, темне і забите.
-Три роки я брала участь в роботі спортивного гуртка яким керував Федір Олексійович Толстіков. Нас було близько 15 гуртківців: Романюта Шура, Нечай Галя, дуже пластична Ярмоленко Оля… У нас була дуже красива на той час спортивна форма: блакитні атласні шаровари і жовті футболки. На кожному шкільному святі ми виступали – марширували на сцені, будували різні піраміди та фігури. Тоді це було популярним.
+Три роки я брала участь в роботі спортивного гуртка яким керував [[Толстіков Федір Олексійович|Федір Олексійович Толстіков]]. Нас було близько 15 гуртківців: Романюта Шура, Нечай Галя, дуже пластична Ярмоленко Оля… У нас була дуже красива на той час спортивна форма: блакитні атласні шаровари і жовті футболки. На кожному шкільному святі ми виступали – марширували на сцені, будували різні піраміди та фігури. Тоді це було популярним.
 Для хлопців був організований гурток струнних інструментів яким керував математик Гніпа Сергій Іванович. Такі гуртки працювали в школі у 1945-1955 роках. Сергій Іванович навчав хлопців середнього та старшого шкільного віку грі на гітарі, мандоліні, балалайці.