Партизанська Носівщина - Історія редагувань

Perohanych: /* Трагедія Сулака */

2025-11-18T22:22:38Z

Трагедія Сулака

Perohanych: /* Трагедія Сулака */

2025-11-18T22:21:21Z

Трагедія Сулака

Perohanych: /* Напад загону Бовкуна на Колісники */

2025-09-19T06:33:59Z

Напад загону Бовкуна на Колісники

Perohanych в 21:40, 25 лютого 2025

2025-02-25T21:40:41Z

Perohanych в 14:29, 10 січня 2025

2025-01-10T14:29:43Z

Показати зміни

Perohanych: /* Бої біля Підгайного, Іржавця */

2025-01-10T14:25:04Z

Бої біля Підгайного, Іржавця

Perohanych: /* Весна 1942 */

2025-01-10T14:23:36Z

Весна 1942

Perohanych: /* Напади загону Бовкуна на станцію Бобровиця, на Беркове і Браницю */

2024-12-18T23:38:29Z

Напади загону Бовкуна на станцію Бобровиця, на Беркове і Браницю

Perohanych: /* Втрати через зрадників */

2024-11-27T20:22:48Z

Втрати через зрадників

Perohanych: /* Втрати через зрадників */

2024-11-27T20:20:55Z

Втрати через зрадників

@@ Рядок 974: / Рядок 974: @@
 Коли їх командування дізналося про цей сміливий акт партизанів, воно направляє на місце бою свого другого бронепоїзда. Під прикриттям гарматного вогню бронепоїзда, окупанти підібрали убитих. Після цього фашисти починають артилерійський обстріл околиць Червоних Партизан і [[Сулак]]а. В селах почалися пожежі. На деякий час бронепоїзд відійшов на Ніжина на його місце підійшов ворожий ешелон і зупинився на тому ж місці. З вагонів вигрузилися карателі-мадяри і почали палити Сулак і околиці Червоних Партизанів — [[Якименці]]. їх жителі почали втікати в ліс. Фашисти стріляють у втікачів. А інша група пішла по селу і почала розстрілювати мирних жителів і палити їх подвір'я. Повторилася трагедія Козар. Ось як про цю трагедію Сулака описано в рукописі книги М. Симоненка «[[В лісах над Остром]]». Чому в рукописі. Тому що, коли було здано рукопис у видавництво, там опустили з тексту ті місця, де описувалися трагедії мирного населення, трудні моменти партизанської боротьби, невдалі партизанські операції. Після цього опис бойових дій партизанського загону був поданий в рожевому кольорі. Крім того, фактичний матеріал рукопису був так перетасований, що від хронології подій не залишилось і сліду. Рукопис містить дуже цінний фактичний матеріал, причому поданий він у строго хронологічній послідовності.
-[[Файл:Федот Лисак.jpg|міні|Федот Лисак]]
+{{f}}[[Файл:Федот Лисак.jpg|120пкс|праворуч|link=Лисак Федот Степанович]]</div>
 Рукопис, його літературну обробку оформляв для М. Д. Симоненка нині покійний вчитель Червонопартизанської школи [[Лисак Федот Степанович|Федот Степанович Лисак]]. Щоб правильно подати опис бойових дій партизанського полку Симоненка, партизани тоді багато разів збиралися разом, записували свої спогади, радилися, як їх висвітлити, коректували написане. Опис подій партизанської боротьби записано із вуст безпосередніх учасників цієї боротьби. Зараз цей рукопис знаходиться в Червонопартизанському історико-краєзнавчому музеї. В свій час я з дозволу автора зняв копію рукопису. Ф. С. Лисак дозволив мені використовувати цей документ, звичайно, із посиланням на нього, як джерело. Я вважаю, що подати Сулацьку трагедію потрібно так, як подано це в рукописі книги очевидцями подій і учасниками партизанської боротьби. Тому приводжу цю трагічну сторінку Сулацької історії повністю із рукопису книги «В лісах над Остром» в літературному оформленні Ф. С. Лисака:

@@ Рядок 973: / Рядок 973: @@
 === Трагедія Сулака ===
 Коли їх командування дізналося про цей сміливий акт партизанів, воно направляє на місце бою свого другого бронепоїзда. Під прикриттям гарматного вогню бронепоїзда, окупанти підібрали убитих. Після цього фашисти починають артилерійський обстріл околиць Червоних Партизан і [[Сулак]]а. В селах почалися пожежі. На деякий час бронепоїзд відійшов на Ніжина на його місце підійшов ворожий ешелон і зупинився на тому ж місці. З вагонів вигрузилися карателі-мадяри і почали палити Сулак і околиці Червоних Партизанів — [[Якименці]]. їх жителі почали втікати в ліс. Фашисти стріляють у втікачів. А інша група пішла по селу і почала розстрілювати мирних жителів і палити їх подвір'я. Повторилася трагедія Козар. Ось як про цю трагедію Сулака описано в рукописі книги М. Симоненка «[[В лісах над Остром]]». Чому в рукописі. Тому що, коли було здано рукопис у видавництво, там опустили з тексту ті місця, де описувалися трагедії мирного населення, трудні моменти партизанської боротьби, невдалі партизанські операції. Після цього опис бойових дій партизанського загону був поданий в рожевому кольорі. Крім того, фактичний матеріал рукопису був так перетасований, що від хронології подій не залишилось і сліду. Рукопис містить дуже цінний фактичний матеріал, причому поданий він у строго хронологічній послідовності.
 Рукопис, його літературну обробку оформляв для М. Д. Симоненка нині покійний вчитель Червонопартизанської школи [[Лисак Федот Степанович|Федот Степанович Лисак]]. Щоб правильно подати опис бойових дій партизанського полку Симоненка, партизани тоді багато разів збиралися разом, записували свої спогади, радилися, як їх висвітлити, коректували написане. Опис подій партизанської боротьби записано із вуст безпосередніх учасників цієї боротьби. Зараз цей рукопис знаходиться в Червонопартизанському історико-краєзнавчому музеї. В свій час я з дозволу автора зняв копію рукопису. Ф. С. Лисак дозволив мені використовувати цей документ, звичайно, із посиланням на нього, як джерело. Я вважаю, що подати Сулацьку трагедію потрібно так, як подано це в рукописі книги очевидцями подій і учасниками партизанської боротьби. Тому приводжу цю трагічну сторінку Сулацької історії повністю із рукопису книги «В лісах над Остром» в літературному оформленні Ф. С. Лисака:
-:''«Трохи згодом з Ніжина підійшов ешелон і зупинився біля села. З вагонів вийшли мадяри і почали палити хутір Сулак та куток Якименці. Населення побігло врозтіч, але більше бігло до лісу. Фашистські солдати стріляли вслід. Падали побиті батьки, матері з дітьми на руках. Хутір Сулак, куток Якименці заволокло димом. Чути було окремі постріли, черги з автоматів, крики чоловіків, жінок, дітей, ревіла худоба. А серед диму метушилися мадярські солдати. На краю хутора можна було бачити таку сцену. Від крайньої хати до лісу швидко іде підліток років 13-14. Він високий, стрункий, вдягнутий у великий для нього піджак. На голові — тепла шапка-вушанка. У нього бліде довгообразе обличчя з широкими бровами. Очевидно, батьки не в змозі були поспішати за своїм найменшим сином і вони наказали тікати одному, а самі дивляться на нього, може, в останній раз. Серед двору стоїть стара жінка, на ній біла сорочка, чорна спідниця. Вона розгублено опустила руки. На обличчі — гримаса від зусилля стримати ридання. Поруч стоїть старий батько. Права рука батька опирається на ціпок, ліва — простягнута до сина, який швидко віддаляється. Старий кволим голосом повторював: не треба плакати, не треба плакати, йому і так важко, не плач, хай іде! Хпопцю, напевно, чути слова батька, обличчя його бліде, тонкі губи щільно стулені. Він боїться оглянутися, щоб не побігти назад до матері, адже ворог страшний, жорстокий, ворог наближається, палить, вбиває. Треба тікати і вирішувати долю самому. Фашисти всіх, хто потрапляє на очі, вбивали.''
+:''«Трохи згодом з Ніжина підійшов ешелон і зупинився біля села. З вагонів вийшли мадяри і почали палити хутір Сулак та куток Якименці. Населення побігло врозтіч, але більше бігло до лісу. Фашистські солдати стріляли вслід. Падали побиті батьки, матері з дітьми на руках. Хутір Сулак, куток Якименці заволокло димом. Чути було окремі постріли, черги з автоматів, крики чоловіків, жінок, дітей, ревіла худоба. А серед диму метушилися мадярські солдати. На краю хутора можна було бачити таку сцену. Від крайньої хати до лісу швидко іде підліток років 13-14. Він високий, стрункий, вдягнутий у великий для нього піджак. На голові — тепла шапка-вушанка. У нього бліде довгообразе обличчя з широкими бровами. Очевидно, батьки не в змозі були поспішати за своїм найменшим сином і вони наказали тікати одному, а самі дивляться на нього, може, в останній раз. Серед двору стоїть стара жінка, на ній біла сорочка, чорна спідниця. Вона розгублено опустила руки. На обличчі — гримаса від зусилля стримати ридання. Поруч стоїть старий батько. Права рука батька опирається на ціпок, ліва — простягнута до сина, який швидко віддаляється. Старий кволим голосом повторював: не треба плакати, не треба плакати, йому і так важко, не плач, хай іде! Хлопцю, напевно, чути слова батька, обличчя його бліде, тонкі губи щільно стулені. Він боїться оглянутися, щоб не побігти назад до матері, адже ворог страшний, жорстокий, ворог наближається, палить, вбиває. Треба тікати і вирішувати долю самому. Фашисти всіх, хто потрапляє на очі, вбивали.''
 :''До хати Юхима Гуся збіглося чимало жінок і дітей. Вони сподівалися на його захист, бо Гусь працював майстром на залізниці. І ось сюди потрапив фашистський вояка. Перш за все він пристрелив пораненого чоловіка, що лежав на дорозі. Подивившись довкола налитими кров'ю очима, мадяр помітив під похиленим тином хлопця-інваліда років 14. Він перелякано дивився на фашистського вояку, що підходив до нього. Ось він бачить, як мадяр підносить гвинтівку, і руками закриває обличчя. Його крик обривається з пострілом. Із-за рогу хати показалася молода мати з дитиною в руках. Фашист вистрелив і пішов далі мимо закривавленої жінки. «За що тебе вбили, дитино моя, за що?» — кричала вона, пригортаючи мертву дитину. Проходячи мимо льоху, де ховалися жінки, мадяр кинув туди гранату. Звідтіль глухий вибух і зойки поранених.''

@@ Рядок 691: / Рядок 691: @@
 === Напад загону Бовкуна на Колісники ===
-В цей же день [[24 листопада]] 1942 партизани загону Бовкуна здійснили напад на поліцію с. Колісники. Групу очолював [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьов]] — командир роти. Поліція в цей день гуляла весілля у свого дружка. Це був ще один привід, щоб добре попиячити. Підпилі вони горланили пісні. А в цей час партизани щільним кільцем оточили подвір'я. Покласти кінець спектаклю взялась Таня Колесник. Вона з автоматом пройшла в хату, де за накритими столами сиділи поліцаї, що вже добре хильнули. Партизанка з автоматом в руках скочила на стіл і пройшлась по ньому з кінця в кінець. Поліцаї оторопіли від такої зустрічі з озброєною дівчиною. Вони протирали очі, намагаючись зрозуміти, що трапилося. Але зброї в них за столом не було. Партизани за цей час вбігли до хати. Наведені на зрадників дула, гвинтівок і автоматів швидко отверезили їх. Та було пізно. З піднятими вгору руками їх вивели з весільної хати. Весільний двір хутко оцустів. Люди здаля дивилися, як партизани Шевирьова очишали Колісники від охоронців «нового порядку». Цю операцію партизани також провели без втрат. Були лише трофеї.
+В цей же день [[24 листопада]] 1942 партизани загону Бовкуна здійснили напад на поліцію с. Колісники. Групу очолював [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьов]] — командир роти. Поліція в цей день гуляла весілля у свого дружка. Це був ще один привід, щоб добре попиячити. Підпилі вони горланили пісні. А в цей час партизани щільним кільцем оточили подвір'я. Покласти кінець спектаклю взялась [[Колесник Тетяна|Таня Колесник]]. Вона з автоматом пройшла в хату, де за накритими столами сиділи поліцаї, що вже добре хильнули. Партизанка з автоматом в руках скочила на стіл і пройшлась по ньому з кінця в кінець. Поліцаї оторопіли від такої зустрічі з озброєною дівчиною. Вони протирали очі, намагаючись зрозуміти, що трапилося. Але зброї в них за столом не було. Партизани за цей час вбігли до хати. Наведені на зрадників дула, гвинтівок і автоматів швидко отверезили їх. Та було пізно. З піднятими вгору руками їх вивели з весільної хати. Весільний двір хутко опустів. Люди здаля дивилися, як партизани Шевирьова очишали Колісники від охоронців «нового порядку». Цю операцію партизани також провели без втрат. Були лише трофеї.
 В кінці 1942 року фактично влада окупантів не поширювалася на більшість населених пунктів району. Окупанти весь час намагалися знищити партизанів. Після вдалих партизанських нападів на поліцейський стан і ворожі гарнізони вони знову проводять облаву. Загін Симоненка в цей час розміщався в Більських лісах. В один із грудневих днів партизанські дозори доповіли, що на табір рухаються великі загони німців, мадяр, поліції. Симоненко дав наказ відступити в глибину лісу. Забравши все з землянок, партизани замінували їх. Вороги побоялися заходити в землянки, закидали їх гранатами. Свою злість окупанти обрушили на мирних жителів. Були арестовані і розстріляні члени сімей партизанів. Від їх рук загинули Марфа Симоненко (дружина Миколи Дмитровича), Марфа Погрібна, Килина Огієнко, дружина Пантелія Вовкогона, Параска Боровик, Орина Крапив'янська.
@@ Рядок 701: / Рядок 701: @@
 Дізнавшися про це, партизани вирішили звільнити полонених і разом з тим поповнити свої продовольчі запаси.
 Плану операції не розробляли. Всі 12 бійців в супроводі Маші пішки вирушили в Платонівку. Перед ранком були вже в селі. Обезброївши постового, партизани звільнили військовополонених. Там же безшумно взяли всіх поліцаїв, позв'язували їх і закрили в будинку з якого щойно звільнили полонених. Бовкун наказав запрягти всі підводи, які були в господарстві. Швидко були відкриті двері комор. В партизанів розбігалися очі від побачених багатств. Була команда грузити все, що було потрібне партизанам. 15 вщент нагружених підвід вирушили з Платонівки. Військовополонені взяли зброю поліцаїв, а кому зброї не дісталося, озброїлися інструментами: пилами, сокирами, лопатками. Все це згодиться партизанам для спорудження партизанського табору. До 12 бійців загону влилося 39 чоловік військовополонених. Тепер цю групу бійців можна було назвати партизанським загоном. Захоплені продукти були сховані в тайниках і добре замасковані. А на наступний день провели партизанські збори. Було створено два взводи — [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова]] і [[Григор'єв]]а, командиром залишився Бовкун, начальником штабу обрали Сеника.
 === Облава в Кобижчанських лісах 16 грудня 1942, поранення Олександра Козлова ===

@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 Адже до цього часу, зважаючи на малочисельність загону, партизани уникали відкритих сутичок з окупантами. На початковому етапі боротьби основною була роз'яснювальна робота серед населення та налагодження зв'язків. Тепер було поставлено пряме завдання перейти до активної боротьби з окупантами та їх прислужниками — поліцаями. Разом з Демченком в загін прибула група партизан із Підгайного. Нею командував замість Хахуди — [[Бондар]]. Таким чином загін збільшився ще на 17 бійців.
-Але загальна атмосфера в загоні була досить важка. Невизначеність обстановки на фронтах пригнічували багатьох, навіть членів підпільного райкому. Наприклад, [[Окостень]] і [[Кононенко]] пропонували не розгортати бойових дій, а зберігати сили до того часу, поки регулярна армія не почне гнати ворога з нашої території, і лише тоді включитися в боротьбу. [[Довгопол]] і [[Серновець]] пропонували іти до лінії фронту і там влитися в частини Радянської Армії. Потрібні були велика сила волі Стратилата, вміння працювати з людьми, щоб переконати своїх бійців у важливості боротьби з окупантами тут, у тилу ворога.
+Але загальна атмосфера в загоні була досить важка. Невизначеність обстановки на фронтах пригнічували багатьох, навіть членів підпільного райкому. Наприклад, [[Окостень]] і [[Кононенко]] пропонували не розгортати бойових дій, а зберігати сили до того часу, поки регулярна армія не почне гнати ворога з нашої території, і лише тоді включитися в боротьбу. [[Довгопол]] і [[Серновець Андрій Павлович|Серновець]] пропонували іти до лінії фронту і там влитися в частини Радянської Армії. Потрібні були велика сила волі Стратилата, вміння працювати з людьми, щоб переконати своїх бійців у важливості боротьби з окупантами тут, у тилу ворога.
 === Знищення стану поліції в Козарах ===

@@ Рядок 1310: / Рядок 1310: @@
 А вдень розвідка доповіла, що в Носівці, Підгайному, Кобижчі і навколишніх місцях концентруються ворожі частини з метою почати бойові дії. На нараді командного складу партизанами було вирішено дати бій окупантам. Біля Підгайного зайняли бойові позиції батальйони [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова]] і [[Дешко Михайло Онисимович|Дешка]]. На край лісу було виставлене відділення [[Хвостін]]а. яке б затримувало вступ німців у ліс. З боку болота для прикриття штабу було розміщено взвод Степанова.
-Ранком наступного дня партизани побачили, як із Підгайного рухаються в напрямку лісу підводи із місцевими жителями, а за ними крокують гітлерівці. Під прикриттям цих підвід окупанти підійшли під самий ліс. Коли підводи звернули вбік, а окупанти розсипалися між деревами, партизани відкрили вогонь. Відділення Хвостіна довго затримувало фашистів, а коли кінчилися набої, відійшло на основні позиції. Тут батальйон [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова]] затримав ворожі ряди і декілька разів відкидав їх у сусіднє болото. В другій половині дня вороги почали з флангів заходити в тил Шевирьову і Дешку. По партизанах відкрили вогонь гармати і танки. Наші батальйони відійшли в бік і зайняли оборону біля села Лукашівки. Весь наступний день вороги вели сильний артилерійський обстріл, намагалися оточити партизан. Беручи до уваги те, що ворог був набагато сильніший і незрівняно краще озброєний, а в загоні боєприписи уже кінчалися, вночі командування відводить батальйони в Хмільники, де в цей час ворожі атаки відбивав батальйон Симоненка.
+Ранком наступного дня партизани побачили, як із Підгайного рухаються в напрямку лісу підводи із місцевими жителями, а за ними крокують гітлерівці. Під прикриттям цих підвід окупанти підійшли під самий ліс. Коли підводи звернули вбік, а окупанти розсипалися між деревами, партизани відкрили вогонь. Відділення Хвостіна довго затримувало фашистів, а коли кінчилися набої, відійшло на основні позиції. Тут батальйон [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова]] затримав ворожі ряди і декілька разів відкидав їх у сусіднє болото. В другій половині дня вороги почали з флангів заходити в тил Шевирьову і Дешку. По партизанах відкрили вогонь гармати і танки. Наші батальйони відійшли в бік і зайняли оборону біля села Лукашівки. Весь наступний день вороги вели сильний артилерійський обстріл, намагалися оточити партизан. Беручи до уваги те, що ворог був набагато сильніший і незрівняно краще озброєний, а в загоні боєприписи уже кінчалися, вночі командування відводить батальйони в [[Хмільники]], де в цей час ворожі атаки відбивав батальйон Симоненка.
 Тут по дорозі Іржавець — Киселівка в обхід партизанів рухалася колона гітлерівців. Рота Володимира Вовкогона, яка залягла обабіч лісової дороги, відкрила вогонь. Оточені з усіх сторін, вороги не мали куди відступати. Карателі втратили в цьому бою майже 300 чоловік убитими і безладно відступили назад в Іржавець. Друга колона наступала на Хмільники з боку Іржавця. Тут партизани замаскували міну керованої дії. Коли колона наблизилася до замінованого місця, міну підірвали. Втрати ворога становили тут біля 50 чоловік.
 === В Задесенні ===

@@ Рядок 283: / Рядок 283: @@
 === Весна 1942 ===
-Про період із січня по квітень 1942 року прийнято вважати, що партизани в цей час не проводили активних бойових операцій. Але навіть у цей важкий для загону час окупанти не мали спокою. Березень 1942 року. В урочищі Борки поблизу Плоского, де в цей час розташувався табір загону, нагрянули поліцаї. Але вони одержали таку відсіч, що частина з них навіть покидала зброю. Тоді ж зрадники виявили лід Хотинівкою групу партизанів у кількості 20 чоловік. Для їх, знищення було зібрано всю поліцію району І понад 120 чоловік. Але Стратилат дав команду: «Прийняти бій». Купка сміливців розсіяла озброєну банду, яка відступила, із великими втратами.
+Про період із січня по квітень 1942 року прийнято вважати, що партизани в цей час не проводили активних бойових операцій. Але навіть у цей важкий для загону час окупанти не мали спокою. Березень 1942 року. В урочищі [[Борки]] поблизу Плоского, де в цей час розташувався табір загону, нагрянули поліцаї. Але вони одержали таку відсіч, що частина з них навіть покидала зброю. Тоді ж зрадники виявили лід Хотинівкою групу партизанів у кількості 20 чоловік. Для їх знищення було зібрано всю поліцію району — понад 120 чоловік. Але Стратилат дав команду: «Прийняти бій». Купка сміливців розсіяла озброєну банду, яка відступила, із великими втратами.
-У квітні місяці партизани Мринської групи ([[Компанець Василь Йович|Компанець]], [[Будник]], [[Голодний]]) із Хмільників пішли в село Мрин. У крайній хаті вони дізналися, що в селі є гестапівці. Уночі відважні месники рушили в центр села. Але раптом їх зупинило грізне «Стій! Хто йде?». Часу для роздумів у сміливців не було. Вони відкрили вогонь. В бою вони вбили начальника Мринськоі поліції і двох поліцаїв. Пробравшись до поліцейського стану вони обстріляли його і без утрат повернулися в ліс.
+У квітні місяці партизани Мринської групи ([[Компанець Василь Йович|Компанець]], [[Будник]], [[Голодний]]) із [[Хмільники (урочище)|Хмільників]] пішли в село Мрин. У крайній хаті вони дізналися, що в селі є гестапівці. Уночі відважні месники рушили в центр села. Але раптом їх зупинило грізне «Стій! Хто йде?». Часу для роздумів у сміливців не було. Вони відкрили вогонь. В бою вони вбили начальника Мринськоі поліції і двох поліцаїв. Пробравшись до поліцейського стану вони обстріляли його і без утрат повернулися в ліс.
 І ось надійшов наказ командування загону: на [[21 квітня]] всім зібратися в хуторі [[Семениха]]. Весна в цей рік була пізньою. Водою залило всі низини й болота. Багатьом довелося добиратися на збір човнами. Разом із пробудженням природи починається активізація Дій партизанів. Зібралися близько 60 чоловік. Частина партизанів загинула від рук окупантів. За свою безпечність поплатилися життям такі члени загону, як [[Довгопол]], [[Кононенко]].

@@ Рядок 655: / Рядок 655: @@
 === Напади загону Бовкуна на станцію Бобровиця, на Беркове і Браницю ===
-Це була перша бойова, операція після прибуття [[Овдієнко|Овдієнка]] в партизанський загін в тому ж пам'ятному листопаді 1942 року. Після поранення Сеника в загін прийшла Галя Данилко. Вона розповіла, що Носівка повна окупантів. Прибули і поліцаї з усіх навколишніх сіл. Адже поста на окраїні Носівки де ранили Секика, ніколи раніше не було. Значить знову готується прочісувення лісів, облави. В командування загону Бовкуна визрів сміливий план. Випередити німців і самим напасти на окупантів. Об'єктом для нападу визначили залізничну станцію Бобровиця. З Кобижчанських лісів це зовсім недалеко. Операцію очолив Бовкун, а виконували обидва взводи: [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова]] і [[Григорьєв]]а.
+Це була перша бойова, операція після прибуття [[Овдієнко|Овдієнка]] в партизанський загін в тому ж пам'ятному листопаді 1942 року. Після поранення Сеника в загін прийшла Галя Данилко. Вона розповіла, що Носівка повна окупантів. Прибули і поліцаї з усіх навколишніх сіл. Адже поста на окраїні Носівки де ранили Сеника, ніколи раніше не було. Значить знову готується прочісувення лісів, облави. В командування загону Бовкуна визрів сміливий план. Випередити німців і самим напасти на окупантів. Об'єктом для нападу визначили залізничну станцію Бобровиця. З Кобижчанських лісів це зовсім недалеко. Операцію очолив Бовкун, а виконували обидва взводи: [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова]] і [[Григорьєв]]а.
 По дорозі на Бобровицю зустріли грузову автомашину, в якій їхав німець. Коротка автоматна черга, і німець вбитий вивалюється із кабіни. Шофер із військовополонених — живий. Партизани перевдягають свого товариша в форму німецького солдата. Машина тепер із партизанами під'їжджає до станції. Дві групи одержали завдання — зірвати водокачку і підпалити склади сіна. Партизан [[Білоусов]] у формі німецького солдата знімає вартового на вокзалі. У вокзальну кімнату, де розміщені німці, летять гранати. Подібне проробляють партизани і в німецькій казармі. Саме тоді наближається поїзд. Партизани переводять стрілку і поїзд врізається у товарняк. В розпал бою бійці загону відкривають двері вагонів товарного ешелону і звільняють дівчат-полонянок, яких окупанти готовилися відправити в фашистське рабство.
@@ Рядок 667: / Рядок 667: @@
 Щоб спутати їх плани і замаскувати відхід загону на інше місце, командування вирішує здійснити ще один напад на село Браницю. 12 листопада загін перебазовується в заплаву Остра, а група сміливців в цей час пробирається до с. Браниця. Як і в Берковому партизани перевдягаються в німецьку форму. На запитання німецького оберлейтенанта, яке тут же переклала Оксана Коробко, де наш начальник поліції, вартовий відповідає, що останній проводить інструктаж поліцейських в одній з кімнат. Після того як безшумно було знято вартового поліції, партизани виставили віконну раму, а їх кулемет довершив справу.
 Карателі наводнюють Носівські і Кобижчанські ліси. Вони мають на меті оточити партизанський табір. Саме в цей час і нарвався, на них керівник малоносівської підпільної групи Степанов, який переводив у загін підпільну групу із Дослідної станції/коли загинув керівник групи Розжогін). Карателі розміщалися на узліссі і почали вночі переслідувати групу Степанова. Готувалася масова операція, бо окупанти виступили проти партизанів навіть вночі, чого, як пише Степанов, вони ніколи не робили. Отже загін Бовкуна покинув Кобижчанські ліси і перебазувався знову в урочище Більських лісів.
 === Напад загону Симоненка на Плоске ===

@@ Рядок 256: / Рядок 256: @@
 Ось ще один приклад поводження цих нелюдів.
-В травні 1942 року група партизанів у складі [[Шевчук Володимир Йосипович|В. Шевчука]], Г. Окостеня та О. Калини ішла на зв'язок у явочну квартиру, що знаходилася в Лісових Хуторах. Але фашистський прислужник Лісохуторський староста [[Коротя]] організував тут засідку поліцаїв. Першим ішов Шевчук, якого поліцаї пропустили, а по двох останніх дали чергу з автомата. [[Калина Овсій]] був убитий, а [[Окостень]] — поранений. Окостень загинув пізніше, коли був посланий для налагоджування зв'язків з обласним партизанським загоном. За смерть Калини, винуватцем якої був Коротя, партизани помстилися. Довго вони полювали за цим хижаком і тільки весною 1943 року змогли виконати вирок партизанського суду. Виконав цей вирок командир партизанського взводу [[Терещенко Олексій|Олексій Терещенко]]. Ось як про це розповіла жителька Лісових Хуторів [[Гумен Наталія Миронівна]]: «В період окупації німцями нашого району партизани мали зв'язок із багатьма жителями Лісових Хуторів. Довгий час явочного квартирою була на нашій вулиці квартира [[Сеник Ганна|Сеник Ганни]], яка доводилася дядиною німецькому поліцаю старості Лісових Хуторів Короті. Сеник Ганна пообіцяла залучити цього карателя на сторону партизанів. Розповідають, що Коротя навіть дав згоду. А коли зв'язкова пішла вдруге — Коротя не вийшов до неї.
+В травні 1942 року група партизанів у складі [[Шевчук Володимир Йосипович|В. Шевчука]], Г. Окостеня та О. Калини ішла на зв'язок у явочну квартиру, що знаходилася в Лісових Хуторах. Але фашистський прислужник Лісохуторський староста [[Коротя]] організував тут засідку поліцаїв. Першим ішов Шевчук, якого поліцаї пропустили, а по двох останніх дали чергу з автомата. [[Калина Овсій]] був убитий, а [[Окостень]] — поранений. Окостень загинув пізніше, коли був посланий для налагоджування зв'язків з обласним партизанським загоном. За смерть Калини, винуватцем якої був Коротя, партизани помстилися. Довго вони полювали за цим хижаком і тільки весною 1943 року змогли виконати вирок партизанського суду. Виконав цей вирок командир партизанського взводу [[Терещенко Олексій|Олексій Терещенко]]. Ось як про це розповіла жителька Лісових Хуторів [[Гумен Наталія Миронівна]]:
-Тоді партизани запідозрили неладне і запропонували їй іти в партизанський загін. Вона не погодилася і через деякій час була арештована. Загинула в застінках Чернігівського гестапо. Після цього партизани вийшли на зв'язок із другою вуличанкою Мохнатко. Поліцаї за вказівкою Короті влаштували засідку. Один із партизанів був убитий, ним виявився [[Калина Овсій Антонович]]. Ми довго чули перестрілку. А на ранок побачили, як свояк Короті Шелестюк їхав верхи на коні і волік по вулиці тіло Калини, шлея була затягнута на горлі вбитого. Дотягнувши до канави за нашим двором, він відчепив шлею й ногою зіпхнув тіло Калини в канаву на обочині вулиці. Там його і бачили всі вуличани, які в цей час ішли до церкви. Пізніше прийшли староста і десяцький узяли у нас драбину, положили на неї труп і віднесли до глинища. Тіло Калини було вкинуте ними в яму і привалене глибою обрушеної землі. Після звільнення Носівки нашими військами ми були свідками, як до цього місця прийшли дружина Калини, що повернулася з евакуації і почала голосити над його могилою. В Носівці їй розповіли про смерть чоловіка і про те де він похоронений. А через деякий час тіло Калини було перенесене до братської могили м. Носівки.
+:''«В період окупації німцями нашого району партизани мали зв'язок із багатьма жителями Лісових Хуторів. Довгий час явочного квартирою була на нашій вулиці квартира [[Сеник Ганна|Сеник Ганни]], яка доводилася дядиною німецькому поліцаю старості Лісових Хуторів Короті. Сеник Ганна пообіцяла залучити цього карателя на сторону партизанів. Розповідають, що Коротя навіть дав згоду. А коли зв'язкова пішла вдруге — Коротя не вийшов до неї. ''
-В час окупації партизани декілька разів приходили щоб розправитися з Коротею й Шелестюком. Над Коротею вони виконали вирок партизанського суду. А Шелестюк весь час переховувався. Після звільнення району він був мобілізований у діючу армію. Після закінчення війни — демобілізувався і через декілька років помер. Розповідають, що Коротя і Смолка позабирали одяг Калини, навіть копалися в зубах щоб вирвати золоті зуби, але ті виявилися коронками і їх вони не захотіли знімати».
+:''Тоді партизани запідозрили неладне і запропонували їй іти в партизанський загін. Вона не погодилася і через деякій час була арештована. Загинула в застінках Чернігівського гестапо. Після цього партизани вийшли на зв'язок із другою вуличанкою Мохнатко. Поліцаї за вказівкою Короті влаштували засідку. Один із партизанів був убитий, ним виявився [[Калина Овсій Антонович]]. Ми довго чули перестрілку. А на ранок побачили, як свояк Короті Шелестюк їхав верхи на коні і волік по вулиці тіло Калини, шлея була затягнута на горлі вбитого. Дотягнувши до канави за нашим двором, він відчепив шлею й ногою зіпхнув тіло Калини в канаву на обочині вулиці. Там його і бачили всі вуличани, які в цей час ішли до церкви. Пізніше прийшли староста і десяцький узяли у нас драбину, положили на неї труп і віднесли до глинища. Тіло Калини було вкинуте ними в яму і привалене глибою обрушеної землі. Після звільнення Носівки нашими військами ми були свідками, як до цього місця прийшли дружина Калини, що повернулася з евакуації і почала голосити над його могилою. В Носівці їй розповіли про смерть чоловіка і про те де він похоронений. А через деякий час тіло Калини було перенесене до братської могили м. Носівки. ''
 Друга зв'язкова Мохнатко також була арештована поліцією, перенесла багато тортур і загинула в Чернігівському гестапо.