Perohanych: Імпортовано 1 версія

2020-11-08T21:57:27Z

Імпортовано 1 версія

uk>Perohanych: /* Див. також */

2020-05-27T12:27:27Z

Див. також

Нова сторінка

'''Семен Герасимович Олексієнко''' ([[1850]]-[[1927]]) – житель [[Мрин]]а. Понад 25 років обирався волосним старшиною с. Мрин, працював управляючим маєтку [[Коробка Павло Степанович|П. С. Коробки]], був його правою рукою.

== Родина Олексієнків ==
:''Нарис [[Фурса Надія Григорівна|Надії Фурси]] у книзі: {{СІН}}''

Кожна людина неповторна, а якщо вона ще й талановита, то хотілось би, щоб вона продовжувала жити у вдячній пам'яті потомків. Але пам'ять, якщо її не зберігати, живе недовго, поки живі діти, внуки. Голодомори, війни нещадно знищують, змітають з лиця землі і людей, і пам'ять про них.

Як сказано в похоронці, в Прибалтиці пропав безвісти мій батько, [[Байда Григорій Іванович]] (1904-1944).

Загинув в Карелії [[Доліч Олексій Олексійович]] (1908-1944).

Похований у Польщі [[Бойко Іван Панасович]] (1924-1944).

Загинув у Луганській області [[Прядко Григорій Демидович]] (1922-1943).

В Тернопільській області похований [[Байда Григорій Трохимович]] (1922-1944).

Це все мринчани, мої родичі, яких забрала війна, – молодих, повних планів, надій і мрій. Більшість з них до війни не встигли створити сім'ї, давно померли їх матері, тож нікому пом'янути їх добрим словом, пронести пам'ять у віки.

Які муки, випробування перенесли вони на фронті, які були останні хвилини їх життя? Хто знає, чи були в них могили – той останній прихисток, до якого люди несуть квіти і жалі.

Ость такі думки приходять в голову щоразу, як відвідую кладовище. І на цьому гіркому фоні, як подарунок долі, уціліла на зло стихіям могила одного з восьми моїх прадідів (у людини повинно бути 4 прадіди і 4 прабабусі). Тим більше через століття дійшли спогади про нього і навіть в книжечці «Общественная деятельность Коробки П.С.» згадується, що Олексієнко Семен Герасимович (1850-1927), житель села Мрин, працював управляючим маєтку Коробки. А коли пан вирішив розпочати у Мрині будівництво то призначив Олексієнка волосним старшиною. В книзі «Громадська діяльність П.С. Коробки» (1904) на сторінці 14 читаємо:

:''«Бажаючи вплинути на благоустрій Мрина, щоб мати більше людей, які б йому допомагали і наглядали за облаштованими закладами, П. С. Коробка, ще на початку своєї діяльності влаштував в с. Мрин церковне опікунство і волосне управління. Мринський волосний старшина С. Г. Олексієнко, котрий обіймав цю посаду понад двадцять років, є, так би мовити, правою рукою Коробки і людина визначна в багатьох відношеннях, за розумовими і моральними своїми рисами».''

Павло Степанович Коробка майже весь час проживав у Петербурзі, а безпосередньо будівництвом церкви, Людмилинської школи, Леонідівського училища, інших новобудов займалося волосне управління, яке очолював Семен Герасимович. Він повністю виправдав довіру П. С. Коробки і мринчан.

Зосталася добра згадка про нього, як про розумну, порядну, шановану в селі людину. Він неодноразово виручав земляків у скруті – одному купив коня, за іншого – погорільця, з власної кишені сплатив податок. Їхні нащадки у четвертому поколінні досі пам'ятають ці добрі вчинки. Адже добро не забувається.

Після революції 1917 року Семен Герасимович, якому на той момент було 67 років, власноруч розділив лишки своєї землі між малоземельними. Про це згадується, зокрема, в матеріалах з історії села, зібраних [[Бруханда Семен Федотович|С. Ф. Брухандою]].

Цікавою була історія його одруження. Ще юнаком Семен Олексієнко поїхав до Криму за сіллю. А повернувся звідти аж через два роки з молодою дружиною-гречанкою (можливо наполовину, оскільки в дівоцтві вона мала козацьке прізвище). [[Олексієнко Зоня|Зоня]] швидко прижилася в селі. Позаяк, окрім інших талантів, володіла талантом спілкування. Була це жінка працьовита, гарно співала і танцювала, любила читати книги. Називала себе дворянкою. Достеменно про соціальний статус Зоні до приїзду в село було невідомо нікому. Однак існували припущення, що саме посаг дружини допоміг Семену Олексієнку розбагатіти. Після повернення з Криму чоловік придбав землю, розпочав будівництво добротного, за мірками тих часів, будинку. Подружжя Олексієнків виростило трьох дітей – [[Олексієнко Мефодій Семенович|Мефодія]], [[Доліч Марта Семенівна|Марту]] та [[Щербакова Євгенія Семенівна|Євгенію]].

Мефодій служив конюхом у пана Коробки. І той цінував парубка за старанну службу. Внаслідок нещасного випадку на службі Мефодій став інвалідом. Розповідали, що це кінь травмував йому ногу.

Марта, тонка й обдарована натура, мала дивовижно гарний голос. Коли вона співала у церковному хорі, завмирали всі. Навіть пан Коробка. А йому доводилося чути найкращих оперних співаків. Зокрема, видатної Петербурзької опери. «Мабуть, свою долю я проспівала в юності», – казала Марта. Надто мало щастя випало їй у житті. Дівчина була глибоко віруючою, знала напам'ять багато молитов. Зі спогадів, у війну мринські жінки збиралися в хаті навколо Марти. Вона так пристрасно, так щиро молилася, що мимоволі всі вірили: Бог чує її, і цю хату омине бомба…

Певне, обраницею долі в родині Олексієнків була друга дочка – Євгенія (1890-1980). Вона прожила довге, красиве, і відносно щасливе життя. Здобувши педагогічну освіту, вона працювала у школі міста Ніжина, разом із чоловіком – Кирилом Щербаковим. На жаль, дуже рано овдовіла і знову заміж не виходила. Певне тому, що була дуже вимогливою – до себе і до оточуючих. Покладалася тільки на свій розум та здібності. Постійно потребувала простору для творчого зростання, розвитку. Прожила у праці і шані 90 років. У 1954-му році Щербаковій Євгенії Семенівні присвоїли звання «Заслужений вчитель республіки». Жінка мала єдину доньку Євгенію або Генюсю (1921-1994 рр.).

Євгенія Кирилівна закінчила у 1947 році Київський медичний інститут за спеціальністю лікар-окуліст. Проходила стажування в Одесі – у клініці Філатова В. П. Працювала у місті Щорс. Потому – впродовж кількох десятиліть поспіль – у Ніжині. Відзначалася професіоналізмом, працьовитістю. Робила складні операції з повернення зору хворим. Тривалий час завідувала очним відділенням Ніжинської міської лікарні. Їй було присвоєно звання Заслуженого лікаря республіки.

Земля Вам пухом, наші славні землячки – сіячі мудрого, берегині найдорожчого.

[[Фурса Надія Григорівна|Н. Г. ФУРСА]] (правнучка).

== Див. також ==
* [[Олексієнко Мефодій Семенович]] — син
* [[Доліч Марта Семенівна]] — донька
*‎— [[Байда Ірина Петрівна]] — онука
*‎— — [[Фурса Надія Григорівна]] — правнука
*‎— — — [[Фурса Валерій Михайлович]] — праправнук
* ‎[[Щербакова Євгенія Семенівна]] — донька

[[Категорія:Люди:Мрин]]
[[Категорія:Волосні старшини]]
[[Категорія:Люди О]]

← Попередня версія	Версія за 21:57, 8 листопада 2020
(Немає відмінностей)

Олексієнко Семен Герасимович - Історія редагувань

Perohanych: Імпортовано 1 версія

uk>Perohanych: /* Див. також */