Німецько-радянська війна - Історія редагувань

Perohanych: /* Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни */

2025-12-13T10:22:19Z

Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни

Perohanych в 11:03, 8 липня 2025

2025-07-08T11:03:24Z

Perohanych в 10:52, 8 липня 2025

2025-07-08T10:52:40Z

46.211.87.211: /* Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни */

2025-02-14T00:52:40Z

Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни

31.128.162.238 в 21:07, 20 березня 2024

2024-03-20T21:07:09Z

Показати зміни

Perohanych: /* Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни */

2024-02-07T12:06:42Z

Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни

Perohanych: /* Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни */

2022-02-16T20:42:38Z

Носівчани у роки Великої Вітчизняної війни

Perohanych в 16:45, 29 грудня 2020

2020-12-29T16:45:27Z

Perohanych в 16:43, 29 грудня 2020

2020-12-29T16:43:34Z

Perohanych: Імпортовано 1 версія

2020-11-08T21:57:25Z

Імпортовано 1 версія

@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 У Сталінградській битві брали участь підполковник Кобзар Є. Т., Жила В. Т., Прокопець В. Г., Кольба М. І.
-Москву захищали: Світан С. П., Кириченко З. К., Байда Т. І.
+Москву захищали: [[Світан С. П.]], [[Кириченко З. К.]], Байда Т. І.
-Хоробро воювали на різних фронтах люди наймирнішої професії – вчителі: Набок Василь Кирилович, Скрипець Андрій Петрович, Ляшенко Іван Григорович, Малинко Тетяна Василівна, Прокоп'єва Ганна Федорівна, Прокоп'єв Володимир Прокопович, Василенко Ілля Іванович, Шумський Валентин Іванович, Доліч Олексій Олексійович, Нікітін Василь Вікторович, Бондаренко Олександр Федорович, Мироненко Іван Михайлович та інші.
+Хоробро воювали на різних фронтах люди наймирнішої професії – вчителі: [[Набок Василь Кирилович]], [[Скрипець Андрій Петрович]], [[Ляшенко Іван Григорович]], [[Малинко Тетяна Василівна]], [[Прокоп'єва Ганна Федорівна]], [[Прокоп'єв Володимир Прокопович]], [[Василенко Ілля Іванович]], [[Шумський Валентин Іванович]], [[Доліч Олексій Олексійович]], [[Нікітін Василь Вікторович]], [[Бондаренко Олександр Федорович]], [[Мироненко Іван Михайлович]] та інші.
-Набок Василь Кирилович, [[Гончар Іван Васильович|Гончар І. В.]], Хоменко Олександр Андрійович по закінченню війни десятиліттями очолювали школи №1, №3, працювали у ветеранській організації району.
+[[Набок Василь Кирилович]], [[Гончар Іван Васильович|Гончар І. В.]], [[Хоменко Олександр Андрійович]] по закінченню війни десятиліттями очолювали школи №1, №3, працювали у ветеранській організації району.
-Вчитель Сірик Микола Олександрович був учасником штурму Кенігсберга, а в мирний час 36 років працював у рідній школі с. Червоні Партизани. Вийшовши на заслужений відпочинок, разом з колегами створили історико-краєзнавчий музей, щоб зберегти історичну правду про подвиги земляків. Вчитель Носівської середньої школи № 1 Воскресенський Євгеній Михайлович служив у підрозділі гвардійських мінометів, які з любов'ю називали «катюшами».
+Вчитель [[Сірик Микола Олександрович]] був учасником штурму Кенігсберга, а в мирний час 36 років працював у рідній школі с. Червоні Партизани. Вийшовши на заслужений відпочинок, разом з колегами створили [[Історико-краєзнавчий музей у Володьковій Дівиці|історико-краєзнавчий музей]], щоб зберегти історичну правду про подвиги земляків. Вчитель Носівської середньої школи № 1 [[Воскресенський Євгеній Михайлович]] служив у підрозділі гвардійських мінометів, які з любов'ю називали «катюшами».
 В числі 127 тисяч українок, котрі воювали з фашистами, нелегкими фронтовими дорогами випало пройти червонопартизанці [[Заслужонна Ганна Оксентіївна|Заслужонній Ганні Оксентіївні]] – військовому фельдшеру з перших днів війни і до її закінчення. Також носівчанам [[Дорошко Віра Михайлівна|Дорошко Вірі Михайлівні]], [[Скляр Єфросинія Василівна|Скляр Єфросинії Василівні]], [[Невінський Костянтин Миколайович|Невінському Костянтину Миколайовичу]], заслуженому лікарю України [[Малинка Дмитро Тимофійович|Малинці Дмитру Тимофійовичу]] з Мрина, партизанському лікарю [[Бувайлик Микола Васильович|Бувайлику Миколі Васильовичу]] з Плоского, [[Шуст Олександра Антонівна|Шуст Олександрі Антонівні]] та ін.
-Велика кількість жителів Червоних Партизан були командирами полків, батальйонів, рот. Генерал-майор [[Сірик Петро Данилович|Сірик П. Д.]], підполковники П. І. Лапко, І. Г. Хомутов, І. П. Штиволока, І. І. Зелент, майор-артилерист, а в мирний час учитель Бицький В. Є., капітани І. Т. Вовкогон, [[Голець Петро Полікарпович|П. П. Голець]], О. С. Соломаха, лейтенанти П. Т. Циганок, І. Г. Вовкогон та інші.
+Велика кількість жителів Червоних Партизан були командирами полків, батальйонів, рот. Генерал-майор [[Сірик Петро Данилович]], підполковники П. І. Лапко, І. Г. Хомутов, І. П. Штиволока, І. І. Зелент, майор-артилерист, а в мирний час учитель [[Бицький Василь Євгенович]], капітани І. Т. Вовкогон, [[Голець Петро Полікарпович]], [[Соломаха Олексій Степанович]], лейтенанти П. Т. Циганок, І. Г. Вовкогон та інші.
-З великої когорти захисників Батьківщини з с. Мрин назову хоч невелику кількість героїв: Ярмоленко С. І., в післявоєнний час – шофер колгоспу «Україна», [[Волошин Олександр Костянтинович|Волошин О. К.]] – голова цього колгоспу, Сова І. М. – механік. Різними бойовими дорогами вони дійшли до Берліна.
+З великої когорти захисників Батьківщини з с. Мрин назову хоч невелику кількість героїв: Ярмоленко С. І., в післявоєнний час – шофер колгоспу «Україна», [[Волошин Олександр Костянтинович]] – голова цього колгоспу, Сова І. М. – механік. Різними бойовими дорогами вони дійшли до Берліна.
 А. А. Заволовий – колишній моряк Чорноморського флоту, захищав Одесу, Севастополь. Через 29 років його знайшла ще одна нагорода – орден Вітчизняної війни другого ступеня.
-Командир партизанського загону Олексій Федорович Бочок брав участь у визволенні Чехословаччини, став почесним громадянином міста Кошіце.
+Командир партизанського загону [[Бочок Олексій Федорович|Олексій Федорович Бочок]] брав участь у визволенні Чехословаччини, став почесним громадянином міста Кошіце.
 Легендарна мринчанка [[Самсоненко Тетяна Іванівна]], перебуваючи у партизанському загоні, була десантована в Угорщину як радистка. Перша жінка, що була нагороджена найвищим орденом цієї країни.
-На різних фронтах воювали Мельниченко М. А., [[Шевирьов Микола Іванович|Шевирьов М. І.]], Червяк М. О., Хлібець Ф. О., Чекан Т. Л., Чекан В., Компанець І .Б. і багато інших.
+На різних фронтах воювали Мельниченко М. А., [[Шевирьов Микола Іванович]], Червяк М. О., Хлібець Ф. О., Чекан Т. Л., Чекан В., Компанець І .Б. і багато інших.
 На всіх фронтах проявляли мужність і героїзм воїни з Носівщини. Їх бойові і трудові заслуги підтверджені нагородами. Так, наприклад, Петро Дмитрович Мархай має, крім багатьох медалей, шість орденів, з них 4 – бойові, і 2 – за трудову доблесть. П'ять бойових орденів має П. Я. Ярмоленко. Трьома орденами нагороджені І. М. Мархай, Григорій Якович Шейко.
@@ Рядок 63: / Рядок 63: @@
 Та країні була потрібна одна на всіх Перемога, за яку ми заплатили такою дорогою ціною.
-Після визволення району жителі Носівщини зібрали 23 мільйони карбованців на будівництво танкової колони «[[Колгоспник Чернігівщини]]». Потім назбирали ще 9 мільйонів. [[Петренко Кирило Хомич|Кирило Хомич Петренко]] з Селища вніс 50 тисяч карбованців на будівництво танка Т-34. Верховний Головнокомандуючий Й. В. Сталін висловив особисту подяку патріоту.
+Після визволення району жителі Носівщини зібрали 23 мільйони карбованців на будівництво танкової колони «[[Колгоспник Чернігівщини]]». Потім назбирали ще 9 мільйонів. [[Петренко Кирило Хомич]] з Селища вніс 50 тисяч карбованців на будівництво танка Т-34. Верховний Головнокомандуючий Й. В. Сталін висловив особисту подяку патріоту.
 Пройшло вже понад 60 років з дня початку війни, а люди все продовжують шукати своїх рідних, котрі загинули на шляхах війни. Ниточка пам'яті і болю зв'язує Носівщину і Сумщину. Щороку, поки була жива, навідувалася до могили чоловіка, Героя Радянського Союзу [[Ройченко Олександр Олександрович|Ройченка Олександра Олександровича]] його дружина Олександра Павлівна, щоб покласти квіти, виплакатись. Двічі приїжджали рідні сумчанина Ганжі Анатолія В., котрий загинув, визволяючи наше місто.

← Попередня версія		Версія за 11:03, 8 липня 2025
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	[[Файл:Колишній обеліск у Носівці.jpg\|міні\|Обеліск у Носівці. Впав під час негоди в середині 1970-х]]
		+
	'''Німецько-радянська війна''' — війна між Німеччиною та Радянським Союзом, що тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. Складова Східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни.		'''Німецько-радянська війна''' — війна між Німеччиною та Радянським Союзом, що тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. Складова Східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни.

@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 У невеличкому місті Потсдам, що під Берліном, відбулась конференція, яка офіційно закріпила нашу перемогу. Роботу Потсдамської конференції з радянської сторони охороняли солдати 16-го прикордонного полку, в якому служили наші земляки: [[Прищепа Дмитро Олександрович|Прищепа Д.О.]], [[Андрусенко Андрій Дементійович|Андрусенко А.Д.]], [[Охріменко О.П.]], [[Туник М.Ф.]], [[Тонконог І.Х.]], [[Трухан І.]], [[Круглій І.]], [[Івченко Є.]] та інші.
-На Нюрнберзькому процесі фашистів у злодіяннях звинувачував теж наш земляк, Генеральний прокурор СРСР, [[Руденко Роман Андрійович]], але це вже було потім, в 1945-1946 рр. А до того була більш як дворічна (дев’ятсот днів і ночей) блокада Ленінграда, яку пережили, вистояли і не віддали місто ворогові його захисники, зокрема носівчани: капітан [[Сало Михайло Микитович|Сало М. М.]], [[Кравченко О. П.]], мринчанин [[Майстренко П. С.]] та інші.
+На Нюрнберзькому процесі фашистів у злодіяннях звинувачував теж наш земляк, Генеральний прокурор СРСР, [[Руденко Роман Андрійович]], але це вже було потім, в 1945-1946 рр. А до того була більш як дворічна (дев'ятсот днів і ночей) блокада Ленінграда, яку пережили, вистояли і не віддали місто ворогові його захисники, зокрема носівчани: капітан [[Сало Михайло Микитович|Сало М. М.]], [[Кравченко О. П.]], мринчанин [[Майстренко П. С.]] та інші.
 У Сталінградській битві брали участь підполковник Кобзар Є. Т., Жила В. Т., Прокопець В. Г., Кольба М. І.
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 На всіх фронтах проявляли мужність і героїзм воїни з Носівщини. Їх бойові і трудові заслуги підтверджені нагородами. Так, наприклад, Петро Дмитрович Мархай має, крім багатьох медалей, шість орденів, з них 4 – бойові, і 2 – за трудову доблесть. П'ять бойових орденів має П. Я. Ярмоленко. Трьома орденами нагороджені І. М. Мархай, Григорій Якович Шейко.
-Чимало бойових і трудових нагород мають Леонтій Федосійович Щипун, Буняк Іван Гордійович, Зикін Григорій Никандрович, Колесніков Петро Андрійович, Велько Петро Савич, Черевко Володимир Прокопович, Фесенко Олексій Семенович та інші.
+Чимало бойових і трудових нагород мають [[Щипун Леонтій Федосійович|Леонтій Федосійович Щипун]], [[Буняк Іван Гордійович]], [[Зикін Григорій Никандрович]], [[Колесніков Петро Андрійович]], [[Велько Петро Савич]], [[Черевко Володимир Прокопович]], [[Фесенко Олексій Семенович]] та інші.
-З перших днів окупації Носівщина стала партизанським краєм. Невеликий загін переріс у з’єднання «[[За Батьківщину!]]», яке в 1943 році нараховувало дві тисячі партизан: [[Стратилат Михайло Іванович|Стратилат М. І]]., [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкун І. М]], Данилко Галина Василівна, Шеверьов Олександр Іванович, Сеник Павло Васильович, [[Гейко Олександр Іванович|Гейко О. І.]], Григорьєв М. Р., Шевчук Володимир Йосипович, [[Мірошник Гаврило Григорович|Мірошник Г. Г.]], кавалер ордена Слави [[Компанець Василь Йович|Компанець В. Й.]] та інші.
+З перших днів окупації Носівщина стала партизанським краєм. Невеликий загін переріс у з'єднання «[[За Батьківщину!]]», яке в 1943 році нараховувало дві тисячі партизан: [[Стратилат Михайло Іванович|Стратилат М. І]]., [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкун І. М]], Данилко Галина Василівна, Шеверьов Олександр Іванович, Сеник Павло Васильович, [[Гейко Олександр Іванович|Гейко О. І.]], Григорьєв М. Р., Шевчук Володимир Йосипович, [[Мірошник Гаврило Григорович|Мірошник Г. Г.]], кавалер ордена Слави [[Компанець Василь Йович|Компанець В. Й.]] та інші.
 Партизанські зв'язкові, що ходили по лезу бритви: Шовкун Марія Кирилівна, Супрун Феодосія Микитівна, Прокопець Марія Федорівна, Нагорна Є. К., Кириленко Тетяна Федорівна, Труніна Г., Сябер К., Сибіркіна В., Кебкал М. С., Кебкал Г. С., Кебкал І. П., Філь С. Г., Кривенко Н. С. Зв'язкова [[Жигун Федора Гаврилівна]] зберегла прапор військової частини, і передала після перемоги нашим воїнам.
-Фашисти жорстоко розправлялись з родинами партизан. У селі Плоске, в хаті партизана Кузьми Коробки, заживо спалено 46 жителів села, між ними подружжя вчителів Яковенків – [[Яковенко Яків Денисович|Яків Денисович]] і [[Яковенко Галина Олексіївна|Галина Олексіївна]]. Разом з дітьми і матір'ю розстріляли [[Ярош Олександра Іванівна|Олександру Іванівну Ярош]]. З п'ятьма членами сім’ї був розстріляний Слісаренко Т. Г.
+Фашисти жорстоко розправлялись з родинами партизан. У селі Плоске, в хаті партизана Кузьми Коробки, заживо спалено 46 жителів села, між ними подружжя вчителів Яковенків – [[Яковенко Яків Денисович|Яків Денисович]] і [[Яковенко Галина Олексіївна|Галина Олексіївна]]. Разом з дітьми і матір'ю розстріляли [[Ярош Олександра Іванівна|Олександру Іванівну Ярош]]. З п'ятьма членами сім'ї був розстріляний Слісаренко Т. Г.
 В Носівці розстріляні родини партизанів [[Данилко Галина Василівна|Данилко Г. В.]], [[Гейко Олександр Іванович|Гейко О. І.]]
@@ Рядок 69: / Рядок 69: @@
 У 1980-х роках Носівка зустрічала дорогих гостей – дітей жителя Архангельської області, рядового [[Лушев Георгій Федорович|Лушева Георгія Федоровича]]. Через 36 років генерал армії Лушев Петро Георгійович і Ніна Георгіївна відвідали могилу батька, дякуючи краєзнавцям Носівської СШ № 2.
-Щороку на День Перемоги лине з Кривого Рогу офіцер запасу Жмихов Віктор Олександрович до могили батька, розстріляного на території Ніжинської в’язниці в числі 150 жителів с. Червоні Партизани в 1942 році. Він доклав чимало зусиль, щоб у кінці 1980-х перепоховали всіх в землю рідного села.
+Щороку на День Перемоги лине з Кривого Рогу офіцер запасу [[Жмихов Віктор Олександрович]] до могили батька, розстріляного на території Ніжинської в'язниці в числі 150 жителів с. Червоні Партизани в 1942 році. Він доклав чимало зусиль, щоб у кінці 1980-х перепоховали всіх в землю рідного села.
 В 2009 році пошуковці з Сумщини розшукали нашого земляка [[Чумак Іван Семенович|Чумака Івана Семеновича]] (1921 р.н.), механіка-водія танка «Т-34», учасника Сталінградської битви, котрий героїчно загинув у боях на Курській дузі в 1943 році.
@@ Рядок 77: / Рядок 77: @@
 А скільки в нас безіменних могил, де поховані люди, що грудьми закрили рідну землю, а не віддали ворогу. Ні пошани їм, ні слави… Без них виросли діти, які не знають, куди нести квіти і свої жалі. Не проходьте повз солдатські могили, бо там лежать люди, які віддали за нас життя.
-Хай буде вічна їм пам’ять і слава.
+Хай буде вічна їм пам'ять і слава.
 [[Фурса Надія Григорівна|ФУРСА Н. Г.]]
 [[Категорія:Німецько-радянська війна|*]]

@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 Легендарна мринчанка [[Самсоненко Тетяна Іванівна]], перебуваючи у партизанському загоні, була десантована в Угорщину як радистка. Перша жінка, що була нагороджена найвищим орденом цієї країни.
-На різних фронтах воювали Мельниченко М. А., [[Шевирьов М. І.]], Червяк М. О., Хлібець Ф. О., Чекан Т. Л., Чекан В., Компанець І .Б. і багато інших.
+На різних фронтах воювали Мельниченко М. А., [[Шевирьов Микола Іванович|Шевирьов М. І.]], Червяк М. О., Хлібець Ф. О., Чекан Т. Л., Чекан В., Компанець І .Б. і багато інших.
 На всіх фронтах проявляли мужність і героїзм воїни з Носівщини. Їх бойові і трудові заслуги підтверджені нагородами. Так, наприклад, Петро Дмитрович Мархай має, крім багатьох медалей, шість орденів, з них 4 – бойові, і 2 – за трудову доблесть. П'ять бойових орденів має П. Я. Ярмоленко. Трьома орденами нагороджені І. М. Мархай, Григорій Якович Шейко.

@@ Рядок 33: / Рядок 33: @@
 Велика кількість жителів Червоних Партизан були командирами полків, батальйонів, рот. Генерал-майор [[Сірик Петро Данилович|Сірик П. Д.]], підполковники П. І. Лапко, І. Г. Хомутов, І. П. Штиволока, І. І. Зелент, майор-артилерист, а в мирний час учитель Бицький В. Є., капітани І. Т. Вовкогон, [[Голець Петро Полікарпович|П. П. Голець]], О. С. Соломаха, лейтенанти П. Т. Циганок, І. Г. Вовкогон та інші.
-З великої когорти захисників Батьківщини з с. Мрин назову хоч невелику кількість героїв: Ярмоленко С. І., в післявоєнний час – шофер колгоспу «Україна», Волошин О. К. – голова цього колгоспу, Сова І. М. – механік. Різними бойовими дорогами вони дійшли до Берліна.
+З великої когорти захисників Батьківщини з с. Мрин назову хоч невелику кількість героїв: Ярмоленко С. І., в післявоєнний час – шофер колгоспу «Україна», [[Волошин Олександр Костянтинович|Волошин О. К.]] – голова цього колгоспу, Сова І. М. – механік. Різними бойовими дорогами вони дійшли до Берліна.
 А. А. Заволовий – колишній моряк Чорноморського флоту, захищав Одесу, Севастополь. Через 29 років його знайшла ще одна нагорода – орден Вітчизняної війни другого ступеня.

@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 В Носівці розстріляні родини партизанів [[Данилко Галина Василівна|Данилко Г. В.]], [[Гейко Олександр Іванович|Гейко О. І.]]
-[[Файл:Пам'ятник загиблим односельчанам у Козарах.jpg|міні|Файл:Пам'ятник загиблим односельцям у Козарах]]
+[[Файл:Пам'ятник загиблим односельчанам у Козарах.jpg|міні|Пам'ятник загиблим односельцям у Козарах]]
 Після невдалої спроби знищити партизанів 11 і 12 березня 1943 року було оточене і знищене село [[Козари]]. Два дні карателі методично збирали мешканців Козар та поступово, групами, розстрілювали або палили живими у власних будинках. З 4700 жителів села в живих лишилось всього 432 людини («Книга Скорботи України» т-3, с. 191).

← Попередня версія		Версія за 16:43, 29 грудня 2020
Рядок 54:		Рядок 54:

	В Носівці розстріляні родини партизанів [[Данилко Галина Василівна\|Данилко Г. В.]], [[Гейко Олександр Іванович\|Гейко О. І.]]		В Носівці розстріляні родини партизанів [[Данилко Галина Василівна\|Данилко Г. В.]], [[Гейко Олександр Іванович\|Гейко О. І.]]
		+
		+	[[Файл:Пам'ятник загиблим односельчанам у Козарах.jpg\|міні\|Файл:Пам'ятник загиблим односельцям у Козарах]]

	Після невдалої спроби знищити партизанів 11 і 12 березня 1943 року було оточене і знищене село [[Козари]]. Два дні карателі методично збирали мешканців Козар та поступово, групами, розстрілювали або палили живими у власних будинках. З 4700 жителів села в живих лишилось всього 432 людини («Книга Скорботи України» т-3, с. 191).		Після невдалої спроби знищити партизанів 11 і 12 березня 1943 року було оточене і знищене село [[Козари]]. Два дні карателі методично збирали мешканців Козар та поступово, групами, розстрілювали або палили живими у власних будинках. З 4700 жителів села в живих лишилось всього 432 людини («Книга Скорботи України» т-3, с. 191).

← Попередня версія	Версія за 21:57, 8 листопада 2020
(Немає відмінностей)