Ляшенко Володимир Федотович - Історія редагувань

Perohanych: Заміна тексту — «’» на «'»

2024-10-24T14:49:30Z

Заміна тексту — «’» на «'»

Perohanych: Імпортовано 1 версія

2020-11-08T21:54:15Z

Імпортовано 1 версія

uk>Perohanych в 04:25, 7 квітня 2020

2020-04-07T04:25:36Z

Нова сторінка

{{Однофамільці|Ляшенко}}

[[Файл:КВВАИУ март 1982 Ляшенко В.Ф.jpg|міні|Володимир Ляшенко, Київське вище військове авіаційне інженерне училище, березень 1982]]

'''Володимир Федотович Ляшенко''' (народився [[18 травня]] [[1941]] року в Носівці — помер [[15 березня]] [[2016]]) — військовослужбовець, вийшовши в запас, повернувся до Носівки, займався громадською діяльністю.

== Ляшенко Володимир Федотович ==
: ''Нарис [[Ляшенко Ігор Володимирович|Ігоря Володимировича Ляшенка]] про батька, квітень 2020''
Ляшенко Володимир Федотович народився 18 травня 1941 року в Носівці (родина жила на Повороті).Помер 15 березня 2016.

Батько [[Ляшенко Федот Митрофанович|Федот Митрофанович]] (1907-1987), залізничник, мати [[Ляшенко Меланія Леонтіївна|Меланія Леонтіївна]] (1907-1997). Родина жила на [[Поворот]]і.

З відзнакою закінчив [[Носівська школа № 1|школу № 1]]. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера.

Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп’ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія).

У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації.

Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу.

З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з’ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності.

Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «[[Бібліотека українця]]».

Мав гарну сім'ю: дружина [[Ляшенко Ольга Євгенівна|Ольга Євгенівна Ляшенко]], син [[Ляшенко Ігор Володимирович|Ігор]] (1969 р.н) — видавець, журналіст, громадський діяч, донька Тетяна (1976 р.н.) — журналіст та фахівець з реклами.

Згодом відійшов від справ: багато часу проводив в рідній Носівці, займався трьома онуками. До останньої можливості не полишав громадської активності, допомагав людям: з роботою, навчанням, лікуванням, в стосунках з держструктурами.

[[Категорія:Уродженці Носівки]]
[[Категорія:Випускники Носівської школи № 1]]
[[Категорія:Військовики]]
[[Категорія:Підполковники]]
[[Категорія:Громадські діячі]]
[[Категорія:Люди Л]]

@@ Рядок 13: / Рядок 13: @@
 З відзнакою закінчив [[Носівська школа № 1|школу № 1]]. Відслужив три роки в армії. Після отримав фах авіаційного інженера.
-Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп’ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія).
+Починав техніком та інженером у цивільній авіації (Бориспіль), проте згодом зробив неабияку військову кар'єру. Служив у Києві (Київське вище військове авіаційне інженерне училище), де навчав майбутніх військових авіаінженерів, завідував передовою на той час лабораторією електронно-обчислювальних машин (зараз комп'ютер стоїть в кожного на столі, а в 70-х роках це була ціла лабораторія).
 У 1980-х роках, маючи вже солідний досвід, став до командної та штабної роботи. Служив у Центральний групі військ (Божи-Дар, Чехословаччина), в Тарту (Естонія), де йому довелося нести відповідальність за ядерне озброєння для бомбардувальної авіації.
@@ Рядок 19: / Рядок 19: @@
 Влітку 1991 року війшов у запас у званні підполковника, полишив Естонію та повернувся до України, де саме ширився рух за незалежність, брав участь у політичних та громадських процесах того часу.
-З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з’ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності.
+З початком ринкових перетворень працював на терені приватизації, допомагаючи мешканцям рідного Носівського району отримати живі гроші за видані державою приватизаційні сертифікати. Як невдовзі з'ясувалося – це був найкращий спосіб розпорядитися своєю часткою в державній власності.
 Працював у видавничій сфері: зокрема над виданням газети «Мій дім – Лівобережжя», в редакції «Української інвестиційної газети», над випусками книжок у серії «[[Бібліотека українця]]».

← Попередня версія	Версія за 21:54, 8 листопада 2020
(Немає відмінностей)