Козари (стаття в Дзеркалі тижня) - Історія редагувань

Perohanych: Perohanych перейменував сторінку з Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства? (стаття в Дзеркалі тижня) на Козари (стаття в Дзеркалі тижня)

2024-10-25T10:15:31Z

Perohanych перейменував сторінку з Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства? (стаття в Дзеркалі тижня) на Козари (стаття в Дзеркалі тижня)

Perohanych в 09:09, 20 жовтня 2024

2024-10-20T09:09:30Z

Perohanych в 09:09, 20 жовтня 2024

2024-10-20T09:09:11Z

Perohanych в 09:08, 20 жовтня 2024

2024-10-20T09:08:30Z

Perohanych: Створена сторінка: '''Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства?''' :''Джерело: {{Cite web | url = https://zn.ua/uk...

2024-10-20T09:07:52Z

Створена сторінка: '''Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства?''' :''Джерело: {{Cite web | url = https://zn.ua/uk...

Нова сторінка

'''Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства?'''
:''Джерело: {{Cite web | url = https://zn.ua/ukr/SOCIUM/kozari.html | title = Козари -| publisher = Дзеркало Тижня | author = Ігор Гусаченко | date = 16 червня, 2006}}''

Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства? Інколи можна. У мене це сталося 22 червня 1941 року в селі [[Козари]]. У [[Дорошко Мусій Васильович|Мусія Васильовича Дорошка]], в якого мої батьки наймали кімнату, був детекторний приймач. У його навушниках і прозвучав далекий голос Молотова, який повідомив про початок війни.

Козари — велике мальовниче село в Чернігівській області. Поруч – прекрасний ліс і річка Остер. Тут мій батько керував осушенням боліт, а на літо ми з матір'ю приїжджали до нього. Нас оточували доброзичливі й роботящі люди. Та мирне життя зруйнувалося миттю.

Уже наступного дня розпочався призов до армії. П'ятсот жителів Козар стали солдатами. А фронт стрімко наближався. Всього через 20 днів після початку війни німці підійшли до Києва, але були зупинені на межі його укріпрайону. Оборона столиці тривала понад два місяці.

Над Козарами щодня з характерним виттям моторів пролітали дев'ятки німецьких бомбардувальників. Одного разу наш винищувач намагався атакувати «юнкерс», що відстав, але через дві хвилини був збитий. Наступного дня село ховало льотчика.

Якось над вулицями поземним польотом пронісся «мессершмітт», ведучи вогонь із кулеметів. Після цього всі кинулися копати сховища. Ми теж викопали в саду щілину й накрили її дровами.

З неба падали численні листівки з «перепустками» для здачі в полон. На одній із листівок був зображений офіцер-артилерист Яків Джугашвілі — син Сталіна, який потрапив у полон на самому початку війни.

Мого батька послали на будівництво укріплень на річці [[Остер]]. Однак ця річка не могла бути серйозною перешкодою для німців, які успішно форсували Дніпро і вдерлися на Лівобережжя. Над захисниками Києва нависла загроза оточення, проте Ставка забороняла відходити. А лещата противника з кожним днем неухильно стискалися.

Маршал Баграмян згадував: «Армії північного крила фронту виявляли по-справжньому героїчні зусилля, щоб стримувати противника на річці Остер... На захід від Ніжина, між Козарами і Козельцем, фронт армії переривався, і в пролом, який там утворився, вклинились з'єднання 6-ї німецької армії...» Так-так, тієї самої 6-ї армії, яка безславно закінчила свій шлях у Сталінграді. Однак до Сталінграда було ще дуже далеко, а в котлі під Києвом німці оточили чотири армії, знищивши або взявши в полон сотні тисяч наших бійців.

Глибокої ночі з укріплень повернувся батько й сказав усього два слова: «Усе скінчено...» Наступного дня, [[11 вересня]], загриміла артилерійська канонада, і в село ввійшли німці. Розпочався тяжкий час окупації. А до найстрашнішого дня Козар залишалося рівно півтора року.

19 вересня німці взяли Київ. Незабаром ми пішки, з рюкзачками за спиною, повернулися туди. Але відомості з Козар зрідка до нас доходили.

У Козарах відразу ж організувалася поліція. Керував нею якийсь сторонній пройдисвіт, котрий розповідав селянам байки, що його сюди направив сам Гітлер. Почалися розстріли. Не захопивши одного з сільських комуністів, поліцаї застрелили його дружину та дітей.

У лісі з'явилися партизани. Їх ставало більше, причому серед них було чимало жителів Козар. Взимку партизани знищили в селі поліцейську дільницю. Почастішали диверсії на дорогах, якими йшли німецькі машини. Було підірвано [[Міст через Остер у Козарах|міст через річку Остер]]. Одна група партизанів зав'язала бій з охороною, а друга з іншого боку мосту непомітно заклала вибухівку.

На початку 1943 року окупанти розпочали широкомасштабну операцію з використанням бронетехніки та авіації. Їм удалося вибити партизанів із лісової бази. Проте знищити їх есесівці не змогли, хоча самі втратили близько 130 чоловік.

Після цього гітлерівський комендант району [[Генріх Дрозте|Генріх Дросте]] санкціонував операцію зі знищення Козар. На той час такі нелюдські акції стали повсякденними. Офіцери-карателі з приголомшливою німецькою педантичністю складали докладні рапорти про підготовку та проведення чергових операцій.

У ніч на [[11 березня]] [[1943]] року гітлерівці, серед яких були й українські поліцаї, подвійним кільцем оточили село. На перехрестях було встановлено кулемети. На світанку одна група карателів почала вриватися в будинки і вбивати всіх підряд, як правило, не стріляючи, а використовуючи багнети й приклади. Друга група виганяла худобу. Третя підпалювала будинки й розправлялася з людьми, котрі вціліли.

Ось уривок зі спогадів [[Савосько Марія|Марії Савосько]], яка дивом вижила:
:''«Надворі тільки сіріло. Старшенька моя дочка вийшла з хати по воду. А через хвилину крик і удари. Кинулася в сіни. Карателі добивають прикладами Ганнусю. Я дико закричала, і автоматна черга вдарила в груди...»''

Коли Марія прийшла до тями, то побачила трупи своїх чотирьох дітей і невістки, а в колисці лежав убитий онук. Будинок горів. Марія виповзла назовні, почула тупіт, крик, лемент, стрілянину й знову знепритомніла. З сорока душ її родичів ніхто не вцілів.

Люди бігли в центр села, сподіваючись врятуватися у церкві. Проте душогуби розстрілювали їх прямо в Божому храмі. Інших зігнали до великого хліва й підпалили його. Багато хто намагався сховатися на горищах, але незабаром усі будинки палали. У льохи кидали гранати.

Врятувалося близько 400 чоловік. А чотири тисячі вісімсот мирних жителів Козар загинули того жахливого дня. Згоріли всі будинки, дві школи, клуб, колгоспні будівлі. Замість села залишилася чорна пустка.

Через півроку на згарище прийшли радянські солдати. Місцями вже були викопані землянки, стелився димок пічок, пробивалися перші паростки життя. Уцілілі люди почали повертатися на рідну землю. З 1944 року сюди стали прибувати переселенці. Після війни повернулися чоловіки, яким за чотири роки боїв пощастило вижити. Та майже ніхто з них не знайшов своїх близьких.

І все-таки поступово життя брало своє. Нині Козари – знову велике й гарне село. Однак те, що сталося 11 березня 1943 року, не забудеться ніколи. Про це нагадує і скромний пам'ятник — скорботна постать матері з дитиною на руках. А на мармуровій дощечці жахлива цифра — 4800...

[[Категорія:Козари]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 '''Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства?'''
-:''Джерело: {{Cite web | url = https://zn.ua/ukr/SOCIUM/kozari.html | title = Козари | publisher = Дзеркало Тижня | author = Ігор Гусаченко | date = 16 червня, 2006}}''
+:''Джерело: {{Cite web | url = https://zn.ua/ukr/SOCIUM/kozari.html | title = Козари | publisher = Дзеркало тижня | author = Ігор Гусаченко | date = 16 червня, 2006}}''
 Чи можна точно визначити момент закінчення дитинства? Інколи можна. У мене це сталося 22 червня 1941 року в селі [[Козари]]. У [[Дорошко Мусій Васильович|Мусія Васильовича Дорошка]], в якого мої батьки наймали кімнату, був детекторний приймач. У його навушниках і прозвучав далекий голос Молотова, який повідомив про початок війни.

← Попередня версія		Версія за 09:08, 20 жовтня 2024
Рядок 45:		Рядок 45:
	І все-таки поступово життя брало своє. Нині Козари – знову велике й гарне село. Однак те, що сталося 11 березня 1943 року, не забудеться ніколи. Про це нагадує і скромний пам'ятник — скорботна постать матері з дитиною на руках. А на мармуровій дощечці жахлива цифра — 4800...		І все-таки поступово життя брало своє. Нині Козари – знову велике й гарне село. Однак те, що сталося 11 березня 1943 року, не забудеться ніколи. Про це нагадує і скромний пам'ятник — скорботна постать матері з дитиною на руках. А на мармуровій дощечці жахлива цифра — 4800...

−	[[Категорія:~~Козари~~]]	+	[[Категорія:Козарська трагедія 1943 року]]

← Попередня версія	Версія за 10:15, 25 жовтня 2024
(Немає відмінностей)