Кияниця Василь Сергійович - Історія редагувань

Perohanych: Заміна тексту — «’» на «'»

2024-10-24T14:43:38Z

Заміна тексту — «’» на «'»

Показати зміни

Perohanych: /* Родина */

2023-04-01T07:05:56Z

Родина

Perohanych в 10:15, 4 грудня 2022

2022-12-04T10:15:44Z

Perohanych: /* Спогади */

2021-09-16T06:55:40Z

Спогади

Perohanych: /* Життєпис */

2021-07-16T12:06:09Z

Життєпис

31.128.177.198: Доповнення

2021-05-08T10:37:38Z

Доповнення

Perohanych: /* Життєпис */

2021-01-09T16:51:02Z

Життєпис

Perohanych: Імпортовано 1 версія

2020-11-08T21:50:52Z

Імпортовано 1 версія

uk>Perohanych: /* Примітки */

2020-05-12T11:03:41Z

Примітки

Показати зміни

@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 Дружина: [[Кияниця Анастасія Іванівна]] (1928—2005) — телефоністка місцевого вузла зв'язку з 1943 по 1990.
-Син: [[Кияниця Василь Васильович]] (нар. 1950) — педагог, спортсмен і громадський діяч. Майстер спорту СРСР, суддя всесоюзної категорії, відмінник освіти УРСР (1981) та України (1997), директор Носівської районної станції юних техніків (з 1972). Депутат Носівської міськради з початку 1990-х.
+Син: [[Кияниця Василь Васильович]] (1950—2023) — педагог, спортсмен і громадський діяч. Майстер спорту СРСР, суддя всесоюзної категорії, відмінник освіти УРСР (1981) та України (1997), директор Носівської районної станції юних техніків (з 1972). Депутат Носівської міськради з початку 1990-х.
 Дочка: Кияниця (за чоловіком - Охріменко) Валентина Василівна (нар. 1959) — до пенсії працювала лікарем в Холминській лікарні, Корюківського району.
 == Відзнаки ==

@@ Рядок 51: / Рядок 51: @@
 [[Файл:Кияниця Настя.jpg|міні|[[Кияниця Анастасія Іванівна|Анастасія Іванівна Кияниця]], дружина Василя Сергійовича Кияниці, 1948 рік]]
-Батько розповідав, що мою майбутню маму [[Кияниця Анастасія Іванівна|Настю]] перший раз побачив на Носівській пошті, де вона з 14-ти років, як тільки німців не стало у Носівці, працювала телефоністкою. Сподобалася вона батьку, але не признавалась де живе. Вирахував і «знайшов» її на початку Малої Сениківки (нині [[вулиця Успенська]]). Вона соромилася, що жила дуже бідно, напівсиротою. А ще соромилась Василя, бо він був значно старшим за неї. Не раз намагалася з роботи додому вислизнути непомітно, щоб не проводжав. Колега, телеграфістка-фронтовичка [[Паша Садова]], казала: «Ну й дурна ж ти Насте! Такий чоловік! Сильний, здоровий, серйозний… а ти ще ремствуєш! Аби мені такий, то я б не хвилини не роздумувала!». А батько, тим часом схоронивши й матір, залишився у хаті сам. На пропозицію перейти жити на [[Козарський шлях]] Настя не знала що й відповісти. Порадилася із своєю матір’ю. Казала пізніше, що мати переконала: «Йди, Насте. Він солідний, розумний, працює. Де ти чоловіка кращого знайдеш?». А їх, тих чоловіків, після війни й правда було не густо. А непитущих, психічно врівноважених – то й поготів. У березні 1950 року молоденька Настя стала моєю мамою. (фото).
+Батько розповідав, що мою майбутню маму [[Кияниця Анастасія Іванівна|Настю]] перший раз побачив на Носівській пошті, де вона з 14-ти років, як тільки німців не стало у Носівці, працювала телефоністкою. Сподобалася вона батьку, але не признавалась де живе. Вирахував і «знайшов» її на початку Малої Сениківки (нині [[Вулиця Успенська (Носівка)|вулиця Успенська]]). Вона соромилася, що жила дуже бідно, напівсиротою. А ще соромилась Василя, бо він був значно старшим за неї. Не раз намагалася з роботи додому вислизнути непомітно, щоб не проводжав. Колега, телеграфістка-фронтовичка [[Паша Садова]], казала: «Ну й дурна ж ти Насте! Такий чоловік! Сильний, здоровий, серйозний… а ти ще ремствуєш! Аби мені такий, то я б не хвилини не роздумувала!». А батько, тим часом схоронивши й матір, залишився у хаті сам. На пропозицію перейти жити на [[Козарський шлях]] Настя не знала що й відповісти. Порадилася із своєю матір’ю. Казала пізніше, що мати переконала: «Йди, Насте. Він солідний, розумний, працює. Де ти чоловіка кращого знайдеш?». А їх, тих чоловіків, після війни й правда було не густо. А непитущих, психічно врівноважених – то й поготів. У березні 1950 року молоденька Настя стала моєю мамою. (фото).
 Багато хто стверджують, що ми пам’ятаємо дитинство починаючи з 4-5 років. Не знаю. Я пам’ятаю значно раніше. Я до сьогодні чітко бачу маму, яка схилилася наді мною, коли я лежав у колисці-байці. Певне, це була зима і певне 1952 року. Мама була у шубці із пухнастим коміром. Був світлий день, вона звідкілясь прийшла і, схилившись над байкою, щось до мене промовляла. Було радісно, тепло і затишно. Ось такий найраніший фрагмент мого дитинства залишився у моїй пам’яті і до сьогодні. Коли вже у досить зрілому віці, бесідуючи за столом у сімейному колі, я це озвучив, то спершу мені не повірили. Але коли батьки почали згадувати, то з’ясувалося, що була у мами тоді така шубка, що була байка і стеля старої хати, яку я описав із пам’яті досить точно.

@@ Рядок 70: / Рядок 70: @@
 Батько багато читав. Передплачував фахову літературу по механізованому вирощуванню картоплі, гречки, тобто тих культур, які йому доводилося вирощувати у колгоспі у рамках механізованої бригади, яку він очолював. Хлопці у тракторній бригаді його поважали. Його лідерство визнавали беззаперечно, що дуже важливо у чоловічих колективах.
-Батько мав поетичну душу, відчував прекрасне, дуже любив музику. Умів грати на гітарі. Можна дивуватися, але грав складні класичні твори. Казав, що навчився грати в армії. Він і мене навчив грі на гітарі. Причому так, що я у шостому класі виступав на сцені Носівського будинку культури на якомусь звітному концерті. Грав якийсь «Гавайський вальс», якому мене навчив батько, і якого ніхто ніколи не чув раніше. Але в мені переміг баян, азам гри на якому мене навчив мій шкільний учитель Петро Євгенович Репета. А потім я вже удосконалювався за «Самоучителем игры на баяне», який ми всією сім’єю виписали з Москви через магазин «Книга-почтой».
+Батько мав поетичну душу, відчував прекрасне, дуже любив музику. Умів грати на гітарі. Можна дивуватися, але грав складні класичні твори. Казав, що навчився грати в армії. Він і мене навчив грі на гітарі. Причому так, що я у шостому класі виступав на сцені Носівського будинку культури на якомусь звітному концерті. Грав якийсь «Гавайський вальс», якому мене навчив батько, і якого ніхто ніколи не чув раніше. Але в мені переміг баян, азам гри на якому мене навчив мій шкільний учитель [[Репета Петро Євгенович|Петро Євгенович Репета]]. А потім я вже удосконалювався за «Самоучителем игры на баяне», який ми всією сім’єю виписали з Москви через магазин «Книга-почтой».
 Батько цікавився політикою, новинами. Яким би стомленим не прийшов з роботи, він неодмінно брав до рук газету, з якою, траплялося, й засинав. Коли я ще був малим, ми купили радіоприймач «Іскра». Електрики на нашій вулиці не було, а тому приймач працював від батарей, які дуже заощаджували. Батько вважав, що московське радіо бреше. А тому намагався серед безлічі глушилок розібрати передачі «Голосу Америки», «Радіо Свобода», «Радіо Ватикан». Не любив байок про комунізм. Про вступ до комуністичної партії навіть чути не хотів. Чим суттєво поплатився. Мені розповіли якось, що батьку, який роками вирощував найвищі у районі врожаї гречки, після вручення ордена «Трудового Червоного Прапора», запропонували вступити до КПРС, щоб можна було подати на нього представлення на «Орден Лєніна», а потім і на Зірку Героя. Відмовився вступати.

@@ Рядок 12: / Рядок 12: @@
 жовтня 1939 року був призваний до лав Червоної армії. З 1941 по 1942 у час Німецько-радянської війни брав участь в обороні Москви. Був поранений. Лікувався в госпіталях. Війну закінчив у Берліні в 1945 році. Нагороджений медаллю «За победу над Германией в Великой Отечественно войне 1941 -1945 гг.» (Указ Президиума ВС СССР  от 9.05.1945 г.). Демобілізувався у березні 1946 року.
-З 1946 року і до початку 90-х працював механізатором Носівського колгоспу імені Енгельса. Був ланковим механізованих ланок по вирощуванню кукурудзи, картоплі, гречки.
+З 1946 року і до початку 90-х працював механізатором Носівського [[Колгосп імені Енгельса|колгоспу імені Енгельса]]. Був ланковим механізованих ланок по вирощуванню кукурудзи, картоплі, гречки.
 == Родина ==

← Попередня версія		Версія за 10:37, 8 травня 2021
Рядок 18:		Рядок 18:

	Син: [[Кияниця Василь Васильович]] (нар. 1950) — педагог, спортсмен і громадський діяч. Майстер спорту СРСР, суддя всесоюзної категорії, відмінник освіти УРСР (1981) та України (1997), директор Носівської районної станції юних техніків (з 1972). Депутат Носівської міськради з початку 1990-х.		Син: [[Кияниця Василь Васильович]] (нар. 1950) — педагог, спортсмен і громадський діяч. Майстер спорту СРСР, суддя всесоюзної категорії, відмінник освіти УРСР (1981) та України (1997), директор Носівської районної станції юних техніків (з 1972). Депутат Носівської міськради з початку 1990-х.
		+
		+	Дочка: Кияниця (за чоловіком - Охріменко) Валентина Василівна (нар. 1959) — до пенсії працювала лікарем в Холминській лікарні, Корюківського району.

	== Відзнаки ==		== Відзнаки ==

@@ Рядок 6: / Рядок 6: @@
 == Життєпис ==
-Народився в сім’ї потомственних ковалів. Батько – Кияниця Сергій Іванович, мати – Кияниця Дарія Артемівна.
+Народився в сім’ї потомственних ковалів. Батько – [[Кияниця Сергій Іванович]], мати – [[Кияниця Дарія Артемівна]].
 Закінчив 7 класів Носівської школи. Працював бригадиром слюсарів у Дарницькому вагоноремонтному заводі.
@@ Рядок 12: / Рядок 12: @@
 жовтня 1939 року був призваний до лав Червоної армії. З 1941 по 1942 у час Німецько-радянської війни брав участь в обороні Москви. Був поранений. Лікувався в госпіталях. Війну закінчив у Берліні в 1945 році. Нагороджений медаллю «За победу над Германией в Великой Отечественно войне 1941 -1945 гг.» (Указ Президиума ВС СССР  от 9.05.1945 г.). Демобілізувався у березні 1946 року.
 З 1946 року і до початку 90-х працював механізатором Носівського колгоспу імені Енгельса. Був ланковим механізованих ланок по вирощуванню кукурудзи, картоплі, гречки.
 == Родина ==

← Попередня версія	Версія за 21:50, 8 листопада 2020
(Немає відмінностей)