Доліч Марія Петрівна - Історія редагувань

Perohanych: /* Карби на серці */

2025-08-27T17:16:33Z

Карби на серці

Perohanych: /* Родина */

2025-08-27T17:12:56Z

Родина

Perohanych: /* Родина */

2025-08-27T17:09:15Z

Родина

Perohanych в 08:17, 5 серпня 2025

2025-08-05T08:17:07Z

Perohanych в 08:14, 5 серпня 2025

2025-08-05T08:14:53Z

Perohanych: /* Життєпис */

2025-08-05T08:12:48Z

Життєпис

Perohanych в 08:11, 5 серпня 2025

2025-08-05T08:11:39Z

Perohanych в 08:01, 5 серпня 2025

2025-08-05T08:01:29Z

Perohanych в 07:59, 5 серпня 2025

2025-08-05T07:59:00Z

Perohanych: Створена сторінка: '''Доліч Марія Петрівна''' — вчителька молодших класів у Носівська школа № 6|Носівській...

2025-08-05T07:52:27Z

Створена сторінка: '''Доліч Марія Петрівна''' — вчителька молодших класів у Носівська школа № 6|Носівській...

Нова сторінка

'''Доліч Марія Петрівна''' — вчителька молодших класів у [[Носівська школа № 6|Носівській школі № 6]] з 1938 року і до початку війни. Під час окупації переїхала до Мрина. Там вона працювала в [[Мринська ЗОШ I-III ступенів|школі]] аж до пенсії.

Дружина [[Доліч Олексій Олексійович|Доліча Олексія Олексійовича]].

Вчителі

@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 Багато чого розповіла і подарувала для музею школи Марія Петрівна Доліч, моя перша вчителька.
-Попри те що вона перед війною працювала в Носівській неповній середній школі №1 (Буртовській), середню школу № 1 вважає рідною, бо шестеро дорогих їй людей в різні роки вчителювали тут. До війни завучем СШ № 1 працював чоловік Марії Петрівни – [[Доліч Олексій Олексійович|Олексій Олексійович Доліч]]. Його племінниця [[Яковенко Галина Олексіївна|Галина Олексіївна Яковенко]] (Доліч) викладала українську мову та літературу, а її чоловік Яків Денисович Яковенко – хімію й природознавство. Після війни з школою № 1 на довгі роки пов’язала вчительська доля брата Марії Петрівни – Андрія Петровича Скрипця, вчителювали тут його дружина Галина Олексіївна й дочка Валентина Андріївна. Кожен з цих педагогів заслуговує найтепліших слів вдячності за їх працю, людяність... Але сьогоднішні волі- спогади Марії Петрівни – про вчителів, які згоріли у тій проклятій війні, чиї імена викарбувані на меморіальній дошці, що на фасаді СШ № 1
+Попри те що вона перед війною працювала в Носівській неповній середній школі № 1 (Буртовській), середню школу № 1 вважає рідною, бо шестеро дорогих їй людей в різні роки вчителювали тут. До війни завучем СШ № 1 працював чоловік Марії Петрівни – [[Доліч Олексій Олексійович|Олексій Олексійович Доліч]]. Його племінниця [[Яковенко Галина Олексіївна|Галина Олексіївна Яковенко]] (Доліч) викладала українську мову та літературу, а її чоловік [[Яковенко Яків Денисович|Яків Денисович Яковенко]] – хімію й природознавство. Після війни з школою № 1 на довгі роки пов'язала вчительська доля брата Марії Петрівни – Андрія Петровича Скрипця, вчителювали тут його дружина Галина Олексіївна й дочка Валентина Андріївна. Кожен з цих педагогів заслуговує найтепліших слів вдячності за їх працю, людяність... Але сьогоднішні спогади Марії Петрівни – про вчителів, які згоріли у тій проклятій війні, чиї імена викарбувані на меморіальній дошці, що на фасаді СШ № 1
 Не повернувся з фронтових доріг чоловік Марії Петрівни. В її болюче чекання чорною звісткою увірвалася похоронка. Так сказати – майже нічого не сказати. Звичайно, у війну гинули тисячі, мільйони людей. І що, здавалося б, варта ціна одного життя? Та для Марії Петрівни в ньому, єдиному, був цілий світ.
-Зійшлося двоє освічених, розумних, красивих людей. Олексій Олексійович Доліч уродженець Мрина, з 1908 року народження. Після закінчення Київського педінституту імені Горького з 1934 року працював директором Носівської неповної середньої школи №1 (Буртовської). Потім його перевели в СШ №1 завучем. Марія Петрівна Доліч, уродженка Червоних Партизан, закінчила у 1938 році педтехнікум. Одразу ж 20-річна вчителька молодших класів приступила до роботи. А в 1939 році вони одружилися. Скільки надій, планів, мрій! І все перекреслив чорний від горя 1941 рік... Це ніби про них у пісні співається: «Какой бы мы красивой были парой, мой милый, если б не было войны…»
+Зійшлося двоє освічених, розумних, красивих людей. [[Доліч Олексій Олексійович|Олексій Олексійович Доліч]] уродженець Мрина, з 1908 року народження. Після закінчення Київського педінституту імені Горького з 1934 року працював директором Носівської неповної середньої школи №1 (Буртовської). Потім його перевели в СШ №1 завучем. Марія Петрівна Доліч, уродженка Червоних Партизан, закінчила у 1938 році педтехнікум. Одразу ж 20-річна вчителька молодших класів приступила до роботи. А в 1939 році вони одружилися. Скільки надій, планів, мрій! І все перекреслив чорний від горя 1941 рік... Це ніби про них у пісні співається: «Какой бы мы красивой были парой, мой милый, если б не было войны…»
 Таке коротке було сімейне життя, так мало щастя випало на їх долю, така неймовірно тяжка втрата...
-У 1942 році Марія Петрівна переїздить у Мрин до сестри чоловіка, але зв'язку з Носівкою не втрачає. Її брат А.П. Скрипець з дружиною передають через неї відомості про життя в окупова-ній Носівці: коли буде облава, відправка в Німеччину, хто сидить у в’язниці, кому потрібна допомога та ін. А через К.В. Скороход, вчительку з Мрина, вісті йшли у партизанський загін.
+У 1942 році Марія Петрівна переїздить у Мрин до сестри чоловіка, але зв'язку з Носівкою не втрачає. Її брат А. П. Скрипець з дружиною передають через неї відомості про життя в окупованій Носівці: коли буде облава, відправка в Німеччину, хто сидить у в'язниці, кому потрібна допомога та ін. А через К.В. Скороход, вчительку з Мрина, вісті йшли у партизанський загін.
-У скупій записці воєнних років, що її зберегла і передала для музею дочка К.В. Скороход – Р.В. Дерев’янко, між інших прізвищ людей, які допомагали партизанам, значаться: А.П. Скрипець, Г.О. Скрипець, М.П.Доліч, Н.Д. Жук та ін. Через власну скромність ці люди не любили афішування таких епізодів свого життя, бо вважали, що робили посильну справу, захищаючи Батьківщину. Дякуючи милосердній долі, залишились живі. А ось молоде подружжя Яковенків прийняло справді мученицьку смерть.
+У скупій записці воєнних років, що її зберегла і передала для музею дочка К.В. Скороход – Р.В. Дерев'янко, між інших прізвищ людей, які допомагали партизанам, значаться: А.П. Скрипець, Г.О. Скрипець, М.П.Доліч, Н.Д. Жук та ін. Через власну скромність ці люди не любили афішування таких епізодів свого життя, бо вважали, що робили посильну справу, захищаючи Батьківщину. Дякуючи милосердній долі, залишились живі. А ось молоде подружжя Яковенків прийняло справді мученицьку смерть.
 Галина Олексіївна Якоеенко (Доліч) з 1919 року народження, мринчанка, на рік старший її чоловік Яків Денисович, уродженець Плоского. Обоє до війни працювали в Носівській СШ №1. Коли почалася війна, Галина Олексіївна переїхала в Плоске до свекрухи, а Яків Денисович пішов на фронт. На початку 1942 року він повернувся додому, дивом вирвавшись із полону, поранений, контужений. Як сільські активісти, Яковенки в числі інших жителів Плоского потрапляють до списку заложників. Це була помста окупантів за вбивство німця із собакою поміж селами Плоске й Мрин. Наїхали карателі, оточили село, стали забирати заложників. Забрали Якова Денисовича, Галину Олексіївну, інших плосківчан і всіх їх, близько 50 чоловік, живцем спалили в хаті партизана Коробки.
-Вдумайтесь, люди, в суть цієї трагедії. У кожного з них була своя доля, жива душа, людська краса. Зокрема, подружжя Яковенків – їй було тільки 23, йому – 24 роки. Їм би жити, творити, виховувати дітей, яких у них залишилося двійко маленьких Це все згоріло в тому страшному живому пожарищі. Сестра Якова Денисовича Марія із старенькою матір’ю виростили, виховали сиріток. Тепер вони живуть у Донбасі.
+Вдумайтесь, люди, в суть цієї трагедії. У кожного з них була своя доля, жива душа, людська краса. Зокрема, подружжя Яковенків – їй було тільки 23, йому – 24 роки. Їм би жити, творити, виховувати дітей, яких у них залишилося двійко маленьких Це все згоріло в тому страшному живому пожарищі. Сестра Якова Денисовича Марія із старенькою матір'ю виростили, виховали сиріток. Тепер вони живуть у Донбасі.
-Спогади, спогади... Іноді вночі не дають спати, а вдень дихати Якби роки не лікували біль втрат, то хіба можна було б винести цей тягар горя. А жити було потрібно заради тих, хто загинув, заради дітей своїх і чужих, що залишилися сиротами і які до певної міри також лікували душу від розпачу. Бо хіба можна замикатися у власному горі, коли на тебе кожний день дивляться допитливими оченятами 34 першокласники, у яких за плечима 5 років украденого війною дитинства? У більшості з них не повернулися з війни батьки, яких діти й запам’ятати добре не встигли, відчути надійність батьківського плеча. Усіх їх не тільки потрібно було вчити грамоти, а й відігрівати застуджені війною душі, навчати добру, виводити людьми в життя. А вдома ж свої Леся та Владислав... Отож мусила триматися.
+Спогади, спогади… Іноді вночі не дають спати, а вдень дихати Якби роки не лікували біль втрат, то хіба можна було б винести цей тягар горя. А жити було потрібно заради тих, хто загинув, заради дітей своїх і чужих, що залишилися сиротами і які до певної міри також лікували душу від розпачу. Бо хіба можна замикатися у власному горі, коли на тебе кожний день дивляться допитливими оченятами 34 першокласники, у яких за плечима 5 років украденого війною дитинства? У більшості з них не повернулися з війни батьки, яких діти й запам'ятати добре не встигли, відчути надійність батьківського плеча. Усіх їх не тільки потрібно було вчити грамоти, а й відігрівати застуджені війною душі, навчати добру, виводити людьми в життя. А вдома ж свої Леся та Владислав… Отож мусила триматися.
 Отак у трудах і турботах минали день за днем, за роком – рік, аж до виходу на пенсію в Мринській середній школі. Недавно Марія Петрівна розміняла дев'ятий десяток літ. Досі клопочеться по господарству, докладає всіх зусиль, щоб вижити з дітьми, внуками та правнуками. Уклін Вам, Учителько! Спасибі за Вашу працю й невигойну пам'ять про тих дорогих Вам людей, яких забрала війна.
@@ Рядок 39: / Рядок 39: @@
 [[Фурса Надія Григорівна|Н.Фурса (Байда)]], 1999 р.
 [[Категорія:Уродженці Володькової Дівиці]]
 [[Категорія:Вчителі початкових класів Носівської школи № 6]]
 [[Категорія:Вчителі початкових класів Мринської школи]]
 [[Категорія:Вчителі початкових класів Селищенської школи]]
 [[Категорія:Люди Д]]

@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 Донька: [[Борисенко Леся Олексіївна]] (до заміжжя Доліч (1939 — ?) — вчитель історії в Селищенській школі.
-{{Заготовка}}
+==Карби на серці==
 [[Категорія:Уродженці Володькової Дівиці]]
 [[Категорія:Вчителі початкових класів Носівської школи № 6]]

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 == Родина ==
-Чоловік: [[Доліч Олексій Олексійович|Доліча Олексія Олексійовича]].
+Чоловік: [[Доліч Олексій Олексійович]].
 Донька: [[Борисенко Леся Олексіївна]] (до заміжжя Доліч (1939 — ?) — вчитель історії в Селищенській школі.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-'''Доліч Марія Петрівна''' (нар. 1918 в с. Володькова Дівиця — померла ?) — вчителька молодших класів у школах Носівського району.
+'''Доліч Марія Петрівна''' (до заміжжя '''Скрипець''', нар. 1918 в с. Володькова Дівиця — померла ?) — вчителька молодших класів у школах Носівського району.
 == Життєпис ==
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 == Родина ==
-Дружина  [[Доліч Олексій Олексійович|Доліча Олексія Олексійовича]].
+Чоловік: [[Доліч Олексій Олексійович|Доліча Олексія Олексійовича]].
 {{Заготовка}}
 [[Категорія:Уродженці Володькової Дівиці]]

@@ Рядок 4: / Рядок 4: @@
 В 1938 р. закінчила педтехнікум, з того ж року і до початку війни працювала в [[Носівська школа № 6|Носівській неповній середній школі №1]].
-Під час окупації переїхала до Мрина. Там вона працювала в [[Мринська ЗОШ I-III ступенів|школі]] і в [[Селищенська школа|Селищенській школі]] аж до пенсії.
+Під час окупації переїхала до Мрина. Працювала в школах у [[Мринська ЗОШ I-III ступенів|Мрині]] і [[Селищенська школа|Селищі]] аж до пенсії.
 == Родина ==

← Попередня версія		Версія за 07:59, 5 серпня 2025
Рядок 3:		Рядок 3:
	Дружина [[Доліч Олексій Олексійович\|Доліча Олексія Олексійовича]].		Дружина [[Доліч Олексій Олексійович\|Доліча Олексія Олексійовича]].

−	Вчителі	+	[[Категорія:Вчителі початкових класів Носівської школи № 6]]