Довгаль Варвара Онисимівна - Історія редагувань

Perohanych: Заміна тексту — «’» на «'»

2024-10-24T14:49:46Z

Заміна тексту — «’» на «'»

Perohanych в 08:45, 16 грудня 2021

2021-12-16T08:45:28Z

Perohanych в 08:44, 16 грудня 2021

2021-12-16T08:44:15Z

Perohanych: Створена сторінка: Варвара Онисимівна Довгаль (народилася 15 грудня 1914 в селі Лихачів – померла 1 липн...

2021-12-16T08:40:04Z

Створена сторінка: Варвара Онисимівна Довгаль (народилася 15 грудня 1914 в селі Лихачів – померла 1 липн...

Нова сторінка

Варвара Онисимівна Довгаль (народилася [[15 грудня]] [[1914]] в селі Лихачів – померла [[1 липня]] [[1998]])

== Довгаль Варвара Онисимівна ==
:''Джерело: {{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/wiki.nosivka/posts/868601820485581/ | title = Довгаль Варвара Онисимівна | publisher = Енциклопедія Носівщини | author = [[Берковець Олександра Михайлівна|Олександра Берковець]] | date = 15 грудня 2021}}''

Народилася 15 грудня 1914 р. в селі Лихачів на Чернігівщині у заможній селянській родині Онисима Фесенка. Закінчила два класи, бо батько заборонив відвідувати школу далі: вона була єдиною дівчинкою в класі. Тож надалі засвоювала – уже вдома – науку ведення хатнього господарства і землеробства.

У 1933 р. вийшла заміж за [[Довгаль Михайло Павлович|Довгаля Михайла Павловича]], що був направлений учителювати в с. Лихачів Носівським райВНО. Незабаром чоловік вступив до Київського університету і поїхав у Дніпропетровськ (туди перевели студентів). Коли в сім’ї народилися донька і син, він перевівся в Ніжинський педінститут (на заочне навчання), і в 1937 р. родина переїхала в Носівку.

Коли розпочалася ВВВ, чоловіка мобілізували, і Варвара залишилася одна з трьома дітьми, меншенькому з них заледве виповнилося два місяці. Прийшла звістка, що Михайло потрапив у полон. Вона розшукала чоловіка в Гомельському концтаборі, тричі пішки ходила провідувати і передати харчі. За останнім разом побачитися не вдалося: знайомий, щоб забрати собі передачу, сказав, що Михайло загинув. Але він вижив: був переведений у концтабір в Австрії, після визволення американськими союзниками завершував війну в лавах радянської армії і в листопаді 1945 р. повернувся додому.

Варвара Онисимівна народила дев'ятьох дітей (четверо з яких померли ще маленькими). Нагороджена медаллю «Мати-героїня». Її життєвий шлях був нелегким: смерть маленьких дітей, війна, післявоєнне лихоліття, голод 1947-го, будівництво власної хати і виховання п’ятьох дітей, що вижили. Саме в дітях, незважаючи на неймовірні труднощі, вона знаходила розраду і втіху. А вони бачили маму постійно в роботі, але завжди доброзичливою, справедливою й уважною до кожного з них. Попри зайнятість, завжди знаходила час розказати казку, разом поспівати, допомогти, чим могла, з уроками. Діти зростали в атмосфері затишку й любові, мимоволі засвоюючи моделі поведінки батьків і переймаючи від них хист працелюбності, порядності й доброти. Коли і найменші стали школярами, Варвара Онисимівна влаштувалась на роботу в санепідемстанцію, де й пропрацювала до пенсії.

Щоліта приймала в себе онуків на канікулах і віддавала вже їм всю свою любов. Прожила Варвара Онисимівна 83 роки і разом із чоловіком, Михайлом Павловичем, виховала дітей, якими могла пишатися: [[Бобрик Лариса Михайлівна|Бобрик Ларису]] (1936 р. н.) – хірурга-окуліста, зав. відділенням Київської обласної лікарні, головного офтальмолога Київської обл.; [[Довгаль Ан Михайлович|Довгаля Ана]] (1937–1971 рр.) – кандидата технічних наук, науковця, який першим в СРСР почав автоматизацію процесів виплавки сталі в доменних печах; [[Довгаль Володимир Михайлович|Довгаля Володимира]] (1941–2011 рр.) – інженера-технолога Дніпропетровського заводу «Південмаш»; [[Берковець Олександра Михайлівна|Берковець Олександру]] (1947 р. н.) – наукового співробітника Київського НДІ, фахівця в галузі хімічних технологій і синтезу, співавтора наукових статей і патентів на винаходи; [[Довгаль Олексій Михайлович|Довгаля Олексія]] (1948–2013 рр.) – учасника бойових дій у В’єтнамі, інваліда Радянської Армії, працівника закладів комунального господарства смт Калита Київської обл.

Семеро внуків теж достойно продовжили рід Довгалів: [[Бобрик Світлана Михайлівна]] (1959 р. н.) – хірург-офтальмолог; [[Довгаль Олександр Анович]] (1967 р. н.) – інженер-теплоенергетик; [[Довгаль Роман Володимирович]] (1969 р. н.) – фінансист-економіст; [[Бугаєнко Лариса Олексіївна]] (1970 р. н.) – головна медсестра Ірпінської райлікарні; [[Берковець Віра Володимирівна]] (1972 р. н.) – кандидат філологічних наук, доцент КНУ ім. Тараса Шевченка; [[Довгаль Людмила Олексіївна]] (1974 р. н.) – фармацевт; [[Берковець Олексій Володимирович]] (1982–2021 рр.) – журналіст-видавець, менеджер-експерт з медичного туризму.

Діти і внуки любили і глибоко шанували маму і бабусю, як і всі ті, хто був знайомий із нею.
Вічна світла пам’ять і Царство небесне Довгаль Варварі Онисимівні, вона назавжди в серцях рідних і знайомих.

[[Берковець Олександра Михайлівна|Берковець Олександра]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 [[Файл:Варвара Довгаль.jpg|міні|Варвара Довгаль.jpg]]
-'''Варвара Онисимівна Довгаль''' (народилася [[15 грудня]] [[1914]] в селі Лихачів – померла [[1 липня]] [[1998]]) — мати-героїня
+'''Варвара Онисимівна Довгаль''' (народилася [[15 грудня]] [[1914]] в селі Лихачів – померла [[1 липня]] [[1998]]) — мати-героїня.
 == Довгаль Варвара Онисимівна ==

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 Народилася 15 грудня 1914 р. в селі Лихачів на Чернігівщині у заможній селянській родині [[Фесенко Онисим|Онисима Фесенка]]. Закінчила два класи, бо батько заборонив відвідувати школу далі: вона була єдиною дівчинкою в класі. Тож надалі засвоювала – уже вдома – науку ведення хатнього господарства і землеробства.
-У 1933 р. вийшла заміж за [[Довгаль Михайло Павлович|Довгаля Михайла Павловича]], що був направлений учителювати в с. Лихачів Носівським райВНО. Незабаром чоловік вступив до Київського університету і поїхав у Дніпропетровськ (туди перевели студентів). Коли в сім’ї народилися донька і син, він перевівся в Ніжинський педінститут (на заочне навчання), і в 1937 р. родина переїхала в Носівку.
+У 1933 р. вийшла заміж за [[Довгаль Михайло Павлович|Довгаля Михайла Павловича]], що був направлений учителювати в с. Лихачів Носівським райВНО. Незабаром чоловік вступив до Київського університету і поїхав у Дніпропетровськ (туди перевели студентів). Коли в сім'ї народилися донька і син, він перевівся в Ніжинський педінститут (на заочне навчання), і в 1937 р. родина переїхала в Носівку.
 Коли розпочалася ВВВ, чоловіка мобілізували, і Варвара залишилася одна з трьома дітьми, меншенькому з них заледве виповнилося два місяці. Прийшла звістка, що Михайло потрапив у полон. Вона розшукала чоловіка в Гомельському концтаборі, тричі пішки ходила провідувати і передати харчі. За останнім разом побачитися не вдалося: знайомий, щоб забрати собі передачу, сказав, що Михайло загинув. Але він вижив: був переведений у концтабір в Австрії, після визволення американськими союзниками завершував війну в лавах радянської армії і в листопаді 1945 р. повернувся додому.
-Варвара Онисимівна народила дев'ятьох дітей (четверо з яких померли ще маленькими). Нагороджена медаллю «Мати-героїня». Її життєвий шлях був нелегким: смерть маленьких дітей, війна, післявоєнне лихоліття, голод 1947-го, будівництво власної хати і виховання п’ятьох дітей, що вижили. Саме в дітях, незважаючи на неймовірні труднощі, вона знаходила розраду і втіху. А вони бачили маму постійно в роботі, але завжди доброзичливою, справедливою й уважною до кожного з них. Попри зайнятість, завжди знаходила час розказати казку, разом поспівати, допомогти, чим могла, з уроками. Діти зростали в атмосфері затишку й любові, мимоволі засвоюючи моделі поведінки батьків і переймаючи від них хист працелюбності, порядності й доброти. Коли і найменші стали школярами, Варвара Онисимівна влаштувалась на роботу в санепідемстанцію, де й пропрацювала до пенсії.
+Варвара Онисимівна народила дев'ятьох дітей (четверо з яких померли ще маленькими). Нагороджена медаллю «Мати-героїня». Її життєвий шлях був нелегким: смерть маленьких дітей, війна, післявоєнне лихоліття, голод 1947-го, будівництво власної хати і виховання п'ятьох дітей, що вижили. Саме в дітях, незважаючи на неймовірні труднощі, вона знаходила розраду і втіху. А вони бачили маму постійно в роботі, але завжди доброзичливою, справедливою й уважною до кожного з них. Попри зайнятість, завжди знаходила час розказати казку, разом поспівати, допомогти, чим могла, з уроками. Діти зростали в атмосфері затишку й любові, мимоволі засвоюючи моделі поведінки батьків і переймаючи від них хист працелюбності, порядності й доброти. Коли і найменші стали школярами, Варвара Онисимівна влаштувалась на роботу в санепідемстанцію, де й пропрацювала до пенсії.
-Щоліта приймала в себе онуків на канікулах і віддавала вже їм всю свою любов. Прожила Варвара Онисимівна 83 роки і разом із чоловіком, Михайлом Павловичем, виховала дітей, якими могла пишатися: [[Бобрик Лариса Михайлівна|Бобрик Ларису]] (1936 р. н.) – хірурга-окуліста, зав. відділенням Київської обласної лікарні, головного офтальмолога Київської обл.; [[Довгаль Ан Михайлович|Довгаля Ана]] (1937–1971 рр.) – кандидата технічних наук, науковця, який першим в СРСР почав автоматизацію процесів виплавки сталі в доменних печах; [[Довгаль Володимир Михайлович|Довгаля Володимира]] (1941–2011 рр.) – інженера-технолога Дніпропетровського заводу «Південмаш»; [[Берковець Олександра Михайлівна|Берковець Олександру]] (1947 р. н.) – наукового співробітника Київського НДІ, фахівця в галузі хімічних технологій і синтезу, співавтора наукових статей і патентів на винаходи; [[Довгаль Олексій Михайлович|Довгаля Олексія]] (1948–2013 рр.) – учасника бойових дій у В’єтнамі, інваліда Радянської Армії, працівника закладів комунального господарства смт Калита Київської обл.
+Щоліта приймала в себе онуків на канікулах і віддавала вже їм всю свою любов. Прожила Варвара Онисимівна 83 роки і разом із чоловіком, Михайлом Павловичем, виховала дітей, якими могла пишатися: [[Бобрик Лариса Михайлівна|Бобрик Ларису]] (1936 р. н.) – хірурга-окуліста, зав. відділенням Київської обласної лікарні, головного офтальмолога Київської обл.; [[Довгаль Ан Михайлович|Довгаля Ана]] (1937–1971 рр.) – кандидата технічних наук, науковця, який першим в СРСР почав автоматизацію процесів виплавки сталі в доменних печах; [[Довгаль Володимир Михайлович|Довгаля Володимира]] (1941–2011 рр.) – інженера-технолога Дніпропетровського заводу «Південмаш»; [[Берковець Олександра Михайлівна|Берковець Олександру]] (1947 р. н.) – наукового співробітника Київського НДІ, фахівця в галузі хімічних технологій і синтезу, співавтора наукових статей і патентів на винаходи; [[Довгаль Олексій Михайлович|Довгаля Олексія]] (1948–2013 рр.) – учасника бойових дій у В'єтнамі, інваліда Радянської Армії, працівника закладів комунального господарства смт Калита Київської обл.
 Семеро внуків теж достойно продовжили рід Довгалів: [[Бобрик Світлана Михайлівна]] (1959 р. н.) – хірург-офтальмолог; [[Довгаль Олександр Анович]] (1967 р. н.) – інженер-теплоенергетик; [[Довгаль Роман Володимирович]] (1969 р. н.) – фінансист-економіст; [[Бугаєнко Лариса Олексіївна]] (1970 р. н.) – головна медсестра Ірпінської райлікарні; [[Берковець Віра Володимирівна]] (1972 р. н.) – кандидат філологічних наук, доцент КНУ ім. Тараса Шевченка; [[Довгаль Людмила Олексіївна]] (1974 р. н.) – фармацевт; [[Берковець Олексій Володимирович]] (1982–2021 рр.) – журналіст-видавець, менеджер-експерт з медичного туризму.
 Діти і внуки любили і глибоко шанували маму і бабусю, як і всі ті, хто був знайомий із нею.
-Вічна світла пам’ять і Царство небесне Довгаль Варварі Онисимівні, вона назавжди в серцях рідних і знайомих.
+Вічна світла пам'ять і Царство небесне Довгаль Варварі Онисимівні, вона назавжди в серцях рідних і знайомих.
 [[Берковець Олександра Михайлівна|Берковець Олександра]]