Васюк Анатолій Максимович - Історія редагувань

Perohanych: /* До життєпису */

2026-05-21T10:10:13Z

До життєпису

Perohanych: /* Примітки */

2026-05-21T10:09:11Z

Примітки

Perohanych: /* Примітки */

2025-11-23T22:15:57Z

Примітки

Perohanych: /* До життєпису */

2025-08-14T18:17:03Z

До життєпису

Perohanych: /* До життєпису */

2025-08-14T18:16:48Z

До життєпису

Perohanych: /* Згадує Олександр Розум */

2025-04-15T07:13:33Z

Згадує Олександр Розум

Perohanych: /* Примітки */

2025-04-15T07:13:02Z

Примітки

Perohanych: /* Соло на флейті для Вчителя */

2025-04-14T09:04:58Z

Соло на флейті для Вчителя

Perohanych: Заміна тексту — «’» на «'»

2024-10-24T14:44:15Z

Заміна тексту — «’» на «'»

Perohanych: /* Примітки */

2024-03-27T18:23:05Z

Примітки

@@ Рядок 10: / Рядок 10: @@
 Був не лише талановитим музикантом і педагогом, а й сам захоплювався спортом, був одним з найкращих шахістів району і привчав до спорту юну зміну.
-Похований в Носівці на [[Центральне кладовище в Носівці|Центральному кладовищі]].
+Похований в Носівці на [[Кладовище по вулиці Центральній|кладовищі по вулиці Центральній]].
 == Він жив серед нас ==

@@ Рядок 68: / Рядок 68: @@
 [[Категорія:Шахісти]]
 [[Категорія:Педагоги Носівської школи мистецтв]]
-[[Категорія:Поховані на Центральному кладовищі в Носівці]]
+[[Категорія:Поховані на кладовищі по вулиці Центральній]]
 [[Категорія:Люди В]]

@@ Рядок 67: / Рядок 67: @@
 [[Категорія:Музичні педагоги]]
 [[Категорія:Шахісти]]
-[[Категорія:Працівники Носівської школи мистецтв]]
+[[Категорія:Педагоги Носівської школи мистецтв]]
 [[Категорія:Поховані на Центральному кладовищі в Носівці]]
 [[Категорія:Люди В]]

@@ Рядок 8: / Рядок 8: @@
 Понад 50 років навчав дітей музики.
-Був не лише талановитим музикантом і педагогом, а й сам захоплювався спортом, був одним з найкращих шахістів району і привчав до спорту юну нашу зміну.
+Був не лише талановитим музикантом і педагогом, а й сам захоплювався спортом, був одним з найкращих шахістів району і привчав до спорту юну зміну.
 Похований в Носівці на [[Центральне кладовище в Носівці|Центральному кладовищі]].

← Попередня версія		Версія за 18:16, 14 серпня 2025
Рядок 7:		Рядок 7:

	Понад 50 років навчав дітей музики.		Понад 50 років навчав дітей музики.
		+
		+	Був не лише талановитим музикантом і педагогом, а й сам захоплювався спортом, був одним з найкращих шахістів району і привчав до спорту юну нашу зміну.

	Похований в Носівці на [[Центральне кладовище в Носівці\|Центральному кладовищі]].		Похований в Носівці на [[Центральне кладовище в Носівці\|Центральному кладовищі]].

@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 І такого турботливого сім'янина, прекрасного батька. Максимович дуже вдоволений, що дружина [[Васюк Людмила Василівна|Людмила Василівна]], учителька філології [[Носівська середня школа № 1|Носівської СШ №1]], у всьому його підтримує. Донька [[Васюк Олена|Олена]] і син [[Васюк Євген|Євген]], старанно навчалися, обоє закінчили середню школу із золотою медаллю. А плюс до цього ще були батьковими учнями по класу флейти і кларнету. Олена, як і тато, має перший розряд із шахів. Професійні шляхи дітей різні і не пов'язані з музикою. Але музика все одно живе поруч з ними. У домі є різні інструменти, серед них – фортепіано. Застав якось, що воно бринькає собі тихенько і не сміливо. Заглянув у кімнату, а то онучка Маринка захоплено цікавиться звучанням клавіш. Пограв для неї, дечому повчив. Їй сподобалося. З того часу стала частенько навідуватися до дідуся на уроки, слухати як його учні грають. Потім сама пробує. Їй всього шість років, в музичну школу ще вступати рано. А ось прийти до дідуся можна коли хочеш. У нього ще стільки учнів є, яким навчатися не один рік…
-== Згадує [[Розум Олександр Миколайович|Олександр Розум]] ==
+== Я був одним з перших його учнів ==
 :''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/groups/wiki.nosivka/posts/1575614979784258/?comment_id=1576168969728859 | title = Я був одним з перших його учнів | publisher = | author =[[Розум Олександр Миколайович|Олександр Розум]]  | date = 15 квітня 2025 }}''
 Я був одним з перших його учнів Носівської музичної школи першого набору, яку відкрили у будинку культури, бо ще не було виділене приміщення для неї. Три роки вчив мене грі на тромбоні, був єдиним викладачем гри на духових інструментах у Носівському районі, створив перший дитячий духовий оркестр з учнів школи, в якому я грав на баритоні. Наш оркестр був бажаним учасником першотравневих і жовтневих заходів у Носівці, нам аплодували на концертах у будинку культури. До речі, ми також обслуговували великі партійні зібрання (конференції) Носівського райкому партії, якій очолював в той час секретар [[Губар Андрій Петрович|Губар]]. Кращі комуністи району під наш акомпанемент співали Гімн СРСР і інтернаціонал. Ми гордились такою довірою.Був ще час, коли я вже закінчував Чернігівське музичне училище, Максимич вступив на заочний відділ духового відділу, щоб отримати диплом педагога музичної школи, бо Ніжинське культпросвітне училище цього фаху не давало. Через все життя проніс теплі спомини про свого першого учителя в царині музики, світла йому пам'ять...

← Попередня версія		Версія за 07:13, 15 квітня 2025
Рядок 54:		Рядок 54:

	І такого турботливого сім'янина, прекрасного батька. Максимович дуже вдоволений, що дружина [[Васюк Людмила Василівна\|Людмила Василівна]], учителька філології [[Носівська середня школа № 1\|Носівської СШ №1]], у всьому його підтримує. Донька [[Васюк Олена\|Олена]] і син [[Васюк Євген\|Євген]], старанно навчалися, обоє закінчили середню школу із золотою медаллю. А плюс до цього ще були батьковими учнями по класу флейти і кларнету. Олена, як і тато, має перший розряд із шахів. Професійні шляхи дітей різні і не пов'язані з музикою. Але музика все одно живе поруч з ними. У домі є різні інструменти, серед них – фортепіано. Застав якось, що воно бринькає собі тихенько і не сміливо. Заглянув у кімнату, а то онучка Маринка захоплено цікавиться звучанням клавіш. Пограв для неї, дечому повчив. Їй сподобалося. З того часу стала частенько навідуватися до дідуся на уроки, слухати як його учні грають. Потім сама пробує. Їй всього шість років, в музичну школу ще вступати рано. А ось прийти до дідуся можна коли хочеш. У нього ще стільки учнів є, яким навчатися не один рік…		І такого турботливого сім'янина, прекрасного батька. Максимович дуже вдоволений, що дружина [[Васюк Людмила Василівна\|Людмила Василівна]], учителька філології [[Носівська середня школа № 1\|Носівської СШ №1]], у всьому його підтримує. Донька [[Васюк Олена\|Олена]] і син [[Васюк Євген\|Євген]], старанно навчалися, обоє закінчили середню школу із золотою медаллю. А плюс до цього ще були батьковими учнями по класу флейти і кларнету. Олена, як і тато, має перший розряд із шахів. Професійні шляхи дітей різні і не пов'язані з музикою. Але музика все одно живе поруч з ними. У домі є різні інструменти, серед них – фортепіано. Застав якось, що воно бринькає собі тихенько і не сміливо. Заглянув у кімнату, а то онучка Маринка захоплено цікавиться звучанням клавіш. Пограв для неї, дечому повчив. Їй сподобалося. З того часу стала частенько навідуватися до дідуся на уроки, слухати як його учні грають. Потім сама пробує. Їй всього шість років, в музичну школу ще вступати рано. А ось прийти до дідуся можна коли хочеш. У нього ще стільки учнів є, яким навчатися не один рік…
		+
		+	== Згадує [[Розум Олександр Миколайович\|Олександр Розум]] ==
		+	:''Джерело: {{Cite web \| url = https://www.facebook.com/groups/wiki.nosivka/posts/1575614979784258/?comment_id=1576168969728859 \| title = Я був одним з перших його учнів \| publisher = \| author =[[Розум Олександр Миколайович\|Олександр Розум]] \| date = 15 квітня 2025 }}''
		+	Я був одним з перших його учнів Носівської музичної школи першого набору, яку відкрили у будинку культури, бо ще не було виділене приміщення для неї. Три роки вчив мене грі на тромбоні, був єдиним викладачем гри на духових інструментах у Носівському районі, створив перший дитячий духовий оркестр з учнів школи, в якому я грав на баритоні. Наш оркестр був бажаним учасником першотравневих і жовтневих заходів у Носівці, нам аплодували на концертах у будинку культури. До речі, ми також обслуговували великі партійні зібрання (конференції) Носівського райкому партії, якій очолював в той час секретар [[Губар Андрій Петрович\|Губар]]. Кращі комуністи району під наш акомпанемент співали Гімн СРСР і інтернаціонал. Ми гордились такою довірою.Був ще час, коли я вже закінчував Чернігівське музичне училище, Максимич вступив на заочний відділ духового відділу, щоб отримати диплом педагога музичної школи, бо Ніжинське культпросвітне училище цього фаху не давало. Через все життя проніс теплі спомини про свого першого учителя в царині музики, світла йому пам'ять...

	== Примітки ==		== Примітки ==

@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 == Соло на флейті для Вчителя ==
-:''(з газети "[[Носівські вісті]]" від.....  )''
+:''(з газети "[[Носівські вісті]]" від..... .2000 року)''
 У ТОМУ далекому році йому, жителю Остра, було двадцять п'ять. Він їхав із дипломом Ніжинського культосвітнього училища за призначенням у Носівський райвідділ культури і енергія творчих задумів переповнювала його думки й серце. І всі райдужні, в обрамленні яскравих тонів та мажорних звуків. Як кожен справжній музикант, віз у собі море мелодій, одна від одної краща і довершеніша.

@@ Рядок 26: / Рядок 26: @@
 За півстоліття роботи в музшколі змінювалися десятки учнів, змінювався склад оркестру, змінювався репертуар… Тільки керівник був незмінним. Навчаючи дітей, навчався сам, заочно закінчивши Чернігівське музичне училище. 50 років Анатолій Максимович віддав улюбленій справі, навчивши музиці біля сотні учнів, чверть з яких стали професійними музикантами різних оркестрів України: оркестр Збройних Сил України, Національний Академічний духовий оркестр, Національний Президентський оркестр… Навчаючи дітей «за посадою», навчив грі й власних. Олена та [[Васюк Євген Анатолійович|Євген]] під батьковим керівництвом опанували флейту та кларнет. Ще й загальноосвітню школу закінчили із золотими медалями. І внучка Маринка грає. Ось таким він був вчителем!
-А ще Носівка добре пам'ятає Анатолія Максимовича як самовідданого шахіста, неодноразового чемпіона району. Він був закоханим у цю гру й своє захопленням передавав вихованцям разом з музичною грамотою. В мене в пам’яті й до сьогодні його змовницьки примружений погляд і питання: «Ну що, зіграємо?»
+А ще Носівка добре пам'ятає Анатолія Максимовича як самовідданого шахіста, неодноразового чемпіона району. Він був закоханим у цю гру й своє захопленням передавав вихованцям разом з музичною грамотою. В мене в пам'яті й до сьогодні його змовницьки примружений погляд і питання: «Ну що, зіграємо?»
 [[Кияниця Василь Васильович|Василь Кияниця]]
@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 Поки що він найбільше у школі виховав випускників – понад 60 і 25 із них стали професійними музикантами. Хто уважно слідкує за новинами культурного життя району, вже неоднораз зустрічав згадку про те, що нинішні викладачі музичної школи [[Сушко Ігор Олександрович|Ігор Олександрович Сушко]] та [[Тимко Олександр Олександрович|Олександр Олександрович Тимко]] були його вихованцями. Проте, чому були? Вони й тепер, вже будучи колегами, не перестають вважати себе його учнями. З ним поряд почуваються надійно. Але й ті випускники, котрі грають в оркестрах країни, навіть у президентському і Національної гвардії, або ще навчаються в училищах, вищих учбових закладах (учень [[Веремійко Віталій|Віталій Веремійко]] став першим студентом Донецької консерваторії), приїжджаючи додому, неодмінно знаходять час, щоб зустрітися з улюбленим учителем.
-Розгадати цю таємницю прихильності учнів до учителя мені допоміг директор музичної школи [[Куклюк Віктор Олександрович|Віктор Олександрович Куклюк]]. Він розповів, що за 18 років спільної праці мав численні нагоди вивчати педагогічний почерк Максимовича, і зрозумів, що він грунтується на батьківському підході до кожного учня. Тобто, слабенького в успішності старається впевнити, що той може опанувати інструментом, якщо повірить у власні сили і буде наполегливо працювати. А здібному учневі не дозволяє зупинитися у рості ні на мить. Дає ускладнені завдання, розвиває його творчий потенціал. Діти з його класу беруть участь в інструментальних ансамблях різного складу, в оркестрі. А вже коли вихованець відчує душевний потяг до музики і вирішить, що вона буде його майбутньою професією, Анатолій Максимович не жалкує позаурочного часу ні в будні ні у вихідні. Готує з ним програму і супроводжує на конкурс (скільки грамот привозили його учні, а значить – нагороджували й учителя). А в кінці-кінців, коли позаду випуск, а попереду – вступні екзамени до училища, учитель “муштрує” вихованця, аж поки той не їде на випробування. І неодмінно поїде з ним. Ще не було такого випадку, щоб учні Максимовича “провалювалися” на екзаменах. Я щораз також поряд з ним – завершив свою розповідь директор школи, - і бачу як учитель дає останні настанови учневі: головне – не хвилюйся, почувай себе так, ніби ти на уроці, граєш для мене. Ось вони й грають, як для учителя, відчуваючи його духовну підтримку. Ця єдність, цей зв’язок вже неможливо порушити. Він залишається назавжди.
+Розгадати цю таємницю прихильності учнів до учителя мені допоміг директор музичної школи [[Куклюк Віктор Олександрович|Віктор Олександрович Куклюк]]. Він розповів, що за 18 років спільної праці мав численні нагоди вивчати педагогічний почерк Максимовича, і зрозумів, що він грунтується на батьківському підході до кожного учня. Тобто, слабенького в успішності старається впевнити, що той може опанувати інструментом, якщо повірить у власні сили і буде наполегливо працювати. А здібному учневі не дозволяє зупинитися у рості ні на мить. Дає ускладнені завдання, розвиває його творчий потенціал. Діти з його класу беруть участь в інструментальних ансамблях різного складу, в оркестрі. А вже коли вихованець відчує душевний потяг до музики і вирішить, що вона буде його майбутньою професією, Анатолій Максимович не жалкує позаурочного часу ні в будні ні у вихідні. Готує з ним програму і супроводжує на конкурс (скільки грамот привозили його учні, а значить – нагороджували й учителя). А в кінці-кінців, коли позаду випуск, а попереду – вступні екзамени до училища, учитель “муштрує” вихованця, аж поки той не їде на випробування. І неодмінно поїде з ним. Ще не було такого випадку, щоб учні Максимовича “провалювалися” на екзаменах. Я щораз також поряд з ним – завершив свою розповідь директор школи, - і бачу як учитель дає останні настанови учневі: головне – не хвилюйся, почувай себе так, ніби ти на уроці, граєш для мене. Ось вони й грають, як для учителя, відчуваючи його духовну підтримку. Ця єдність, цей зв'язок вже неможливо порушити. Він залишається назавжди.
 Та не підозрюють учні, що став Анатолій Максимович справжнім педагогом, завдяки тому, що в дитячі роки зустрівся сам з добрими людьми, котрі допомогли йому протоптати стежину до мрії.
@@ Рядок 47: / Рядок 47: @@
 Він і сам не знає, звідки вона взялася у його серці. Каже мабуть, це доля так розпорядилася. Бо жили ми в Острі під самісіньким клубом. І як же мені туди не ходити, коли там було завжди весело.
-:— А коли купили для клубу набір духових інструментів для оркестру (я тоді вчився у 6 чи 7 класі), то вже для мене там наче медом намазали. Я був ще малий для оркестру, але ходив на усі репетиції, слухав. Дивився, старався й словечка не пропустити, що говорить художній керівник. Мене не проганяли. Так було тривалий час. Аж якось доля змилостивилась наді мною – вибув із колективу один учасник і мені запропонували спробувати пограти. Дали тенор – пішло на диво все, як по маслу. Вивчив ноти і вже згодом опанував майже усі інструменти. Трішки я порушив послідовність, бо не сказав, що перед цим навчився грати на акордеоні. У нас у школі учителем співів був колишній військовий музикант. Прізвище його Нелюбін, а ім’я забув – він осетинець і воно було незвичним, не запам’яталось. У нього був власний акордеон, з яким він не розлучався ні на уроках, ні на заняттях хору, ні на танцювальних вечорах. А мені страшенно хотілось на ньому грати. От і чекав терпляче тої миті, коли учитель вийде на перерву. Я швиденько хапав інструмент і ну бігати пальцями по клавішах і кнопках. Я ж придивлявся, як це робить учитель. В мене вже стали виходити нескладні мелодії. І якось я таки впіймався за грою. Та учитель не сварився, він став мене вчити. А потім був цьому радий, бо я вже міг підміняти його на танцях.
+:— А коли купили для клубу набір духових інструментів для оркестру (я тоді вчився у 6 чи 7 класі), то вже для мене там наче медом намазали. Я був ще малий для оркестру, але ходив на усі репетиції, слухав. Дивився, старався й словечка не пропустити, що говорить художній керівник. Мене не проганяли. Так було тривалий час. Аж якось доля змилостивилась наді мною – вибув із колективу один учасник і мені запропонували спробувати пограти. Дали тенор – пішло на диво все, як по маслу. Вивчив ноти і вже згодом опанував майже усі інструменти. Трішки я порушив послідовність, бо не сказав, що перед цим навчився грати на акордеоні. У нас у школі учителем співів був колишній військовий музикант. Прізвище його Нелюбін, а ім'я забув – він осетинець і воно було незвичним, не запам'яталось. У нього був власний акордеон, з яким він не розлучався ні на уроках, ні на заняттях хору, ні на танцювальних вечорах. А мені страшенно хотілось на ньому грати. От і чекав терпляче тої миті, коли учитель вийде на перерву. Я швиденько хапав інструмент і ну бігати пальцями по клавішах і кнопках. Я ж придивлявся, як це робить учитель. В мене вже стали виходити нескладні мелодії. І якось я таки впіймався за грою. Та учитель не сварився, він став мене вчити. А потім був цьому радий, бо я вже міг підміняти його на танцях.
 :— У мене довго не було жодного власного інструмента. Аж поки не заробив у нашому порту гроші (розвантажував баржі), тоді купив гітару. Це був на той час дуже модний інструмент. Двоюрідний брат, друзі показали, що вміли, а далі сам навчався. Якби ж у нас тоді була музична школа, я б неодмінно туди записався. А так її відкрили, коли я закінчив школу. Закінчив і вступив до Ніжинського культосвітнього училища на духовий відділ – по класу тенора. А звідти вже направили в Носівку керівником духового оркестру в будинок культури. Та якраз у цей час організовувалася музична школа і мені запропонували спробувати себе на посаді учителя. Я погодився, набрав перших 12 учнів. Дев'ять із них стали потім музикантами. Ігор Сушко із цього першого випуску. Учив дітей і сам учився. У Чернігові відкрили музичне училище і я вступив заочно по класу кларнета. Оце і все. Роки збігли, не зогледівся, що вже ось і пенсія підійшла…
@@ Рядок 53: / Рядок 53: @@
 Це, скажу вам чистосердечно, лише за документами Максимовичу сьогодні шістдесят. А насправді має вигляд і саме головне, ще так почуває себе, значно молодшим. Життєрадісний, енергійний, завжди невловимо заклопотаний. Тільки що був, кажуть, у музичній школі і вже побіг у районний будинок культури (він активний учасник художньої самодіяльності), краще зателефонуйте до нього і домовтеся про зустріч, бо в нього вільного часу, щоб десь сидів без справ, не буває. Але з готовністю все залишить, якщо комусь потрібна його допомога. Він – душа колективу музичної школи. Такого добропорядного товариша, як він, ще не так то й легко знайти.
-І такого турботливого сім'янина, прекрасного батька. Максимович дуже вдоволений, що дружина [[Васюк Людмила Василівна|Людмила Василівна]], учителька філології [[Носівська середня школа № 1|Носівської СШ №1]], у всьому його підтримує. Донька [[Васюк Олена|Олена]] і син [[Васюк Євген|Євген]], старанно навчалися, обоє закінчили середню школу із золотою медаллю. А плюс до цього ще були батьковими учнями по класу флейти і кларнету. Олена, як і тато, має перший розряд із шахів. Професійні шляхи дітей різні і не пов’язані з музикою. Але музика все одно живе поруч з ними. У домі є різні інструменти, серед них – фортепіано. Застав якось, що воно бринькає собі тихенько і не сміливо. Заглянув у кімнату, а то онучка Маринка захоплено цікавиться звучанням клавіш. Пограв для неї, дечому повчив. Їй сподобалося. З того часу стала частенько навідуватися до дідуся на уроки, слухати як його учні грають. Потім сама пробує. Їй всього шість років, в музичну школу ще вступати рано. А ось прийти до дідуся можна коли хочеш. У нього ще стільки учнів є, яким навчатися не один рік…
+І такого турботливого сім'янина, прекрасного батька. Максимович дуже вдоволений, що дружина [[Васюк Людмила Василівна|Людмила Василівна]], учителька філології [[Носівська середня школа № 1|Носівської СШ №1]], у всьому його підтримує. Донька [[Васюк Олена|Олена]] і син [[Васюк Євген|Євген]], старанно навчалися, обоє закінчили середню школу із золотою медаллю. А плюс до цього ще були батьковими учнями по класу флейти і кларнету. Олена, як і тато, має перший розряд із шахів. Професійні шляхи дітей різні і не пов'язані з музикою. Але музика все одно живе поруч з ними. У домі є різні інструменти, серед них – фортепіано. Застав якось, що воно бринькає собі тихенько і не сміливо. Заглянув у кімнату, а то онучка Маринка захоплено цікавиться звучанням клавіш. Пограв для неї, дечому повчив. Їй сподобалося. З того часу стала частенько навідуватися до дідуся на уроки, слухати як його учні грають. Потім сама пробує. Їй всього шість років, в музичну школу ще вступати рано. А ось прийти до дідуся можна коли хочеш. У нього ще стільки учнів є, яким навчатися не один рік…
 == Примітки ==