Шовкун Марія Кирилівна

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Марія Шовкун, 2018

Марія Кирилівна Шовкун (народилася 11 вересня 1920 на хуторі Вили) – партизанка-підпільниця, зв'язкова партизанського з'єднання «За Батьківщину», вчителька-подвижниця, краєзнавець, громадська діячка.

Народилася найменшою з десяти братів і сестер у своїх батьків-трударів. Свідок голодомору 1932-1933 років, який пережила в Олександрівці.

В 1947 поховала свою маленьку донечку, а в 1949 від тяжкої, невиліковної хвороби — і другу дитинку. Пережила розстріл батька і спалену батьківську хату, смерть двох братів, яких цькували за націоналізм і оголосили ворогами народу, а згодом реабілітували.

Історик за фахом. Приїхала з сім'єю в Носівку в 1946 році. Жили в шкільній квартирі. Викладала історію в Носівській школі № 1

Брала участь у створенні історико-краєзнавчого музею в Носівці (наразі — закритий) на початку 1960-х років в районному будинку культури.

Одна з перших учасниць Хору ветеранів при Носівському будинку культури.

Помічниця старости клубу “Берегиня”.

Авторка спогадів про почесного винахідника СРСР, Володимира Берковця, науковця Миколу Білошапку, актора Василя Висовня, педагога Андрія Скрипця, авіатора Володимира Сацюка, опублікованих у книзі «Славні імена Носівщини».

Нагороджена медаллю «Почесний ветеран Чернігівської обласної організації ветеранів України».

Вчителько моя![ред. | ред. код]

Нарис М. Калініченка у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Марії Кирилівні Шовкун, якій виповнилося 80 років.

Перш за все, сердечно вітаю Вас, дорога Маріє Кирилівно, із таким знаменним ювілеєм. Думаю, що матиму щасливу нагоду висловити все при зустрічі з Вами. Проте в письмовій формі можна без зайвого хвилювання і більш зважено задати те, що хочеться сказати з цього приводу.

Ви викладали у нас історію. Тепер не має значення, кого в ті часи вважали лівими, а кого правими чи центристами. Життя все розставить на свої місця.

Ви самі творили історію, своєю участю в партизанському підпіллі у роки Великої Вітчизняної війни, навчаючи нас життю, коли разом зі своїми колегами сіяли розумне, добре, вічне у важкі повоєнні роки. Ваші колеги – це плеяда справжніх вчителів нашої школи, які віддавали нам тепло своїх душ і сердець. Це подружжя В.К. і Г.П. Набок, А.П. і Г.О. Скрипець, В.П. і А.Д. Скнар, Г.М. і Г.Д. Назаренко, О.Ю. Гаврилей, Є.Л. Руденко, В.З. Ткаченко, Т.В. Малинко, О.Г. Оксимець, Л.І. Самоненко, О.Ф. Бондаренко, Л.М. Велько, B.C. Замулко, К.С. Поживотько. Це мої перші вчителі М.С. Швайко, М.К. Балінець, Н.С. Четверик, Н.П. Ошейко. Дефіцит газетної площі не дозволяє зробити цей перелік повним. Але я згадую всіх Вас з великою вдячністю, як живих, так і тих, хто вже пішов у вічність. Мені здається, що такого педагогічного колективу, яким був Ваш, і такої школи не було ніде й ніколи. Можливо, це суб'єктивна думка, тому, що це була НАША школа, а Ви були НАШИМИ вчителями. Але ж хіба не чудово, коли ти так оцінюєш своє дитинство.

Всім, хто хотів, Ви, Маріє Кирилівно, дали путівку в життя своїми порадами чи безпосередньою участю. Ви й сьогодні своїм життям пишете нашу історію. Я не помилюся, якщо скажу, що Ви знаєте все про кожного свого колишнього учня: де хто живе, де і ким працює, у кого яка доля. Радієте з нами і нашим успіхам, розділяєте з нами невдачі і горе.

Вам притаманні такі риси характеру, які в анкетах записувались фразою «активна життєва позиція». Колись моя мама розповідала, як Ви зібрали пенсіонерів з двох вулиць, поговорили з ними і вони без заперечень пішли з Вами допомагати колгоспу імені Кірова викопувати цукрові буряки. Минулого року ми з дружиною їхали з Києва і зустріли Вас на вулиці – Ви пасли гусей. «Оце сусіди кудись пішли й гуси залишилися без догляду», – пояснили нам з піднесенням у голосі, даючи знати, що виконувати цю роботу Вам приємно. В цьому Ви вся. Порядність і доброзичливість, комунікабельність, любов і повага до людей, турбота про ближніх та знайомих – Ваші риси характеру, які не зазнали змін, відколи Вас знаю. Для всіх Ви людина і вчитель. Я завжди у захопленні від Вашої ерудиції і енциклопедичних знань, з Вами можна поговорити на будь-яку тему – чи то техніка, чи політика, чи звичайні життєві проблеми.

А знаєте, Маріє Кирилівно, коли я зустрічаю Вас, то хочеться хоча б на кілька хвилин повернутися в школу і посидіти за партою на Вашому уроці. Та нехай неможливо повернутися у дитинство, але доки є Ви, я почуваю себе Вашим учнем, а це допомагає бути молодим душею. Низький Вам уклін, моя дорога Вчителько! Спасибі Вам за все! Від усього серця бажаю Вам здоров'я, щастя та всього найкращого. І щоб ще багато років я мав щасливу нагоду бачити Вас бадьорою, із радісним усміхом на обличчі!

З глибокою повагою і любов'ю Ваш учень, випускник Носівської СШ №1 1957 року.

М. Калініченко, кандидат технічних наук.

П’ятнадцять медалей Марії Шовкун на сторіччя[ред. | ред. код]

Джерело: https://www.facebook.com/nosivkaotg/posts/805877190158542

Марія Кирилівна Шовкун — наставник не одного покоління учнів, взірець мудрості і мужності, жіночності. Про цю сильну і красиву душею жінку вже багато сказано, проте у її житті є особливий місяць — вересень. І не лише тому, що до Марії Кирилівни він приходить з іменинами. Для цієї жінки він дорогий тим, що саме у вересні щороку відзначається і чергова річниця визволення Носівщини від фашистських загарбників, і близькі її серцю свята: День визволення Носівщини і День партизанської слави.

Вже давно вона у своїй першій школі — бажаний гість, шанована колега і просто прекрасний, ерудований співрозмовник, який завжди тримає руку на пульсі життя школи, міста, держави. Не помилюсь, що її учнями була половина носівчан, її уроки доброти і мудрості пам’ятають всі. Це людина, про яку можна розповідати годинами, як, власне, і слухати її. Їй випало народитися і прожити кращі свої роки у страшне, буремне лихоліття.

Марія Кирилівна — педагог від Бога. її уроків чекали. У тій мірі, в якій вона була вимогливим і суворим вчителем на уроці, була безмежно добрим другом і справжнім наставником поза школою.

Марія Кирилівна Шовкун народилася у невеличкому хутірці Вили Калинівської сільської ради найменшою з десяти братів і сестер у своїх батьків-трударів. Мало хто знає, що вона у страшний 1947 рік поховала свою маленьку донечку. А за два роки знову від тяжкої, невиліковної хвороби — і другу дитинку. Більшого горя просто не можна уявити. А вона, переживши розстріл батька і спалену батьківську хату, смерть двох братів, яких цькували за націоналізм і оголосили ворогами народу, а згодом реабілітували, втрата найдорожчого для жінки — дітей, осіло терпкою пам’яттю на денці її щедрого на добро серця і спонукало жити, працювати, віддаючи всю себе улюбленій роботі, чоловіку, єдиній дочці Ірині, внучці і правнуку Данилку.

Окрім того, вона у всі роки залишається активною учасницею ветеранського руху, беззмінною учасницею та старостою хору ветеранів.

А ще в житті цієї жінки є сторінка, яка незгладимо пекуча і кожного вересня воскресає у її пам’яті з особливим болем — її партизанські стежки. Війна застала її під час навчання. Рятуючись від ворога, Марія не хотіла бути приреченою на рабство в Німеччину і тому тікала додому. Страх, невідомість і страшні видовища зустрічалися на її шляху. Дівчина сама мало не потрапила під облаву. Вдома хазяйнували німці, тільки з допомогою сусідки їй вдалося втекти. Ховаючись від людського ока, крадькома, в темряві, дівчина пробиралася невідомими стежками до двоюрідного брата в Степові Хутори. Розуміючи, що споглядати цей жах вона не буде, жінка вирішує стати на стежку активної боротьби проти фашизму. Знайшовши зв'язки з партизанами, вона стала активною учасницею партизанського руху на Носівщині. Під виглядом продавця нехитрих продуктів Марія передавала записки з цінними відомостями про кількість та розташування німців і мадяр, обмінювала продукти харчування на тоді дефіцитні: сіль, мило, ліки, щоб потім передати їх у ліс. Здається, нічого складного, проте, кожен її крок був на межі.

Власне, за героїзм, з яким вона пройшла страшні роки окупації, виконавши численні важливі завдання командування партизанського з'єднання «За Батьківщину», Марія Кирилівна має три ордени та 14 медалей. П’ятнадцятою ж медаллю її нагородили носівчани, зіткавши її із поваги та любові до життєвого подвигу цієї жінки, до уміння любити життя і людей, мати правильні цінності, бути справжньою Берегинею і Наставницею, справжнім Учителем. Пройшовши стільки випробувань, перенісши стільки втрат, ця жінка зберегла найголовніше: бути на цій землі Людиною.

11 вересня Марія Кирилівна відзначає свій 100-річний ювілей. Щиро вітаємо ювілярку! Здоров’я, тепла, затишку у життєвій осені!

Пресслужба Носівської міської ради

Відео[ред. | ред. код]