Ткаченко Василь Микитович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Василь Микитович Ткаченко (народився в селі Макіївка) – професор-астрофізик Києво-Могилянської академії, автор першого шкільного підручника по праці для 5-6-х класів «Обробка дерева і металу». Він був перекладений мовами багатьох європейських країн.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив фізико-математичний факультет Ніжинського інституту соціального виховання. Навчання припало якраз на важкі роки голодомору 1933 року. Отримав диплом вчителя неповної середньої школи..

Вступив до Харківського університету.

Працював на Херсонщині у Бериславському училищі, пройшов всю війну.

Демобілізувавшись у липні 1945 року у званні підполковника.

У Прилуцькому педучилищі пропрацював у 1950-х до виходу на пенсію.

Переїхавши до Києва у майже 80-річному віці начитав лекції в Києво- Могилянській академії, завідував Планетарієм при цьому закладі.

Професор з Макіївки[ред. | ред. код]

Нарис О. Баклан у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Ще на початку двадцятих років на хутір Степанівка Макіївської волості Ніжинського повіту прибув вже немолодий відставний солдат царської армії. Тут він і залишився до самої смерті. Такою немилосердною була його доля: 25 кращих літ свого життя довелось провести на службі і потому залишитися, як мовиться, без кола і двора. На зібрані з солдатського жалування кошти купив три десятини землі і збудував на ній своє обійстя: хату, сарай, клуню і навіть сажок. Залишалося підібрати до цього дому гарну господиню. Незважаючи на свій вже не юний вік, Микита Іванович Ткаченко був приємної зовнішності, відзначався розумом, терпеливістю і уважністю. Тому не довго він самував. З'явилась у Микити під стать йому дівчина з багатодітної родини, і звали її Марією Лагус.

Невдовзі й повінчались вони у Макіївському храмі Святого Вознесіння, а за якийсь час місцевий священик Микола Кропотов охрестив новонародженого первістка Ткаченків, давши йому ім'я Василь.

Певно, ніхто тоді й подумати не міг, що з того непосидючого хлопчака виросте славетна і поважна людина. Тямущий змалечку був Василько до всього, то й давалася йому наука легко, виховувався в любові до природи і повазі до людей. Макіївську семирічку, яка була аж за 15 кілометрів від рідної домівки, Василь закінчив на відмінно.

Семирічка була першим етапом його навчання. Батьки бачили його здібність до науки та бажання вчитися, тому 14-річного хлопця віддали далі на навчання на фізико-математичний факультет Ніжинського інституту соціального виховання. Навчання припало якраз на важкі роки голодомору 1933 року. Отримавши диплом вчителя неповної середньої школи Василь Ткаченко вирішив продовжувати навчання, і тепер він вступає до Харківського університету.

Вистачало у його житті випробувань: довелось попрацювати і на Херсонщині у Бериславському училищі і пройти, вважай, з перших днів всю війну. Вже демобілізувавшись у липні 1945 року, підполковник Василь Ткаченко повертається до своєї улюбленої професії. Він отримує призначення в Прилуцьке педучилище, де пропрацював до виходу на пенсію. Однак зв'язків не поривав із рідними стінами ще довго потому.

Неспокій його серця і незвичайна працелюбність, педагогічний досвід набутий багаторічною працею не дозволяли Василю Івановичу осісти вдома. Тому, переїхавши до Києва, майже 80-річний учитель начитує лекції в Києво- Могилянській академії та завідує Планетарієм при цьому закладі. Всі, хто знав Ткаченка, називали його людиною з великої літери, справжнім педагогом, який мав особливий дар — здружить навколо себе людей, захоплювати їх і ділитися набутими знаннями. За це його надзвичайно любили і поважали студенти. Отримав він визнання і від держави та своїх колег в Києво-Могилянській академії: йому присвоїли звання професора-астрофізика, а також відмінника народної освіти УРСР, цілу низку різних нагород. Врешті серед найвищого визнання Василь Микитович завжди вважав ще одну – він є автором першого (і, певно, останнього допоки що) підручника по праці для 5-6 класів «Обробка дерева і металу».

І як так могло статись запитаєте ви: астрофізик і раптом пише підручник з праці. Виявляється, народження цього посібника – це данина і тепла згадка про його шкільне дитинство.

Неподалік Макіївської семирічки, де в селянській хаті квартирував школярик Ткаченко, розмістилось заможне дворище з цегляним будинком Лазаря Мироновича Гігіняка. Цей чоловік був майстром-червонодеревником, знаним і в селі, і далеко за його межами. Робили йому замовлення меблів і з Ніжина, Прилук, навіть заможні кияни приїздили до макіївського меблевика. Окрім майстровитості, Лазар був чоловіком надзвичайно добрим, відкритим і охочим до розмов. Тому з теплотою згадував Василь Ткаченко школярські роки, коли він невилазно просиджував у майстра, захоплено спостерігаючи за роботою, розпитуючи, що й до чого у теслярській справі. Малий Василь тоді й сам не здогадувався як стануть у пригоді ті розмови. Адже пройде чимало часу і, можливо, ті зустрічі залишилися б просто спомином дитинства, якби не реалії тодішнього педагогічного життя. У п'ятидесятих роках Василь Микитович викладав у Прилуцькому педучилищі. До його фахових предметів: фізики, математики та астрономії «навантажують» ще й такий предмет, як ручна праця. Однак, коли по всіх предметах були методички, підручники, то по праці навіть програми не існувало.

Василь Микитович звик приходити до дітей із знаннями. У нього на лекціях не було вільних місць. І тому педагог мав єдиний вихід – створити посібник власноруч. Це, скоріше, були ґрунтовні конспекти, які Василь Микитович зібрав, опрацювавши масу літератури в бібліотеках Прилук, Чернігова, Києва. Та основою створення цих конспектів були все-таки його спогади про зустрічі з Лазарем Гігіняком. Так уроки праці, проведені Ткаченком, досягли справді рівня педагогічної майстерності Вчителя. Згодом життя повернуло дещо в інше русло, і Василю Микитовичу довелося переїхати з Прилук і скласти свої конспекти в архів. У Києві його розшукали працівники Міносвіти УРСР і попросили конспект з ручної праці покористуватися. Невдовзі ці конспекти упорядкувалися і вийшли шкільним підручником для 5-6 класів.

3 української мови цей підручник перекладався російською, мовами країн Балтії та країн тодішнього соціалістичного табору (німецькою, угорською тощо). Щоправда, гонорарів ніяких автор не отримував, проте був щасливий з того, що бодай тепер діти матимуть можливість навчатись за підручником.

Василя Микитовича вже з нами нема. Однак всюди, де він працював, де є його учні, пам'ять про цю шановану, поважну, надзвичайно інтелігентну і розумну людину живе і житиме у добрих справах, у спадщині залишеній майбутнім поколінням професором з Макіївки.

О. Баклан

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • професор-астрофізик
  • відмінника народної освіти УРСР