Ніколаєнко Борис Леонтійович
Борис Леонтійович Ніколаєнко (1944 р.н.) — в 1946-1950 жив із батьками на Вербові, де його мати, Миколаєнко Віра Свиридівна (1918-2012) навчала учнів молодших класів у Ліснохутірській школі, а батько Ніколаєнко Леонтій Дмитрович (1913 р.н. - ?) працював зоотехніком.
Спогади про родину[ред. | ред. код]
Мій батько Леонтій Дмитрович Ніколаєнко, 1913 року народження. Його батько помер в 1914 році, працюючи на цукрозаводі, як заготівник сировини, їздовий з підводою, якою возив буряки. Тобто мої батьки були напівсироти обоє, тільки різниця між бабусями.
Материн батько, Свирид Сорока, в буремні роки революційних подій привіз із Польщі свою дружину (Неонілу Березовську) і чотирьох дітей в Кобижчу, а потім був розстріляний денікінцями в 1919 році, бо не пішов з ними на боротьбу проти Червоної армії. Бабця Неоніла, закінчила гімназію і знала російську, польську, німецьку мови досконально, а французькою володіла, в спілкуванні українською проявляла русизм, як і віросповіданні католицизм. Парафіяни церкви в Кобижчі навіть попросили священника не спілкуватися з нею на людях. Хрест накладали на себе католицький. Тому священник з часом почав сповідувати її вдома. Адже в Кобижчі вона була знана і серед медиків і серед освітян, хоча утримувала дітей сама торгівлею.
Тому я згадав математика Рудницького із Носівки, адже в Кобижчі був математик Євдощук, також високо фаховий та інтелігентний! Одружив мого батька і матір в Кобижчі, коли батько був викладачем хімії в школі, де учив Рудько Олександра Юхимовича, котрий мав сина Миколу.
Мати в Бобровиці вчила Аллу Давиденко, яка потім закінчила КНУ, факультет філософії, і вийшла заміж за красуня Хорошка, старшого брата Миколи.
Коли я не поступив в 1961 році на радіофізичний, Олександр Юхимович і Алла Іванівна з вдячністю до моїх батьків взяли мене на роботу в Бобровицький будинок піонерів, який був у приміщенні Катеринича і я попав у сферу життя робітників цукрозаводу, скажу точніше керівників, таких як Фесенко Г.М., її чоловік Руденко А.К, подружжя Євдокимових, Микола та Агнеса та Громовий П. з дружиною. Все було на рівні дітей, які були талановиті особи!
Навіть коли я не поступив вдруге в 1962 році, то це теж мені пробачили. Адже в травні 1963 року я поїхав до Москви і там закінчив підготовчі курси впродовж 2 місяців на фізичний ф-т МГУ. Однак після двох математик я зрозумів, що в МГУ я не попаду, а йти в інші Виші Москви я не хотів, то 25 липня я подав втретє документи в КНУ, і за результатами вступних іспитів був зарахований на перший курс того радіофізичного.
