Редагування Харченко Борис Іванович

{{Однофамільці|Харченко}}

[[Файл:Харченко Борис Іванович.jpg|міні|Харченко Борис Іванович]]

'''Борис Іванович Харченко''' (народився [[25 березня]] [[1935]] року в селі [[Козари]] – помер [[18 липня]] [[2014]] року), голова колгоспу «[[Червоний партизан]]» в селі [[Козари]] (1965–1998).

== Життєпис ==

Народився в сімґї колгоспника. Мав молодшого брата (по батьку) Івана. Батько:  [[Харченко Іван Васильович]], [[1911]] р.н.  Мати — [[Харченко (Дорошко) Марія Корніївна]], [[1911]] р.н., працювала в колгоспі до 1941 р. В 1941 році батько пішов на фронт і знаходився в лавах Червоної Армії до 1945 р. Мати в 1943 році, під час знищення Козар, розстріляна німецькими карателями.

Зі спогадів Б.І. Харченка:
:''«У ніч з 10 на 11 березня я ночував у діда з бабою, які жили на хуторі. Зранку забігла сусідка і сказала, що розстрілюють людей. Дід Дорошко Корній Никифорович, баба Дорошко Євдокія Яківна, їх син Василь і я через деякий час сховались у погріб. Там уже були Дорошко (Шугай) Марія Миколаївна та її батько і мати. Нас знайшли на другий день і повели на кладовище розстрілювати. Але розстрілювати був наказ тільки у приміщеннях, яких уже не було. Нас повели до річки. Поставили спинами до себе, підняли зброю, а потім згадали, що в другому кінці села залишилася хата поліцая. Стали нас вести туди. Дід дорогою давай просити поліцаїв: «Спасіть дітей». Йому відповіли, що допомагали партизанам, то туди вам всім і дорога. Раптом ми побачили, що їде німецька машина. Німець, побачивши, що нас ведуть на розстріл, вирішив врятувати нас. Він усіх забрав у погріб навантажувати картоплю, а потім посадив у машину і вивіз у Носівку. Нам дітям дав по шоколадці, а діду закурити. Показав фотографію де були троє його дітей, дружина і він. Ми взнали, що мою матір Марію, тітку Христину і інших родичів розстріляли. Як важко було чути слово «мамо» від своїх товаришів, у кого мати залишилася жива. Нас у Носівці прийняли добрі люди. Всім чим могли, допомагали – і одягом і харчами.»''

=== Навчання та служба в армії ===
В 1943 році, після звільнення села, пішов в 1-й клас Іржавської восьмирічної школи, де і навчався до 1950 р. В 1950 році поступив в Київський гірничий технікум на електромеханічне відділення. В 1954 році закінчив технікум за спеціальністю технік-електромеханік і отримав направлення в комбінат «Тулавугілля» шахта №10 (селище Новоогарівка,  Щекінський район, Тульська обл.). Працював на посаді механіка дільниці. В жовтні цього ж року був призваний в Радянську Армію. З 10.1954 р. до 11.1955 р. курсант 19-ї військової авіаційної школи механіків далекої авіації Далекосхідного військового округу. З 11.1955 р. до 07.1956 р. старший бортмеханік 708-го транспортного авіаполку 2-ї авіадивізії особливого призначення. У складі екіпажу літав у Румунію та Німецьку Демократичну Республіку. 
 
=== Перші кроки в професії ===
Після демобілізації з Радянської Армії повернувся в село Козари. В 1956-1960 р.р. працював електромеханіком колгоспу. Рік, з 09.1960 до 09.1962, учителем сільської восьмирічної школи.  Потім до 1963 року механіком колгоспу, а з 1963 р. бригадиром тракторної бригади. З 01.1965 до 07.1965 інженер-механік колгоспу.

=== Головування колгоспом "Червоний партизан" ===
24 липня 1965 року загальними зборами колгоспників був вибраний головою колгоспу «[[Червоний партизан]]» ким і працював до 1998 року. Протягом 33 років праці головою колгоспу Харченко Борис Іванович звертав велику увагу на соціальний розвиток села. За кошти колгоспу було побудовано біля 100 приміщень виробничого і соціального призначення. З них 42 будинки для молодих сімей. Приміщення середньої школи, адміністративний будинок  культури, дитячий садок, їдальня, два магазини (один в с. [[Андріївка]]), фельдшерсько-акушерський пункт, побутовий комбінат, будинок тваринника, дві майстерні по ремонту техніки і інші приміщення. Побудовано 36 км асфальтованих доріг і прокладено 35 км газових мереж. Газифіковано більше 200 будинків жителів с. Козари.

У 1998 році за станом здоров'я і за власним бажанням Борис Іванович пішов з посади голови колгоспу.          

Заочно закінчив Українську сільськогосподарську академію. З 1957 року член КПРС. Вибирався членом райкому партії та депутатом районної ради. Був делегатом установчого з'їзду Селянського союзу СРСР (1990 р.).

=== Останні роки життя ===
Останні роки тяжко хворів. 18 липня 2014 року помер. Похований в с. Козари.  

=== Сім'я ===
Дружина:  [[Харченко Лідія Федорівна]] (1937 - 2020), завідувач Козарівської сільської бібліотеки, засновник та завідувач народного історико-краєзнавчого музею села Козари.

Діти: [[Кайнаренко Наталія Борисівна]] ([[1959]]), [[Харченко Анатолій Борисович]] ([[1962]])

== Відзнаки ==
* Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», 1970 р.
* Медаль «За трудову відзнаку», 1971 р.
* Орден «Знак Пошани», Указ Президії Верховної Ради СРСР від 09.12.1973 р.
* Орден Трудового Червоного Прапора, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22.12.1973 р.

[[Категорія:Уродженці Козар]]
[[Категорія:Свідки Козарської трагедії 1943 року]]
[[Категорія:Комуністи]]
[[Категорія:Голови колгоспів]]
[[Категорія:Депутати Носівської районної ради]]
[[Категорія:Нагороджені орденом «Знак Пошани»]]
[[Категорія:Нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора]]
[[Категорія:Поховані в Козарах]]
[[Категорія:Люди Х]]