Редагування Тарасевич Іван Андрійович

'''Іван Андрійович Тарасевич''' (народився [[1745]] у [[Мрин]]і) — корнет імператорської армії, мешкав у Мрині, Носівці і Данині.

== Корнет Іван Тарасевич ==
:''Джерело: Розділ із [https://wikiukraine.files.wordpress.com/2018/08/d0bcd0b8d0bad0bed0bbd0b0-d182d0b8d0bcd0bed188d0b8d0ba-d181d0b5d0bbd0be-d182d0bed0bc-1.pdf книги «Село», том 1], професора [[Тимошик Микола Степанович|Миколи Тимошика]].'' 
За яких обставин останній нащадок із славного гетьманового роду потрапив у село Данину? Ким і яким він був? Що сталося з родинним літописом? Відповіді на ці запитання спробуємо дати в цьому підрозділі.

Місце і час народження Івана Тарасевича – прадідівський маєток у Мрині 1745 року. Зберігаючи вірність родинній традиції, він у 25-літньому віці пішов на військову службу.

На ту пору, коли Російська імперія все міцніше опоясувала своїми пазурами українські простори, розмови про українську козаччину та Запорозьку Січ живилися в народі спогадами старожилів, а також думами та піснями, які охоче виконувала молодь на вечорницях та зайшлі в село кобзарі. На службу до царя-батюшки українські хлопці йшли вже неохоче, адже «в москалях» належало було провести цілих 25 літ.

Чи не з цієї причини в села все частіше стали навідуватися так звані вербувальники. Їх появу селяни приписували найлютішому ворогу козацької України цариці Катерині ІІ. Тоді й народилася в нашій окрузі пісня про царициних вербувальників-обіцяльників: 

:''Пристань, пристань до вербунку'' 
:''Будеш їсти масло й булку.''

В один із таких вербувальних наїздів до Мрина 1770 року 25-річний Іван Тарасевич і вирішив одягнути військову форму. А що був дисциплінованим і робив, як і батько, усе на совість, то й начальство помітило. Незабаром став полковим обозним, згодом – вахмістром Третього компанійського полку, який пізніше був перейменований у Чернігівський легко-кінний карабінерний. Служити імператриці чверть століття молодшому Тарасевичу не довелося. За станом здоров’я він подав «прошеніє» про відставку в чині корнета – через 15 років служби.

Зазвичай по виході у відставку офіцерським чинам видавався паспорт. Такий у 1785 році отримав і корнет Іван Тарасевич. Завдяки тому, що він був змалку привчений до архівування родинних документів, цей незвичний паспорт весь час зберігався в його документальній колекції. Зважаючи на рідкісність такого документа, варто навести текст, який там зазначений (в перекладі українською мовою): 
:''«За Указом Її Імператорської Величності Государині Імператриці Катерини Олексіївни, Самодержиці Всеросійській.''

:''Пред'явник цього, із Малоросійського Шляхетства Іван Андріїв, син Тарасевич, колишній у службі Імператорської Величності в Чернігівському Карабінерному полку Вахмістром, нині за поданим від нього проханням, з причини наявної хвороби, на власне його забезпечення, з нагородою Корнетом, мною звільнений і по виписці із полку відпущений в дім його, Чернігівського намісництва, Ніжинського повіту, в містечку Мринах знаходиться, – якому, до присилання із Державної Військової Колегії, згідно з надісланим від мене цього числа поданням, належного про відставку указу і на корнетський чин патенту, для свідоцтва вище написаного і для вільного в дорозі пропуску, цей паспорт, за підписом моїм, і з прикладеною гербовою печаткою, – дано в Малій Росії, в селі Вишеньках, січня 18 дня, 1785 року».''

Під цим незвичним для сьогодення текстом паспорту чи не на цілу сторінку подаються регалії того, хто його підписав: 

:''«Його Імператорської Величності, Всемилостивої Государині моєї Генерал-Фельдмаршал, Головнокомандувач Кавалерією і Другою Дивізією, Сенатор, Київський, Чернігівський і Новгород-Сіверський Генерал-Губернатор, Лейб Гвардії Кінного полку Підполковник, орденів усіх Російських Імператорських, Королівського Пруського Чорного Орла і Голстинського Святої Анни Кавалер – Г. Рум’янцевЗадунайський».'' 

Після виходу у відставку колишній корнет Чернігівського полку кілька років провів у родовому маєтку в Мрині. Завести сім'ю вирішив у 45 років. Отож, одружився 1790 року. Його дружиною стала вдова Корейшина, яка мешкала в сотенному містечку Носівці. Туди й переїхав починати нову сторінку свого життя.

Носівка відтоді стала для відставного корнета і місцем щасливого сімейного затишку, і особистою житейською драмою. Там у них із дружиною народилося більше десяти дітей. Однак усі, крім двох синів, померли. Помирає незабаром і дружина. На додачу до темної смуги житейських випробувань повністю згорає через чийсь підпал все їхнє носівське помістя.

Усе цінне і пам'ятне, що вдалося порятувати з палаючого маєтку, – то скриня з родинними реліквіями. Значну частину їх складали оригінали різноманітних документів та архівні виписки.

На пропозицію родичів повертатися до родинного маєтку в Мрин Іван Андрійович не пристав. Для нього, одинокого і постарілого, там було гамірливо й багатолюдного. Старість свою захотів провести в мальовничому й безлюдному закутку. Таким виявися хутір, облаштований ще його дідом Федором Йосиповичем у частині Володьководівицького подарунку польського короля братам Тарасевичем ще від 1647 року – наділу на околиці села Данина. Хутір той не випадково звався Сотниківським. Адже заснований був десь на початку ХVІІІ століття відомим у краї сотником Мринської сотні [[Тарасевич Федір|Федором Тарасевичем]] – дідом Івана Андрійовича. Тоді на хуторі постійно жила лише челядь. Сам сотник навідувався сюди зрідка – весь свій час проводив у походах та війнах.

Точної дати переїзду нащадка гетьмана Трясила на старий данинський хутір в архівах не виявлено. Найімовірніше, це сталося наприкінці 20-х – початку 30-х років ХІХ століття.

== Див. також ==
* [[Тарасевичі]]

[[Категорія:Уродженці Мрина]]
[[Категорія:Корнети]]
[[Категорія:Мешканці Носівки]]
[[Категорія:Люди Т]]