Редагування Самокиша Ольга Петрівна

Якраз до речі, у шановної Ольги Петрівни Самокиші в ці дні, в розповні щедрого липневого літа, - іменини. Нам, поколінню пенсіонерів, залишається лише гортати пам’ять, один з набутих життям скарбів, втішатися успіхами дітей і внуків. Керівником бути нелегко, особливо жінці. Надто з характером, у якого енергії по вінця. Не кожному до вподоби. Але в голови профспілкового комітету колишнього колгоспу «Нива» було також по вінця:її щедрої, відкритої навстіжень сільчанам душі. ЇЇ робочим місцем були поле і ферма, дільниця механізації, де не минало й дня, щоб вона не зустрічалася з трудівниками. Кожному знаходила добре слово і перед першою загінкою, і на обжинки, перед початком ранкового доїння, а то й пізньої вечірньої пори. Коли встигала з домашніми клопотами, а коли й відкладала їх на потім. Такою й згадують голову профкому в Коломійцівці, тому й із довір’ям очолити громаду, люди не забарились. У роки буремні, роки реформ і пошуків тернистими шляхами становлення незалежності Української держави. Непросто їй було працювати, хай і під високим небом патронацтва народного депутата,  

громада. Хай не зшивалось те, що порвалось уже назавжди, але на місце згаслого з новою власністю ставали інші підприємства, агрофірми, оживали корені духовності, помітнішим вплив місцевого самоврядування став на медицину, освіту, культуру. Активно підтримала Ольга Петрівна громадські ініціативи з упорядкування кладовищ, облаштуванню дитячих майданчиків, які й тепер ваблять до себе дітвору.

Легко було працювати з головою районної ради журналістам, мені особисто, як редактору. Підтримка була не лише словами, а й коштами. Було різне. Очільникам державної адміністрації заманулося виселити редакцію із спільного адмінприміщення. Ольга Петрівна рішуче по-чоловічому послала хлопців вивчати матчастину до чинного законодавства. Іншим разом редактор став просто не до вподоби... За винятком кількох з мандатами, районна рада була одностайна: газета носівська – не партійна, а народна, тисячі читачів вибирають свою газету, а відтак – і редактора.

Її вустами говорила мудрість, а не посада. Та й вулиця вже помудрішала, достеменно розібравшись, що патріоти не ті, хто б’є себе в груди, а хто працює в поті чола на нову історію України.

По юнацьки схиляюся в свої осінньо - погожі роки й кажу сердечні слова вдячності, що випало працювати з бджілкою-трудівницею, красивою вчинками, мудрою в справах керівника. Вона відбулася у житті якщо не рівноапостольною Княгинею Ольгою, то звичайною людиною, яка заслуговує доброї і вдячної пам’яті.

З роси й води Вам, шановна імениннице! І довгих літ в любові, злагоді, родинному благополуччі! Миру Вам і нашій Україні! А ще наостанок нагадаю, як подарунок іменинниці, що капличка на кладовищі тепер вже колишньої вулиці Гагаріна названа іменем рівноапостольної Княгині Ольги, бо зводилась вона за Вашої підтримки, шановна Ольго Петрівно. До речі, і вулиця тепер носить ім’я Княгині Ольги.

[[Нестеренко Олексій Григорович|Олексій НЕСТЕРЕНКО]], Заслужений журналіст України, редактор