Редагування Погребняк Ольга Василівна

[[Файл:Ольга Погребняк.jpg|міні|Ольга Погребняк]]

'''Ольга Василівна Погребняк''' (народилася в селі Нехаївка Коропського району) — мешкає у [[Володькова Дівиця|Володьковій Дівиці]], авторка збірки поезій «Над берегами юності».

Закінчила 11 професійно-технічне училище за спеціальністю оптик механічних деталей. Працювала муляром в будівельній бригаді. Працює в Київському метрополітені. 

Захоплюється вирощуванням квітів.

== Над берегами юності Ольги Погребняк ==
:''Джерело:{{cite web | url = https://www.facebook.com/groups/1115239838678801/permalink/1694022857467160/ | title = Нариси із сіл громади: Володькова Дівиця | publisher = Життя громади - інформаційний бюлетень Носівської міської ради | author = Пресслужба Носівської міської ради | date = 22 березня 2021 | accessdate = | language = }}''
20 березня відзначається свято, яке близьким для себе вважає не так багато людей. День поезії.  Наш Носівський край – надзвичайно багатий на творців поетичного слова. Знаємо цілу когорту поетів – земляків, чий талант  відомий, чиїми творами захоплюються, які звичайними  і всім зрозумілими словами торкаються  найтонших струн нашої душі, пробуджуючи почуття.

Втім ще більше серед нас людей, які мають божу іскру талану любити і відчувати слово, багатий світ яких відкриває  можливість писати, творити. Таких людей звуть народними поетами, не лише тому, що це люди з народу, без відповідної освіти чи вміння професійно формулювати свою думку, передавати образи, дотримуватись літературних норм  та постулатів. Вони пишуть серцем, душею, про те, що болить і те, що переживають. Їх усіх об’єднує велика і чиста любов до рідного слова, до свого краю, до людей, які оточують. 

Нещодавно випала нагода познайомитися з такою цікавою жінкою з Володькової Дівиці: Ольгою Погребняк.

Надзвичайно колоритна, красива жінка з виразними очима-озерцями і щедрою на добро душею. Поетесою вона себе не вважає, але пише давно, з самого дитинства, скільки себе пам’ятає римувала невеличкі  поетичні  сюжетики. А батьки, заклопотані сільськими буднями слухаючи  донечку, дивувалися, звідки вона те взяла, хто їй прочитав і де.  Десь років з дванадцяти дівчинка почала  свої поетичні  думки записувати. А тим часом Оля зростала у своїй рідній Нехаївці на Коропщині. Село дуже  мальовниче, з хорошими людьми і незабутніми краєвидами. Та мрія  цієї дівчини  покликала її в дорогу. Вона двічі прагнула опанувати професію медика у Ніжині, але спроби не виявилися  вдалими. Вибір був невеликий, і вона стала ученицею 11 професійно - технічного училища за спеціальністю оптик механічних деталей. Та доки вчилася, виявилося, що роботи немає, довелося опановувати професію муляра і починати заробляти свої гроші. Власне, так життя змусило молоду і вродливу Олю стати членом будівельної бригади. Але жодного разу про такий поворот долі вона не пожалкувала, адже саме тут вона зустріла свою половинку - Миколу Погребняка з Володькової Дівиці. Непросто було  спочатку  обживатися у незнайомому селі, але тепер вже давно вона дівичанка, і друзів має тут чимало, а найголовніше – свою родину, яку дуже любить і яка є сенсом її життя.

Скоро у родині народився первісток Юрій, який нині вже дорослий, навчається  у столичному вузі. Незважаючи на те, що  обрала собі і фах, і звичне  життя сільської жінки, Ольга Василівна ніколи не розлучалася зі своєю творчістю, яку завжди підтримував чоловік, і напевно, надихав.

Вірші приходять самі. Немов народжуються і вихлюпуються з потаємних  цілющих джерел її душі, аби доторкнутися своєю простотою і ніжністю до читача.

:''— Тематика різнопланова, все залежить від настрою, від подій, про які пишу. Назбиралося чимало творів, так народилася ідея впорядкувати книгу. Потім  було знайомство із художницею Валентиною Протопоп, яка  зголосилася художньо оформити мою першу книжечку. Так у 2019 році  вийшла друком збірка поезій «Над берегами юності». Наклад невеликий, всього 50 примірників для рідних, друзів, які всі ці роки були і залишаються моїми шанувальниками та критиками.'' 

Жаль, звичайно, що  до цієї події не дожила мама Олі Катерина Тимофіївна Прохоренко. Вона б пишалася донькою. Найдорожчій людині присвячено не один вірш, надто, коли завершився її земний шлях. Проте поруч з цією жінкою її три найголовніших чоловіки: син, батько, коханий, які її поважають, люблять, цінують і підтримують. Можливо, тому вона шанується у колективі столичного метрополітену, почувається душею компанії  друзів,  гарною господинею, залюбленою квітникаркою, має цілу колекцію фіалок, та й інші квіти  хиляться до її дбайливих рук  і…просто  щасливою жінкою…

[[Категорія:Люди:Володькова Дівиця]]
[[Категорія:Поети]]
[[Категорія:Люди П]]