Носівка

Герб Носівки

Носі́вка — місто (з 1960), центр Носівського району (1923—2020). З 2020 — центр Носівської міської громади, що входить до Ніжинського району Чернігівської області.

Залізнична станція. День міста — 4 липня.

Розташоване на річці Носівочка за 76 км від обласного центру м. Чернігова та 105 км від м. Києва.

Сучасне місто стоїть на місці давньоруського поселення Носів на Руді, назву якого й перейняло. Давній топонім Носів, очевидно, походить від прізвища.

Населення

Населення Носівки становило:

• 1861 — 12 816 осіб
• 1866 — 11 123 осіб, 1 991 двір,
• 1897 — 16 947 осіб, 3 155 дворів
• 1914 — 10 638 осіб
• 1972 — 19 400 осіб
• 2001 — 15 819 осіб, на 05 грудня
• 2015 — 13 900 осіб
• 2017 — 13 723 осіб, на 1 січня
• 2018 — 13 614 осіб, на 1 січня

Топоніми

• кутки – Буняківка, Вербов, Вокзал, Гацівка, Голубеньке, Городок, Гринівка, Ємцівка, Зборня, Кірова, Клинок, Кривенківка, Лісні Хутори, Майдан, Мархаївка, Млинок, Оселя, Падуниха, Піший майдан, Победіт, Поворот, Посьолок Зелений, Посьолок Літки, Присідьківка, Рябуха, Семиківка, Сениківка, Спащина, Троєщина, Федченківка;
• Острів – Куликів;
• Болото – Клепала;
• Урочища – Вишнякове, Струга, [[Осове;
• Могили – Шаулина, Кругла, Розрита;
• Ліси – Ясове, Клепала, Турби, Струга, Орішне, Пийчиха, Березняки, Семениха, Колесниківка, Городище (земляні вали);
• Річки – Носівочка, Струга (пересохла), Остер;
• Греблі – Малинчина, Нечепина, Ляшенкова, Коса, Воронина, Сеникова;
• Поля – Селище, Пушковщина, Пішковщина (Пісковщина), Тишковщина, Чмиховщина, Ушковщина

Історія

Троїцька церква

Центральна площа Носівки

Споруда залізничної станції

На території сучасного міста виявлено скіфські кургани (V—III століття до нашої ери).

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від держави Джучидів.

У середині XIV століття, захоплене литовськими феодалами, ввійшло до Київського князівства.

У XV столітті відоме під назвою Носове. З 1471 увійшло до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. Це підтверджується наявністю в місті великого земляного укріплення.

1500 — залишилося під владою Великого князівства Литовського й було порубіжним містом на кордоні з Російською імперією.

1569 — увійшло до складу Польщі відповідно до умов Люблінської унії.

До 1619 року належало до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово тут бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна).

Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), також широко залучалися до військових дій проти московитів.

У 1649, у роки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького створено Носівську сотню, яка входила до Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654—1663 — окремо).

В 1652 Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.

У 1662 Носівка була спалена військами Кримського ханства.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Носовка. У книзі поіменно вказано 256 дворів (чоловіків та вдів). Згадано 4 мірошників, що мали млини на Острі, 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 волів.

1667-1781 — стало центром сотні Київського полку. Основним заняттям населення було землеробство, розвивалися борошномельний промисел, ковальське й шевське ремесла.

1679 — знову Носівка була спалена татарською ордою Кримського ханства.

У 1719-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.

У XVIII столітті частиною земель Носівки оволоділи князі Кушелеви-Безбородьки.

1735 — стало містечком.

З 1782 — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва.

З 1751 — власницею частини земель Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна..

У XVII–XVIII століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок «воз'єднання» України з Росією, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.

Кінець XVIII ст. Діяли гуральня, 2 чимбарні, 4 цегельні, кузня, 18 олійниць, 120 млинів.

1802 — увійшло до складу Чернігівської губернії.

1847 — споруджено цукровий завод.

У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, 2 цегельні заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін.

1867 — споруджено Курсько-Київську залізницю.

1885 — реконструйовано цукровий завод.

У 1897— муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

1911 — засновано сільськогосподарську дослідну станцію з метою вивчення складу ґрунтів і розробки рекомендації щодо підвищення врожайності всіх культур.

З 1917 — у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної Ради.

1917—1921 — під час Української революції у Носівці неодноразово змінювалася влада.

Радянської влада вперше встановлена у січні 1918 під час приходу в місто більшовицьких військ, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко.

8 березня 1918 до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами. Весною 1918 у Носівці був створений осередок Спілки хліборобів. Розгорнулася жорстока громадянська війна.

24 січня 1919 більшовицький Таращанський полк Першої української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки і вдруге встановив радянську владу. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.

29 серпня 1919 в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі і цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки — «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба.

19 листопада 1919 в Носівку ввійшли радянські війська. В грудні 1919 носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку.

1920 — відновлено роботу цукрового заводу, націоналізовано й введено в експлуатацію миловарний і шкіряний заводи, кілька млинів і крупорушок.

З 1921 — постійна комуністична влада.

1923 — надано статус районного центру.

1925 — працювало понад 150 (в основному дрібних) підприємств, серед яких цукровий і 2 цегельні заводи, шкірзавод, 2 сукновальні, З взуттєві майстерні тощо.

В 1932–1933 роках багато носівчан померло внаслідок Голодомору — зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан.

14 вересня 1941 — 15 вересня 1943 — нацистська окупація Носівки.

1944 — відновлено роботу цукрозаводу.

1956 — відкрито Носівське відділення Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції.

З 1960 року Носівка отримала статус міста. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.

1968 — на базі побутового комбінату створено меблеву фабрику.

В 1960-1980-х проведено реконструкцію адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарник.

1961 перед спорудою залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т. Г. Шевченку (скульптор Б. А. Воропай). У 1861 р. через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події — в 1961 році.

1970-ті. Працювали цукровий завод, меблева фабрика, харчокомбінат, маслозавод, хлібозавод, цегельний завод, інкубаторно-птахівнича фабрика, механічно-ремонтні майстерні відділення Сільгосптехніки, Ніжинського засолзаводу тощо.

Кінець XX століття. Функціонували цукровий комбінат, філія Ніжинського виробничо-аграрного об'єднання консервної промисловості, маслоробний, хлібний і цегельний заводи, меблева фабрика, міжколгоспне об'єднання з виробництва яєць і м'яса птиці, комбінат побутового обслуговування тощо. Діяли 2 Будинки культури, 5 клубів, 14 бібліотек, історико-краєзнавчий музей.

Історичні райони міста

Шаулина могила на Вербові

Пам'ятник Тарасові Шевченку біля залізничного вокзалу

Див. також: Категорія:Історичні райони Носівки

Історичні райони Носівки:

• За назвою Спаського храму: «Спащина»
• За назвою колишнього села «Вербів»,
• за поширеним у цьому районі прізвищем: «Гринівка», «Мархаївка», «Сениківка»
• за назвою підприємств: «Завод Побідит», «Цукровий завод», колишнього агропідприємства «Сільгосптехніка»
• за назвою колишніх колгоспів: «Енгельса», «Кірова», «Фрунзе»
• інші: «Вокзал», «Кобизький шлях», «Мринський шлях», «Ніжинський шлях», «Поворот», «Центр»

Економіка

З 2010 в Носівці працює кондитерська фабрика «Десна». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного печива, пряники чотирьох видів — з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних.

Освіта

У 1735 році в містечку Носівці існувало 5 козацьких шкіл.

В 1959 залишилася лише одна парафіяльна школа.

Станом на світень 2019 в Носівці:

• Носівська міська гімназія
• Носівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1
• Носівський навчально-виховний комплекс № 3)

Є музична школа, будинок школяра, станція юних техніків, спортивна школа.

Транспорт

Див. Список вулиць Носівки

Див. Автобусне сполучення в Носівці

Зв'язок

Послуги доступу в Інтернет у Носівці надають:

• за технологією ADSL: Укртелеком
• за технологією FTTB та GPON: Юасіті

На початку 2019 у Носівці з'явилося 4 G покриття від оператора зв'язку Vodafone

Культура, медіа, релігія

• З 1932 року виходить районна газета, яка нині носить назву «Носівські вісті».
• В 1961 році відкрито районний будинок культури.
• Діють храми УПЦ КП, УПЦ МП. В 2012 в Носівці заклали капсулу під будівництво храму Великомученика Анастасія УПЦ КП.
• 17 жовтня 2015 у Носівці відкрили пам'ятник воїнам-афганцям.

Люди

Історичні особи

• Буняк Іван Якович (1923, Носівка — †1998) — український бібліограф, краєзнавець. Автор книг: «Сторінки історії Носівки» (ч.1 — 1997, ч. 2 — 2003), «Партизанська Носівщина» (2000), бібліографічного покажчика літератури «Носівка і Носівщина».
• Гавриїл (Кременецький), митрополит Київський та Галицький Синодальної РПЦ
• Довгаль Спиридон Микитович (1896, Носівський район) — підполковник Армії УНР
• Микола (Ширяй) — релігійний діяч, єпископ Української автокефальної православної церкви 1919–1937 років, настоятель місцевої церкви до 1924 року
• Кочерга Іван Антонович (1881—1952) — драматург, народився в Носівці
• Ляшенко Микола Антонович (1946—2012) — директор інформаційно-рекламного центру при Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка, видавець «Бібліотеки українця».
• Ніс Іван Яремович (? — †1715) — син носівського отамана Яреми Носа, прилуцький городовий отаман (1671—1672), прилуцький полковий обозний (1677), осавул (1685—1692), суддя (1695—1703), знову обозний (1706—1708), полковник прилуцький (1708—1714), генеральний суддя (1714—1715). Свояк прилуцького полковника Д. Горленка, був поставлений наказним полковником над козаками Прилуцького полку, що були залишені для оборони Батурина. Зрадив Івана Мазепу, що привело до Батуринської трагедії.
• Пободайло Степан Данилович (приблизно 1600 — 1654) — військовий діяч, сподвижник Богдана Хмельницького.
• Руденко Роман Андрійович (1907–1981) — у 1944–1953 роках — прокурор УРСР, а з 1953 року — Генеральний прокурор СРСР.
• Чирко Іван Корнійович (1922—2003) — відомий орієнталіст, перекладач з китайської мови
• Шишко Сергій Федорович (1911—1997)  — художник, лауреат Шевченківської премії, народився в Носівці

Старости

• Адам Кисіль (1630-і — ?)
• Станіслав-Казимир Беневський (1664 — ?, помер 1676)
• Григорій Гуляницький (? — 1679)

Сучасники

• Бровко Федір Михайлович (1948, Носівка) — український науковець, відмінник лісового господарства України, член-кореспондент лісівничої академії наук України, доктор сільськогосподарських наук, професор.
• Давиденко Валерій Миколайович (1973, Носівка) — підприємець та політик. Народний депутат України VIII скликання. Працював заступником Міністра аграрної політики та продовольства України (2013—2014)
• Кабаєв Леонід Миколайович(1935) — вчений-геолог, відкривач тюменської нафти. Його батько був директором Носівської дослідної станції, а Леонід навчався в Носівській СШ № 1.
• Кияниця Василь Васильович (1950, Носівка) — майстер спорту СРСР, суддя всесоюзної категорії, відмінник освіти України, депутат Носівської міської ради п'яти скликань, директор Носівської СЮТ
• Нечепа Василь Григорович (1950) — кобзар, лірник, народний співак, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України.
• Падун Микола Миколайович (*18 вересня 1939) — український гідролог, доцент географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
• Скрипець Микола Якович (1949, Носівка) — поет, член Спілки письменників України, директор СШ № 235 в м. Києві.
• Труш Володимир Євдокимович (22 січня 1941, м. Носівка), — сертифікований аудитор України, голова Херсонської обласної Спілки економістів України, завідувач кафедри обліку і аудиту Херсонського національного технічного університету

Посилання

• https://uk.wikipedia.org/wiki/Носівка
• Я. В. Верменич. Носівка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
• Шаблон:ЕУ
• Історія Носівки
• Погода в Носівці
• Сайт Носівської районної гімназії
• Сайт Носівської районної станції юних техніків
• Носівка. Офіційний веб-сайт управління культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації
• Носівський район. Загальна інформація про район
• Найбільш відвідуваний сайт Носівки. Перевірено 2009-06-04.
• Носівка, Носівський район, Чернігівська область Історія міст і сіл Української РСР
• Носівка – Карти Google

Література

• Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто / І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. — Київ: Бібліотека українця, 1997. — 60 с. ; 19,5 см.
• І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 с.
• Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 900: «Nosovka».
• Shtetl Finder (1989), p. 62: «Nosovka».
• Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.